Передумовою звернення до суду для визнання батьківства є наявність кровного споріднення між особою, яка вважає себе батьком, і дитиною. При цьому, закон не передбачає необхідності з`ясування думки дитини. (ВС КЦС справа №202/5601/18 від 26.01.2022 р.)

Фабула судового акту: Чоловік, що вважав себе батьком дитини звернувся до суду з позовом про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини. Справа в тім, що він мав інтимні стосунки із матір’ю дитини, яка тоді перебувала в шлюбі. Відповідно, коли дитина народилася, батьком записали її чоловіка, з яким вона була у шлюбі. Згодом, коли шлюб було розірвано, а позивач і мати дитини створили сім’ю, десь через 8-9 років, позивач дізнався, що він є біологічним батьком.

Рішенням суду першої інстанції позивачу відмовлено у визнанні батьківства, хоча судово-біологічна (генетична) експертиза (тест ДНК) показав 99,9%. Суд мотивував тим, що позивач знав про своє батьківство стосовно дочки ще у 2013 року, але з позовом звернувся тільки у вересні 2018 року, тобто з пропуском позовної давності. Однак, суд апеляційної інстанції із цим не погодився, і позов задовольнив.

Подаючи касаційну скаргу, небіологічний батько вказував на необхідність застосування позовної давності, а також на те, що думку дитини враховано не було. Проте, залишаючи рішення апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення ВС КЦС вказав наступне, щодо такого типу справ:

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, відповідно до ч.1 ст. 122 СК України, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Згідно з ч.1 ст. 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч.1 ст. 135 цього Кодексу. Верховний Суд зауважує, що при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів, спір про визнання батьківства за рішенням суду, розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини.Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини.

Відповідно до ч.2 п. 2 ч.3 ст. 128 СК України підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Відповідно до ч.2 ст. 129 СК України до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

ЄСПЛ звернув увагу, що стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини (рішення від 22 березня 2012 року у справі «Каутзор проти Німеччини» ("Kautzor v. Germany"), та від 22 березня 2012 року у справі «Аренс проти Німеччини» ("Ahrens v. Germany")).

Верховний Суд звертає увагу, що передумовою звернення до суду в таких справах є наявність кровного споріднення між особою, яка вважає себе батьком, і дитиною.

Для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи. З практики ЄСПЛ, на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт батьківства (рішення від 07 травня 2009 року у справі Калачова проти Російської Федерації).

Щодо врахування думки дитини:

Відповідно до ч.1, 2ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Предметом спору не є спір щодо її виховання місця проживання, позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном (ст. 171 СК України). Отже, з урахуванням предмету спору у цій справі, закон не передбачає з`ясування думки дитини щодо встановлення стосовно неї батьківства.

Отже у цій справі: З огляду на зміст судових рішень та факти, які встановили суди, а саме позивач є біологічним батьком дитини, тривалий час утримує та виховує дитину, ВС зазначив, що висновки суду апеляційної інстанції вірні та відповідають прецедентній практиці ЄСПЛ щодо застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналізуйте судовий акт: Враховуючи право дитини знати свого батька та реалізувати спадкові права, жінка, що народила в шлюбі, може оспорити батьківство, навіть якщо біологічний батько не встиг подати заяву про батьківство (ВС КЦС №336/1357/16-ц від 07.07.2021 р.);

Батько за походженням, чия дитина усиновлена іншим чоловіком, не зобов’язаний утримувати таку дитину до досягнення нею повноліття. Такий обов'язок покладається на усиновителя. (ВС КЦС справа №522/5039/21 від 31.08.2022 р.);

Несплата аліментів батьком НЕ є доказом ухилення від участі у вихованні дитини і підставою для позбавлення батьківських прав на підставі ст. 164 СК України (ВССУ від 01 листопада 2017р. у справі № 299/3019/16-ц);

Небажання дитини спілкуватися з батьком, може бути поважною причиною невиконання матір’ю рішення суду про усунення перешкод в участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною (ВС КАС справа № 640/11833/19 від 08.07.2021 р.).

Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 202/5601/18

провадження № 61-18654св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Індустріальний районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Каратаєвої Л. О., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Індустріальний районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Індустріальній РАЦ), про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 20 листопада 2004 року до 22 листопада 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі. В період з 2008 року до 2009 рік позивач зустрічався з ОСОБА_3 та мав інтимні стосунки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 народила дочку ОСОБА_4 , батьком дитини записаний її чоловік ОСОБА_2 . Про те, що дитина є дочкою позивача він дізнався тільки у січні 2018 року. На сьогодні позивач проживає разом з ОСОБА_3 , вони мають намір створити сім`ю. Вважає, що його батьківські права стосовно дочки порушені.

ОСОБА_1 просив визнати його батьком дитини та внести зміни до актового запису про народження дитини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2020 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач знав про своє батьківство стосовно дочки ОСОБА_4 ще у 2013 року, але з позовом звернувся тільки у вересні 2018 року, тобто з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Також, суд, з урахуванням віку дитини, її ставлення до відповідача, дійшов висновку, що визнання позивача батьком дитини не буде відповідати інтересам дитини.

Суд зазначив, що у задоволенні позову про внесення змін стосовно визнання батьківства необхідно відмовити до вирішення судом питання щодо виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька, а позивач такі позовні вимоги не заявляв.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2020 року скасовано, позов задоволено. Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Виключено з актового запису від 08 вересня 2009 року № 1025 про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зробленого Індустріальним РАЦ, відомості про батька - ОСОБА_2 . Внесено відповідні зміни до актового запису від 08 вересня 2009 року № 1025 про народження ОСОБА_4 та зазначено батьком дитини ОСОБА_1 , змінивши прізвище дитини ІНФОРМАЦІЯ_5 на ІНФОРМАЦІЯ_5 , по-батькові - з ІНФОРМАЦІЯ_5 на ІНФОРМАЦІЯ_5 , ім`я, місце народження та дату народження дитини залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з урахуванням статті 134 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, з урахуванням того, що ОСОБА_1 надав докази того, що він є біологічним батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд вважав за необхідне виключити з актового запису про народження ОСОБА_4 відомості про батька - ОСОБА_2 та внести відповідні зміни до актового запису.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції необгрунтовано відмовив у застосуванні позовної давності до спірних правовідносин, заявленої стороною у справі. Позивач не довів, з якого часу йому стало відомо про порушення його прав, а суд не визначив початок перебігу строку.

Суди не з`ясували й не заперечили думку дитини стосовно обставин, що безпосередньо стосуються її життя, оскільки на час розгляду справи дитина перебувала у віці, що дозволяє сформулювати власні погляди. Представник відповідача подав клопотання про з`ясування думки дитини, однак суд апеляційної інстанції не скористався цією процесуальною можливістю і не дотримався стандарту доведення вини «поза розумним сумнівом».

Суд апеляційної інстанції не з`ясував думки дитини, не врахував її інтереси, не підтвердив свої висновки доказами і матеріалами справи та всупереч принципу правової визначеності, неправильно посилався на інші норми права, дав помилкову правову оцінку спірним правовідносинам, як наслідок ухвалив рішення, яке не ґрунтується на законі.

Постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам обгрунтованості та вмотивованості, вона не грунтується на аналізі взаємозв`язку між нормою права та належними доказами, наданими сторонами.

Суд апеляційної інстанції порушив пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частину першу статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», положення Кодексу суддівської етики, не керувався Бангалорськими принципами поведінки судді.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 0907/2-7453/2011, провадження № 61-6321св18, від 21 серпня 2018 року у справі № 288/1361/15-ц, провадження № 61-4212св18; від 03 червня 2020 року у справі № 694/1539/17, провадження № 61-42525св18; від 06 травня 2020 року у справі № 615/947/18-ц, провадження № 61-4217св20; від 06 листопада 2019 року у справі № 761/10732/16-ц, провадження № 61-3743св19; від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, провадження № 61-44369св18); від 04 квітня 2018 року у справі № 756/2109/61-ц, провадження № 61-5487св18; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, провадження № 14-452цс18, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц, провадження № 14-199цс18, у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі 6-2469цс16, від 28 вересня 2016 року у справі 6-832цс15, від 14 вересня 2016 року у справі 6-2165цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі 6-152цс14, від 21 грудня 2016 року у справі 6-1503цс16, від 08 червня 2016 року у справі 6-3029цс16, від 16 листопада 2017 року у справі 6-2667цс16, від 27 квітня 2017 року у справі 6-617цс17

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 20 листопада 2004 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний згідно з рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2013 року.

Під час перебування ОСОБА_3 і ОСОБА_2 у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4 . У свідоцтві про її народження батьком дитини відповідно до вимог законодавства зазначений ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку судово-генетичної експертизи від 17 липня 2019 року № 712 вірогідність того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народженої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , становить не менше 99,99999% і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зв`язків.

Позивач проживає разом з дитиною та її матір`ю, забезпечує її матеріально, бере участь в її розвитку та вихованні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, відповідно до частини першої статті 122 СК України, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Визнання батьківства за рішенням суду передбачено статтею 128 СК України.

За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Верховний Суд зауважує, що при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів, спір про визнання батьківства за рішенням суду, розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини.

Відповідно до частини другої, пункту 2 частини третьої статі 128 СК України підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Згідно з частиною першою статі 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша статті 256 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта та п`ята статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 129 СК України до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

У рішенні Європейський суд з прав людини (далі -ЄСПЛ) на підставі його практики вказав, що в подібних справах має враховуватися справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. Усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення (§ 23 рішення). ЄСПЛ звернув увагу, що стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини (рішення від 22 березня 2012 року у справі «Каутзор проти Німеччини» ("Kautzor v. Germany"), та від 22 березня 2012 року у справі «Аренс проти Німеччини» ("Ahrens v. Germany")).

Верховний Суд звертає увагу, що передумовою звернення до суду в таких справах є наявність кровного споріднення між особою, яка вважає себе батьком, і дитиною.

Для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.

ЄСПЛ, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт батьківства» (рішення від 07 травня 2009 року у справі Калачова проти Російської Федерації). Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства.

Суд апеляційної інстанції проаналізував доводи позивача про те, що він є батьком дитини, він дізнався про це лише у січні 2018 року, на сьогодні дитина знає, що він є її батьком та з урахуванням найкращих інтересів дитини вирішив спір, забезпечивши баланс між інтересами дитини та батька щодо встановлення його батьківства.

З огляду на зміст судових рішень та факти, які встановили суди, а саме позивач є біологічним батьком дитини, тривалий час утримує та виховує дитину, Верховний Суд зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають прецедентній практиці ЄСПЛ щодо застосування статті 8 Конвенції.

Посилання в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, є необгрунтованими з огляду на те, що у постанові від 16 листопада 2016 року у справі 6-2469цс16 предметом розгляду є спір про визнання кредитного договору недійсним, у постанові від 28 вересня 2016 року у справі 6-832цс16 предметом розгляду є спір про визнання незаконними і скасування розпоряджень, у постанові від 14 вересня 2016 року у справі 6-2165цс15 предметом розгляду є спір про визнання незаконними та скасування розпоряджень, у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі 6-152цс14 предметом розгляду є спір про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю, у постанові від 21 грудня 2016 року у справі 6-1503цс16 предметом розгляду є спір про визнання недійсними розпоряджень голови райдержадміністрації, у постанові від 08 червня 2016 року у справі 6-3029цс16 предметом розгляду є спір про визнання недійсними розпоряджень, у постанові від 16 серпня 2017 року у справі 6-2667цс16 предметом розгляду є спір простягнення заборгованості за кредитним договором, у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 0907/2-7453/2011 предметом розгляду є спір про стягнення заборгованості за кредитним договором, у постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 288/1361/15ц предметом розгляду є спір про стягнення заборгованості за договором позики, у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 615/947/18-ц предметом розгляду є спір про визнання свідоцтва про право на спадщину недійним, у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 694/1539/17 предметом розгляду є спір про визнання недійсним і скасування свідоцтв про право на спадщину, у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 предметом розгляду є спір про позбавлення батьківських прав, у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 756/2109/16-ц предметом розгляду є спір про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц предметом розгляду є спір про визнання недійсними протоколу аукціону з продажу об`єкта земельних торгів, у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 предметом розгляду є спір про визнання недійсним рішення, у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц предметом розгляду є спір про скасування державної реєстрації права власності, у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц предметом розгляду є спір про визнання незаконним та скасування рішення, у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц предметом розгляду є спір про визнання незаконним вивезення дитини. Отже, правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у справі, яка переглядається.

Висновки суду апеляційної інстанції у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України 27 квітня 2017 року у справі 6-617цс17 та у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 761/10732/16-ц, оскільки у цих справах і справі, яка переглядається, суди встановили різні обставини.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, та встановлення обставин у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За встановлених у цій справі обставин, посилання у касаційній скарзі, що суд неправильно встановив початок перебігу позовної давності є необгрунтованими, з огляду на встановлені обставини та їх оцінку судом.

Відповідно до статті 12 Конвенції про права дитини дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Щодо доводів касаційної скарги, що суди не з`ясували й не заперечили думку дитини стосовно обставин, що безпосередньо стосуються її життя, оскільки на час розгляду справи дитина перебувала у віці, що дозволяє сформулювати власні погляди, то заявник не зазначив, які власні погляди дитини повинні були враховані судами щодо обставин її життя. Крім того, предметом спору не є спір щодо її виховання місця проживання, позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном (стаття 171 СК України). Отже, з урахуванням предмету спору у цій справі, закон не передбачає з`ясування думки дитини щодо встановлення стосовно неї батьківства.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Доводи касаційної скарги що суд не дотримався стандарту доведення вини «поза розумним сумнівом» є необгрунтованим, з огляду на те, що принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновок судово-генетичної експертизи від 17 липня 2019 року № 712 про вірогідність того, що ОСОБА_1 , може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_4 , і ця вірогідність становить не менше 99,99999% а також те, що позивач проживає разом з дитиною та її матір`ю, забезпечує її матеріально, бере участь в її розвитку та вихованні.

Верховний Суд звертає увагу, що у рішенні Індустріального районного суду від 11 листопада 2013 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначено, що з січня 2013 року сторони разом не проживають спільного господарства не ведуть, питання про утримання та виховання дитини між ними буде вирішуватись додатково. У матеріалах справи відсутня інформація, а відповідач не довів належними та допустимими доказами, що з часу розірвання шлюбу (11 листопада 2013 року) він вчиняв дії щодо вирішення питання про утримання та виховання дитини, якій на час розірвання шлюбу виповнилось чотири роки три місяці.

Посилання в касаційній скарзі на пункт 1 статті 6 Конвенції, частину першу статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кодекс суддівської етики, Бангалорські принципи поведінки судді без зазначення підстав порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які є підставами скасування (зміни) судового рішення не є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, зводяться до незгоди з рішенням суду апеляційної інстанції та власним тлумаченням норм права, а встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко