Виконавче провадження: "Послідовність" у правових позиціях - головна риса роботи ВСУ (справа № 6-708цс17 від 12.07.2017)

Фабула судового акту: Днями мною було проаналізовано судове рішення у справі № 6-1445цс17 від 13.09.2017, в якій Верховний Суд України висловив правову позицію щодо реального виконання судового рішення про стягнення валютного кредиту, а саме за яким курсом обміну валюти слід стягнути з боржника суму заборгованості у іноземній валюті - за курсом на момент винесення рішення або за курсом, який діяв на день платежу. У даному рішенні ВСУ однозначно висловився, що сума заборгованості, яку стягнуто судовим рішенням за валютним кредитом визначається за курсом, який діяв на момент винесення судового рішення, оскільки державний виконавець позбавлений права самостійно визначати суму заборгованості та збільшувати або зменшувати її.

Проте, та ж колегія суддів раніше, а саме 12.07.2017 виніс постанову з прямо протилежною правовою позицією, а саме зазначив, що сума заборгованості у іноземній валюті має бути стягнута за курсом, що діяв на час платежу.

В обґрунтування такої позиції ВСУ зазначив, що за нормами ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. А тому при розгляді скарг на дії державних виконавців в частині оскаження постанов про закриття виконавчого провадження у зв'язку із фактичним виконанням судового рішення про стягнення суми заборгованості у іноземній валюті суди мають встановлювати який доларовий еквівалент становить стягнута з боржника сума в гривні та в якій частині вона покриває загальну заборгованість перед банком стягнуту за рішенням суду

У зв'язку із цим постає закономірне питання до Верховного Суду України - ДОКОЛЄ? Як застосовувати закон? Який висновок ВСУ є правильним? Вважаю, що "Такой хоккєй нам нє нужен".

Аналізуйте судовий акт: ВСУ: Державний виконавець не має права змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду (№ 6-1445цс17 від 13.09.2017)

Відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання, визначеного ч. 2 ст. 625 ЦК України повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні (ВСУ від 22.03.2017 № 6-2829цс16)

Стягнення боргу в іноземній валюті проводиться за курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом (ВСУ у справі № 6-284цс17 від 1 березня 2017р.)

При укладенні договору позики та відібрання розписки від позичальника необхідно правильно зазначати вид валюти, в якій надається така позика (Корольовський районний суд м. Житомира, справа № 296/6252/16-ц від 21.12.2016 р.)

Правова позиція ВСУ в постанові від 12 липня 2017 року у справі № 6-708цс17: За ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено обов’язок позичальника повернути позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України).

Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов’язання визначено у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов’язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Рішенням суду стягнуто з боржника на користь банку заборгованість за кредитним договором в доларах США, а під час розгляду справи суд установив, що за кредитним договором позичальник отримав валютний кредит.

За викладених обставин висновки судів про правомірність дій державного виконавця є передчасними, оскільки суд не встановив, який доларовий еквівалент становить стягнута з боржника сума в гривні та в якій частині вона покриває загальну заборгованість перед банком стягнуту за рішенням суду.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою Публічного акціонерного товариства «БМ Банк», заінтересована особа – ОСОБА_1, на дії державного виконавця Калинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області та про визнання незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження за заявою Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (далі – ПАТ «БМ Банк») звернулось до суду зі скаргою на дії державного виконавця Калинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області та просило скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження.

ПАТ «БМ Банк» зазначало, що в провадженні Калинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі – Калинівський РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області) перебувало виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого листа, виданого на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованості за кредитним договором на загальну суму 29 тис. 801 долар США 9 центів та судових витрат.

У рахунок погашення заборгованості Калинівським РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області проведено стягнення із заробітної плати боржника, який працює у СТОВ «Агро-Ленд», борг у сумі 438 тис. 144 грн 60 коп. за період з січня 2016 року по травень 2016 року перераховано стягувачу.

Залишок заборгованості за рішенням суду склав 12 тис. 521 долар США 13 центів.

30 травня 2016 року ПАТ «БМ Банк» отримало постанову головного державного виконавця Калинівського РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області від 26 травня 2016 року про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49, статті 50 Закону України від 21 квітня 1999 року № 1023-XII «Про виконавче провадження», тобто повного виконання рішення суду.

Оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження від 26 травня 2016 року ухвалена з порушенням чинного законодавства та підлягає скасуванню, оскільки при ухваленні рішення про стягнення з ОСОБА_1 боргу в іноземній валюті визначений судом еквівалент цієї валюти в гривнях є вираженням встановленого офіційного курсу цієї валюти до гривні на конкретний день звернення з позовом до суду. Перераховані стягувачу кошти на погашення заборгованості лише частково погасили борг за виконавчим документом, залишок заборгованості складав 12 тис. 521 долар США 13 центів.

З урахуванням викладено ПАТ «БМ Банк» просило визнати неправомірними дії головного державного виконавця РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області ОСОБА_2 щодо закінчення виконавчого провадження, а також визнати незаконною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 26 травня 2016 року.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 12 липня 2016 року, у задоволенні скарги ПАТ «БМ Банк» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2016 року касаційну скаргу ПАТ «БМ Банк» відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «БМ Банк» просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення про задоволення скарги ПАТ «БМ Банк» з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «БМ Банк» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, 15 та 20 лютого 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що в провадженні Калинівського РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області знаходилося виконавче провадження НОМЕР_1, відкрите на підставі виконавчого листа НОМЕР_2, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 3 березня 2015 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованості за кредитним договором на загальну суму 29 тис. 801 долар США 9 центів, що на час ухвалення рішення суду згідно з курсом Національного банку України складало 431 тис. 241 грн 44 коп., та судові витрати в сумі 3 тис. 654 грн.

У рахунок погашення заборгованості Калинівським РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області проведено стягнення із заробітної плати боржника, який працює у СТОВ «Агро-Ленд», а борг у сумі 438 тис. 144 грн 60 коп. за період із січня по травень 2016 року було перераховано стягувачу ПАТ «БМ Банк».

26 травня 2016 року головним державним виконавцем Калинівського РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області ОСОБА_2 ухвалено постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 8 частини першої статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв’язку з повним виконанням рішення суду.

Відмовляючи у задоволенні скарги ПАТ «БМ Банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що рішення суду боржником виконано в повному обсязі, що відповідно до вимог пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для закінчення виконавчого провадження. Крім того, у виконаному рішенні суду заборгованість за кредитним договором зазначена як у доларах США, так і в гривневому еквіваленті. Стягувач наполягав на виконанні рішення суду в національній валюті, подавши відповідну заяву до виконавчої служби, а тому державний виконавець діяв у межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження».

Разом з тим у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, 15 та 20 лютого 2017 року суд касаційної інстанції за результатами розгляду справ за скаргами на дії державних виконавців та щодо скасування постанов про закінчення виконавчого провадження за аналогічних обставин дійшов висновку про те, що дії державного виконавця є незаконними, оскільки судове рішення не було виконане в повному обсязі; з боржника було стягнуто лише частину боргу в іноземній валюті в гривневому еквіваленті, а тому закінчення виконавчого провадження є передчасним.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до положень статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

За частиною першою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 Цивільного кодексу України; далі – ЦК України).

За нормами статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено обов’язок позичальника повернути позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно зі статтею другою Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України).

Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов’язання визначено у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов’язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2014 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованість за кредитним договором на загальну суму 29 тис. 801 долар США 9 центів та судові витрати.

Під час розгляду справи суд установив, що за кредитним договором позичальник отримав валютний кредит.

За викладених обставин висновки судів про правомірність дій державного виконавця є передчасними, оскільки суд не встановив, який доларовий еквівалент становить стягнута з боржника сума 438 тис. 144 грн 60 коп. та в якій частині вона покриває загальну заборгованість перед банком стягнуту за рішенням суду.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 12 липня 2016 року та ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.