ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2020 року

Київ

справа №1.380.2019.001823

адміністративне провадження №К/9901/34404/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Гімона М.М., Гусака М.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року (суддя-доповідач: Гінда О.М., судді: Заверуха О.Б., Ніколін В.В.)

у справі за позовом ОСОБА_1

до Львівської митниці ДФС

про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС (надалі також - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 1 квітня 2019 року № UA209000/2019/000181/2, визнати протиправною і скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 21 березня 2019 року №209190/2019/00526.

Вказуючи про недотримання відповідачем як суб`єктом владних повноважень положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних індивідуальних актів, позивач звернув увагу на відсутність існування визначених Митним кодексом України (надалі також - МК України) підстав, що підтверджують обґрунтованість сумніву в заявленій декларантом митній вартості транспортного засобу. Крім того, позивач зазначив, що відповідач не зміг пояснити механізм формування та документально підтвердити достовірність «згенерованої АСАУР ДФС» ціни транспортного засобу, що була використана митним органом як для обґрунтування необхідності надання декларантом додаткових документів, так і для визначення митної вартості автомобіля за резервним методом.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року позов задоволено повністю.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, які не мали розбіжностей, ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні та достовірні дані, що піддавалися обчисленню, підтверджували усі заявлені складові митної вартості імпортованого товару.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС задоволено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що у відповідача були обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товару, оскільки позивачем на підтвердження заявленої митної вартості не було подано, зокрема, прихідного касового ордера, касового чека чи іншого документа про прийняття визначеної суми готівкою. З урахуванням наведеного, на думку апеляційного суду, платежі, які були здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю, позивачем підтверджені не були.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Посилаючись на відповідність вимогам законності та обгрунтованості рішення суду апеляціної інстанції, відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач відповідно до укладеного договору купівлі-продажу від 12 березня 2019 року придбав у нерезидента транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель V-Klasse 220 TDI, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , 2017 року. Автомобіль був у експлуатації та мав механічні пошкодження після дорожньо-транспортної пригоди, його вартість згідно з рахунком-фактурою (інвойс) б/н від 12 березня 2019 року становила 19500 євро. Як зазначено в рахунку оплату за придбаний автомобіль здійснено готівкою.

21 березня 2019 року для здійснення митного оформлення згаданого транспортного засобу уповноважений представник позивача подав митниці митну декларацію №209190/2019/029163 в електронній формі, в якій заявлено митну вартість транспортного засобу в розмірі 19500 євро. Митну вартість транспортного засобу визначено за основним методом - за ціною договору (вартість операції). Так, в графі 42 митної декларації «ціна товару» зазначено 19500 євро, в графі 45 «коригування» вказано 601505 грн., в графі 23 «курс валюти» 30,84641000 грн. З цієї вартості автомобіля позивач сплатив попередні обов`язкові платежі за митне оформлення транспортного засобу в сумі 196 600 грн., що підтверджується квитанцією.

Стан транспортного засобу та характер ушкоджень описано в додатковому аркуші до акта про проведення митного огляду товарів (а.с. 28, зворот).

Розглянувши подані позивачем документи для підтвердження заявленої митної вартості, митний орган направив декларантові електронне повідомлення про необхідність подання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, а саме: - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; копію митної декларації країни відправлення.

1 квітня 2019 року позивачем надано такі документи: рахунок-фактура (інвойс) б/н від 12 березня 2019 року, акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 17 березня 2019, фото автомобіля.

1 квітня 2019 року відповідачем здійснено коригування митної вартості транспортного засобу та прийнято рішення № UA209000/2019/000181/2, відповідно до якого визначено митну вартість імпортованого автомобіля за резервним методом у розмірі 30 894,50 євро.

Прийняте рішення посадова особа митного органу мотивувала тим, що виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість автомобіля не підтверджена документально і не відповідає інформації щодо вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСАУР ДФС.

У рішенні зазначено, що неможливо застосувати метод визначення митної вартості 2а (стаття 59 Митного кодексу України) та 2б (стаття 60 МК України) з причини відсутності як в органу доходів та зборів, так і декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, а також метод 2в (стаття 62 МК України) та 2г (стаття 63 МК України) з причин відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в органах доходів і зборів. Для визначення митної вартості використано «середню ціну, за яку транспортний засіб визначеної марки, комплектації пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції», визначену за результатами опрацювання АСАУР ДФС.

Крім того, відповідачем прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 209190/2019/00526 .

У зв`язку із оформленням транспортного засобу на підставі митної вартості, розрахованої митницею, згідно з квитанцією №3 від 2 квітня 2019 року позивачем додатково сплачено 111 335 грн.

З огляду на це, позивач звернувся до незалежного судового експерта товарознавця для проведення експертизи автомобіля MERCEDES-BENZ V-Klasse, 2017 р.в. Судовий експерт провів автотоварознавче дослідження автомобіля, про що складено висновок від 8 квітня 2019 року № 7063. Згідно з вказаним висновком, вартість нерозмитненого автомобіля з урахуванням його фактичного стану на момент огляду, ввезення на митну територію України, з урахуванням курсу НБУ на дату ввезення 18 березня 2019 року становить 18196,16 євро або 555863,41 грн.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Так, скаржник зазначає, що зроблений судом апеляційної інстанції висновок про те, що подані позивачем до митного органу документи (рахунок-фактура (інвойс)), підтверджували лише договірну ціну автомобіля, не відповідає зібраним по справі доказам, адже у рахунку-фактурі зазначено - «Оплату здійснено готівкою».

Крім того, позивач посилається на те, що відповідач необхідність витребування додаткових доказів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості аргументував наявністю обґрунтованих сумнівів щодо такої, пов`язаних з невідповідністю ціновій інформації, наявній у митному органі, а саме, АСАУР для транспортного засобу згенеровано індикатор ризику по вартості на рівні 30894,50 євро, однак спрацювання АСАУР не є належною та достатньою підставою в розумінні частини третьої статті 53 Митного кодексу України для витребування від декларанта додаткових документів.

Також позивач вважає, що апеляційний суд підійшов формально до дослідження матеріалів та взагалі не надав правової оцінки тому факту, що імпортований позивачем автомобіль мав ряд пошкоджень про що було безпосередньо зазначено у акті про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу.

3.2. Доводи відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

Вважаючи касаційну скаргу позивача необгрунтованою, а рішення суду апеляційної інстанції таким, що ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, відповідач, посилаючись на нормативно-правові акти України, вважає, що документами, що підтверджують оплату, можуть бути платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера тощо.

На думку відповідача, оскільки надані позивачем документи не містили всіх відомостей, що підтверджували б числові значення складових митної вартості товарів, декларанту правомірно скеровано вимогу про необхідність подання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару та в подальшому прийнято оскаржувані індивідуальні акти.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Згідно з статтею 248 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії (частина перша статті 257 Митного кодексу України).

Статтею 49 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 Митного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Таким чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні. Крім того, митним законодавством передбачена система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим.

Згідно з частиною другою статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За правилами частини третьої статті 58 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Таким чином, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб`єктом господарювання метод визначення такої вартості.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 Митного кодексу України).

За правилами частини п`ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Зміст статті 53 Митного кодексу України дає підстави для висновку, що законом визначений вичерпний перелік документів, який подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондує й положенням частини третьої статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Водночас частиною третьою статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

При цьому витребовувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Зі змісту положень розділу ІІІ ("Митна вартість товарів та методи її визначення") Митного кодексу України випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості. Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановленні належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановленні достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.

Відповідно до положень пункту третього частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відтак рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Суд першої інстанції, оцінивши під час розгляду справи документи, які подавались позивачем під час митного оформлення товару (в тому числі додатково) та під час розгляду справи, прийшов до обгрунтованого висновку про недоведеність відповідачем неповноти, неточності чи недостатності наданих позивачем з первинною митною декларацією документів та наведених в ній відомостей для визначення митної вартості товару за основним методом; наявності встановлених частинами першої та другою статті 58 МК України обмежень для застосування першого методу та обставин, зазначених в частині шостій статті 54 МК України, для відмови у митному оформленні товару за першим методом, а отже і підстав для застосування положень частини третьої статті 57 та частини третьої статті 58 МК України, тобто використання другорядного методу визначення митної вартості товару при недоведеності неможливості її визначення за основним.

При цьому надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.

В той же час відповідачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій не надано жодних доказів недостовірності заявленої позивачем вартості товару, а саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову та посилаючись на недоведеність позивачем факту сплати суми грошового зобов`язання за придбаний транспортний засіб, та вважаючи, що ця обставина свідчить про неправильне визначення позивачем суми митних платежів, не врахував обставину наявності на наданому в процесі митного оформлення товару інвойсі (рахунку-фактурі) напису про оплату позивачем коштів готівкою.

Разом з тим, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості. Згідно з частиною сьомою статті 58 МК України платежі необов`язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). За наявності документів, що достовірно підтверджують митну вартість задекларованого товару, сама по собі оплата готівкою коштів та проставлення про це відмітки на інвойсі (рахунку-фактурі) за відсутності доказів підроблення відомостей та недоведеності обставин порушення вимог законодавства при придбанні певного товару недодання до митного оформлення касового ордеру, касового чеку чи іншого документа про прийняття визначеної суми готівкою не може класифікуватися як обставина, що свідчить про штучне формування позивачем показників митної вартості.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 03 квітня 2018 року у справі №809/322/17 зазначив, що квитанція або платіжне доручення (платіжні документи) свідчать про факт переказу певної суми коштів, проте не свідчать про суму коштів, яка має бути сплачена за відповідний товар. Тобто прямого зв`язку між відомостями із квитанцією/платіжним дорученням та митною вартістю товару немає, а відтак ненадання декларантом саме квитанції/платіжного доручення не може поставити під сумнів достовірність інших доказів, які прямо свідчать про митну вартість товару.

З урахуванням наведеного, висновки суду апеляційної інстанції про недотримання позивачем положень чинного законодавства при формуванні митної вартості ввезеного транспортного засобу є необґрунтованими.

Крім того, в контексті наведеного та виходячи із обставин, встановлених судом першої інстанції, та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, судом апеляційної інстанції при вирішення спору не враховано такого.

Згідно з наявними у матеріалах справи доказами, що не зеперечувалось сторонами під час розгляду справи, автомобіль, який ввозився позивачем на митну територію України, був у експлуатації та мав механічні пошкодження після дорожньо-транспортної пригоди: царапини лакофарбового покриття, пошкодження лівої фари, переднього бампера, лівого переднього крила та переднього правого крила.

При цьому відповідач володів інформацією про стан транспортного засобу, оскільки ці відомості підтверджуються актом митного огляду, матеріалами фотофіксації, які декларант, серед іншого, надав у відповідь на вимогу надати додаткові документи на обґрунтування заявленої за першим методом митної вартості автомобіля. Водночас, для визначення митної вартості ушкодженого в ДТП автомобіля митним органом використано ціну транспортного засобу без ушкоджень, що є додатковим аргументом на користь правильності позиції суду першої інстанції про необгрунтованість визначення відповідачем митної вартості товару в сумі 30894,50 євро.

За наведеного, слід погодитися із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявності у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначеної декларантом митної вартості товару, а саме заявлення позивачем неповних та/або недостовірних відомостей про його митну вартість та відсутність у документах, поданих до митного оформлення, відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена, або підлягає сплаті за товари.

Крім того, слід зазначити й те, що під час судового розгляду позивачем надано висновок від 8 квітня 2019 року № 7063, згідно з яким вартість нерозмитненого автомобіля, що ввозився на мтну територію позивачем, з урахуванням його фактичного стану на момент огляду з врахуванням курсу НБУ на дату ввезення 18 березня 2019 року становить 18196,16 євро або 555863,41 грн.

Вказана обставина в комплексному аналізі наявних у матеріалах справи доказів, що надавались для митного оформлення та додатково, підтверджує зроблені судом першої інстанції висновки про те, що позивач надав усі наявні та достатні документи, передбачені Митним кодексом України, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість та її складові. Натомість всупереч частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України контролюючий орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, як не довів і правових підстав для застосування резервного методу.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем допущено порушення податкового законодавства, натомість суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийняв законне та обґрунтоване рішення.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд звертає увагу на таке.

Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні рішення, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду апеляційної інстанції - скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України).

4.3.Судові витрати

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача судових витрат, а саме, сплаченого на підставі квитанції від 5 грудня 2019 року N ПН954166 судового збору у розмірі 3 763,50 грн.

Керуючись статтями 3, 345, 349, 352, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року скасувати.

Залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року

Стягнути з Львівської митниці ДФС (і.к.ю.о. 39420875, місцезнаходження: 79000, Львівська обл., місто Львів, вул. Костюшка, будинок 1) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 763,50 грн (три тисячі сімсот шістдесят три гривні п`ятдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді М.М. Гімон

М.Б. Гусак