Підстави для визнання договору недійсним повинні існувати на момент укладення, а не за результатом його виконання (ВС/КГС у справі № 201/8412/18 від 10.03.2021).

Фабула судового акту: Як не сплачувати орендну плату?

Адвокати для клієнта пропонують різні способи, однак не завжди вдалі та законні. Наразі в моєму провадженні перебуває справа про розірвання договору оренди в судовому порядку «заднім числом», тобто не з моменту винесення рішення, а датою, що передує зверненню до суду (ініційована опонентом як раз з метою уникнення обов’язку по оплаті). І така вимога очевидно суперечить положенням законодавства.

Однак, частіше все ж таки до суду звертаються із позовом про визнання недійсним договору оренди, з тих підстав, що у разі визнання правочину недійсним, він не несе ніяких юридичних наслідків, отже і обов’язку з оплати не утворює.

До суду звернулось ТОВ-орендодавець із вимогами про стягнення заборгованості з орендної плати. Відповідач-орендар подав зустрічний позов в якому просив визнати недійсним договір оренди, з огляду на те, що йому в користування було передано арештоване майно.

Рішенням суду першої інстанції первісний позов задоволено, оскільки за користування необхідно платити. Натомість зустрічний позов залишено без задоволення, суд визнав необґрунтованими вимоги про визнання правочину недійсним.

Суд апеляційної інстанції дане рішення скасував і задовольнив вимоги зустрічного позову. Зокрема, суд апеляційної інстанції проаналізував договір оренди крізь призму іншого договору укладеного сторонами - попереднього договору купівлі-продажу, що не був виконаний. Крім того, суд дійшов до висновку про неможливість здійснення оплати оренди в тому порядку, що був визначений договором, а тому зобов’язання є припиненим, відповідно до ст. 607 ЦКУ.

Не погодившись із таким рішенням, орендодавець подав касаційну скаргу та мотивував її тим, що в оскаржуваній постанові суд здійснив тлумачення договору, що не було предметом розгляду, крім того, на думку скаржника, суд неправомірно посилався на рішення по іншій справі, а також всупереч вимог законодавства застосував до договору вимоги, що пред’являються до первинних документів.

ВС погодився із доводами скаржника та наголосив на судовій практиці з аналогічних питань, що вже є усталеною. Так, на підставі ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України, ВС неодноразово вказував, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

При цьому, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.

Крім того, ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Отже, в даній справі суд апеляційної інстанції неправомірно посилався у мотивувальній частині на рішення по іншій справі, оскільки останнє не існувало на момент ухвалення рішення судом першої інстанції.

Тому, ВС констатував, що підстав для визнання недійсним договору не вбачається. Щодо первісного позову, ВС вказав, що відповідач не підтвердив вчинення дій для належного виконання ним обов`язку щодо сплати орендної плати у строки та розмірах, передбачених умовами договору, тому суд першої інстанції вірно вирішив спір по суті.

Аналізуйте судовий акт: Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів (ОП ВС/КГС у справі 910/12787/17 від 16.10.2020 р)

Фраудаторний договір, або такий, що шкодить інтересам кредитора може бути визнаний недійсним (ВС/КЦС у справі № 757/33392/16 від 24 лютого 2021).

Договір оренди землі не може бути визнаний недійсним судом, у разі якщо сторони протягом певного часу його виконували (КСЦ/ВС у справі № 471/761/17-ц від 30 липня 2020 р)

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, що вчинив правочин, повноважень (ВС/КЦС,№ 554/12806/15-ц,06.11.19)

Постанова

Іменем України

10 березня 2021 року

м. Київ

справа № 201/8412/18

провадження № 61-803св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., Тітова М. Ю.

учасники справи за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Волхонтет-Граніт»,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Волхонтет-Граніт», відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В серпні 2018 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волхонтет-Граніт» (далі - ТОВ «Волхонтет-Граніт») про стягнення суми заборгованості за договором оренди нежитлової будівлі та обладнання.

Позовна заява мотивована тим, що 02 листопада 2017 року між ним та

ТОВ «Волхонтет-Граніт» було укладено договір оренди нежитлової будівлі та обладнання № 01/11/17, відповідно до умов якого він за актом приймання-передачі від 02 листопада 2017 року передав ТОВ «Волхонтет-Граніт» приміщення та обладнання. Проте в порушення умов договору оренди

ТОВ «Волхонтет-Граніт» орендну плату не сплачувало, в результаті чого за договором оренди утворилась заборгованість в сумі 899 158, 85 грн, з яких заборгованість по оренді - 833 878,60 грн та пеня - 65 280,25 грн, яку просив суд стягнути з відповідача.

В листопаді 2018 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшов зустрічний позов ТОВ «Волхонтет-Граніт» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди нежитлової будівлі та обладнання.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, на момент його укладення нерухоме майно перебувало в арешті, крім того, зазначений договір не відповідає чинному законодавству в частині порядку розрахунку з орендодавцем.

З урахуванням зазначеного, просило суд визнати договір оренди нежитлової будівлі та обладнання недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня

2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Волхонтет-Граніт» про стягнення суми заборгованості за договором оренди нежитлової будівлі та обладнання -задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Волхонтет-Граніт» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди № 01/11/17 від 02 листопада 2017 року за період

з 02 листопада 2017 року по 31 листопада 2018 року, в сумі 899 158,85 грн та судовий збір у розмірі 8 810,00 грн.

У задоволенні зустрічного позову ТОВ «Волхонтет-Граніт» до ОСОБА_1 про визнання договору оренди нерухомого майна недійсним - відмовлено.

Суд першої інстанції зробив висновок про те, що покладені на

ТОВ «Волхонтет-Граніт» зобов`язання відповідно до договору оренди № 01/11/17 від 02 листопада 2017 року належним чином не виконуються і в установлені договором строки орендна плата не вноситься, а тому позовні вимоги

ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ «Волхонтет-Граніт», суд першої інстанції зробив висновок, що підстави для визнання недійсним договору оренди № 01/11/17 від 02 листопада 2017 року відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ТОВ «Волхонтет-Граніт» задоволено.

Визнано недійсним договір № 01/11/17 від 02 листопада 2017 року оренди нежитлової будівлі та обладнання, укладений між ОСОБА_1 та

ТОВ «Волхонтет-Граніт».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Волхонтет-Граніт» судовий збір

17 620,00 грн.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір оренди нежитлової будівлі та обладнання № 01/11/17 від 02 листопада 2017 року суперечить статті 203 ЦК України, оскільки укладений сторонами у зв`язку з укладенням 02 листопада

2017 року попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язувався продати ТОВ «Волхонтет-Граніт» в період

з 02 листопада 2017 року по 01 липня 2018 року нерухоме майно - нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_1 . У цей період зазначений договір так і не був укладений, оскільки нежитлова будівля по

АДРЕСА_1 перебувала під арештом.

Відповідно до постанов Правління Національного банку України від

25 листопада 2016 року № 407 та від 29 грудня 2017 року № 148 встановлено граничні суми розрахунків готівкою юридичної особи з фізичною протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами, що становила не більше 50 000,00 грн, тому орендар не може провести оплату готівкою за орендну плату ОСОБА_1 в розмірі більше 50 000,00 грн, а враховуючи те, що орендна плата в середньому становить більше 90 000,00 грн така плата за оренду може бути проведена лише з розрахункового рахунку підприємства на рахунок орендодавця, а тому пункт 5.7. договору оренди № 01/11/17 від

02 листопада 2017 року суперечить закону та практично не може бути виконаний орендарем. Також в договорі оренди від 02 листопада 2017 року

№ 01/11/17 не зазначено банківських реквізитів орендодавця, що фактично робить не можливим виконання сторонами умов договору.

Згідно з пунктом 13.1. договору оренди, він діє до 01 липня 2018 року, тобто саме до остаточного виконання зобов`язань ОСОБА_1 за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 02 листопада 2017 року, відповідно до пункту 6.1. якого ОСОБА_1 зобов`язувався укласти основний договір купівлі-продажу в період з 02 листопада 2017 року до 01 липня 2018 року, однак договір не укладений, оскільки майно перебувало під арештом.

Відповідно до пункту 5.7. договору оренди сума зазначена в пункті 5.1. договору оплачується готівкою згідно акту прийому - передачі грошей за місцем реєстрації орендодавця, тобто в м. Дніпро. Враховуючи те, що орендар знаходиться в м. Тернополі, а орендодавець в м. Дніпро, відстань між якими складає більше 800 км., практично провести дії щодо передачі готівкових коштів орендодавцю є неможливим, а відтак і виконати умови договору оренди

ТОВ «Волхонтет-Граніт» щодо сплати орендної плати, як це визначено умовами договору оренди, не є можливим навіть частинами.

Тому ТОВ «Волхонтет-Граніт» не може набути зобов`язань за договором оренди від 02 листопада 2017 року щодо сплати орендної плати, а відповідно до статті 607 ЦК України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання

у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Отже, цей договір суперечить нормам чинного законодавства України.

Аргументи учасників справи

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд фактично вдався до тлумачення змісту договору оренди, що не було предметом спору та, відповідно, предметом розгляду судом. Апеляційним судом зроблено висновок про те, що договір оренди укладений у зв`язку з укладення 02 листопада 2017 року попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, проте в договорі оренди від 02 листопада 2017 року немає жодного посилання на попередній договір купівлі-продажу, як і попередній договір не містить відомостей про договір оренди.

Апеляційний суд посилався на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2019 року по справі №607/15301/18, яким зобов`язано ОСОБА_1 повернути ТОВ «Волхонтет-Граніт» аванс за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 02 листопада

2017 року та стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТОВ «Волхонтет-Граніт» штраф за попереднім договором купівлі-продажу в розмірі 804 881,70 грн. Проте зазначене рішення є по суті новим доказом, так як його об`єктивно не існувала на момент винесення рішення по справі, що розглядається, крім того, воно не містить жодних даних щодо предмету цього спору, оскільки не стосується правовідносин між сторонами за договором оренди.

Арешт накладений на майно жодним чином не впливає на правовідносини сторін за договором оренди та на дійсність самого договору оренди, оскільки відомості про арешт нерухомого майна стали їм відомі 10 липня 2018 року, в той час як договір оренди нерухомого майна укладено 02 листопада 2017 року терміном по 01 липня 2018 року. З моменту підписання договору оренди нерухомого майна та акта прийому-передачі зазначене майно перебувало

у користуванні ТОВ «Волхонтет-Граніт», жодних претензій від ТОВ «Волхонтет-Граніт» стосовно неможливості користування орендованим майном до власника орендованого майна за весь час оренди не надходило, тому договір оренди укладено. За таких обставин будь-які заперечення ТОВ «Волхонтет-Граніт» щодо дійсності договору оренди є лише намаганням уникнути виконання обов`язку щодо сплати передбачених договором платежів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи від 19 березня 2019 року у справі №809/1718/15, зроблено висновок про те, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку. Проте, суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові зробив протилежний висновок, що зміст договору оренди суперечить постанові Правління Національного банку України від 25 листопада 2016 року

№ 407 та Положенню про ведення касових операцій у національній валюті

в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України

29 грудня 2017 року № 148. Враховуючи можливі труднощі щодо виконання грошового зобов`язання попередньо визначеного сторонами у договорі, а саме, з`ясування боржником наявного обмеження щодо ліміту суми розрахунків готівкою між фізичною особою та підприємством (підприємцем) протягом одного дня в розмірі 50 000 грн, боржник мав можливість виконати зобов`язання відповідно до статей 532 533 537 599 ЦК України. (Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі

№ 916/2600/16). Крім того, у пункті третьому листа НБУ від 24 січня 2014 року

№ 11-116/3159 зазначено, що: «відповідно до вимог, установлених пунктом 1 Постанови № 210 та пунктом 2.3 глави 2 Положення № 637, обмежуються готівкові розрахунки між підприємством (підприємцем) та фізичною особою, що здійснюються протягом одного дня. Таким чином, сплата за договором, загальна сума за яким перевищує встановлений ліміт, у різні дні частками, кожна з яких не перевищує встановленої суми обмеження, не суперечить законодавству». Пункт 32 Положення про ведення касових операцій

у національній валюті в Україні стосується оформлення бухгалтерської документації при продажу товарів та наданні послуг, регламентує виключно організацію бухгалтерського обліку на підприємстві при використанні касових ордерів та квитанцій до них, жодним чином не стосується укладеного між сторонами договору і не може бути критерієм оцінювання дійсності правочину.

Факт ненадання орендодавцем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов`язку оплатити надані послуги. Суд не оцінив дії орендаря щодо ухилення від сплати орендної плати, як недобросовісну поведінку та неналежне виконання договірних зобов`язань, а всупереч нормам матеріального права дійшов висновку про недійсність договору оренди.

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Волхонтет-Граніт» на касаційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржене судове рішення є законним і обґрунтованим, висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для його скасування немає.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

11 вересня 2020 року справу передано суддів-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 належить на праві власності майно, що складається

з нежитлового приміщення загальною площею 37 16,5 кв. м, яке знаходиться на АДРЕСА_1 .

02 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Волхонтет-Граніт» укладений попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстровано в реєстрі за №1680.

Згідно умов пункту 1.1. зазначеного договору його сторони зобов`язались укласти та належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , на умовах і в порядку, визначених даним договором.

Згідно до пункту 2.3. попереднього договору, з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу нерухомого майна, ТОВ «Волхонтет-Граніт» передало ОСОБА_1 перший внесок, а саме: рухоме майно вартістю

804 881,70 грн.

На нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 , накладено арешт згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП № 31901961 від 04 липня

2012 року Жовтневого відділу ДВС Дніпропетровського міського управління юстиції, державним виконавцем Єсюніною В. А., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 10 липня

2018 року за № 130363772.

02 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Волхонтет-Граніт» укладений договір оренди нежитлової будівлі та обладнання № 01/11/17, складений акт прийому-передачі до договору оренди нежитлового приміщення, який підписано сторонами. Відповідно до акту орендодавцем передано,

а орендарем прийнято нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 ), верстат форматної різки Педріні (М-743), верстат калібрувальний Педріні (М-641), верстат однодисковий поперечної різки (М-539), торцово-фасочна машина (Siga), верстат фасочний Педріні (М-839).

Відповідно до пункту 3.1. договору оренди об`єктом оренди є нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва ВРХ 317646 від 04 серпня 2012 року, виданого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Л., зареєстрованим в реєстрі за № 2054, та обладнання, яке належить

ОСОБА_1 на підставі попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна НМТ 234411 від 02 листопада 2017 року, завіреного приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. за реєстром № 1680.

Згідно з пунктом 4.1. договору термін оренди встановлюється з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі обладнання в оренду по 01 липня 2018 року.

Відповідно до пунктів 5.1.-5.4. договору оренди за користуванням об`єктом оренди орендар виплачує орендодавцю орендну плату. Розмір орендної плати

1 дол. США за 1 кв. м на місяць і складає 3 500,00 дол. США. Суми, які оплачуються орендарем орендодавцю розраховуються за курсом, який визначений на сайті www.kurs.com.ua та діє на момент здійснення розрахунку. Валютою договору є гривня України і усі фінансові розрахунки між сторонами виконуються національною валютою України згідно з виставленими орендодавцем рахунками. Останнім днем нарахування сплати орендної плати

є дата підписання сторонами акту прийому-передачі при поверненні об`єкту оренди орендодавцеві. Орендар виплачує орендодавцеві плату за останній календарний місяць терміну оренди упродовж 3-х днів з моменту підписання акту прийому-передачі. Плата за оренду виплачуються орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно, не пізніше 10 числа поточного місяця. Орендар має право виплачувати орендну плату авансом за будь-який період в межах терміну дії договору.

Згідно пункту 5.7. розмір орендної плати може бути змінений тільки за письмовою угодою сторін цього договору. Сума зазначена у пункті 5.1. оплачується готівкою згідно акту прийому-передачі грошей, за місцем реєстрації орендодавця.

Згідно з пунктом 8.1. договору передбачена пеня у розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення за порушення умов пунктів 5.1., 5.4.

Відповідно до наданого ОСОБА_1 розрахунку заборгованості по орендній платі вона становить: за листопад 2017 року - 86 758,01 грн; за грудень

2017 року - 94 917,77 грн; за січень 2018 року - 98 711,35 грн; за лютий

2018 року - 94 934,08 грн; за березень 2018 року - 92 221,35 грн; за квітень

2018 року - 91 094,39 грн; за травень 2018 року - 91 766,63 грн; за червень

2018 року - 91 600,88 грн; за липень 2018 року - 91 874,14 грн.

Апеляційний суд також встановив, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2019 року по справі

№ 607/15301/18, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року, ОСОБА_1 , зобов`язано повернути

ТОВ «Волхонтет-Граніт» аванс за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 02 листопада 2017 року та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Волхонтет-Граніт» штраф за попереднім договором купівлі-продажу в розмірі 804 881,70 грн.

Згідно зі статтями 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту

є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів

є недопустимим».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19) вказано, що «наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не

в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним».

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи

і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша - третя статті 367 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі

№ 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18) вказано, що «апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції».

Тому є безпідставним посилання апеляційного суду на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2019 року по справі

№ 607/15301/18, залишене без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року, оскільки зазначених рішень не існувало на момент ухвалення рішення судом першої інстанції.

За таких обставин є правильними висновки суду першої інстанції, що

ТОВ «Волхонтет-Граніт» не надано суду доказів на підтвердження недійсності договору оренди, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися,

а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню».

За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило

є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так

і недоговірних зобов`язань.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження

№ 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;

(2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору

в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;

(4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до частини першої статі 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно

у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (частина перша статті 761 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 762 ЦК України за користування майном

з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

У частині першій статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з абзацом першим частин першої, частини другої статті 532 ЦК Українимісце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Суди встановили, що умовами договору оренди визначені розмір і порядок обчислення орендної плати, місце та строки виконання цього обов`язку.

У частині першій статті 537 ЦК Українипередбачено, що боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі:

1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;

3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Зазначена норма надає добросовісному орендарю за певних умов право виконати свій обов`язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю.

Суди не встановили, а відповідач не вказав відомостей про вчинення

ТОВ «Волхонтет-Граніт» дій для належного виконання ним обов`язку щодо сплати орендної плати у строки та розмірах, передбачених умовами договору.

Відповідно до статті 610 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем за первісним позовом, борг

ТОВ «Волхонтет-Граніт» за договором оренди за період з 02 листопада 2017 року по 31 липня 2018 року становить 899 158,85 грн, з яких основна заборгованість - 833 878,60 грн, пеня - 65 280,25 грн.

Встановивши, що ТОВ «Волхонтет-Граніт» не надало суду доказів на підтвердження виконання зобов?язань щодо здійснення оплати за оренду нежитлового приміщення, а наданий позивачем розрахунок заборгованості орендар не спростував, суд першої інстанції зробив правильний висновок про стягнення з ТОВ «Волхонтет-Граніт» заборгованості за договором оренди.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом сплатив 8 810,00 грн судового збору, а за подання зустрічного позову ТОВ «Волхонтет-Граніт» про визнання недійсним договору судовий збір становив 1 762,00 грн (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - як за одну вимогу немайнового характеру). Тому за подання касаційної скарги ОСОБА_1 мав сплатити судовий збір

в сумі 21 144,00 грн (8 810,00 грн*200%+1 762,00*200%).

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 14 900,00 грн судового збору, тому недоплата склала 6 244,00 грн. У зв`язку з задоволенням скарги судовий збір підлягає стягненню на користь ОСОБА_1

з ТОВ «Волхонтет-Граніт» у розмірі 23 710,00 грн (8 810,00+14 900,00),

а недоплачений судовий збір за подання касаційної скарги підлягає стягненню

з ТОВ «Волхонтет-Граніт» на користь держави.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року скасувати.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня

2018 року залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волхонтет-Граніт» на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 23 710,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волхонтет-Граніт»

в дохід держави судовий збір у розмірі 6 144,00 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року втрачає законну силу та подальшому виконаннюне підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов