Питання, порушені у конституційній скарзі, які не підвідомчі Конституційному Суду України (огляд практики за 2018 рік)

Автор дайджесту: Слуцька Тетяна Іванівна,

к.ю.н., Заслужений юрист України

Питання, порушені у конституційній скарзі, які не підвідомчі Конституційному Суду України (огляд практики за 2018 рік)

Здійснюваний аналіз рішень Конституційного Суду України (далі — КСУ) щодо відмов у відкритті конституційного провадження у справах за конституційними скаргами, ухвалених у 2018 році, дозволяє виокремити питання, констатовані КСУ як такі, що не можуть бути предметом його перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) з огляду на відсутність у нього відповідних повноважень згідно зі ст. 150 Конституції України, ст. 7 Закону України «Про Конституційний Суд України».

У зв’язку із цим пропонується огляд рішень Конституційного Суду України на предмет визначення питань, які констатовані останнім як такі, розгляд яких не належать до його підвідомчості (повноважень). Зокрема, це питання:

— пов’язані зі сферою правозастосування. Так, КСУ розглядаючи конституційну скаргу щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч. 4 ст. 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VІ (далі — Закон № 2453-VІ) у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 р. № 192-VІІІ (далі — Закон № 192-VІІІ), в якій автор клопотання (конституційної скарги) робить висновок, що з огляду на недопустимість зворотної дії закону в часі (ст. 58 КУ) наведене нове правове регулювання не може бути застосоване до правовідносин відповідальності, які виникли до набрання ним чинності. Тобто, як зауважив КСУ, автор клопотання, стверджуючи про неконституційність оспорюваних положень Закону, фактично висловлює своє розуміння щодо того, положення якого саме закону мають застосовуватися до правовідносин, учасником яких вона є. Іншими словами, скаржник порушує питання правозастосування, а саме застосування Вищою радою правосуддя та Великою Палатою Верховного Суду ч. 4 ст. 96 Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VІІІ. КСУ зазначив, що «вирішення питань застосування судами законів України не належить до його компетенції; правозастосовна діяльність, яка полягає в індивідуалізації правових норм щодо конкретних суб’єктів і конкретних випадків, тобто в установленні фактичних обставин справи і підборі правових норм, які відповідають цим обставинам, є складовою правозастосування і не належить до повноважень КСУ (ухвала Другої колегії суддів Першого сенату КСУ від 9 липня 2018 р. № 210-2(1)/2018 у справі № 3-246/2018 (3323/18)). Така ж позиція викладена й в ухвалі Другого сенату КСУ від 6 червня 2018 р. № 15-у(ІІ)/2018 у справі № 3-102/2018(4663/17);

— щодо відповідність Конституції України (конституційність) судових рішень у справі, постанов пленуму суду касаційної інстанції, тлумачення Верховним Судом приписів нормативних актів. Наприклад, суб’єкт права на конституційну скаргу порушував перед КСУ питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) рішення господарського суду міста Києва від 26 липня 2016 р., постанов Київського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 р. та Вищого господарського суду України від 15 листопада 2016 р. у його справі, висновків цих судів та застосування ними норм законодавства України. КСУ визнав порушене автором клопотання питання таким, що не належить до повноважень КСУ, та відмовив у відкритті конституційного провадження (ухвала Третьої колегії суддів Першого сенату КСУ від 12 квітня 2018 р. № 70-3(І)/2018 у справі № 3-32/2018). Або «автор клопотання також не погоджується з тим, що обставини, які були заявлені ним як нововиявлені, суд оцінив як обставини, що вже містилися в матеріалах справи і яким суд надавав оцінку, а також висловлює припущення (власні оціночні судження) щодо неправильності розгляду його справи у судах та фактично висловлює незгоду з судовими рішеннями. Перевірка ж законності судових рішень, як зауважив КСУ, не належить до його повноважень» (ухвала Першої колегії суддів Другого сенату КСУ від 10 квітня 2018 р. № 46-1(ІІ)/2018 у справі № 3-147/2018(401/18)), як і обґрунтованості прийнятих судами рішень і правильності застосування ними норм законодавства (ухвала Першої колегії суддів Другого сенату КСУ від 25 вересня 2018 р. № 301-1(ІІ)/2018 у справі № 3-320/2018(4320/18)). Також не належить до його повноважень здійснення перевірки постанов пленуму касаційної інстанції (ухвала Третьої колегії суддів Другого сенату КСУ від 17 квітня 2018 р. № 91-3(ІІ)/2018 у справі № 3-159/2018(720/18)) чи тлумачення Верховним Судом приписів нормативних актів (ухвала Першої колегії суддів Першого сенату КСУ від 4 липня 2018 р. № 205-1(І)/2018 у справі № 3-221/2018(2779/18)). Означені позиції також викладені й у інших рішеннях КСУ, зокрема в ухвалі Першої колегії Другого сенату КСУ від 4 квітня 2018 р. № 3-1(ІІ)/2018 у справі № 3-64/2018(3716/17), ухвалі Першої колегії Другого сенату КСУ від 4 квітня 2018 року № 6-1(ІІ)/2018 у справі № 3-103/2018(4664/17), ухвалі Третьої колегії суддів Другого сенату КСУ від 29 серпня 2018 р. № 234-3(ІІ)/2018 у справі № 3-302/2018(4120/18);

— щодо забезпечення однакового застосування судами норм права. Так, означений висновок поряд із тезою, що незгода автора клопотання із судовими рішеннями у справі не є обґрунтуванням тверджень щодо неконституційності положень п. 3 ч. 2 ст. 304, ч. 4 ст. 424, ч. 2 ст. 428 КПК, викладено в ухвалі Другої колегії суддів Першого сенату КСУ від 18 квітня 2018 р. № 114-2(І)/2018 у справі № 3-172/2018 (1148/18). У цьому рішенні зазначається, що «автор клопотання фактично висловлює незгоду з ухвалою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2018 р., якою йому відмовлено у відкритті касаційного провадження у зв’язку з тим, що касаційна скарга була подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку, а також наголошується на протилежних позиціях апеляційного суду Полтавської області у справі, у якій він був стороною, та апеляційного суду Донецької області, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ стосовно оскарження дій щодо відмови у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових рішень. В ухвалі Першої колегії суддів Першого сенату КСУ від 25 квітня 2018 р. № 153-1(І)/2018 у справі № 3-178/2018(1534/18) на зазначення суб’єктом права на конституційну скаргу, що суди вдаються до різного тлумачення положення п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК, КСУ вказав, що забезпечення однакового застосування норм права судами належить до повноважень Верховного Суду (п. 6 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»);

— щодо остаточного судового рішення у справі, яке набрало законної сили раніше 30 вересня 2016 р. Так, КСУ вказав, що конституційну скаргу може бути подано, якщо остаточне судове рішення у справі особи, згідно з абз. 1 п. 3 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Конституційний Суд України», набрало законної сили не раніше 30 вересня 2016 р. У випадку, якщо остаточне рішення набрало законної сили раніше цієї дати, наведене свідчить про неналежність до повноважень КСУ питань, порушених у конституційній скарзі (ухвала Другої колегії суддів Другого сенату КСУ від 20 квітня 2018 р. № 120-2(ІІ)/2018 у справі № 3-156/2018(627/18));

— невідповідності підзаконних нормативно-правових актів закону. Так, КСУ відмовив у відкритті конституційного провадження у справі з підстав, що питання порушенні у конституційній скарзі, не належать до повноважень КСУ, оскільки у клопотанні «стверджується про невідповідність положень постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов праці працівників органів прокуратури» від 31 травня 2012 р. № 505 (зі змінами) вимогам ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 р. № 1697-VII (ухвала Першої колегії суддів Другого сенату КСУ від 4 квітня 2018 р. № 9-1(ІІ)/2018 у справі № 3-28/2018(4375/16));

— невідповідності Конституції України (конституційності) підзаконних нормативно-правових актів. Наприклад, наказу Міністерства охорони здоров’я України «Про розвиток та удосконалення паталогоанатомічної служби в України» від 12 травня 1992 р. № 81 та Випуску 78 «Охорона здоров’я» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29 березня 2002 р. № 117 (ухвала Першої колегії суддів Другого сенату КСУ від 4 квітня 2018 р. № 10-1(ІІ)/2018 у справі 3-41/2018 (2952/17)), або постанови Кабінету Міністрів України (ухвала Першого сенату КСУ від 13 червня 2018 р. № 19-у(І)/2018 у справі № 3-40/2018(2817/17). При цьому КСУ акцентує на тому, що відповідно до ст. 151-1 Конституції України, ч. 1 пунктів 5, 6 ч. 2 ст. 55, ч. 1 ст. 56 Закону України «Про Конституційний Суд України» особа подає конституційну скаргу лише щодо конституційності закону України, а не іншого акта;

— щодо юридичної техніки законів. Наприклад, суб’єкт права на конституційну скаргу вказує, що, на його думку, законодавець порушив юридичну техніку при визнанні Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ таким, що втратив чинність. Однак питання юридичної техніки, як відзначив КСУ, належить до повноважень Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в України й непідвідомче КСУ (ухвала Другого сенату Конституційного Суду України від 6 червня 2018 р. № 15-у(ІІ)/2018 у справі № 3-102/2018(4663/17));

— щодо неналежного законодавчого регулювання, його відсутності та наявної неузгодженості положень закону. Так, КСУ в ухвалі Другого сенату КСУ від 26 червня 2018 р. 23-у(ІІ)/2018 у справі № 3-51/2018(3306/17) зазначив, що відсутність законодавчого регулювання та неузгодженість положень КПК не є належним обґрунтуванням неконституційності положень ст. 303, ч. 3 ст. 307, ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК у контексті вимог п. 6 ч. 2 ст. 55 Закону України «Про Конституційний Суд України», та зазначив, що вирішення вказаних питань є прерогативою Верховної Ради України, а отже, вони не можуть бути предметом розгляду КСУ. Це саме стосується й усунення колізійності норм різних нормативно-правових актів. Наприклад, в ухвалі Другої колегії суддів Першого сенату КСУ від 17 квітня 2018 р. № 495-2(І)/2018 у справі № 3-111/2018(4715/17) на противагу автору клопотання (конституційної скарги), який вважає, що оспорювана норма (ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру»), якою, на його думку, обмежено соціальний захист працівників прокуратури шляхом позбавлення їх права на перерахунок призначених пенсій у зв’язку з підвищенням заробітної плати працюючим працівникам прокуратури, суперечить іншим нормам законодавства України щодо пенсійного забезпечення працівників правоохоронних органів та військовослужбовців, КСУ зазначив, що усунення колізійності норм різних нормативно-правових актів є прерогативою законодавця і не належить до повноважень КСУ. Аналогічні позиції КСУ викладені й в ухвалі Першої колегії суддів Першого сенату КСУ від 24 квітня 2018 р. № 126-1(І)/2018 у справі № 3-66/2018(3773/17), ухвалі Першої колегії суддів Першого сенату КСУ від 13 вересня 2018 р. № 281-1(І)/2018 у справі № 3-319/2018(4311/18), ухвалі Другої колегії суддів Першого сенату КСУ від 5 квітня 2018 р. № 322-1(І)/2018 у справі № 3-35/2018(1424/17), ухвалі Другої колегії суддів Першого сенату КСУ від 17 квітня 2018 р. № 104-2(І)/2018 у справі № 3-104/2018(4666/17), ухвалі Другої колегії суддів Першого сенату КСУ від 18 квітня 2018 р. № 115-2(І)/2018 у справі № 3-182/2018(1694/18), ухвалі Другої колегії суддів Першого сенату КСУ від 25 червня 2018 р. № 195-2(І)/2018 у справі № 3-230/2018(2970/18) тощо.

Слід пам’ятати, що в означених випадках Конституційний Суд України відмовляє у відкритті конституційного провадження.

Автор статті: Слуцька Тетяна Іванівна