Окремі несуттєві недоліки при складанні заповіту не можуть бути підставою визнання його недійсним (ВС/КЦС у справі №692/1164/18 від 24.03.2021).

Фабула судового акту: Чи вірно ставити під сумнів останню волю спадкодавця лише з тих підстав, що один із спадкоємців вважає його несправедливим?

До суду звернулась донька, яка просила визнати недійсним заповіт складений на користь брата - відповідача.

В обґрунтування позивач зазначала, що заповіт має численні недоліки, зокрема, він не містить дати і місця народження заповідача, у ньому не зазначена повна назва посадової особи, яка засвідчила заповіт, не вказано, що ця особа є уповноваженою у посвідченні заповітів, заповідачу роз`яснені не ті статті ЦК України. Також не зазначено, чи прочитано заповіт в голос і чи відповідає він волевиявленню заповідача, оскільки заповіт написаний не власноручно, а за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки дійшов до висновку, що допущені недоліки при складанні заповіту не є суттєвими і не можуть тягнути за собою наслідком визнання заповіту недійсним.

Суд апеляційної інстанції змінив мотивувальну частину рішення, однак у позові також відмовив. На думку суду, спірний заповіт в силу ч. 1 ст. 1257 ЦК України є нікчемним, оскільки має вади в його посвідченні - попри те, що його складено машинописним текстом (друкарська машинка на завчасно підготовленому бланку) заповідачу не було зачитано його заповідальне розпорядження вголос.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов до висновку, що ця обставина має суттєве значення, оскільки за умови, що заповідач власноручно не писав текст заповіту, зачитування його вголос є єдиним способом переконатися, що заповідач повністю ознайомився зі своїм розпорядженням стосовно спадкового майна. Таким чином, визнавати нікчемний договір недійсним необхідності немає.

При винесенні рішення ВС проаналізував діюче на момент складення заповіту законодавство та дійшов до висновку, що останнє не вимагало від посадової особи виконавчого комітету сільської ради в разі, якщо остання на прохання особи записала заповіт зі слів особи заповідача власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, обов`язкового зазначення в заповіті перед його підписом про прочитання його уголос та підписання заповідачем, отже, у апеляційного суду не було правових підстав для висновків про порушення вимог щодо форми та посвідчення вказаного заповіту та встановлення його нікчемності.

Також, ВС наголосив, що текст заповідального розпорядження складено від першої особи, що свідчить про складання заповіту особисто заповідачем. Заповіт власноручно підписаний заповідачем у присутності секретаря сільської ради, який у свою чергу вчинив нотаріальну дію щодо посвідчення поданого йому заповіту, що не викликало необхідності зачитувати заповідачем вголос складений і підписаний ним заповіт, як передбачено частиною другою статті 1248 ЦК України.

З урахуванням зазначеного ВС підтвердив правомірність висновків суду першої інстанції та залишив його в силі.

Аналізуйте судовий акт: ВС визначив предмет доказування у справах про стягнення заборгованості померлого із спадкоємців (ВС/КЦС у справі №587/381/15-ц від 04.02.2021).

Складання заповіту, яким змінено обсяг спадщини без зміни спадкоємця скасовує попередній заповіт (ВС/КЦС № 369/3186/17 від 26.06.2019)

Заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, у зв’язку з чим неможливо встановити дійсне волевиявлення заповідача, є недійсним (справа №615/1108/18 від 28.03.2019 р.)

Об’єкти незавершеного будівництва зведені без дозвільних документів, тобто із порушенням закону – НЕ успадковуються (ВС/КЦС у справі № 347/2273/17 від 09 червня 2020р.)

Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа №692/1164/18

провадження №61-14767св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Драбівського районного нотаріального округу Петраченко Олексій Васильович, про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Фетісова Т. Л.,

Гончар Н. І., Сіренко Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Драбівського районного нотаріального округу Петраченко Олексій Васильович,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Драбівського районного нотаріального округу

Петраченко О. В., з позовом, у якому просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , згідно якого на користь відповідача заповідано все майно, посвідчений 20 січня 2006 року виконавчим комітетом сільської ради.

2. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1

в с. Жорнокльови Драбівського району Черкаської області померла мати сторін - ОСОБА_3 , у зв`язку з чим відкрилася спадщина, до складу якої увійшов будинок по

АДРЕСА_1 , та дві земельні ділянки площею 3,1813 га та 2,8019 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

3. Після смерті матері позивач прийняла спадщину шляхом подання заяви до приватного нотаріуса Драбівського районного нотаріального округу Петраченка О. В., яким була відкрита спадкова справа. Після збігу шести місяців вона звернулася з заявою до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Проте виявилося, що відповідач нотаріусу подав заповіт, який посвідчений секретарем сільської ради Буряченко Т. М., та згідно якого 20 січня 2006 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповіла усе своє майно ОСОБА_2 . З цих підстав нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

4. Позивач вважав вказаний заповіт недійсним з тих підстав, що при його складанні не дотримано вимог щодо його форми та порядку засвідчення, зокрема, заповіт не містить дати і місця народження заповідача, у ньому не зазначена повна назва посадової особи, яка засвідчила заповіт, не вказано, що ця особа є уповноваженою у посвідченні заповітів, заповідачу роз`яснені не ті статті ЦК України. Також не зазначено, чи прочитано заповіт в голос і чи відповідає він волевиявленню заповідача, оскільки заповіт написаний не власноручно, а за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У заповіті не вказано, що він був прочитай вголос, в ньому не вказано місце його складання, назва посадової особи, яка поставила в заповіті підпис.

5. Позивач вважає, що вказані порушення є підставою для визнання заповіту недійним.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області

від 17 червня 2020 року у складі судді Чепурного О. П. позов залишено без задоволення.

7. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що допущені недоліки при складанні заповіту не є суттєвими і не можуть бути наслідком визнання заповіту недійсним. Форма заповіту відповідає загальним вимогам, які ставляться до форми заповітів відповідно до статті 1247 ЦК України і допущені недоліки при його складанні не свідчать про його нікчемність. Оспорюючи дійсність заповіту позивач посилається на частину другу статті 1257 ЦК України.Проте, не довів належними і допустимими доказами, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

8. Постановою Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 17 червня 2020 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

9. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірний заповіт в силу положень частини першої статті 1257 ЦК України є нікчемним, оскільки має вади в його посвідченні - попри те, що його складено машинописним текстом (друкарська машинка на завчасно підготовленому бланку) заповідачу не було зачитано його заповідальне розпорядження вголос. Ця обставина має суттєве значення, адже за умови, що заповідач власноручно не писав текст заповіту, зачитування його вголос є єдиним способом переконатися, що заповідач повністю ознайомився зі своїм розпорядженням стосовно спадкового майна.

10. Вказані недоліки у посвідченні заповіту ОСОБА_3 , складений

20 січня 2006 року на користь ОСОБА_2 , свідчать про його нікчемність.

11. Проте, оскільки встановлено, що спірний заповіт ОСОБА_3 , складений 20 січня 2006 року на користь ОСОБА_2 , є нікчемним в силу вимог закону, тому і не створює жодних правових наслідків, відповідно визнання його недійсним є неефективним способом захисту порушених прав позивача, тому у заявленому позові має бути відмовлено саме з цих підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не направляв відповідачу ухвалу про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги позивача, чим обмежив його у праві подати відзив.

14. Суд апеляційної інстанції, застосовуючи положення статті 1248 ЦК України про те, що заповіт, який нотаріус готує за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, має бути прочитаний заповідачем і підписаний ним, дійшов помилкового висновку про те, що заповіт, який оспорюється позивачем, не був прочитаний заповідачем. Суд апеляційної інстанції, виходячи з того, що в заповіті відсутній напис про його прочитання вголос заповідачем, вважає, що такі вади при посвідченні заповіту в силу частини першої статті 1257 ЦК України мають наслідком нікчемність заповіту.

15. Таке застосування судом апеляційної інстанції положень статей 1248 1257 ЦК України суперечить принципам верховенства права, юридичної визначеності, справедливості, добросовісності, неприпустимості позбавлення права власності та нівелює право особи на особисте розпорядження на випадок своєї смерті (заповіт) згідно зі статтею 1233 ЦК України та суперечить обставинам справи.

16. Обґрунтовуючи висновок про нікчемність заповіту з тих підстав, що заповіт не був прочитаний вголос заповідачем, апеляційний суд посилається на частину першу статті 1257 ЦК України. При цьому, не зазначає, в чому саме полягає порушення вимог частини першої статті 1257 ЦК України і які конкретні обставини, встановлені судом першої інстанції, вказують на такі порушення.

17. Вимоги щодо форми заповіту, встановлені статтею 1247 ЦК України, були дотримані при складенні оспорюваного заповіту, що знайшло своє відображенні у рішенні суду першої інстанції.

18. Оскільки спірний заповіт посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування, то застосуванню підлягали положення статті 1251 ЦК України, на яку апеляційний суд посилався, проте допустив помилки у тлумаченні цієї норми.

19. Апеляційний суд також посилався на Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України», затверджену Наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин), однак застосовував її лише в частині визначення форми, підписання заповідачем та роз`яснення змісту статті 535 ЦК України. Натомість суд не врахував, що зазначена Інструкція встановлює порядок вчинення нотаріальний дій саме посадовими особами органів місцевого самоврядування, а її положення суттєво відрізняються від вимог, які встановлені для вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

20. Апеляційний суд дійшов висновку, що відсутність відомостей про прочитання заповіту вголос заповідачем є вадою у його посвідченні та вказує на нікчемність заповіту. При цьому суд апеляційної інстанції не встановив, що заповідач був позбавлений права чи можливості прочитати заповіт перед його підписанням, не встановив наявність фізичних чи психічних вад заповідача, які унеможливили б прочитання заповідачем свого заповіту чи інших обставин, які свідчили б про порушення під час складення чи посвідчення заповіту. Суд також не врахував, що така вимога, як написання в тексті заповіту про його прочитання вголос заповідачем, взагалі не передбачена Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України», яка діяла на час складення такого заповіту.

21. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі №759/2328/16, суд апеляційної інстанції неправильно застосував викладені у ній висновки та не врахував, що частина перша статті 1257 ЦК України пов`язує нікчемність заповіту тільки з порушенням його форми та посвідчення, а не з відсутністю відомостей про його прочитання чи відсутністю в його тексті напису про прочитання заповіту вголос заповідачу.

22. Апеляційний суд, зазначаючи у постанові положення частини першої статті 1247 ЦК України, застосував їх неправильно, оскільки не врахував, що до заповіту, який посвідчується не нотаріусом, підлягають застосуванню положення статей 1251-1252 ЦК України.

23. Суд апеляційної інстанції застосував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 637/228/17, проте не врахував, що чинне законодавство не пов`язує недійсність чи дійсність заповіту з відсутністю відомостей про прочитання вголос тексту заповіту заповідачу. Закон не пов`язує недійсність чи нікчемність заповіту, складеного дієздатною особою, яка особисто поставила підпис під текстом заповіту та після посвідчення отримала перший його примірник, з відсутністю відомостей про прочитання чи відсутністю власноручного запису заповідача чи посадової особи, яка готує та посвідчує заповіт, про те, що такий заповіт був прочитаний вголос.

24. Апеляційний суд, враховуючи висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 348/1259/18, вважав, що недоліки в посвідченні заповіту, свідчать про його нікчемність, натомість не застосував інший висновок Верховного Суду, викладений в аналогічній справі у постанові від 12 червня 2020 року у справі

№ 697/490/18, за яким суд вказав про відсутність підстав вважати оспорюваний заповіт нікчемним, оскільки чинне на час складання заповіту законодавство не вимагало від посадової особи виконавчого комітету сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України в разі, якщо остання на прохання особи записала заповіт зі слів особи заповідача власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, обов`язкового зазначення в заповіті перед його підписом про прочитання його вголос та підписання заповідачем.

25. Висновок суду про нікчемність заповіту через відсутність відомостей про прочитання вголос його тексту заповідачу не відповідає положенням частини першої статті 1257 ЦК України, оскільки вказана норма передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, що також зазначено у постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №364/832/18.

26. У інших справах щодо визнання заповіту нікчемним Верховний Суд пояснив, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 522/904/16-ц, постанова Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі № 725/2412/15-ц).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

27. У відзиві на касаційну скаргу позивач ОСОБА_1 , заперечує проти доводів відповідача та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28. Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

29. Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини, встановлені судами

30. ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1

у с. Жорнокльови Драбівського району Черкаської області.

31. На момент смерті ОСОБА_1 була власником будинку по АДРЕСА_1 та двох земельних ділянок площами 3,1813 га та 2,8019 га, призначення яких - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

32. На вказане майно відкрилася спадщина, про прийняття якої до нотаріуса своєчасно звернулися ОСОБА_1 (позивач у справі) та ОСОБА_2 (відповідач), а також двоє дітей спадкодавця

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які відмовились від спадщини на користь позивача ( ОСОБА_1 ).

33. За життя ОСОБА_1 20 січня 2006 року склала заповіт, за яким усе своє майно, де б воно не було із чого б воно не складалось, будинок і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона законом матиме право заповідала ОСОБА_2 .

34. Вказаний заповіт посвідчено секретарем Жорнокльовівської сільської ради Драбівського району Черкаської області. На заповіті міститься напис секретаря сільської ради Буряченко Т. П. про те, що він не змінений і не скасований станом на 27 квітня 2015 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

35. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

36. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

37. Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

38. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

39. За змістом касаційної скарги, її доводи зводяться до незгоди відповідача з висновком апеляційного суду щодо встановлення нікчемності заповіту, у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувану постанову у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

40. Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

41. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції установив нікчемність заповіту ОСОБА_3 від 20 січня 2006 року з підстав порушення вимог щодо його форми та посвідчення, а саме: заповіт складено машинописним текстом, проте його зміст не зачитано вголос заповідачем. До такого висновку апеляційний суд дійшов з тих підстав, що заповіт не містить запису про прочитання його вголос заповідачем.

42. Вимоги до форми заповіту встановлені статтею 1247 ЦК України, відповідно до якої заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; має бути особисто підписаний заповідачем, а якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу; заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251, 1252 цього Кодексу.

43. Статтею 7 Закону України «Про нотаріат», в редакції чинній на момент складання заповіту передбачено, що нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

44. На момент складання заповіту від 20 січня 2006 року діяльністьпосадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад з приводу вчинення нотаріальних дій була врегульована підзаконним нормативно правовим актом - Інструкцією «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України»,затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, норми якої були спеціальними під час вчинення нотаріальних дій посадовими особами орану місцевого самоврядування.

45. Діюча на час складання 20 січня 2006 року оспорюваного у цій справі заповіту Інструкція «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України», затверджена наказом Мін`юсту України від 25 серпня 1994 року № 22/5, діяла в редакції зі змінами, станом

на 07 квітня 2005 року та на відміну від Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, який набув чинності з 02 грудня 2011 року, не містила положень щодо обов`язкового зазначення в заповіті (у разі, якщо посадова особа органу місцевого самоврядування на прохання особи записала заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів), перед його підписом вказівки про прочитання його уголос та підписання заповідачем.

46. На відміну від Додатку № 1 до Порядку від 11 листопада 2011 року

№ 3306/5, Додаток № 6 до Інструкції від 03 березня 2004 року № 20/5 містив лише вимоги щодо необхідності зазначення про підписання заповіту громадянином у присутності відповідної посадової особи, що вчиняє нотаріальну дію, встановлення особи заповідача та перевірки його дієздатності.

47. Стаття 1248 ЦК України, на яку послався суд апеляційної інстанції, також не містить вимог щодо зазначення в заповіті вказівки про його прочитання заповідачем.

48. Отже, враховуючи те, що чинне на час складання заповіту 20 січня 2006 року законодавство не вимагало від посадової особи виконавчого комітету сільських, селищних, міських рад в разі, якщо остання на прохання особи записала заповіт зі слів особи заповідача власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, обов`язкового зазначення в заповіті перед його підписом про прочитання його уголос та підписання заповідачем, у апеляційного суду не було правових підстав для висновків про порушення вимог щодо форми та посвідчення вказаного заповіту від 20 січня 2006 року та встановлення його нікчемності.

49. Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові

від 12 червня 2020 року у справі №697/490/18 (провадження

№61-47746св18), у якій перевірялись підстави нікчемності заповіту, складеного 01 жовтня 2010 року та посвідченого посадовою особою органу місцевого самоврядування, тобто на момент дії Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України», затвердженої наказом Мін`юсту України від 25 серпня 1994 року

№ 22/5, яка не передбачала обов`язкового зазначення в заповіті в разі його складання посадовою особою органу місцевого самоврядування зі слів заповідача за допомогою загальноприйнятих технічних засобів вказівки про прочитання його уголос та підписання заповідачем.

50. Обов`язок посадових осіб органу місцевого самоврядування на зазначення у заповіті перед його підписанням про його прочитання заповідачем вголос, у випадку складання такого заповіту відповідною посадовою особою зі слів заповідача, введено з набранням з 02 грудня 2011 року чинності Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, який не діяв станом на момент посвідчення заповіту.

51. Інструкція «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України», затверджена наказом Мін`юсту України від 25 серпня 1994 року № 22/5, у редакції чинній на момент складання заповіту, зокрема у пункті 33 передбачала посвідчення посадовою особою виконавчого комітету заповітів дієздатних громадян, складених відповідно до вимог Цивільного кодексу і особисто поданих ними посадовій особі виконавчого комітету.

52. Тобто, вказаною Інструкцією не передбачалось повноважень посадової особи органу місцевого самоврядування на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Такі посадові особи лише посвідчували заповіти, які особисто подавались і складались дієздатними громадянами, які звертались до виконавчого комітету за вчиненням відповідної нотаріальної дії.

53. Заповіт від 20 січня 2006 року, складений у письмовій формі із зазначенням дати та часу, особисто підписаний заповідачем

ОСОБА_1 , посвідчений секретарем Жорнокльовівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, як уповноваженою на вчинення такої нотаріальної дії особою органу місцевого самоврядування.

54. Текст заповідального розпорядження складено від першої особи, що свідчить про складання заповіту особисто заповідачем. Заповіт власноручно підписано заповідачем у присутності секретаря сільської ради, який в свою чергу вчинив нотаріальну дію щодо посвідчення поданого йому заповіту, що не викликало необхідності зачитувати заповідачем вголос складений і підписаний ним заповіт, як передбачено частиною другою статті 1248 ЦК України.

55. Інших порушень вимог щодо форми і посвідчення вказаного заповіту, ніж відсутність зазначення у ньому запису про прочитання його вголос заповідачем, апеляційним судом не встановлено та позивачем не доведено, а отже, з урахуванням установлених у цій справі обставин та вимог чинного на час складання заповіту законодавства, якими врегульовувалась діяльністьпосадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад щодо вчинення нотаріальних дій, відсутні підстави вважати вказаний заповіт нікчемним.

56. Суд апеляційної інстанції наведеного вище не врахував та, встановлюючи нікчемність заповіту, помилково послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 березня 2020 року у справі №348/1259/18 (провадження №61-7353св19), у якій містяться відмінні від справи, що переглядається встановлені судами обставини, є різними підстави позовів та нормативно-правове регулювання правовідносин.

57. У вказаній справі вирішувалось питання про визнання дійсним заповіту, складеного 18 січня 2017 року і посвідченого секретарем сільської ради, та встановлено його нікчемність в силу недотримання при його складанні і посвідченні процедури, регламентованої, зокрема Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року №3306/5.

58. Проте, як зазначалось вище, на час виникнення спірних правовідносин, зокрема станом на момент посвідчення заповіту 20 січня 2006 року діяла Інструкція «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України», затверджена наказом Мін`юсту України від 25 серпня 1994 року № 22/5, яка містила дещо інші вимоги до складання і посвідчення заповітів, у порівнянні з Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року №3306/5.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

59. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

60. Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову щодо недійсності правочину з тих підстав, з якими позивач пов`язує його недійсність.

61. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині підстав відмови у задоволенні позову та встановлюючи нікчемність заповіту, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, зокрема послався на норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, проте допустив їх неправильне тлумачення.

62. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині - в частині мотивів відмови у задоволенні позову та встановлення нікчемності заповіту, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

63. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

64. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

65. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

66. Відповідно до квитанції від 07 жовтня 2020 року за

№ 0.0.1861215500.1 ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 1 681,60 грн за подання касаційної скарги.

67. З огляду на задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, судовий збір, сплачений ОСОБА_2 за перегляд справи в суді касаційної інстанції, підлягає компенсації за рахунок позивача ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

1.Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

2.Постанову Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року скасувати, рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 17 червня 2020 року залишити в силі.

3.Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 681,60 грн судового збору за перегляд справи в суді касаційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук