Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів (ОП ВС/КГС у справі 910/12787/17 від 16.10.2020 р)

Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого позивач не є, останній зобов`язаний довести (підтвердити), яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити ці доводи та докази. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Фабула судового акту: Позивач наголошував, що він набув майно, що було передано третіми особами в іпотеку на забезпечення виконання ряду їх кредитних договорів із банком. У своїй позовній заяві, позивач вимагав визнання недійсними деяких положень кредитних договорів між банком та третіми особами, у зв’язку із тим, що ці положення кредитних договорів встановлюють подвійну плату за користування кредитом і визначають інший спосіб оплати за користування кредитом, ніж нарахування процентів на основну суму боргу, що суперечить положенням статей 1048, 1054, 10561 Цивільного кодексу України.

Зверніть увагу на рішення: Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (ВСКЦС, справа № 444/484/15-ц, 12.12.18)

На обґрунтування своєї позиції, позивач зазначав, що ці оспорювані положення кредитних договорів порушують його права та збільшують обсяг його відповідальності перед банком, оскільки він є іпотекодавцем за зазначеними договорами іпотеки. Юридичні особи, що фактично виступали сторонами кредитних договорів у своїх відзивах - позов підтримали та просили задовольнити (відповідно до обставин справи вони мали процесуальний статус відповідачів на рівні із банком).

Суд першої інстанції, розглянувши матеріали не знайшов підстав для задоволення позову з огляду на недоведеність порушеного права/законного інтересу позивача. Разом із тим, суд першої інстанції наголосив, що не вбачає підстав для визнання оспорюваних частин договорів недійсними.

Постановою суду апеляційної інстанції це рішення було скасоване та прийняте нове, яким визнано, що оспорювані пункти кредитних договорів порушують права позивача, оскільки фактично збільшують суму заборгованості позичальників за кредитними договорами, виконання зобов`язань за якими забезпечено іпотекою належного позивачеві майна на яке, відповідно, банк набуває право звернення стягнення у разі невиконання позичальниками умов таких кредитних договорів.

Банк подав касаційну скаргу на рішення апеляції. ОП ВС/КГС скаргу банка задовольнила, рішення апеляційної інстанції скасувала, а рішення суду першої інстанції – залишила в силі.

Отже у цій справі: Об’єднаною палатою ВС/КГС було надано наступні правові висновки:

1) особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

На обґрунтування цього твердження ОП ВС/КГС зазначила, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Внаслідок цього захисту має реально відбуватися припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта та відновлення порушених прав.

Спосіб захисту розглядається як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення мети цього захисту права.

Конституція гарантує можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагається, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим – тобто порушення дійсно повинно мати місце і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів позивача. Отже, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа (а це кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі). Якщо дії сторін договору просто здаються заінтересованій особі неправомірними – такі не можуть бути оспорені в суді, без доведення порушення права заінтересованої особи.

Крім того, на час набуття позивачем майна, що є предметом іпотеки, такі кредитні договори вже містили оспорювані умови, а право власності на зазначене майно вже було обмежено, про що позивач був обізнаний, отже сам взяв на себе ризик настання відповідних наслідків у виді невиконання боржниками своїх кредитних зобов`язань.

2) Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. При цьому, позовна давність застосуванню не підлягає.

На обґрунтування цього твердження ОП ВС/КГС зазначила, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача оспорюваними правочинами (їх частинами) є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

А щодо позовної давності - суд застосовує її лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, тобто тільки у разі встановлення наявності порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Аналізуйте судовий акт: Умови укладеного договору можуть бути змінені на практиці за рішенням суду у разі істотного порушення договору недобросовісною стороною (Господарський суд Сумської області, справа № 920/1718/15);

Ознаками фіктивного правочину є: введення в оману учасника або третьої особи щодо обставин правочину або дійсних намірів;свідомий намір невиконання зобовязань;приховування справжніх намірів учасників правочину (ВС/КГС,№ 903/439/18,27.03.19);

Юридична необізнаність не є підставою для визнання договору недійсним, зокрема договору довічного утримання (ВС/КЦС у справі № 520/9320/17 від 18.12.2020);

Недійсність паспорту сторони договору не є підставою для визнання договору недійсним (ВС/КЦС у справі № 759/22877/19 від 02.12.2020)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/12787/17

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Баранця О. М., Булгакової І. В., Катеринчук Л. Й., Львова Б. Ю., Пількова К. М., Селіваненка В. П., Ткача І. В., Ткаченко Н. Г.,

помічник судді, який, за дорученням судді, здійснює повноваження секретаря судового засідання - Крицька О. О.,

за участю представників:

позивача - Пантія О. А.,

відповідачів - Лопатнікової А. В., Ананійчука О. А.,

третіх осіб - Ходюк О. Я.,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 (судді: Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А., Сулім В. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Трейд- Інвест"

до 1) Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Парктур", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Шелта", 5) Товариства з обмеженою відповідальністю "Аспект",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк": 1) Національний банк України, 2) Міністерство фінансів України,

про визнання недійсними пунктів договорів,

В С Т А Н О В И Л А:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тех-Трейд-Інвест" (далі - ТОВ "Тех-Трейд-Інвест") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (попередня назва - Закрите акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк", далі - ЗАТ "КБ "ПриватБанк"; пізніше - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк", далі - ПАТ "КБ "ПриватБанк"; наразі - Акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк", далі - АТ "КБ "ПриватБанк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Парктур" (далі - ТОВ "Парктур"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" (далі - ТОВ "Скорзонера"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Шелта" (далі - ТОВ "Шелта") і Товариства з обмеженою відповідальністю "Аспект" (далі - ТОВ "Аспект") про визнання недійсними згідно з переліком, наведеним у прохальній частині позовної заяви, окремих пунктів кредитних договорів, укладених упродовж 2005 - 2015 років між відповідачами у справі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно зі спірними кредитними договорами передбачено встановлення подвійної плати за користування кредитом і визначено інший спосіб оплати за користування кредитом, ніж нарахування процентів на основну суму боргу, що суперечить положенням статей 1048, 1054, 10561 Цивільного кодексу України; такі договори в оспорюваній частині (щодо визначення і сплати винагороди за користування кредитом) порушують права позивача, збільшують обсяг його відповідальності перед АТ "КБ "ПриватБанк"; позивач хоча і не є стороною цих кредитних договорів, однак набув право власності на майно, що становить предмет іпотеки згідно з договорами іпотеки від 02.06.2016, від 03.06.2016, укладеними між ТОВ "Скорзонера" і ПАТ "КБ "ПриватБанк" у забезпечення виконання зобов`язань за цими кредитними договорами, та, відповідно, до позивача в силу закону перейшли права та обов`язки іпотекодавця за зазначеними договорами іпотеки.

1.2. За змістом відзиву на позовну заяву ТОВ "Парктур" позов визнало.

1.3. ТОВ "Скорзонера" у відзиві зазначило, що визнає позов у частині вимог про визнання недійсними частин кредитного договору від 01.07.2005 № 6 зі змінами та частин кредитного договору від 02.08.2010 № 4С10213И зі змінами, укладених між ПАТ "КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Скорзонера".

1.4. Згідно з відзивом на позовну заяву ТОВ "Шелта" також визнало позов, наголосило на невідповідності вимогам законодавства оспорюваних пунктів кредитних договорів.

1.5. ТОВ "Аспект" за змістом відзиву на позовну заяву визнало позов і просило його задовольнити.

1.6. АТ "КБ "ПриватБанк" у відзиві на позовну заяву просило відмовити у задоволенні позову та застосувати позовну давність до заявлених вимог. Зокрема, банк наголосив, що законодавство не забороняє застосування такого способу отримання винагороди за користування кредитом, який сторони обрали згідно зі спірними кредитними договорами, з урахуванням додаткових угод до них.

1.7. Національний банк України у відзиві на позов просив відмовити у задоволенні заявлених вимог, акцентував на недоведеності ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" факту порушення його прав або законних інтересів у цьому випадку та невідповідності умов частково оспорених кредитних договорів вимогам законодавства на час їх укладення; зауважив про ненадання ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" доказів на підтвердження того, що іпотечне майно належить товариству на праві власності.

1.8. Від Національного банку України надійшла заява про застосування позовної давності.

1.9. Міністерство фінансів України у поясненнях у справі послалося на положення статей 11, 215, 525, 526, 626-628, 638 Цивільного кодексу України, статей 180, 193, 207 Господарського кодексу України, просило відмовити у задоволенні позову.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 (суддя Чинчин О. В.) у позові відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив із недоведеності позивачем порушення його прав оспорюваними пунктами спірних кредитних договорів. Суд також дійшов висновку, що погодження сторонами у цих договорах винагороди за користування кредитом не суперечить актам цивільного законодавства; усі умови таких договорів погоджено та прийнято сторонами, вони виконувалися шляхом надання кредитних коштів позичальникам на умовах, визначених у цих договорах, та беззаперечного прийняття таких коштів, позичальники сплачували відсотки за кредитом і здійснювали повернення сум кредитів.

Господарський суд першої інстанції зазначив, що оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у цьому випадку відповідачі не порушили, і суд відмовляє позивачеві у позові по суті через безпідставність позовних вимог, питання пропуску позовної давності (за цих обставин) не впливає на суть ухваленого рішення і, відповідно, позовна давність не може бути застосована.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 (судді: Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А., Сулім В. В.) рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 скасовано. Прийнято нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсними пункти кредитних договорів, укладених між ПАТ "КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Парктур", ТОВ "Скорзонера", ТОВ "Шелта", ТОВ "Аспект", згідно з переліком, наведеним у резолютивній частині постанови.

Апеляційний господарський суд, задовольняючи позов, дійшов висновку, що оспорювані пункти спірних кредитних договорів порушують права позивача, оскільки фактично збільшують суму заборгованості позичальників за кредитними договорами, виконання зобов`язань за якими забезпечено іпотекою належного позивачеві майна на яке, відповідно, банк набуває право звернення стягнення у разі невиконання позичальниками умов таких кредитних договорів.

Водночас суд апеляційної інстанції наголосив, що згідно з оспорюваними умовами кредитних договорів фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом; у цих договорах оплату за користування кредитом визначено у два паралельні способи, а саме: проценти за користування кредитом з урахуванням процентної ставки, зазначеної у договорах, і проценти "R" або винагорода за користування кредитом. При цьому суд апеляційної інстанції послався, зокрема, на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, щодо неправомірності нарахування винагороди (комісії) за послуги, що супроводжують кредит; обмеженості дії принципу свободи договору. Апеляційний господарський суд також дійшов висновку, що позивач не пропустив позовну давність, звертаючись із цим позовом.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, АТ "КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 залишити в силі.

Підставами для скасування оскарженої у справі постанови АТ "КБ "ПриватБанк" вважає порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та недотримання засад господарського судочинства, а саме принципів верховенства права, рівності учасників процесу, неприпустимості зловживання учасниками процесуальними правами, розумності строків розгляду справи судом. Скаржник наголошує, що постанову суду апеляційної інстанції ухвалено із порушенням положень статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України та стверджує про відсутність у цьому випадку у позивача - ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" статусу заінтересованої особи та відсутність порушення будь-яких прав та інтересів цього товариства. Скаржник вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про набуття ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" права власності на нерухоме майно за договорами іпотеки суперечить положенням частини 1 статті 74 та статті 76 Господарського процесуального кодексу України, тобто немає належних і допустимих доказів на підтвердження реєстрації за цим товариством права власності на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Якщо не відбулося реєстрації у встановленому законом порядку переходу від ТОВ "Скорзонера" до позивача права власності на нерухоме майно, позивач не набув і статусу іпотекодавця згідно зі статтею 23 Закону України "Про іпотеку" за договорами іпотеки, укладеними між АТ "КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Скорзонера" у забезпечення виконання спірних кредитних договорів, що, на думку скаржника, свідчить про відсутність будь-якої заінтересованості у ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" у визнанні недійсними окремих пунктів кредитних договорів, стороною яких зазначене товариство не є.

АТ "КБ "ПриватБанк" також наголошує, що суд апеляційної інстанції не зазначив, яке саме право або інтерес позивача порушено, не визнано чи оспорюється у зв`язку із наявністю у кредитних договорах оспорюваних пунктів; за наслідком задоволення позову ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" про визнання недійсними пунктів кредитних договорів не відбулося поновлення будь-яких прав товариства, оскільки зміст цих пунктів договорів стосується зобов`язань, стороною в яких позивач не є, тому такі вимоги спрямовані виключно на захист прав сторін кредитних договорів, а отже у цьому випадку ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" неправильно обрало спосіб захисту.

Водночас скаржник акцентує, що згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України для сторін кредитного договору передбачено можливість визначення у кредитних договорах будь-яких додаткових/нарівні з процентами за користування кредитом або ж альтернативних процентам сум оплати за користування кредитом за умови погодження їх сторонами кредитних договорів. При цьому скаржник акцентує на відмінності правової природи процентів і винагороди за користування кредитом; зазначає, що за умовами спірних кредитних договорів проценти за користування кредитом сплачуються щомісячно у встановлену у кожному кредитному договорі календарну дату, натомість винагороду за користування кредитом, визначену в оспорюваних пунктах договорів, позичальники сплачують одноразово у термін повернення кредиту, до того ж якщо при вирахуванні винагороди за наведеною у договорах формулою буде мати місце від`ємне значення, така винагорода не підлягає сплаті; метою сплати цієї винагороди є покриття ризиків банку від знецінення національної валюти та зростання офіційного курсу гривні стосовно долара США.

Скаржник також звертає увагу на факт погодження відповідачами усіх оспорюваних пунктів кредитних договорів, виконання цих договорів АТ "КБ "ПриватБанк", прийняття відповідачами кредитних коштів, сплати ними процентів за кредитом, часткове повернення сум кредиту, укладання між відповідачами упродовж дії кредитних договорів додаткових угод.

Окрім того, скаржник вважає безпідставним посилання суду апеляційної інстанції в оскарженій постанові на Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредитку, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168, оскільки спірні кредитні договори за своїм змістом не є договорами споживчого кредиту, а ТОВ "Парктур", ТОВ "Скорзонера", ТОВ "Шелта", ТОВ "Аспект" не є споживачами за кредитними договорами у розумінні положень Закону України "Про споживче кредитування", Закону України "Про захист прав споживачів". Неправомірним, на думку скаржника, є також посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду України у справах № 6-1746цс16, № 6-110цс12 та у постановах Верховного Суду у справах № 910/11436/16, № 904/8902/17, позаяк їх зроблено за результатами розгляду спорів у сфері споживчого кредитування, житлово-комунальних послуг та у справах про банкрутство, обставини справи у наведених випадках відрізняються від обставин справи № 910/12787/17, яку наразі розглядає Верховний Суд. Скаржник також вважає, що позивач пропустив позовну давність; позивач і відповідачі є пов`язаними особами, тому позивач був обізнаний про укладення із АТ "КБ "ПриватБанк" кредитних договорів.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Національний банк України підтримує доводи АТ "КБ "ПриватБанк", зазначені у касаційній скарзі, просить задовольнити касаційну скаргу, наголошує на недоведенні позивачем того, які саме його права та законні інтереси порушили відповідачі, а також невідповідності оспорюваних пунктів договорів вимогам законодавства, яке діяло на час їх укладення.

3.3. ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" у відзиві на касаційну скаргу акцентує правомірність і вмотивованість висновків апеляційного господарського суду, викладених в оскарженій постанові, просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Зокрема, стверджує про недоведеність порушення судом апеляційної інстанції принципів верховенства права та рівності учасників процесу; звертає увагу, що розумність строку необхідно оцінювати через призму певних критеріїв - стосовно можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку, якими є складність справи, поведінка скаржника, поведінка судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду для заявника.

3.4. Від ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" також надійшли пояснення і додаткові пояснення на касаційну скаргу.

3.5. Від АТ "КБ "ПриватБанк" надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із наявністю виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної практики застосування судами положень частин 1, 2 статті 6, частини 1 статті 627, статті 629 Цивільного кодексу України при вирішенні спорів у кредитних правовідносинах. Однак правових підстав для задоволення такого клопотання немає з огляду на таке.

За змістом частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

При передачі справ як таких, що містять виключну правову проблему, на розгляд Великої Палати, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність наявного їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

Виключність правової проблеми належить оцінювати з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

За якісним критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За своєю правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в ухвалі від 12.08.2019 у справі № 175/3057/17-к).

Наявності таких умов заявник не довів; зміст викладеного у клопотанні обґрунтування не свідчить про наявність правових підстав для передачі справи № 910/12787/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

3.6. Від АТ "КБ "ПриватБанк" надійшла заява про долучення до матеріалів справи висновку експертів у галузі права від 11.05.2020.

3.7. Від ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" надійшла заява від 02.06.2020 про надання додаткових пояснень та застосування частини 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, в якій позивач просив прийняти цю заяву до розгляду та вважати позовну заяву ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" у справі № 910/12787/17 заяву ТОВ "Тех-Трейд-Інвест", поданою в порядку частини 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України; в порядку частини 3 статті 237 зазначеного Кодексу визнати недійсними окремі пункти кредитних договорів від 02.10.2006 № 2063/14 (зі змінами), від 14.12.2010 № 4П10273И (зі змінами), від 02.08.2010 № 4С10213И (зі змінами), від 01.07.2005 № 6 (зі змінами), від 02.02.2009 № 4Ш09063И (зі змінами), від 01.02.2010 № 4Ш10065И (зі змінами), від 24.02.2011 № 4Ш11079И (зі змінами), від 27.02.2013 № 4Ш13082И (зі змінами), від 22.07.2013 № 4А13451И (зі змінами), від 18.02.2014 № 4А14174И (зі змінами), від 17.02.2015 № 4А15046И (зі змінами) згідно з переліком, наведеним товариством у цій заяві (а.с. 212-224 VІІІ т.с.). Ця заява не підлягає задоволенню судом касаційної інстанції, оскільки за змістом частини 3 статті 300 Господарського процесуального кодексу України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції; зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

3.8. Від АТ "КБ "ПриватБанк" надійшла заява про закриття провадження у справі від 04.09.2020, оскільки, як вважає товариство, заява ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" від 02.06.2020 про надання додаткових пояснень та застосування частини 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України за своїм змістом є заявою про відмову від позову у цій справі. Однак, зважаючи на відмову суду касаційної інстанції у задоволенні зазначеної заяви ТОВ "Тех-Трейд-Інвест", правових підстав для задоволення поданої АТ "КБ "ПриватБанк" заяви про закриття провадження у справі немає.

3.9. Від АТ "КБ "ПриватБанк" надійшла заява про заміну сторони правонаступником, яка залишається без задоволення судом касаційної інстанції з огляду на відсутність підстав для її задоволення.

3.10. ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" заявило клопотання про звернення до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку у цій справі та в прохальній частині цього клопотання навело три питання, відповідь на які, як вважає товариство, мають надати фахівці Науково-консультативної ради при Верховному Суді.

Об`єднана палата зазначає, що відповідно до частини 7 статті 303 Господарського процесуального кодексу України після передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначений у ній суддя-доповідач у разі необхідності звертається до відповідних фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норми права, питання щодо якого стало підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати, крім випадків, коли висновок щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах був раніше отриманий Верховним Судом.

З урахуванням наведених положень Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання з огляду на відсутність у наведеному випадку правових підстав для звернення до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норми права, питання щодо якого стало підставою для передачі справи на розгляд об`єднаної палати.

3.11. Від ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" надійшло клопотання про повернення справи об`єднаною платою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на розгляд відповідної колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яке Верховний Суд також залишає без задоволення з огляду на відсутність правових підстав для вчинення такої процесуальної дії.

4. Передача справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду

4.1. Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "КБ "ПриватБанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 у справі № 910/12787/17 зі здійсненням розгляду справи у судовому засіданні 22.01.20120

4.2. Відповідно до ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2020 справу № 910/12787/17 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17.

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 24.01.2020 визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Ткаченко Н. Г., Ткач І. В., Селіваненко В. П., Пільков К. М., Катеринчук Л. Й., Булгакова І. В., Баранець О. М., Львов Б. Ю.

4.3. Відповідно до ухвали від 29.01.2020 об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу АТ "КБ "ПриватБанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 у справі № 910/12787/17 прийнято до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

4.4. З метою дотримання постанов Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (зі змінами), від 20.05.2020 № 392, Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", а також, зважаючи на неодноразові клопотання сторін про відкладення розгляду справи, розгляд касаційної скарги згідно з відповідними ухвалами відкладався та у справі оголошувалися перерви. Зокрема, згідно з ухвалою від 04.09.2020 розгляд справи відкладено до 16.10.2020.

Розгляд справи здійснено з урахуванням розумного строку у розумінні положень статті 114 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 15.10.2020 визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Ткаченко Н. Г., Ткач І. В., Селіваненко В. П., Пільков К. М., Катеринчук Л. Й., Булгакова І. В., Баранець О. М., Львов Б. Ю.

4.5. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон України від 15.01.2020 № 460-IX). У пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційну скаргу АТ "КБ "ПриватБанк" у справі подано до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 №460-IX, касаційний розгляд здійснюється відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020.

5. Установлені судами обставини справи

5.1. Під час вирішення спору господарські суди попередніх інстанцій установили, що 02.10.2006 і 14.12.2010 між ЗАТ (ПАТ) "КБ "ПриватБанк" - банком і ТОВ "Парктур" - позичальником було укладено кредитні договори № 2063/14, № 4П10273И, за змістом яких банк за наявності вільних коштів зобов`язався надати позичальникові кредит у виді поновлювальної кредитної лінії з лімітом на відповідні цілі в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені договорами строки. До цих кредитних договорів сторони неодноразово вносили зміни шляхом укладення додаткових угод.

Зокрема, до кредитного договору від 02.10.2006 № 2063/14 внесено зміни згідно з додатковими угодами від 15.06.2007 № 1, від 26.06.2007 № 2, від 26.09.2007 № 3, від 24.12.2007 № 4, від 18.03.2008 № 5, від 05.05.2008 № 6, від 06.05.2008 № 8/1, від 07.10.2008 № 7, від 23.06.2009 № 9, від 02.07.2009 № 10, від 12.01.2010 № 9, від 01.07.2010 № 10, від 08.09.2010 № 11, від 15.10.2010 № 12, від 24.05.2011, від 07.11.2011, від 21.12.2011, від 18.04.2012, від 22.06.2012, від 19.11.2012, від 22.03.2013, від 31.12.2013, від 06.06.2016; та до кредитного договору від 14.12.2010 № 4П10273И - згідно з додатковими угодами від 20.01.2011, від 01.04.2011, від 21.04.2011, від 08.12.2011, від 22.12.2011, від 24.04.2012, від 22.06.2012, від 16.10.2012, від 19.11.2012, від 22.11.2012, від 22.03.2013, від 16.10.2013, від 31.12.2013, від 17.09.2014, від 10.09.2015, від 06.06.2016.

Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що 01.07.2005 і 02.08.2010 між ЗАТ (ПАТ) "КБ "ПриватБанк" - банком і ТОВ "Скорзонера" - позичальником було укладено кредитні договори № 6, № 4С10213И, за змістом яких банк за наявності вільних коштів зобов`язався надати позичальникові кредит у виді поновлювальної кредитної лінії з лімітом на відповідні цілі в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди за користування кредитом у визначені договорами строки. У подальшому умови цих кредитних договорів сторони неодноразово змінювали шляхом укладення додаткових угод. Зокрема, до кредитного договору від 01.07.2005 № 6 внесено зміни згідно з додатковими угодами від 24.07.2006 № 1, від 11.08.2006 № 2, від 11.09.2006 № 3, від 02.11.2006 № 4, від 05.12.2006 № 5, від 02.04.2007 № 5a, від 02.04.2007 № 5b, від 28.08.2007 № 6, від 03.12.2007 № 7, від 25.12.2007 № 8, від 26.12.2007 № 9, від 18.03.2008 № 10, від 05.05.2008 № 11, від 06.05.2008 № 11/1, від 02.12.2008 № 12, від 22.01.2009 № 13, від 02.06.2009 № 14, від 12.06.2009 № 15, від 22.07.2009 № 16, від 23.07.2009 № 17, від 05.08.2009 № 18, від 03.12.2009 № 19, від 12.01.2010 № 20, від 29.06.2010 № 21, від 01.07.2010 № 22, від 14.09.2010 № 23, від 10.12.2010, від 05.07.2011, від 20.12.2011, від 29.03.2012, від 14.05.2012, від 19.11.2012, від 21.03.2013, від 31.12.2013, від 06.06.2016 № 2; до кредитного договору від 02.08.2010 - згідно з додатковими угодами від 13.09.2010 № 1, від 30.06.2011, від 09.09.2011, від 23.12.2011, від 28.03.2012, від 25.04.2012, від 27.08.2012, від 29.10.2012, від 19.11.2012, від 21.03.2013, від 31.12.2013, від 04.03.2014, від 06.06.2016, від 22.06.2016.

Водночас, як установили суди та підтверджено матеріалами справи, 02.02.2009, 01.02.2010, 24.02.2011 і 27.02.2013 між ПАТ "КБ "ПриватБанк" - банком і ТОВ "Шелта" - позичальником укладено кредитні договори № 4Ш09063И, № 4Ш10065И, № 4Ш11079И, № 4Ш13082И, за змістом яких банк зобов`язався за наявності вільних коштів надати позичальникові кредит у виді поновлювальної кредитної лінії з лімітом на відповідні цілі в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені договорами строки.

У подальшому сторони неодноразово вносили зміни до умов цих кредитних договорів. Так, до кредитного договору від 02.02.2009 № 4Ш09063И внесено зміни, зокрема, згідно з додатковими угодами від 02.02.2009, від 10.02.2009, від 01.02.2010, від 02.08.2010, від 29.12.2010, від 27.01.2011, від 15.10.2012, від 11.01.2013, від 22.03.2013, від 12.08.2014, від 03.06.2016; до кредитного договору від 01.02.2010 № 4Ш10065И -, зокрема, згідно з додатковими угодами від 02.08.2010, від 27.08.2010, від 01.02.2011, від 26.04.2011, від 15.10.2012, від 12.08.2014, від 03.06.2016; до кредитного договору від 24.02.2011 № 4Ш11079И -, зокрема, згідно з додатковими угодами від 25.02.2011, від 28.03.2012, від 15.10.2012, від 12.08.2014, від 03.06.2016; до кредитного договору від 27.02.2013 № 4Ш13082И -, зокрема, згідно з додатковими угодами від 22.03.2013, від 12.08.2014, від 25.08.2015, від 03.06.2016.

Крім цього, 22.07.2013, 18.02.2014 і 17.02.2015 ПАТ "КБ "ПриватБанк" - банк і ТОВ "Аспект" - позичальник уклали кредитні договори № 4А13451И, № 4А14174И, № 4А15046И, за умовами яких банк зобов`язався за наявності вільних коштів надати позичальникові кредит у виді поновлювальної кредитної лінії з лімітом на відповідні цілі в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені у договорах строки. До цих договорів сторони також неодноразово вносили зміни. Так, до кредитного договору від 22.07.2013 № 4А13451И внесено зміни, зокрема, згідно з додатковими угодами від 15.07.2014, 24.11.2015, від 17.02.2016, від 06.06.2016; до кредитного договору від 18.02.2014 № 4А14174И -, зокрема, згідно з додатковими угодами від 22.07.2014, від 24.11.2015, від 06.06.2016; до кредитного договору від 17.02.2015 № 4А15046И -, зокрема, згідно з додатковими угодами від 29.12.2015, від 06.06.2016.

Як установили суди попередніх інстанцій та свідчать матеріали справи, під час укладення спірних кредитних договорів їх сторони (ПАТ "КБ "ПриватБанк", ТОВ "Парктур", ТОВ "Скорзонера", ТОВ "Шелта", ТОВ "Аспект") узгодили усі умови, підписавши такі договори, у тому числі погодили та обумовили у цих кредитних договорах сплату позичальниками банку, зокрема, винагороди за користування кредитом, і визначили у договорах відповідну формулу такої винагороди. Сторони виконували зазначені договори, не оспорюючи їх умов.

5.2. У подальшому з метою забезпечення виконання позичальниками зобов`язань за усіма зазначеними кредитними договорами між ТОВ "Скорзонера" - іпотекодавцем і ПАТ "КБ "ПриватБанк" - іпотекодержателем укладено такі договори іпотеки:

- 02.06.2016 - договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 4492, предметом якого надання ТОВ "Скорзонера" в іпотеку нерухомого майна та земельних ділянок, зазначених у пунктах 7, 8 цього договору (згідно з переліком та описом, наведеним у додатку № 1 до цього договору), у забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Парктур" згідно з кредитними договорами від 02.10.2006 № 2063/14 і від 14.12.2010 № 4П10273И; ТОВ "Шелта" згідно з кредитними договорами від 02.02.2009 № 4Ш09063И, від 01.02.2010 № 4Ш10065И, від 24.02.2011 № 4Ш11079И і від 27.02.2013 № 4Ш13082И; ТОВ "Скорзонера" згідно з кредитними договорами від 01.07.2005 № 6 і від 02.08.2010 № 4С10213И"; ТОВ "Аспект" згідно з кредитними договорами від 22.07.2013 № 4А13451И, від 18.02.2014 № 4А14174И і від 17.02.2015 № 4А15046И перед ПАТ "КБ "ПриватБанк", а саме: зобов`язань із повернення кредитів, зі сплати відсотків за користування кредитами, зі сплати винагороди за користування кредитами. Вартість предмета іпотеки становила 1 750 110 853,00 грн (пункт 12 цього договору іпотеки);

- 02.06.2016 - договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований у реєстрі за № 4510, предметом якого є надання ТОВ "Скорзонера" в іпотеку нерухомого майна та земельних ділянок, зазначених у пунктах 7, 8 цього договору (згідно з переліком та описом, наведеним у додатку № 1 до цього договору), у забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Парктур" згідно з кредитними договорами від 02.10.2006 № 2063/14 і від 14.12.2010 № 4П10273И, ТОВ "Шелта" згідно з кредитними договорами від 02.02.2009 № 4Ш09063И, від 01.02.2010 № 4Ш10065И, від 24.02.2011 № 4Ш11079И і від 27.02.2013 № 4Ш13082И; ТОВ "Скорзонера" згідно з кредитними договорами від 01.07.2005 № 6 і від 02.08.2010 № 4С10213И; ТОВ "Аспект" згідно з кредитними договорами від 22.07.2013 № 4А13451И, від 18.02.2014 № 4А14174И і від 17.02.2015 № 4А15046И, перед ПАТ "КБ "ПриватБанк", а саме: зобов`язань із повернення кредитів, зі сплати відсотків за користування кредитами, зі сплати винагороди за користування кредитами. Вартість предмета іпотеки становила 2 135 710 144,00 грн (пункт 12 цього договору іпотеки). Згідно з додатковим договором від 03.06.2016 № 1 (посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В. і зареєстрованим у реєстрі за № 4568) до договору іпотеки від 02.06.2016 (зареєстрованого у реєстрі за № 4510) доповнено додаток № 1 до договору іпотеки додатковими об`єктами нерухомого майна та збільшено вартість предмета іпотеки до 2 179 398 724,00 грн;

- 03.06.2016 - договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований у реєстрі за № 4533, предметом якого є надання ТОВ "Скорзонера" в іпотеку нерухомого майна та земельних ділянок, зазначених у пунктах 7, 8 цього договору (згідно з переліком та описом, наведеним у додатку № 1 до цього договору), в забезпечення виконання зобов`язань: ТОВ "Парктур" відповідно до кредитних договорів від 02.10.2006 № 2063/14 і від 14.12.2010 № 4П10273И; ТОВ "Шелта" згідно з кредитними договорами від 02.02.2009 № 4Ш09063И, від 01.02.2010 № 4Ш10065И, від 24.02.2011 № 4Ш11079И і від 27.02.2013 № 4Ш13082И; ТОВ "Скорзонера" згідно з кредитними договорами від 01.07.2005 № 6 і від 02.08.2010 № 4С10213И; ТОВ "Аспект" згідно з кредитними договорами від 22.07.2013 № 4А13451И, від 18.02.2014 № 4А14174И і від 17.02.2015 № 4А15046И, перед ПАТ "КБ "ПриватБанк", а саме: зобов`язань із повернення кредитів, зі сплати відсотків за користування кредитами, зі сплати винагороди за користування кредитами. Вартість предмета іпотеки становила 1 586 604 586,00 грн (пункт 12 цього договору іпотеки);

- 03.06.2016 - договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 4572, предметом якого є надання ТОВ "Скорзонера" в іпотеку нерухомого майна та земельних ділянок, зазначених у пунктах 7, 8 цього договору (згідно з переліком та описом, наведеним у додатку № 1 до цього договору), у забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Парктур" згідно з кредитними договорами від 02.10.2006 № 2063/14 і від 14.12.2010 № 4П10273И; ТОВ "Шелта" згідно з кредитними договорами від 02.02.2009 № 4Ш09063И, від 01.02.2010 № 4Ш10065И, від 24.02.2011 № 4Ш11079И і від 27.02.2013 № 4Ш13082И; ТОВ "Скорзонера" згідно з кредитними договорами від 01.07.2005 № 6 і від 02.08.2010 № 4С10213И; ТОВ "Аспект" згідно з кредитними договорами від 22.07.2013 № 4А13451И, від 18.02.2014 № 4А14174И і від 17.02.2015 № 4А15046И, перед ПАТ "КБ "ПриватБанк", а саме: зобов`язань із повернення кредитів, зі сплати відсотків за користування кредитами, зі сплати винагороди за користування кредитами. Вартість предмета іпотеки становила 556 078 774,00 грн (пункт 12 цього договору іпотеки).

Здійснюючи судовий розгляд справи, попередні судові інстанції також установили, що у листі від 17.08.2016 № 1708/1 ПАТ "КБ "ПриватБанк" надало згоду ТОВ "Скорзонера" на внесення майна, що є предметом іпотеки за зазначеними договорами іпотеки від 02.06.2016, від 03.06.2016, до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-Лаб-Груп" і ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" і здійснення державної реєстрації права власності на таке майно.

Згідно з актом прийому-передачі від 18.08.2016 ТОВ "Скорзонера" - учасник внесло, а ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" - товариство, у свою чергу, прийняло майновий внесок до статутного капіталу товариства (позивача у цій справі) у виді майна, що є предметом іпотеки за договорами іпотеки.

За змістом довідки ПАТ "КБ "ПриватБанк" від 15.09.2016 № Е.21.0.0.0/4-125211-1 банк набув право власності на предмет іпотеки за договорами іпотеки та задовольнив забезпечені іпотекою вимоги до ТОВ "Парктур", зокрема за кредитним договором від 02.10.2006 № 2063/14 задоволено 463 205 132,31 грн (заборгованість за кредитом - 9 090 355,74 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 2 449 695,40 грн, заборгованість із винагороди за користування кредитом - 451 665 081,17 грн); за кредитним договором від 14.10.2010 № 4П10273И задоволено 968 389 337,49 грн (заборгованість за кредитом - 93 933 676,02 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 67 216 602,69 грн, заборгованість із винагороди за користування кредитом - 807 239 058,78 грн).

Згідно з довідкою ПАТ "КБ "ПриватБанк" від 15.09.2016 № Е.21.0.0.0/4-125210-1 банк набув право власності на предмет іпотеки за договорами іпотеки та задовольнив забезпечені іпотекою вимоги до ТОВ "Скорзонера", зокрема за кредитним договором від 01.07.2005 № 6 задоволено 186 565 713,40 грн (заборгованість за кредитом - 145 445 691,90 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 41 120 021,50 грн); за кредитним договором від 02.08.2010 № 4С10213И задоволено 1 515 571 466,79 грн (заборгованість за кредитом - 381 794 940,13 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 100 924 636,37 грн, заборгованість із винагороди за користування кредитом - 1 032 851 890,29 грн).

За змістом довідки ПАТ "КБ "ПриватБанк" від 15.09.2016 № Е.21.0.0.0/4-125212-1 банк набув право власності на предмет іпотеки за договорами іпотеки та задовольнив забезпечені іпотекою вимоги до ТОВ "Шелта", зокрема за кредитним договором від 02.02.2009 № 4Ш09063И задоволено 1 486 203 312,18 грн (заборгованість за кредитом 348 809 515,78 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 103 945 235,70 грн, заборгованість із винагороди за користування кредитом 1 033 448 560,69 грн); за кредитним договором від 01.02.2010 № 4Ш10065И задоволено 214 062 286,76 грн (заборгованість за кредитом - 52 185 541,55 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 15 551 291,38 грн, заборгованість із винагороди за користування кредитом - 146 325 453,83 грн); за кредитним договором від 24.02.2011 № 4Ш11079И задоволено 447 318 554,52 грн (заборгованість за кредитом - 110 005 069,05 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 32 781 510,58 грн, заборгованість із винагороди за користування кредитом - 304 531 974,89 грн); за кредитним договором від 27.02.2013 № 4Ш13082И задоволено 212 992 565,86 грн (заборгованість за кредитом - 59 666 142,70 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 17 039 655,93 грн, заборгованість із винагороди за користування кредитом - 136 286 767,22 грн).

Згідно з довідкою ПАТ "КБ "ПриватБанк" від 15.09.2016 № Е.21.0.0.0/4-125214-1 банк набув право власності на предмет іпотеки за договорами іпотеки та задовольнив забезпечені іпотекою вимоги до ТОВ "Аспект", зокрема за кредитним договором від 22.07.2013 № 4А13451И задоволено 542 265 436,49 грн (заборгованість за кредитом - 145 907 567,56 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 20 105 530,81 грн, заборгованість із винагороди за користування кредитом - 376 252 338,12 грн); за кредитним договором від 18.02.2014 № 4А14174И задоволено 32 254 785,17 грн (заборгованість за кредитом - 14 696 411,46 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 2 078 884,71 грн, заборгованість із винагороди за користування кредитом - 15 479 489,00 грн); за кредитним договором від 17.02.2015 № 4А15046И задоволено 3 364 346,05 грн (заборгованість за кредитом - 2 944 820,74 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 419 525,31 грн).

5.3. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, предметом позову у цій справі є вимоги ТОВ "Тех-Трейд-Інвест", заявлені до АТ "КБ "ПриватБанк", ТОВ "Парктур", ТОВ "Скорзонера", ТОВ "Шелта", ТОВ "Аспект" про визнання недійсними:

- кредитного договору від 02.10.2006 № 2063/14, укладеного між ЗАТ "КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ "КБ "ПриватБанк", і ТОВ "Парктур", зі змінами, а саме в частині підпункту 2.2.5 пункту 2.2 початкової редакції кредитного договору від 02.10.2006 № 2063/14 - у частині винагороди відповідно до пункту 4.5; підпункту 2.4.1 пункту 2.4 початкової редакції кредитного договору від 02.10.2006 № 2063/14 - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.1 початкової редакції кредитного договору від 02.10.2006 № 2063/14 - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.1 у редакції додаткової угоди від 06.05.2008 № 8/1 - у частині визначення суми відсотків "R" та обов`язку позичальника сплатити відсотки "R"; пункту 4.5 початкової редакції кредитного договору від 02.10.2006 № 2063/14 - повністю; пункту 4.6 початкової редакції кредитного договору від 02.10.2006 № 2063/14 - повністю; пункту 4.10 початкової редакції кредитного договору від 02.10.2006 № 2063/14 - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.13 початкової редакції кредитного договору від 02.10.2006 № 2063/14 - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.16 початкової редакції кредитного договору від 02.10.2006 № 2063/14 - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.4 у редакції додаткової угоди від 06.05.2008 № 8/1 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковими угодами від 24.05.2011, від 21.12.2011, від 22.06.2012, від 22.03.2013, від 31.12.2013, від 06.06.2016, - у частині дати сплати відсотків "R" і наслідку несплати відсотків "R";

- кредитного договору від 14.12.2010 № 4П10273И, укладеного між ПАТ "КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Парктур", зі змінами, а саме в частині пункту А.6 - у частині визначення суми процентів "R" та обов`язку сплатити проценти "R"; пункту А.9 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковими угодами від 08.12.2011, від 22.12.2011, від 22.06.2012, від 22.03.2013, від 31.12.2013, - у частині дати сплати процентів "R" і наслідку несплати процентів "R";

- кредитного договору від 01.07.2005 № 6, укладеного між ЗАТ "КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Скорзонера", зі змінами, а саме в частині пункту 1.1 початкової редакції кредитного договору від 01.07.2005 № 6 - у частині сплати винагороди за користування кредитом; підпункту 2.2.5 пункту 2.2 початкової редакції кредитного договору від 01.07.2005 № 6 - повністю; підпункту 2.3.6 пункту 2.3 початкової редакції кредитного договору від 01.07.2005 № 6 - у частині зазначення у ньому підпункту 2.2.5; підпункту 2.3.7 пункту 2.3 початкової редакції кредитного договору від 01.07.2005 № 6 - у частині зобов`язання зі сплати винагороди, передбаченої у підпункті 2.2.5; пункту 3.1 початкової редакції кредитного договору від 01.07.2005 № 6 - у частині винагороди за користування кредитом; підпункту 3.5 початкової редакції кредитного договору від 01.07.2005 № 6 - повністю; підпункту 3.6 початкової редакції кредитного договору від 01.07.2005 № 6 - повністю; пункту 3.8 початкової редакції кредитного договору від 01.07.2005 № 6 - у частині нарахування винагороди за користування кредитом; пункту 3.9 початкової редакції кредитного договору від 01.07.2005 № 6 - у частині сплати та нарахування винагороди за користування кредитом; пункту 3.12 початкової редакції кредитного договору від 01.07.2005 № 6 - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 3.13 початкової редакції кредитного договору від 01.07.2005 № 6 - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 3.14 початкової редакції кредитного договору від 01.07.2005 № 6 - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 3.15 початкової редакції кредитного договору від 01.07.2005 № 6 - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 3.16 початкової редакції кредитного договору від 01.07.2005 № 6 - у частині винагороди за користування кредитом; підпункту 2.2.5 пункту 2.2 редакції кредитного договору № 6, викладеної у додатковій угоді від 24.07.2006 № 1, і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 25.12.2007 № 8 - у частині винагороди відповідно до пункту 4.5; підпункту 2.4.1 пункту 2.4 редакції кредитного договору № 6, викладеної у додатковій угоді від 24.07.2006 № 1 - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.1 редакції кредитного договору № 6, викладеної у додатковій угоді від 24.07.2006 № 1, і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковими угодами від 02.04.2007 № 5а, від 25.12.2007 № 8 - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.1 в редакції додаткової угоди від 06.05.2008 № 11/1 - у частині визначення суми відсотків "R" та обов`язку сплатити відсотки "R"; пункту 4.5 редакції кредитного договору № 6, викладеної у додатковій угоді від 24.07.2006 № 1, і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 25.12.2007 № 8 - повністю; пункту 4.6 редакції кредитного договору № 6, викладеної у додатковій угоді № 1 від 24.07.2006, - повністю; пункту 4.10 редакції кредитного договору № 6, викладеної у додатковій угоді від 24.07.2006 № 1, і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 02.04.2007 № 5а, - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.13 редакції кредитного договору № 6, викладеної у додатковій угоді від 24.07.2006 № 1, - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.16 редакції кредитного договору № 6, викладеної у додатковій угоді від 24.07.2006 № 1, - повністю; пункту 4.4 редакції кредитного договору № 6, викладеної у додатковій угоді від 24.07.2006 № 1, у редакції додаткової угоди від 06.05.2008 № 11/1, і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковими угодами від 10.12.2010, від 20.12.2011, від 21.03.2013, від 31.12.2013, від 06.06.2016, - у частині дати сплати відсотків "R" і наслідку несплати відсотків "R"; пункту А.10 редакції кредитного договору № 6, викладеної у додатковій угоді від 06.06.2016 № 2, - повністю; пункту А.10.1 редакції кредитного договору № 6, викладеної у додатковій угоді від 06.06.2016 № 2, - повністю; пункту 2.2.5 редакції кредитного договору № 6, викладеної у додатковій угоді від 06.06.2016 № 2, - у частині винагороди відповідно до пункту 4.5; підпункту 2.4.1 пункту 2.4 редакції кредитного договору № 6, викладеної у додатковій угоді від 06.06.2016 № 2, - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.5 редакції кредитного договору № 6, викладеної у додатковій угоді від 06.06.2016 № 2, - повністю; пункту 4.6 редакції кредитного договору № 6, викладеної у додатковій угоді від 06.06.2016 № 2, - повністю; пункту 4.13 редакції кредитного договору № 6, викладеної у додатковій угоді від 06.06.2016 № 2, - повністю; пункту 5.1 редакції кредитного договору № 6, викладеної у додатковій угоді від 06.06.2016 № 2 - у частині винагороди за користування кредитом;

- кредитного договору від 02.08.2010 № 4С10213И, укладеного між ПАТ "КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Скорзонера", зі змінами, в частині, зокрема: пункту А.6 - у частині визначення суми процентів "R" та обов`язку позичальника сплатити проценти "R"; пункту А.9 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковими угодами від 23.12.2011, від 22.06.2012, від 21.03.2013, від 31.12.2013, від 04.03.2014, - у частині дати сплати процентів "R" і наслідку несплати процентів "R";

- кредитного договору від 02.02.2009 № 4Ш09063И, укладеного ПАТ "КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Шелта", зі змінами, а саме в частині пункту А.10 початкової редакції кредитного договору від 02.02.2009 № 4Ш09063И - повністю; пункту 2.2.5 початкової редакції кредитного договору від 02.02.2009 № 4Ш09063И - у частині винагороди відповідно до пункту 4.5; підпункту 2.4.1 пункту 2.4. початкової редакції кредитного договору - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.1 початкової редакції кредитного договору від 02.02.2009 № 4Ш09063И - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.5 початкової редакції кредитного договору від 02.02.2009 № 4Ш09063И - повністю; пункту 4.6 початкової редакції кредитного договору від 02.02.2009 № 4Ш09063И - повністю; пункту 4.10 початкової редакції кредитного договору від 02.02.2009 № 4Ш09063И - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.13 початкової редакції кредитного договору від 02.02.2009 № 4Ш09063И - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.16 початкової редакції кредитного договору від 02.02.2009 № 4Ш09063И - повністю; пункту А.6 у редакції додаткової угоди від 02.02.2009 - у частині визначення суми процентів "R" і обов`язку позичальника сплатити проценти "R"; пункту А.8 у редакції додаткової угоди від 02.02.2009 - у частині дати сплати процентів "R" і наслідку несплати процентів "R"; пункту А.10 редакції кредитного договору від 02.02.2009 № 4Ш09063И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 12.08.2014, -повністю; пункту 2.2.5 редакції кредитного договору від 02.02.2009 № 4Ш09063И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, - у частині винагороди відповідно до пункту 4.5; підпункту 2.4.1 пункту 2.4 редакції кредитного договору від 02.02.2009 № 4Ш09063И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.1 редакції кредитного договору № 4Ш09063И від 02.02.2009, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.5 редакції кредитного договору від 02.02.2009 № 4Ш09063И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, - повністю; пункту 4.6 редакції кредитного договору від 02.02.2009 № 4Ш09063И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, - повністю; пункту 4.13 редакції кредитного договору від 02.02.2009 № 4Ш09063И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, - повністю; пункту 5.1 редакції кредитного договору від 02.02.2009 № 4Ш09063И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 12.08.2014, - у частині винагороди за користування кредитом;

- кредитного договору від 01.02.2010 № 4Ш10065И, укладеного між ПАТ "КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Шелта", зі змінами, а саме в частині пункту А.6 початкової редакції кредитного договору від 01.02.2010 № 4Ш10065И - у частині визначення суми процентів "R" та обов`язку позичальника сплатити проценти "R"; пункту А.9 початкової редакції кредитного договору від 01.02.2010 № 4Ш10065И і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 26.04.2011, - у частині дати сплати процентів "R" і наслідку несплати процентів "R"; пункту А.10 редакції кредитного договору від 01.02.2010 № 4Ш10065И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 12.08.2014, - повністю; пункту 2.2.5 редакції кредитного договору від 01.02.2010 № 4Ш10065И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, - у частині винагороди відповідно до пункту 4.5; підпункту 2.4.1 пункту 2.4 редакції кредитного договору від 01.02.2010 № 4Ш10065И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.1 редакції кредитного договору від 01.02.2010 № 4Ш10065И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.5 редакції кредитного договору від 01.02.2010 № 4Ш10065И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, - повністю; пункту 4.6 редакції кредитного договору від 01.02.2010 № 4Ш10065И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, - повністю; пункту 4.13 редакції кредитного договору від 01.02.2010 № 4Ш10065И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, - повністю; пункту 5.1 редакції кредитного договору від 01.02.2010 № 4Ш10065И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, і змін, внесених до цього пункту додатковою угодою від 12.08.2014, - у частині винагороди за користування кредитом;

- кредитного договору від 24.02.2011 № 4Ш11079И, укладеного між ПАТ "КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Шелта", зі змінами, а саме в частині пункту А.6 початкової редакції кредитного договору від 24.02.2011 № 4Ш11079И - у частині визначення суми процентів "R" та обов`язку позичальника сплатити проценти "R"; пункту А.9 початкової редакції кредитного договору від 24.02.2011 № 4Ш11079И - у частині дати сплати процентів "R" і наслідку несплати процентів "R"; пункту А.10 редакції кредитного договору від 24.02.2011 № 4Ш11079И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 12.08.2014, - повністю; пункту 2.2.5 редакції кредитного договору від 24.02.2011 № 4Ш11079И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, - у частині винагороди відповідно до пункту 4.5; підпункту 2.4.1 пункту 2.4 редакції кредитного договору від 24.02.2011 № 4Ш11079И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.1 в редакції кредитного договору від 24.02.2011 № 4Ш11079И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.5 редакції кредитного договору від 24.02.2011 № 4Ш11079И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, - повністю; пункту 4.6 редакції кредитного договору від 24.02.2011 № 4Ш11079И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, - повністю; пункту 4.13 редакції кредитного договору від 24.02.2011 № 4Ш11079И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, -повністю; пункту 5.1 редакції кредитного договору від 24.02.2011 № 4Ш11079И, викладеної у додатковій угоді від 15.10.2012, і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 12.08.2014, - у частині винагороди за користування кредитом;

- кредитного договору від 27.02.2013 № 4Ш13082И, укладеного між ПАТ "КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Шелта", зі змінами, а саме в частині пункту А.10 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 12.08.2014, - повністю; пункту 2.2.5 - у частині винагороди відповідно до пункту 4.5; підпункту 2.4.1 пункту 2.4 - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.1 - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.5 - повністю; пункту 4.6 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 25.08.2015, - повністю; пункту 4.13 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 25.08.2015, - повністю; пункту 5.1 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 12.08.2014, - у частині винагороди за користування кредитом;

- кредитного договору від 22.07.2013 № 4А13451И, укладеного між ПАТ "КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Аспект", зі змінами, а саме в частині пункту А.10 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 15.07.2014, - повністю; пункту 2.2.5 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 15.07.2014, - у частині винагороди відповідно до пункту 4.5; підпункту 2.4.1 пункту 2.4 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 15.07.2014, - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.1 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 15.07.2014, - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.5 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 15.07.2014, - повністю; пункту 4.6 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковими угодами від 15.07.2014, від 24.11.2015, від 06.06.2016, - повністю; пункту 4.13 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковими угодами від 15.07.2014, від 24.11.2015, від 06.06.2016, - повністю; пункту 5.1 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 15.07.2014, - у частині винагороди за користування кредитом;

- кредитного договору від 18.02.2014 № 4А14174И, укладеного між ПАТ "КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Аспект", зі змінами, а саме в частині пункту А.10 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 22.07.2014, - повністю; пункту 2.2.5 - у частині винагороди відповідно до пункту 4.5; підпункту 2.4.1 пункту 2.4 - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.1 - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.5 - повністю; пункту 4.6 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковими угодами від 24.11.2015, від 06.06.2016, - повністю; пункту 4.13 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковими угодами від 24.11.2015, від 06.06.2016, - повністю; пункту 5.1 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковою угодою від 22.07.2014, - у частині винагороди за користування кредитом;

- кредитного договору від 17.02.2015 № 4А15046И, укладеного між ПАТ "КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Аспект", зі змінами, а саме в частині пункту А.10 - повністю; пункту 2.2.5 - у частині винагороди відповідно до пункту 4.5; підпункту 2.4.1 пункту 2.4 - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.1 - у частині винагороди за користування кредитом; пункту 4.5 - повністю; пункту 4.6 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковими угодами від 29.12.2015, від 06.06.2016, - повністю; пункту 4.13 і змін, внесених до цього пункту згідно з додатковими угодами від 29.12.2015, від 06.06.2016, - повністю; пункту 5.1 - в частині винагороди за користування кредитом.

5.4. Звертаючись до суду із позовом про визнання недійсними окремих пунктів спірних кредитних договорів, укладених між відповідачами у справі, ТОВ "Тех-Трейд-Інвест", не будучи стороною таких кредитних договорів, вважало зазначені договори у частині встановлення винагороди за користування кредитом (в оспорюваній частині) такими, що не відповідають вимогам закону до них, та акцентувало, що ці правочини порушують права товариства.

6. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У cтатті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

6.3. Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 628 зазначеного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Водночас за змістом частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2011) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (чинна редакція) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 217 зазначеного Кодексу недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

6.4. Як уже зазначалося, позивач, вважаючи порушеними свої права, звернувся з позовом у цій справі про визнання недійсними окремих пунктів кредитних договорів, стороною яких він не є; акцентував, що став власником майна, переданого в іпотеку, згідно з договорами іпотеки, укладеними на забезпечення виконання зобов`язань за цими кредитними договорами, а умови спірних кредитних договорів, які стосуються нарахування винагороди за користування кредитом, суперечать вимогам закону, збільшують обсяг його відповідальності перед банком, тому мають бути визнані недійсними у судовому порядку.

Тобто у цій справі позов про визнання недійсними кредитних договорів у частині сплати винагороди за користування кредитом подала особа, яка не була стороною цих кредитних договорів, - заінтересована особа.

Об`єднана палата зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

6.5. Вирішуючи цей спір і відмовляючи у позові, місцевий господарський суд, з`ясував характер спірних правовідносин сторін, надав оцінку змісту порушеного права (інтересу) ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" оспорюваними у частині кредитними договорами, стороною яких позивач не є, дослідив обставини справи і наявні у ній докази та визнав недоведеним товариством належними засобами доказування у розумінні положень статей 76-79, 91 Господарського процесуального кодексу України факт порушення такими кредитними договорами в оспорюваній частині прав і законних інтересів позивача, які підлягали би захисту у судовому порядку, а також те, які саме права ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" порушено та в який спосіб відбувається таке порушення.

Поза тим установивши, що оспорювані пункти спірних кредитних договорів не порушують прав позивача, господарський суд першої інстанції все ж вдався до перевірки правочину на його відповідність вимогам законодавства і не врахував, що відсутність порушення прав та законних інтересів ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" цими правочинами в оспорюваній частині є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Стосовно заяви АТ "КБ "ПриватБанк" про застосування позовної давності місцевий господарський суд правомірно виходив із того, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, тобто тільки у разі встановлення наявності порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду. Як уже зазначалося, суд першої інстанції у наведеному випадку не установив порушення прав і законних інтересів позивача та відмовив у позові у зв`язку з його необґрунтованістю, а не з мотивів спливу позовної давності.

6.6. Об`єднана палата звертає увагу, що як порушення розуміється такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Отже, наявність у спірних кредитних договорах (стороною у яких позивач не є) положень про сплату позичальниками - відповідачами винагороди за користування кредитом не свідчить про безумовне порушення відповідними умовами цих кредитних договорів майнових прав позивача як особи, яка стала власником майна, переданого в іпотеку у забезпечення виконання зобов`язань за цими кредитними договорами; за наслідками задоволення такого позову має відбуватися поновлення (захист) майнових прав позивача або ж його інтереси можуть бути реалізовані, внаслідок чого він здатний буде набути прав. Проте заявлені у справі вимоги не спрямовані безпосередньо на відновлення прав ТОВ "Тех-Трейд-Інвест", оскільки стосуються зобов`язань, стороною яких це товариство не є, а тому такі вимоги спрямовані на захист прав сторін кредитних договорів, які одночасно визначені відповідачами у справі, що свідчить про неправильно обраний позивачем у наведеному випадку спосіб захисту порушеного, на його думку, права.

Разом із тим у справі, що розглядається, йдеться про оскарження дійсності окремих пунктів кредитних договорів, які було укладено до фактичного утворення позивача (ТОВ "Тех-Трейд-Інвест") у формі товариства з обмеженою відповідальністю (дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи - 23.04.2015), а саме - кредитних договорів від 01.07.2005 № 6, від 02.08.2010 № 4С10213И, укладених між ТОВ "Скорзонера" і ПАТ "КБ "ПриватБанк"; від 02.10.2006 № 2063/14, від 14.12.2010 № 4П10273И, укладених між ТОВ "Парктур" і ПАТ "КБ "ПриватБанк"; від 02.02.2009 № 4Ш09063И, від 01.02.2010 № 4Ш10065И, від 24.02.2011 № 4Ш11079И, від 27.02.2013 № 4Ш13082И, укладених між ТОВ "Шелта" та ПАТ "КБ "ПриватБанк"; від 22.07.2013 № 4А13451И, від 18.02.2014 № 4А14174И, від 17.02.2015 № 4А15046И, укладених між ТОВ "Аспект" і ПАТ "КБ "ПриватБанк", що, у свою чергу, унеможливлює висновок про порушення такими кредитними договорами прав позивача, позаяк юридична особа до її створення не могла мати жодних прав та обов`язків. Крім того, на час внесення до статутного капіталу ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" (позивача) майна, що є предметом іпотеки за іпотечними договорами, укладеними в забезпечення виконання зобов`язань за спірними кредитними договорами, такі кредитні договори вже містили умови стосовно сплати позичальниками винагороди за користування кредитом, вони були погоджені їх сторонами та виконувалися, а право власності на зазначене майно (предмет іпотеки) вже було обмежено у встановлений чинним законодавством спосіб (перебувало в іпотеці), про що позивач був обізнаний, ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" таким чином взяв на себе, у тому числі, ризик настання відповідних наслідків у виді невиконання боржниками (позичальниками) своїх кредитних зобов`язань.

Отже, у наведеній частині доводи, викладені у касаційній скарзі отримали підтвердження.

6.7. Натомість скасовуючи судове рішення у справі та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції викладеного не врахував; не зазначив, які саме права (інтереси) позивача були порушені, не визнані чи оспорюються у зв`язку із наявністю у кредитних договорах спірних положень та в який спосіб відбувається таке порушення; не аргументував наявності реальності (дійсності) порушення прав та інтересів позивача у цьому випадку; правові наслідки задоволення позову для позивача також залишив поза увагою. Суд апеляційної інстанції обмежився лише застереженням, що оспорювані пункти кредитних договорів фактично збільшують суму заборгованості позичальників за кредитними договорами, виконання зобов`язань за якими забезпечено іпотекою належного позивачеві майна та на яке, відповідно, банк набуває права звернення стягнення у випадку невиконання позичальниками умов кредитних договорі. Однак, апеляційний господарський суд не врахував, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та залежати від настання або ненастання певних обставин, висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

6.8. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскільки відсутність порушення прав і законних інтересів позивача спірними договорами в оспорюваній частині є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, доводи, викладені у касаційній скарзі відповідача, та аргументи позивача, наведені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням пояснень, які стосуються суті спору (відповідності/невідповідності окремих умов оспорюваних правочинів вимогам законодавства), об`єднана палата не бере до уваги.

Ураховуючи зазначене та зважаючи на викладені положення законодавства, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у свою чергу, вважає наявними підстави для відступлення від висновку, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, зокрема в частині наявності підстав та правомірності задоволення позову про визнання недійсними умов договору, стороною якого позивач не є, без дослідження і встановлення обставин порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладання оспорюваного договору.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. За змістом пункту 4 статті 308 та статті 312 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, яка діяла на час відкриття касаційного провадження у цій справі) суд касаційної інстанції має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

7.2. Ураховуючи викладене, об`єднана палата вважає, що постанову Північного апеляційного суду від 04.11.2019 необхідно скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 залишити в силі.

8. Розподіл судових витрат

8.1. За змістом статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині має бути зазначено, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у зв`язку з чим судовий збір, сплачений АТ "КБ "ПриватБанк" за подання касаційної скарги, у сумі 35 200,00 грн належить стягнути з ТОВ "Тех-Трейд- Інвест".

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 у справі № 910/12787/17 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Трейд-Інвест" на користь Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" 35 200,00 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видання наказу на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді: О. М. Баранець

І. В. Булгакова

Л. Й. Катеринчук

Б. Ю. Львов

К. М. Пільков

В. П. Селіваненко

І. В. Ткач

Н. Г. Ткаченко

4186
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0