Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (ВС КЦС справа № 240/533/21 від 06.07.2021 р.)

Здається, що важко здивувати судовою практикою і деякими ідеями громадян-позивачів. Проте, це не про цю справу, у якій позивач намагався оскаржити дії Шевченківського районного суду міста Києва в порядку адміністративного судочинства - і головне, звертає увагу впевненість позивачів у своїй позиції, які дійшли до розгляду справи аж в суді касаційної інстанції.

Фабула судового акту: Позивач звернувся до окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківського районного суду міста Києва. У позові вимагав: визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного суду міста Києва та зобов`язати цей суд зареєструвати заяву позивача про виконання ухвали - у конкретній цивільній справі. Так, причиною такого позову особа вважала той факт, що зазначена заява Шевченківським районним судом міста Києва не була зареєстрована в автоматизованій системі документообігу суду.

Не дивлячись на відмову у відкритті провадження адміністративним судом першої інстанції і тим, що це рішення підтримав адміністративний суд апеляційної інстанції (суди вважали, що спірні правовідносини не містять ознак публічно-правового спору, тому цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства) - позивач подав касаційну скаргу та клопотання про передачу справи на розгляд ВП ВС (вважав цю справу виключною правовою проблемою).

ВС КАС відмовив у задоволенні касаційної скарги позивача, рівно як і у задоволенні клопотання про передачу справи до ВП ВС. Мотивуючи рішення ВС КАС зазначив:

Відповідно до пункту 4.2 Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6-рп/2001, роз'яснено, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом(Законом України “Про судоустрій і статус суддів”), не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Так, відсутність можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду (ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду) інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Отже у цій справі:

Предметом позову в цій справі була бездіяльність Шевченківського районного суду міста Києва щодо не реєстрації заяви позивача про виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху у цивільній справі. Фактично, позовні вимоги стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом(Законом України “Про судоустрій і статус суддів”)дій щодо реєстрації процесуальних документів (заяв, клопотань) під час розгляду цивільної справи, а отже, такі дії не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого цивільним процесуальним законом.

Тому, керуючись статтею 170 КАС Українисуди правильно відмовили у відкритті провадження в адміністративній справі - оскільки цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Більше того, ВС КАС зазначив, що вимоги позивача не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції. Обраний позивачем спосіб захисту не призведе до реального поновлення прав позивача - він може поновити свої права лише шляхом процесуального оскарження відповідних рішень у цивільному судочинстві у рамках тої же справи.

Аналізуйте судовий акт: КАС України не містить обов'язку отримувати судове рішення в суді. Неналежне виконання судом обов'язку вручити рішення - не може бути підставою для застосування негативних процесуальних наслідків до сторони (ВС КАС № 240/10995/20 від 16.09.2021 р.);

При поданні процесуальних документів через «Електронний суд» в якості доказу направлення таких документів сторонам підійдуть і докази направлення таких документів електронною поштою (5-й апеляційний адмінсуд від 21.10.2021 у справі № 420/11001/21);

Неповідомлення сторони про відкриття апеляційного провадження та ненадсилання їй апеляційної скарги є не менш суттєвим порушенням, ніж розгляд справи за її відсутності, внаслідок неповідомлення (ВС КАС № 657/1284/16-а від 17.08.2021 р.);

Особа, яку не залучено до участі у справі, має право на апеляційне оскарження - якщо у мотивувальній частині рішення є висновки про її права та обов`язки, або у резолютивній - прямо вказано про такі (ВС КАС № 160/11823/20 від 20.09.2021 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року

м. Київ

справа № 240/533/21

адміністративне провадження № К/9901/7204/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шевцової Н.В.,

суддів: Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції у касаційній інстанції адміністративну справу № 240/533/21

за позовомОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва, за участю третьої особи - Громадської організації "Проти придурків та ідіотів" про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргоюОСОБА_1

на ухвалуЖитомирського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року, прийняту у складі головуючого судді Попова О.Г.,

та постановуСьомого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Мацького Є.М., суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О.,

УСТАНОВИВ:

І. Установлені судами фактичні обставини справи, короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

1.ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківського районного суду міста Києва, за участю третьої особи - Громадської організації "Проти придурків та ідіотів", в якому просив:

1.1 визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного суду міста Києва щодо не реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду заяви позивача у справі № 761/27811/20 від 23 вересня 2020 року про виконання ухвали від 14 вересня 2020 року;

1.2 зобов`язати Шевченківський районний суд міста Києва зареєструвати заяву позивача у справі №761/27811/20 від 23 вересня 2020 року про виконання ухвали від 14 вересня 2020 року.

2.Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року, відмовлено у відкритті провадження, оскільки позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

3.Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що спірні правовідносини не містять ознак публічно-правового спору, тому цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

ІІ. Касаційне оскарження

4.На зазначені ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду позивачем подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 02 березня 2021 року.

5.На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження позивач вказує, що суди попередніх інстанцій, в порушення частини першої статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України(далі - КАС України), не дослідили відповідь на запит про надання публічної інформації від 18 грудня 2020 року, а також, у порушення пункту 2 частини четвертої статті 246 КАС України, суд апеляційної інстанції не зазначив про причини відхилення вказаного доказу та дійшов помилкового висновку, що позовні вимоги стосуються вчинення судом передбачених процесуальним законом дій, тому такі дії не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого цивільним процесуальним законом.

5.1. Додатково заявник касаційної скарги звертає увагу, що судами попередніх інстанцій, всупереч пункту 3 частини четвертої статті 246 КАС України, не зазначено у мотивувальній частині оскаржуваних рішень, що предметом позову є незаконне повернення заяви позивача від 23 вересня 2020 року про виконання ухвали від 14 вересня 2020 року.

6.07 квітня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: головуючого Шевцової Н.В., суддів Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р. відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 240/533/21 із Житомирського окружного адміністративного суду.

7.27 квітня 2021 року справа № 240/533/21 надійшла до Верховного Суду.

8.Також позивачем 17 березня 2021 року до Верховного Суду подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

8.1. На обґрунтування вказаного клопотання позивач посилається на помилкову, на його думку, позицію Верховного Суду, висловлену в ухвалі від 16 березня 2021 року у справі № 240/489/21, та зазначає, що з метою недопущення аналогічних помилок, зважаючи на виключну правову проблему, і для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики необхідно передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

ІІІ. Позиція Верховного Суду та релевантні джерела права й акти їхнього застосування.

9.Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходить з такого.

10.Як встановлено судом першої інстанції, 23 вересня 2020 року ОСОБА_1 направлено до Шевченківського районного суду заяву позивача про виконання ухвали суду від 14 вересня 2020 року у справі №761/27811/20.

11.Зазначена заява Шевченківським районним судом міста Києва не була зареєстрована в автоматизованій системі документообігу суду, що слугувало причиною звернення з цим позовом до суду.

12.Положеннями частини першої статті 2 КАС Українивизначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

13.Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

14.Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

15.Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

16.Так, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

17.Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

18.Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 КАС Українивизначено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

19.Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач оскаржує бездіяльність Шевченківського районного суду міста Києва щодо не реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду його заяви від 23 вересня 2020 року про виконання ухвали суду від 14 вересня 2020 року у справі №761/27811/20.

20.Так, положеннями частини першої статті 124 Конституції Українирегламентовано, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

21.Згідно з нормами частин першої та третьої статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

22.Судами попередніх інстанцій було враховано пункт 4.2 Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6-рп/2001, яким роз`яснено, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

23.З огляду на зазначене, судами попередніх інстанцій правильно вказано, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

24.Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

25.Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій було враховано аналогічний висновок, зазначений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2020 року у справі №280/1334/19, посилання на який містять оскаржувані судові рішення.

26.Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки предметом позову в цій справі є бездіяльність Шевченківського районного суду міста Києва щодо не реєстрації заяви ОСОБА_1 від 23 вересня 2020 року про виконання вимог ухвали суду від 14 вересня 2020 року про залишення позовної заяви без руху у цивільній справі №761/27811/20, тобто позовні вимоги стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним закономдій щодо реєстрації процесуальних документів (заяв, клопотань) під час розгляду цивільної справи, а отже, такі дії не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого цивільним процесуальним законом.

27.Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).

28.Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

29.Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законіпорядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно до ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

30.З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

31.Аналогічний правова позиція стосовно того, що бездіяльність суду щодо не реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду заяви сторони по справі є позовними вимогами, які стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним закономдій щодо реєстрації процесуальних документів (заяв, клопотань) під час розгляду цивільної справи, а отже, такі дії не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого цивільним процесуальним законом, викладена Верховним Судом в ухвалі від 16 березня 2021 року у справі № 240/489/21 і Верховний суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.

32.З огляду на зазначене підстав для задоволення клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.

33.Додатково Верховний Суд у цій справі зауважує, що обраних позивачем спосіб захисту не призведе до реального поновлення прав позивача у разі задоволення позовних вимог, проте, позивач може поновити свої права шляхом процесуального оскарженням відповідних рішень у цивільному судочинстві.

34.Крім того, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вимог ОСОБА_1 слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. З огляду на зазначене, вимоги позивача не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

35.Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 170 КАС Українисуддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

36.Отже, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України.

37. Доводи касаційної скарги про недослідження судами відповіді на запит про надання публічної інформації від 18 грудня 2020 року висновків судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки підставою для відмови у відкритті провадження у справі слугував саме висновок судів, що цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а не з підстав правомірності дій відповідача.

38.Статтею 350 КАС Українипередбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексумежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

38.1. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

39.Ураховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС УкраїниВерховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

VІІ. Судові витрати

40.З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

2.Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

3.Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі № 240/533/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.В. Шевцова

Судді: В.Е. Мацедонська

О.Р. Радишевська