Підписання відповідачем актів звірки взаємних рахунків свідчить про визнання ним свого боргу, та перериває перебіг строку позовної давності (ВС/КГС у справі № 910/1389/18 від 05 березня 2019 р.)

Фабула судового акту: спір за позовом ТОВ «Гарант Ойл групп» до КП «Київпастранс» про стягнення суми основного боргу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за договорами про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких.

Рішенням та постановою господарських судів позов задоволено повністю, стягнуто з КП «Київпастранс» 1 624 515, 73 грн. основного боргу, 988 946,61 грн. інфляційних втрат, 148 282,19 грн. три відсотки річних та 41 426, 17 грн. судового збору.

Серед численних доводів на обґрунтування касаційної скарги КП «Київпастранс» виділимо такі: - неправильне застосування попередніми судами положень статей 9,10 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у розумінні яких акти звірки взаємних рахунків не мають жодної юридичної сили доказу та не підтверджують наявності обов'язку сплати грошових коштів або ж відсутності такого обов'язку; - попередні суди не врахували, що акти звірки взаємних розрахунків підписані зі сторони відповідача не уповноваженою особою; - не врахували, що позивач не надав доказів на підтвердження повноважень зазначеної особи; - не перевірили проведений позивачем у заяві про збільшення позовних вимог розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Верховний Суд оцінив вищенаведені аргументи скаржника та , серед іншого, надав цілісне правове розуміння такого документу як акт звірки взаємних рахунків у контексті його значення як доказу. Коротко можна підсумувати наступні висновки, котрих дійшов Суд у постанові від 05.03.2019р.:

1. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій : поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

2. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

3. Відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов'язків.

4. Підписання відповідачем актів звірки взаємних розрахунків за відповідними договорами поставок, перериває перебіг строку позовної давності, та є вчиненням відповідачем (боржником) дій, що свідчать про визнання ним свого боргу. У зв'язку з цим згідно із ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України, перебіг строку позовної давності після переривання почався заново.

Аналізуйте судовий акт: Вимога підрядника про зобов’язання замовника підписати акти виконаних робіт НЕ є правильним способом захисту права незважаючи на те, що такий обов’язок замовника передбачений договором підряду (ВГСУ у справі № 922/4783/16 від 13 вересня 2017р.

Акти звірки взаєморозрахунків не підлягають оскарженню у судовому порядку оскільки є лише доказом наявності зобов’язань боржника (ВС/КГС № 910/9004/13 від 05.04.2018)

Порушене право захищено непередбаченим законом способом: суд зобов’язав відповідача прийняти вугілля шляхом підписання актів приймання- передачі (господарський суд Львівської області у справі №914/1128/16 від 13 липня 2016р., суддя Король М. Р.)

Оплата робіт прив’язана до фінансування замовника коштами з бюджету НЕ є подією, яка має неминуче настати ,тому виконавець може вимагати її негайно (ВГСУ від 26 жовтня 2016р. у справі № 910/1459/16)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/1389/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Якименко М.М.

від 21.08.2018

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Михальської Ю.Б., Разіної Т.І., Тищенко А.І.

від 04.12.2018

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп"

до Комунального підприємства "Київпастранс"

про стягнення 2 756 775,92 грн

за участю представників:

позивача: Твердохліб І.Ю.

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У лютому 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс", в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог № 124 від 11.07.2018, яка була прийнята судом до розгляду, просив стягнути з відповідача 1 624 515,73 грн основного боргу, 988 946,61 грн інфляційних втрат та 148 282,19 грн три відсотки річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов укладених з позивачем договорів про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014 не виконав в повному обсязі свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару (дизельного палива).

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

29.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А.", яке в подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Груп" (позивач, постачальник), та Комунальним підприємством "Київпастранс" (відповідач, замовник) був укладений договір про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/129-14 (далі по тексту - договір-1).

Крім того, 11.12.2014 між цими ж сторонами був укладений договір про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/168-14 (далі по тексту - договір-2, а договір-1 та договір-2 разом - договори).

Відповідно до пунктів 1.1., 6.1.1. та 6.4.1. договорів постачальник протягом дії договору про закупівлю зобов'язується передавати у власність замовника "Паливо рідинне та газ; оливи мастильні" (дизельне паливо) код 19.20.2 за ДК 016:2010 (далі -Товар), має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар, а замовник зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

Згідно з пунктами 1.2. договорів кількість товару визначається відповідно до Специфікації (додаток № 1 до договорів), що є їх невід'ємними частинами,

Одночасно з підписанням договорів сторони підписали між собою специфікації до договорів, відповідно до яких за договором-1 постачальник зобов'язався поставити дизельне пальне у кількості 800 000 літрів на суму 11 016000,00 грн з ПДВ, а за договором-2 - 1 000 000 літрів на суму 15 060 000,00 грн з ПДВ та 124 308,708 літрів на суму 3 012 000,00 грн.

Відповідно до пунктів 3.3. договорів загальна вартість товару, що поставляється за договором-1, становить - 11 016 000,00 грн з ПДВ та за договором-2 становить - 15 060 000,00 грн з ПДВ.

У пунктах 3.4. договорів сторони передбачили можливість зміни ціни за одиницю товару відповідно до чинного законодавства.

Порядок здійснення оплати визначений сторонами в розділі 4 договорів, відповідно до пунктів 4.1. яких замовник проводить оплату за фактично отриманий товар протягом 30 банківських днів згідно з договором та виставленим рахунком-фактурою.

Згідно з пунктами 4.3. договорів оплата товару здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

У пунктах 4.4. договорів сторони передбачили, що кожного місяця сторони здійснюють звірку взаєморозрахунків. Постачальник складає та направляє замовнику акт звірки взаєморозрахунків, а замовник протягом 2-х банківських днів з моменту отримання акту здійснює звірку розрахунків та повертає постачальнику акт, підписаний уповноваженою особою та скріплений печаткою.

Відповідно до пунктів 7.1. договорів у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договорами сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цими договорами.

Договір-1 набирає чинності з 29.08.2014 і діє до 30.11.2014, а договір-2 - з 11.12.2014 і діє до 27.02.2015, але у будь-якому випадку договори діють до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цим договорам. Закінчення строку дії договорів не звільняє сторони від виконання зобов'язань, які виникли під час дії цих договорів. (пункти 10.1. договорів).

На виконання умов договорів постачальник передав у власність, а покупець прийняв товар на загальну суму 10 182 742,53 грн за договором-1 та на суму 14 361 435,44 грн за договором-2, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, підписаними між сторонами без зауважень та заперечень щодо кількості, ціни та якості товару.

20.10.2015 сторони договорів підписали між собою акт звірки взаємних розрахунків за договором-1 (далі по тексту - акт-1), в якому погодили, що заборгованість покупця за договором-1 з оплати отриманого товару становить 273 407,68 грн, а також підписали акт звірки взаємних розрахунків за договором-2 (далі по тексту - акт-2), в якому погодили, що заборгованість покупця за договором-2 з оплати отриманого товару становить 1 631 108,05 грн.

У зв'язку з тим, що Комунальне підприємство "Київпастранс" не здійснило погашення зазначених сум заборгованості за договорами Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" у лютому 2018 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс", в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог № 124 від 11.07.2018 просило стягнути з відповідача 1 624 515,73 грн основного боргу, з яких: 273 407,68 грн - сума боргу за договором-1 та 1 351 108,05 грн - сума боргу за договором-2, а також стягнути 988 946,61 грн інфляційних втрат та 148 282,19 грн три відсотки річних.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва рішенням від 21.08.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018, позов задовольнив повністю. Стягнув з Комунального підприємства "Київпастранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Груп" 1 624 515,73 грн основного боргу, 988 946,61 грн інфляційних втрат, 148 282,19 грн три відсотки річних та 41 426,17 грн судового збору.

Судові рішення мотивовані тим, що факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014 (факт неповної оплати поставленого позивачем товару) є доведеним належними та допустимими доказами та відповідачем не спростований. Розмір основного боргу за договорами визначений позивачем правильно, був уточнений позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач врахував здійснені відповідачем оплати у розмірі 280 000,00 грн і зменшив суму основного боргу, наявність боргу визнавалась відповідачем в актах звірки взаємних розрахунків. Однак, доказів погашення відповідачем заборгованості матеріали справи не містять. За висновком судів відповідач допустив порушення грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до спірних правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої стягненню з відповідача підлягають три відсотки річних та інфляційній втрати, нараховані на суму заборгованості. Суди дійшли висновку, що суми трьох відсотків річних та інфляційних втрат визначені позивачем арифметично та методологічно правильно, заявлені до стягнення в межах строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції також додатково зазначив про те, що акти звірки взаємних розрахунків є належними доказами наявності у відповідача боргу перед позивачем за договорами № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014 та доказами визнання відповідачем свого боргу, оскільки були підписані зі сторони відповідача уповноваженою особою, доказів відсутності повноважень у головного бухгалтера підприємства, яка підписала акти звірки від імені відповідача, відповідач не надав, акти містять печатки відокремленого підрозділу відповідача та не є єдиними доказами у справі, якими підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості. Також суд прийняв до уваги те, що відповідач не посилався в суді першої інстанції на обставину підписання актів неуповноваженою особою.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що сума платежу в розмірі 273 400,00 грн, на яку відповідач посилається в якості сплати боргу за договором-1, є оплатою за іншим договором, який не є підставою позову у цій справі, а дослідження обставин здійснення відповідачем переплати за таким іншим договором, не входить до предмету спору у цій справі, докази відкликання такого платежу та/або зарахування даного платежу саме по договору № 06/129-14 від 29.08.2014 в матеріалах справи відсутні. Також за висновком суду апеляційної інстанції відповідач не довів обставин здійснення ним оплати за договором-1 в сумі 38 962,00 грн, оскільки зазначений платіж також був здійснений та врахований сторонами в акті звірки взаємних розрахунків по іншому договору № 06/92-14 від 24.06.2014, який не є підставою позову у цій справі.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Комунальне підприємство "Київпастранс" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій:

- неправильно застосували норми, закріплені у статтях 257 261 267 Цивільного кодексу України, в яких встановлені правила обчислення перебігу, застосування строку позовної давності, у зв'язку з чим дійшли помилкового висновку про те, що позовні вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат заявлені позивачем з дотримання строку позовної давності та не прийняли до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності до зазначених позовних вимог;

- неправильно визначили період, заявлений позивачем для стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки не надали оцінку доданому позивачем до заяви про зменшення позовних вимог розрахунку, в якому позивач фактично здійснює розрахунок інфляційних втрат за договором-1 з грудня 2014 та трьох відсотків річних з 25.11.2014, що виходить за межі встановленого законом трирічного строку загальної позовної давності;

- неправильно застосували частину 5 статті 261 Цивільного кодексу України та не врахували, що відповідно до зазначеної норми початок перебігу строку співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, яку позивач реалізував з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності;

- не врахували, що акти звірки взаємних розрахунків підписані зі сторони відповідача неуповноваженою особою, не врахували, що позивач не надав доказів в підтвердження повноважень зазначеної особи;

- неправильно застосували положення статей 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в розумінні яких акти звірки взаємних розрахунків не мають жодної юридичної сили доказу та не підтверджують наявності обов'язку сплати грошових коштів або ж відсутності такого обов'язку;

- неправильно застосували частину 4 статті 267 Цивільного кодексу України та не врахували, що переривання строку позовної давності до позовної вимоги про стягнення суми основного боргу за договором-1 у зв'язку з підписанням акту звірки взаємних розрахунків за договором-1 станом на 20.10.2015 не впливає на встановлення періоду наявності у позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних;

- не врахували, що позивач неправильно визначив суму основного боргу за договором-2, не врахував здійснені відповідачем у період з 13.11.2015 по 29.03.2016 оплати за договором-2 на суму 280 000,00 грн;

- не перевірили проведений позивачем у заяві про збільшення позовних вимог розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних та не врахували, що позивач здійснив розрахунок зазначених сум без урахування проведених відповідачем протягом періоду з 13.11.2015 по 29.03.2016 оплат суми основного боргу в розмірі 280 000,00 грн за договором-2.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, укладені між сторонами у справі договори про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014, порушення умов яких є підставою позовних вимогу у цій справі, за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 663 та частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач як постачальник виконав взяті на себе зобов'язання за договорами належним чином та передав відповідачу товар, визначений договорами та специфікаціями до них, на суму 10 182 742,53 грн (за договором-1) та 14 361 435,44 грн (за договором-2), що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, підписаних між сторонами без зауважень та заперечень щодо кількості, ціни та якості товару. Отже, товар був прийнятий відповідачем без зауважень і заперечень.

Однак, відповідач в порушення умов договорів здійснив лише часткову оплату прийнятого від позивача товару, що, як встановили суди попередніх інстанцій, підтверджується в сукупності наявними в матеріалах справи копіями первинних бухгалтерських документів: копіями видаткових накладних, довіреностям відповідача на отримання товару, за якими здійснювалась поставка/отримання товару, копіями рахунків-фактур, які виставлялись позивачем відповідачу на оплату товару за кожною видатковою накладною, а також банківськими виписками по рахунку відповідача, які безпосередньо підтверджують факт здійснення відповідачем оплати товару, дату та суми оплати, призначення платежу.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що 20.10.2015 між сторонами були підписані акти звірки взаємних розрахунків за договорами № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014, в яких сторони погодили, що заборгованість покупця з оплати отриманого товару за договором-1 становить 273 407,68 грн та за договором-2 - 1 631 108,05 грн.

Касаційний господарський суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Суд апеляційної інстанції встановив, що акти звірки взаємних розрахунків за договорами № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014 станом на 20.10.2015 були підписані зі сторони Комунального підприємства "Київпастранс" головним бухгалтером підприємства ОСОБА_5

Однак, як вбачається з матеріалів справи відповідач під час апеляційного розгляду справи та в касаційній скарзі заперечує факт підписання зазначених актів та посилається на те, що акти звірки були підписані зі сторони відповідача неуповноваженою особою та не є первинними документами.

Касаційний господарський суд погоджується з доводами скаржника про те, що акти звірки не є первинними документами з огляду на викладене вище. Однак, не бере до уваги посилання відповідача на підписання актів неуповноваженою особою з огляду на наступне.

Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов'язків.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Отже, відповідно до правил доказування відповідач, заперечуючи позовні вимоги та посилаючись на підписання актів звірки неуповноваженою особою, повинен довести зазначені обставини. Наведеним спростовуються безпідставні твердження відповідача в касаційній скарзі про те, що докази на підтвердження повноважень ОСОБА_5 зобов'язаний був надати саме позивач.

Однак, як встановив суд апеляційної інстанції, відповідач не надав доказів відсутності у головного бухгалтера Служби управління рухомого складу та транспортної інфраструктури Комунального підприємства "Київпастранс" ОСОБА_5 повноважень на підписання актів звірок та доказів того, що зазначена особа не обіймала посаду головного бухгалтера або ж взагалі не працювала в Комунальному підприємстві "Київпастранс". Натомість суд встановив, що зазначені акти звірки містять печатки відокремленого підрозділу відповідача, відомості, відображені в актах звірки щодо заборгованості відповідача, підтверджені іншими наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, зокрема первинними документами, тобто акти не є єдиними доказами у справі, якими підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості. Крім того, суд апеляційної обґрунтовано взяв до уваги те, що зазначені посилання відповідача, наведені в заперечення позовних вимог, не висувались ним під час розгляду справи судом першої інстанції.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що акти звірки взаємних розрахунків, підписані уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказами, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу з оплати отриманого товару за договорами № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014 станом на 20.10.2015 в розмірі 273 407,68 грн за договором-1 та в розмірі 1 631 108,05 грн за договором-2.

Разом з цим суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач протягом періоду з 13.11.2015 по 29.03.2016 здійснив оплату товару за договором-2 за рахунками-фактурами № СФ-150223/02 від 23.02.2015 та № СФ-150219/02 від 19.02.2015 на загальну суму 280 000,00 грн, яка не була врахована сторонами в зазначених вище актах звірки взаємних розрахунків.

Однак, як встановили суди, позивач визнав та врахував здійснені відповідачем зазначені оплати по договору-2, у зв'язку з чим зменшив заявлену до стягнення суму основного боргу за договором-2 на 280 000,00 грн та уточнив її розмір у заяві про збільшення позовних вимог № 124 від 11.07.2018 (т. 3, а.с. 37-41). Наведеним спростовуються безпідставні твердження відповідача в касаційній скарзі про те, що пред'явлений до стягнення у цій справі розмір основного боргу був визначений позивачем без урахування здійснених відповідачем оплат за договором-2 на суму 280 000,00 грн.

Крім того, як встановив суд апеляційної інстанції, всі інші здійснені відповідачем оплати, на які він посилався як на оплати товару за договорами № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014, зокрема 21.10.2014 в розмірі 273 400,00 грн та 17.11.2014 у розмірі 38 962,00 грн (т.2, а.с. 258, 256), не є оплатами вартості товару за зазначеними договорами, а є оплатами за іншими договорами № 06/95-14 від 24.06.2014 та № 06/92-14 від 24.06.2014, які не визначені позивачем підставою позову у цій справі. При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про те, що дослідження обставин здійснення відповідачем переплати за таким іншим договором № 06/95-14 від 24.06.2014, яка за твердженням відповідача підлягала зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за договром-1, не входить до предмету спору у цій справі, докази відкликання такого платежу та/або зарахування даного платежу саме по договору №06/129-14 від 29.08.2014 в матеріалах справи відсутні, а платіж, здійснений 17.11.2014 у розмірі 38 962,00 грн був врахований сторонами в акті звірки взаємних розрахунків по іншому договору № 06/92-14 від 24.06.2014.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 1 624 515,73 грн, з яких: 1 351 108,05 грн - борг за договором №06/168-14 від 11.12.2014 та 273 407,68 грн - борг за договором №06/129-14 від 29.08.2014, нормативно та документально є доведеними, відповідачем не спростовані.

Врахувавши наведене, а також те, що, докази сплати відповідачем зазначеної суми заборгованості відсутні в матеріалах справи, суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1 624 515,73 грн основного боргу.

Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що до позовної вимоги про стягнення суми основного боргу за договором-1 сплинув строк позовної давності, оскільки, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, перебіг строку позовної давності до зазначеної вимоги, як і до вимоги про стягнення основного боргу за договором-2, переривався на підставі частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України у зв'язку з підписанням відповідачем актів звірки взаємних розрахунків за договорами станом на 20.10.2015, тобто переривався у зв'язку з вчиненням відповідачем (боржником) дій, що свідчать про визнання ним свого боргу, та згідно із частиною 3 зазначеної норми перебіг строку позовної давності після переривання почався заново.

Отже, позовні вимоги про стягнення основного боргу заявлені в межах встановленого законом загального трирічного строку позовної давності.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач здійснював оплату прийнятого від позивача товару з порушенням встановлених договорами строків.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач крім стягнення основного боргу за договорами № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014 заявлено до стягнення з відповідача:

- 988 946,61 грн інфляційних втрат, з яких:

739 166,11 грн - інфляційні втрати за договором № 06/168-14 від 11.12.2014,

249 780,50 грн - інфляційні втрати за договором № 06/129-14 від 29.08.2014;

- 148 282,19 грн три відсотки річних, з яких:

122 025,84 грн - 3% річних за договором № 06/168-14 від 11.12.2014,

26 256,35 грн - 3% річних за договором № 06/129-14 від 29.08.2014.

При цьому Касаційний господарський суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач правильно та обґрунтовано здійснив нарахування та пред'явив до стягнення інфляційні та три відсотки річних, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки підставою для нарахування визначених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу Україниплатежів є порушення відповідачем умов договорів поставки щодо оплати товару, факт порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару є доведеним, мало місце прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання та відповідач зобов'язаний відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та сплатити за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши проведений позивачем розрахунок сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних за договорами, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем провів розрахунок зазначених сум арифметично та методологічно правильно, правильно визначив їх розмір та заявив вимоги про стягнення сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних в межах строку позовної давності.

При цьому, Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що позивач здійснив розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних на суму заборгованості за договором-2 без урахування проведених відповідачем протягом періоду з 13.11.2015 по 29.03.2016 оплат за товар по договору-2 в розмірі 280 000,00 грн, оскільки такі твердження є безпідставними, спростовуються наявним в матеріалах справи розрахунком зазначених сум, доданим позивачем до заяви про збільшення позовних вимог від 11.07.2018 (т. 3, а.с. 42-44), в якому позивач у виділених рядках розрахунку врахував здійснені відповідачем оплати на загальну суму 280 000,00 грн.

Однак, суд касаційної інстанції вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за договором-1 заявлені в межах строку позовної давності.

Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 17.08.2018 представник відповідача подав до Господарського суду міста Києва заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат лише за договором-1.

Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Слід зазначити, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки, встановлений у статті 257 Цивільного кодексу України.

Суди попередніх інстанцій встановили, що стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за договором-1 заявлено позивачем за період з 09.02.2015 по 07.02.2018.

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У частині 5 статті 261 Цивільного кодексу України законодавець визначив спеціальне правило, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг строку позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як встановили суди попередніх інстанцій, у договорі-1 сторони визначили порядок здійснення оплати товару: за фактично отриманий товар протягом 30 банківських днів згідно з договором та виставленим рахунком-фактурою.

Тобто строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати отриманого товару за договором-1 є визначеним: протягом 30 банківських днів з моменту отримання товару, у зв'язку з чим для обчислення строку позовної давності до позовних вимог про стягнення інфляційних та трьох відсотків річних підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України. Однак, суди попередніх інстанцій не застосували зазначену норму до спірних правовідносин та не встановили з достовірність початок перебігу строку позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість, що виникла за договором-1.

Суди встановили, що заборгованість за договором-1 виникла у відповідача за видатковими накладними № Рн141009/001 від 09.10.2014 та № Рн141010/001 від 10.10.2014 та рахунками-фактурами № СФ-141009/01 та № СФ-141010/01.

Однак, суди не встановили з достовірністю початок перебігу строку позовної давності за зобов'язанням відповідача оплатити товар за зазначеним видатковими накладними та рахунками-фактурами згідно з умовами договору-1, не надали належну оцінку розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних по частково неоплаченим видатковим накладним за договором-1, доданому позивачем до заяви про збільшення позовних вимог. Суди не перевірили за який період позивач в зазначеному розрахунку здійснює розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних та не з'ясували, чи виходить визначений позивачем період за межі встановленого законом трирічного строку загальної позовної давності, про що правильно зазначив відповідач в касаційній скарзі.

З огляду на вимоги частини 5 статті 236, стаття 237 і статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Однак, суди попередніх інстанцій не врахували наведеного та не перевірили наведений позивачем у заяви про збільшення позовних вимог розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних по частково неоплаченим видатковим накладним за договором-1.

В порушення принципу повноти зазначені вище обставини не були встановлені судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови, господарськими судами попередніх інстанцій були неправильно застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права, у зв'язку з чим суди дійшли передчасних висновків, а оскаржувані рішення та постанову не можна визнати законними та обґрунтованими в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість за договором № 06/129-14 від 29.08.2014.

Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Встановлення зазначених обставин, оцінка доказів, зокрема розрахунку інфляційних та трьох відсотків річних, виходить за межі розгляду справи в суді касаційної інстанції та є підставою для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів в частині стягнення інфляційний втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість за договором-1 (№ 06/129-14 від 29.08.2014) з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з частинами 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення інфляційний втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість за договором-1 (№ 06/129-14 від 29.08.2014) допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, не дослідили зібрані у справі докази, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 в частині позовних вимог про стягнення 249 780,50 грн інфляційний втрат та 26 256,35 грн трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість за договором-1 (№ 06/129-14 від 29.08.2014), підлягають скасуванню, а справа в цій частині підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Враховуючи те, що в інших частинах позовних вимог (про стягнення 1 624 515,73 грн основного боргу за договорами № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014, 739 166,11 грн інфляційних втрат та 122 025,84 грн трьох відсотків річних № 06/168-14 від 11.12.2014) суди попередніх інстанцій всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали правильну юридичну оцінку обставинам справи та з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі в зазначених частинах позовних вимог Касаційний господарський суд не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 в цих частинах. У цих частинах рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 слід залишити без змін.

9. Судові витрати

Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині позовних вимог про стягнення 249 780,50 грн інфляційний втрат та 26 256,35 грн трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість за договором-1 (№ 06/129-14 від 29.08.2014), а справа в цій частині передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 у справі № 910/1389/18 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 249 780,50 грн інфляційний втрат та 26 256,35 грн трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість за договором-1 (№ 06/129-14 від 29.08.2014).

3. Справу № 910/1389/18 в частині позовних вимог про стягнення 249 780,50 грн інфляційний втрат та 26 256,35 грн трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість за договором-1 (№ 06/129-14 від 29.08.2014) передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. В інших частинах позовних вимог рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 у справі № 910/1389/18 залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

В. Студенець