Знову Луспеник: Помилка при вчиненні правочину: думала що заповіт, а підписала дарчу на квартиру, або застосування судом ст. 229 ЦК України (ВС/КЦС у справі № 522/9562/16-ц від 10 квітня 2019р.)

Фабула судового акту: ВС починає приємно вражати, проте ніхто не знає куди такі підходи нас призведуть. З життєвої точки зору надзвичайно справедливе рішення, проте з формально-юридичної – можна і посумніватися.

Судом застосовано статтю 229 ЦК України – «правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки» та визнано недійсним договір дарування квартири. Обґрунтування полягає в тому, що особа похилого віку помилилися в розумінні того правочину який нею вчиняється. Тобто, думала що право власності на квартиру переходить до її сина лише після її смерті і підписує заповіт. Проте виявилося, що підписує договір дарування квартири, відповідно до умов якого право власності на квартиру перейшло від неї до її сина відразу після підписання.

Позивачка наполягала на тому, що не зрозуміла остаточно зачитаний українською мовою їй правочин нотаріусом, підписувала правочин у тяжкому стані після повернення з лікарні, а розмова з сином була не про дарчу, а про договір довічного утримання. Водночас позивачка також розраховувала, що син після підписання правочину буде матеріально їй допомагати, доглядати та піклуватися і просила це зафіксувати у правочині, чого зроблено не було. Суд прийняв до уваги такі доводи.

Зокрема ВС підкреслив наступне.Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

"Позивачка вважала, що при укладенні спірного договору було узгоджено надання сином догляду та матеріальної допомоги їй, як особі похилого віку. Таким чином, фактично позивач помилилася відносно правової природи правочину. Похилий вік впливає на можливість правильного сприйняття позивачем певних фактів та обставин."

Хоча, яким чином в судовому засіданні це встановлено, і якими матеріалами справи підтверджується - не зрозуміло. Лише похилий вік та тяжкий стан позивачки очевиден, а решта вже справедливість суду касаційної інстанції...

Аналізуйте судовий акт: Визнання договору дарування недійсним у частині одного обдарованого законом не передбачене, а помилка щодо мотивів цього правочину істотного значення не має (ВС КЦС, справа № 641/1102/17, 24.10.18)

Сам по собі факт прочитання тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом його суті не є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання договору недійсним (ВС/КЦС,справа № 369/11060/16-ц,20.09.18)

Спонукання, або вчинення правочину в безпорадному стані – є недійсним (КЦС/ВС від 14.11.2018 у справі №756/7579/16-ц)

Договор дарения спорного имущества, заключенный во время судебного рассмотрения, — недействительный ( ВС/КЦС: у справі № 646/3972/16-ц від 28 лютого 2019р.)

Заповіт не може бути скасований судом, правильною позовною вимогою є визнання заповіту недійсним (ВС/КЦС у справі № 2-1201/2005 від 28 листопада 2018р.)

ДУРНЯ! Колегія ВС/КЦС на чолі з Луспеником поділяючи спільне майно просто переплутала позивача з відповідачем та скасувала абсолютно законне рішення суду першої інстанції (ВС/КЦС у справі № 464/7011/16-ц від 27 лютого 2019 р)

Порушення кримінального провадження є впливом тяжкої обставини на дарувальника і підставою для визнання договору дарування недійсним (ВСУ від 6 грудня 2017р. у справі №6-1968цс17 )

Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 522/9562/16-ц

провадження № 61-38432св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

представники відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Бутенко Наталія Павлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Бутенко Н. П., про визнання договору дарування квартири недійсним.

Позов мотивовано тим, що їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. У 2011 році вона перебувала на лікуванні, після проходження якого вирішила оформити право власності на квартиру на сина ОСОБА_2, при цьому останній наполягав на укладенні договору дарування та був проти складення заповіту.

Зазначала, що погодилась на укладення договору дарування квартири за умови набуття ним сили після смерті її чоловіка ОСОБА_7 та збереження за нею та ОСОБА_7 права проживати у вказаній квартирі, а також обов'язку ОСОБА_2 допомагати та утримувати їх.

Однак, з моменту укладення договору дарування указаної квартири від 26 липня 2011 року ОСОБА_2 не приймав участі у її житті, не підтримував її ні матеріально, ні морально. Вказувала на те, що договір дарування було укладено під впливом помилки, у момент укладення якого вона не розуміла його зміст та наслідки.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 26 липня 2011 року, укладений між нею та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бутенко Н. П., зареєстрований у реєстрі за № 311, недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду Одеської області від 16 серпня 2017 року у складі судді Тарасова А. В. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений 26 липня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бутенко Н. П. та зареєстрований у реєстрі за № 311, недійсним.

Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 мала на меті посвідчити нотаріально заповіт на користь свого синаОСОБА_2 та вважала, що право власності на квартиру перейде до відповідача лише після її смерті, а також вважала, що сторони дійшли згоди стосовно надання відповідачем догляду та матеріальної допомоги їй, як особі похилого віку. Таким чином, фактично позивач помилилася стосовно природи правочину. Похилий вік впливає на можливість вірного сприйняття позивачем певних фактів та обставин, що призвело до помилкового сприйняття посвідчення нотаріусом укладеного між сторонами договору дарування за вчинення нотаріусом нотаріальної дії з посвідчення заповіту.

Крім того, неможливість особисто прочитати текст договору безумовно свідчить і про складність у сприйнятті змісту укладеного договору на слух, що сприяло неправильному сприйняттю ОСОБА_1 природи укладеного правочину та прав та обов'язків, які ним обумовлені.

Таким чином, суд першої інстанції визнав доведеними посилання позивача про те, що будучи особою похилого віку, яка за станом здоров'я дійсно потребує стороннього догляду, остання вважала, що складає заповіт, тому, укладаючи спірний договір, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між сторонами. Суд, не змінюючи предмету спору, керуючись положеннями частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року, застосував до спірних правовідносин частину першу статті 229 ЦК України, яка передбачає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки, у зв'язку з чим договір дарування квартири визнано недійсним саме на підставі статті 229 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - ОСОБА_3, задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2017 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не зазначає, які саме фактичні обставини неправильно нею були сприйняті, що спотворило її справжню волю, за відсутності яких обставин можна було б вважати, що правочин дарування не був би вчинений. Так, ОСОБА_1 має похилий вік, квартиру дарувала єдиному сину, відносини з яким були різними, при тому кожна зі сторін звинувачує один одного у непорозуміннях; ОСОБА_1 й надалі проживає у квартирі, її право проживання ніким не обмежено. Погіршення між сторонами договору відносин, бажання ОСОБА_1 іншим чином розпорядитись квартирою не є підставою для визнання правочину недійсним, так як це не є помилкою у розумінні частини першої статті 229 ЦК України щодо обставин, які мають істотне значення, а саме помилкою щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін тощо, помилка щодо мотивів правочину істотного значення не має. У зв'язку з цим вважав, що відсутні підстави для визнання договору дарування квартири таким, що вчинений під впливом помилки.ОСОБА_1 не довела обставини недійсності укладеного між сторонами договору дарування квартири, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду є незаконною та необґрунтованою, судом неповно з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Посилалась на те, що у 2011 році вона знаходилась на стаціонарному лікуванні у лікарні. Після виписки з лікарні та повернення додому між нею та її сином ОСОБА_2 було прийнято рішення про те, що вона переоформить свою квартиру на нього. Так як вона знаходилась у тяжкому стані та не могла звернутись до нотаріуса, син викликав приватного нотаріуса Бутенко Н. П. до неї додому за адресою: АДРЕСА_1. Зазначала, що ОСОБА_2 просив її, щоб вона оформила на нього право власності на квартиру, але вона погодилась лише за умови, що вони з чоловіком будуть продовжувати проживати у вказаній квартири, а син буде брати участь у їхньому з чоловіком житті, а саме: допомагати матеріально, доглядати за ними, та наполягала на тому, щоб нотаріус оформила договір довічного утримання. Вказані умови вона просила нотаріуса зафіксувати у письмовому вигляді у договорі. Нотаріусом було зачитано договір на українській мові, однак їй було не все зрозуміло, але вона вважала, що у ньому записано все, що вона просила. Після укладення договору вона сина не бачила, але постійно телефонувала йому на телефон з проханням допомогти їй, однак останній допомоги не надавав. Зазначала, що спірний договір дарування було укладено внаслідок її помилки, та підлягав визнанню недійсним з цих підстав. Крім того, посилалась на те, що суд апеляційної інстанції виходив зі змісту типового договору дарування, не беручи до уваги те, що вона знаходилась у тяжкому стані та не могла у повному обсязі зрозуміти текст, який їй було прочитано нотаріусом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 липня 2018 року було відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Бутенко Н. П., про визнання договору дарування квартири недійсним та витребувано з Приморського районного суду м. Одеси указану цивільну справу.

У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 квітня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Бутенко Н. П., про визнання договору дарування квартири недійсним призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом установлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 з 23 січня 1952 року, з яким шлюб було розірвано 07 березня 1978 року.

ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 з 22 квітня 2008 року.22 березня 2016 року ОСОБА_7 помер у віці 88 років.

Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 26 червня 2001 року відкритим акціонерним товариством «Одеський комбінат покрівельних матеріалів» на підставі розпорядження органу приватизації від 26 червня 2001 року № 275, ОСОБА_1 на праві приватної власності належала однокімнатна квартира АДРЕСА_1, житловою площею 18,3 кв. м, загальною площею 36,50 кв. м.

Відповідно до довідки (форма № 1) від 21 липня 2011 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: з 04 вересня 2000 року ОСОБА_1, з 23 травня 2008 року ОСОБА_7 Згідно з довідкою (форма № 1) від 06 жовтня 2016 року у вказаній квартирі з 04 вересня 2000 року зареєстрована ОСОБА_1

За договором дарування квартири, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бутенко Н. П. 26 липня 2011 року, зареєстрованого у реєстрі за № 311, ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві власності указану квартиру.

За даними реєстру для реєстрації нотаріальних дій у реєстрі зазначено, зокрема, дата і час виклику нотаріуса («26 липня 2011 року»), особа, яка зробила виклик («ОСОБА_2 Б.»), особа, для якої вчинялась нотаріальна дія та адреса, за якою було вчинено нотаріальну дію («ОСОБА_1 та ОСОБА_2; АДРЕСА_1»), підстава з якої нотаріальна дія вчинялася поза робочим місцем приватного нотаріуса («похилий вік, хвороба»).

У посвідчувальному написі на договорі дарування квартири від 26 липня 2011 року нотаріусом зазначено «У зв'язку з похилим віком та хворобою ОСОБА_1 договір посвідчено удома за адресою: АДРЕСА_1».

Згідно з пунктом 15 указаного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стверджували, що зміст цього договору, зміст зазначених у пункті 14 статей ЦК України СК України, ПК України їм зрозумілий, питань, які б залишились нез'ясованими і незрозумілими для них, немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснено, що правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов'язків сторін.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 вважала, що при укладенні спірного договору було узгоджено надання ОСОБА_2 догляду та матеріальної допомоги їй, як особі похилого віку. Таким чином, фактично позивач помилилася відносно правової природи правочину. Похилий вік впливає на можливість правильного сприйняття позивачем певних фактів та обставин. Крім того, неможливість особисто прочитати текст договору свідчить і про складність у сприйнятті змісту укладеного договору на слух, що вплинуло на неправильне сприйняття ОСОБА_1 природи укладеного правочину та прав та обов'язків, які ним обумовлені.

Також суд першої інстанції визнав доведеними посилання ОСОБА_1 на те, що, будучи особою похилого віку, вона за станом здоров'я дійсно потребувала стороннього догляду, тому, укладаючи спірний договір, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між сторонами. Суд, не змінюючи предмету спору, керуючись положеннями частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року правильно застосував до спірних правовідносин частину першу статті 229 ЦК України, яка передбачає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, яка за станом здоров'я потребує стороннього догляду, укладаючи договір дарування квартири зі своїм сином ОСОБА_2, помилилась щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між сторонами.

Отже, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, додержуючись норм матеріального та процесуального права, зробив законний і обґрунтований висновок по суті спору під час ухвалення рішення у справі, належним чином давши оцінку наданим сторонами доказам, які є належними та достатніми для вирішення зазначеного спору.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційнускаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року скасувати, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта