Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 13 по 19 березня 2021 року

Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 13 по 19 березня 2021 року - 0_95272500_1616322793_605720e9e89ed.jpg

Цей огляд вийшов дуже яскравим й практично весь складається з нових правових позицій та відступу від раніше прийнятих, деякі з них знову обґрунтовані тлумачним словником. В огляд увійшли позиції стосовно розгляду суддями адмінпротоколів та дотримання строків, можливістю зміни юрисдикції під час розгляду справи, можливістю перегляду остаточного рішення при повторній касації у разі зміна правових позицій, виключної підсудності спорів щодо стягнення орендної плати, й шедевр від голови ВС - заборона зустрічних позовів та способи припинення поруки, та захисту на майбутнє.

Також в огляд увійшли дайджест судової практики ВП-ВС щодо конкуренції кримінальної юрисдикції з іншими судовими юрисдикціями, практика ВС-КАС та ЄСПЛ за січень 2021 року, й наші рішення - Постанова ВС-КЦС щодо юрисдикції спору про припинення іпотеки квартири, що належить фізичній особі за кредитом наданим юридичній особі, Рішення Солом’янського райсуду про стягнення депозиту з власника Авант-Банку, Рішення ЧОАС щодо призначення пенсії та врахування стажу роботи за періоди де не читається відтиск печатки.

За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:

Постанова ВП-ВС про скасування рішення ВРП у справі щодо розгляду адмінпротоколів при відсутності фінансування для повідомлень та дотриманні строків і права на захист

Справа № 11-1219сап19

Це наша справа і вона дуже важлива для суддів, які розглядають протоколи про адмінправопорушення. Велика палата хоча і послалась на те, що вона не встановила належний порядок розгляду таких справ, але зробила дуже важливі висновки.

Зокрема суд зазначив, що із системного аналізу положень статей 256, 257, 268, 277, 277-2 можна узагальнити, що якщо уповноважений орган належно і в строк сповістив особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, про день, місце і час судового розгляду справи, яка має бути розглянута судом упродовж доби чи трьох діб, але особа порушника не з`явилася в повідомлений їй день, час і місце судового розгляду, а суддя, який під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення перевірив, чи правильно складений протокол про адміністративне правопорушення, чи сповіщено особу про розгляд справи, виконав інші необхідні дії з тим, щоб під час розгляду справи було забезпечено виконання завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення та дотримано права особи, питання про притягнення до відповідальності якої розглядається, і водночас виявив, що не може його розглянути у встановлений законом строк та без порушення права останнього на участь у судовому розгляді справи, то в такому разі (за такої ситуації) виникає важкий й непростий вибір розв`язання конфлікту. З одного боку, потрібно вирішити, чи виконав уповноважений орган вимоги процесуального законодавства в частині забезпечення присутності порушника на судовому розгляді справи, а з другого - чи може провадитися розгляд справи за відсутності особи порушника, припускаючи, що останній належним чином був сповіщений про дату, час та місце судового розгляду, а його неявку на розгляд справи можна трактувати як своєрідний вияв згоди розглядати справу без нього.

Треба зазначити, що норми КУпАП, які встановлюють процедуру адміністративного розслідування і стадію розгляду справи уповноваженим органом (судом), не містять законодавчих положень, які б за окресленої правової ситуації передбачали можливість повертати справу про адміністративне правопорушення для дооформлення протоколу й належного виконання вимог статті 256 КУпАП у частині забезпечення присутності порушника в суді. Водночас немає й процесуальних норм, які б забороняли, зокрема, судді, який розглядає справу про адміністративне правопорушення, вимагати від уповноваженого органу виконати належним чином вимоги процесуального закону щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення і його реалізації таким чином, щоб можна було вирішити питання про винність особи у вчиненні адміністративного проступку з дотриманням строків розгляду і без порушення прав особи порушника чи осіб, які потерпіли від дій останнього. Принаймні чітких й однозначних положень, які б дозволяли чи забороняли повертати протоколи для забезпечення присутності порушника під час розгляду справи, процесуальне адміністративно-деліктне законодавство не містить.

Сформовані на підставі аналізу сталої судової практики рекомендації відповідної вищої судової інституції в окресленому сегменті адміністративно-деліктних правовідносин орієнтував суддів на можливість повернення протоколу уповноваженому органу, який його склав, для дооформлення шляхом винесення відповідних постанов.

37. Як згадувалося вище, у зв`язку з внесенням вказаних змін частиною другою статті 277 КУпАП розумілося, що справи про адміністративні правопорушення за окремими передбаченими в ній статтями розглядаються протягом доби. Водночас до КУпАП не було внесено системних змін, його норми не було узгоджено, оскільки разом з покладенням на суд обов`язку щодо розгляду справи протягом доби презюмувалось, що справу про адміністративне правопорушення має бути розглянуто за участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та що за відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані стосовно своєчасного її сповіщення про місце і час розгляду справи.

Але відсутність означеного законодавства виключає можливість покарання за його порушення, оскільки не може бути покарання за порушення неіснуючого порядку.

Велика Палата не схвалює і не критикує дій компетентного органу, який склав протокол про адміністративне правопорушення, чи судді, яка з відомих причин повернула його на дооформлення для виконання вимог, передбачених статтею 256 КУпАП. Велика Палата не рекомендує і не орієнтує суддів на те, як слід правильно чинити під час виникнення складних питань, що стали предметом розгляду в цьому дисциплінарному провадженні.

Але попри це Велика Палата вважає, що аналіз змісту постанов судді та матеріалів справ, поведінкових зовнішніх ознак дій судді на час прийняття постанов про повернення для доопрацювання та належного оформлення протоколів про адміністративні правопорушення, а також забезпечення органом, який склав протокол про адміністративне правопорушення, організації доставлення осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, через те, що такі особи не з`явилися до суду, дає можливість виявити і визначити, чи містять дії судді протиправний вплив на умови та порядок здійснення адміністративно-деліктного провадження на стадії розгляду справи про адміністративне правопорушення судом, які регулюються відповідними процесуальними нормами права, настільки істотний і небезпечний, щоб дозволити дисциплінарному органу розцінити і кваліфікувати дії судді як дисциплінарне порушення та при цьому неявно, але фактично вдатися до власної оцінки законності судових рішень і таким чином перебрати на себе повноваження суду вищої інстанції.

42. Велика Палата вкотре хоче наголосити, що відсутність чітко встановленого законом порядку розгляду справ про адміністративне правопорушення або неузгодженість його елементів унеможливлює настання відповідальності судді за свободу суддівського розсуду, тобто можливість судді обирати (визначати) найбільш оптимальний варіант рішення (дії) з кількох юридично допустимих його (її) варіантів.

Крім того, у межах відповідного провадження особі має бути забезпечено можливість реалізувати гарантовані статтею 6 Конвенції права на захист цивільного права (у широкому тлумаченні цього поняття, яке застосовується ЄСПЛ), а також під час розгляду справи щодо висунутого проти неї обвинувачення з точки зору Конвенції (зокрема, у тих випадках, коли це правопорушення спричинило для особи покарання, яке за своїм характером і за ступенем суворості належить, як правило, до «кримінальної» сфери).

Також згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 1-34/2010 (пункти 4.1, 4.2) адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Постанова ВП-ВС про можливість зміни юрисдикції під час розгляду справи у разі зміни обставин

Справа № 813/1009/17

Велика плата, на мій погляд, прийшла до хибного висновку про можливість зміни юрисдикції після правильного відкриття провадження у справі та подальшої зміни обставин. Треба не рішення скасовувати й закривати провадження, а обирати інший спосіб захисту, інакше особи позбавляються права на ефективний захист.

Велика палата зазначила, що із наведених обставин, які склалися у цій справі, видно, що спочатку Прокурор правильно звернувся до адміністративного суду з позовними вимогами про визнання протиправним і скасування акта органу місцевого самоврядування про надання третій особі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (Спірна ухвала № 1449), оскільки на спір з таким предметом поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Надалі під час розгляду справи відбулися події, які істотно змінили предмет спору, притому настільки, що вплинули на предметну підсудність. Річ у тому, що під час судового розгляду справи акт органу місцевого самоврядування про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки був реалізований, фактично вичерпав свою дію та став підставою для надання земельної ділянки в користування в установленому законом порядку. Як мовилося вище, відповідач Ухвалою № 2182 затвердив ТОВ «Резерв плюс» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надав земельну ділянку площею 1,4804 га в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків з розміщенням торгово-офісних приміщень та об`єктів громадського призначення за рахунок земель житлової та громадської забудови.

Після такого рішення відповідача предметом перевірки стали не законність дій суб`єкта владних повноважень у питаннях надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а фактично правильність формування волі однієї із сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї.

11. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо під час розгляду справи фактично відбулася зміна предмета спору настільки, що дії чи рішення суб`єкта владних повноважень вичерпали свою управлінську владну функцію, трансформувалися і насправді набули іншої природи правовідносин, на які правила адміністративного судочинства не поширюються, то у такому випадку адміністративний суд повинен закрити провадження у справі і не вправі розглядати вимоги про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень, яке вичерпало свою дію і по суті більше не порушує чиїхось прав чи свобод. У протилежному випадку судовий розгляд за правилами адміністративного судочинства вимог про визнання протиправним акта органу місцевого самоврядування про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки фактично призведе до порушення правил предметної юрисдикції та розгляду адміністративним судом спору про право цивільне, тобто спору, який вже має приватноправовий характер.

Велика Палата вважає, що суди попередніх інстанцій помилково вирішили, що в контексті фактичних обставин та передумов спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки з огляду на суб`єктний склад його сторін, характер та суть сформованих спірних правовідносин мав би розв`язуватися в порядку господарського судочинства.

Постанова ВП-ВС про можливість при повторній касації переглянути рішення й закрити провадження у справі у зв`язку зі зміною правової позиції

Справа № 821/669/17

Велика палата запровадила дуже цікавий спосіб скасування остаточного рішення при повторній касації.

В цьому випадку суд зазначив, що спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно (право оренди на спірні земельні ділянки), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про скасування державної реєстрації ухвалене за скаргою іншої особи, а не позивача.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок за позивачем є захистом прав третьої особи на земельні ділянки від їх порушення іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ТОВ «Глобал-інвест» і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо скасування права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ФГ «Оазис півдня».

Ухвалюючи рішення, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ТОВ «Глобал-інвест» щодо права на спірні земельні ділянки, яке підлягає державній реєстрації.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування наказу № 1295/5, яким скасовано рішення держреєстраторів про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельні ділянки іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Мін`юсту та держреєстратора як співвідповідачів (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Отже , спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про скасування наказу № 1295/5 та рішення держреєстратора Мін`юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297 безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельних ділянок з ТОВ «Глобал-інвест», яке заперечує законність дій держреєстраторів з реєстрації за ФГ «Оазис півдня» права оренди цих же земельних ділянок. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами господарського чи цивільного судочинства.

За таких обставин помилковими є доводи Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені в ухвалі від 21 вересня 2020 року про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду про те, що з 26 квітня 2019 року - після ухвалення цим судом постанови за наслідками розгляду касаційних скарг ТОВ «Глобал-інвест» та Мін`юсту Велика Палата Верховного Суду сформувала нову практику щодо визначення предметної юрисдикції у цій категорії справ не за судом адміністративної юрисдикції.

Постанова ВП-ВС про виключну підсудність за місцем розташування нерухомого майна будь-яких спорів, включаючи спори щодо стягнення орендної плати

Справа № 911/2390/18

Велика палата, а вірніше окремі судді, не маючи змогу належним чином на підставі Закону обґрунтувати свою досить сумнівну позицію в черговий раз звертаються до Академічного тлумачного словника української мови, як вони вже неодноразово робили коли потрібно на біле сказати чорне, на мій погляд.

Суд зазначив, що у чинній редакції ГПК України частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини, що відповідає змісту частини першої статті 30 ЦПК України.

7.21. За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв`язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майно або певними діями, пов`язаними з цим майном.

7.22. Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

7.23. Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

7.25. Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

7.26. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.

Постанова ВП-ВС про спосіб захисту на майбутнє, дію договору кредиту та депозиту після стягнення боргу, неможливістю захисти окремо свої права та способу припинення поруки

Справа № 522/1528/15-ц

Кожне рішення, що готує голова Верховного суду, яка була 13 років без практики, за три роки роботи підготувала близько п'яти рішень, та, на мій погляд, призначена іноземцями для догляду за суддями є просто шедевром безглуздя. Навіть суддя Пророк, який будучі у свій час адвокатом і захищаючи банки й той, не наважився готувати цей шедевр.

Доповідач, мабуть не читала цивільний кодекс й пряму норму ст. 559 от і наробила висновків.

Висновки до яких дійшла доповідачка в інтересах російського банку, тому що я не вірю, що судді таке могли підтримати:

1. Висновок:

Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.

51. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

52. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Тобто наразі за кредитом та депозитом після стягнення відсотки продовжують нараховуватись.

2. Висновок:

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках:

кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

58. Водночас Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

59. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.

Тобто вже можна вимагати визнати відсутність права іпотекодержателя наперед. І десятки рішень ВП-ВС про неналежний спосіб захисту щодо припинення правовідносин, чи відсутності права іпотекодержателя, чи недійсності договору переуступки можна викинути у смітник.

3. Висновок:

62. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

63. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

64. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

65. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

66. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

Заборонено подавати зустрічний позов про припинення правовідносин, потрібно розглядати тільки первісний. Й окремо також заборонено щось оскаржувати.

4. Висновок:

70. Отже, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (Buchbesitz (нім.) - книжкове володіння). Якщо власник предмета іпотеки або інша зацікавлена особа вважає, що таке право іпотеки припинено або взагалі не існувало, то може звернутися з позовною вимогою про визнання права іпотеки припиненим чи про визнання відсутності права іпотеки, оскільки судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для державної реєстрації припинення права іпотеки (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

71. Отже, ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися, виходячи з обставин справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Суд може на власний розсуд і власну думку та розумові здібності вирішувати чи є у позивача воля на задоволення позову і що саме хоче позивач в залежності від фази луни, погоди, кольору очей, довжини ніг і т.д.

5. Висновок:

Настання строку повернення заборгованості не тягне припинення зобов`язання. Висновок про припинення забезпеченого порукою зобов`язання суди не обґрунтували.

80. Отже, необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі.

Голові Верховного суду не відоме існування ст. 559 Цивільного кодексу України. І якщо на початку рішення вона зазначала про можливість припинення, то в кінці зазначає, що позивач повинен довести за відповідача наявність права вимоги і не використання, чи не дослідження в інших процесах думки відповідача.

Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз'яснення:

Дайджест судової практики ВП-ВС щодо конкуренції кримінальної юрисдикції з іншими судовими юрисдикціями

Тематичний дайджест практики з викладом систематизованих правових висновків та позицій Великої Палати покликаний сприяти полегшенню їх віднайдення, ознайомлення та використання в роботі як фахівців, так і всіх зацікавлених.

У дайджесті відображено всі правові висновки Великої Палати щодо юрисдикції спорів на межі з кримінальною юрисдикцією за трирічний період – із 2018 по 2020 рік.

Виклад позицій систематизовано за предметом спірних правовідносин, зокрема дайджест вміщує розділи щодо практики:

✅ внесення відомостей до ЄРДР, а також оскарження рішень і дій, учинених на стадії досудового та судового провадження;

✅ оскарження рішень і дій правоохоронних органів, що мали місце поза межами кримінального провадження або в межах кримінального провадження в разі його припинення;

✅ вирішення питань, пов’язаних із застосуванням законодавства про звернення громадян, а також питань, пов’язаних із наданням відповіді на адвокатський запит;

✅ розгляду питань щодо арешту майна, накладеного в порядку кримінального провадження, та пов’язаних питань;

✅ вирішення спорів про відшкодування шкоди, завданої у зв’язку з кримінальними провадженнями або під час них;

✅ та багато іншого.

Огляд практики ВС-КАС за січень 2021 року

В огляді представлені рішення, внесені до ЄДРСР, за січень 2021 року.

До огляду вміщено низку важливих правових позицій Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловлених під час розгляду адміністративних справ.

У справах щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів, зокрема щодо:

✅ оподаткування додатковим благом прощеної (анульованої) суми основного боргу за кредитним договором;

✅ доведення офшорного статусу контрагента;

✅ ознак контрольованої операції;

У справах щодо захисту соціальних прав, зокрема щодо:

✅ можливості застосування принципу «мовчазної згоди», закріпленого статтею 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», у правовідносинах між регулятором та ліцензіатом;

✅ стадійності розгляду заяви про видачу дозволу на викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

✅ особливостей проведення ремонтних та інших робіт у зонах охорони пам’яток й історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України.

У справах щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, зокрема щодо:

✅ про строки опрацювання НАЗК отриманих в рамках здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування матеріалів і прийняття рішення;

✅ опублікування електронної петиції;

✅ дисциплінарної відповідальності військовослужбовця;

Предметом розгляду Касаційного адміністративного суду також були й інші питання застосування законодавчих норм, зокрема, й процесуального характеру особливостей встановлення апеляційним судом дати отримання судового рішення під час розгляду питання поновлення строків на апеляційне оскарження, наявності у заступника прокурора області повноваження підписувати апеляційну скаргу під час здійснення прокурором окремих форм представництва інтересів держави в суді тощо.

Окрім того, огляд містить висновок об’єднаної палати КАС ВС щодо включення до податкової застави майна, яке перебуває в іпотеці.

Огляд рішень ЄСПЛ за січень 2021 року

У межах огляду звертаємо увагу на декілька цікавих рішень ЄСПЛ.

Довгоочікуваними для всієї правової спільноти та українського суспільства загалом стали п’ять рішень ЄСПЛ у справах SHMORGUNOV AND OTHERS v. Ukraine, VORONTSOV AND OTHERS v. Ukraine, LUTSENKO AND VERBYTSKYY v. Ukraine, KADURA AND SMALIY v. Ukraine, DUBOVTSEV AND OTHERS v. Ukraine.

ЄСПЛ у цих справах констатував низку порушень прав і свобод людини під час подій Майдану 2013–2014 років. За результатами їх розгляду ЄСПЛ виявив ознаки того, що ці порушення були частиною певної стратегії владних органів та вказав на неефективність розслідування цих подій у більшості справ.

Цікавою з позиції дотримання права на справедливий суд у разі застосування інституту зразкової справи є справа SVILENGAĆANIN AND OTHERS v. Serbia. За її обставинами, судді Верховного суду вирішили провести зустріч із представниками відповідача у справі – Міністерством оборони, щоб обговорити, як впоратися зі значним обсягом справ щодо військових виплат. ЄСПЛ не встановив підстав для сумніву в неупередженості Верховного суду та вказав, що вилучення однієї справи як провідної не поставило під загрозу безсторонній процес прийняття рішення і що в разі необхідності це є звичайним процесуальним кроком, який дозволяє зменшити кількість справ завдяки досудовому врегулюванню або їх вирішенню судами нижчих інстанцій.

Вирішуючи питання дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справі LACATUS v. Switzerland, ЄСПЛ уперше мав вирішити, чи може особа, покарана за жебрацтво, вимагати захисту за статтею 8 Конвенції. ЄСПЛ у цій справі зазначив, що жебрацтво становило для заявниці засіб до існування. Констатувавши порушення статті 8 Конвенції, ЄСПЛ визнав, що, перебуваючи в явно вразливій ситуації, заявниця мала право, яке є невід’ємною частиною людської гідності, висловити своє утруднене становище та намагатися задовольнити свої основні потреби шляхом жебрацтва. ЄСПЛ наголосив на відсутності обґрунтованих підстав застосування до заявниці суворого покарання у виді позбавлення волі внаслідок несплати штрафу за жебрацтво, який вона фактично й не могла сплатити.

Як і зазвичай, огляд містить перелік справ, ухвалених ЄСПЛ у справах щодо України.

Постанова ВС-КЦС щодо юрисдикції спору про припинення іпотеки квартири, що належить фізичній особі за кредитом наданим юридичній особі

Справа № 522/1792/19

Це наша справа. Клієнт звернувся до нас вже після апеляції. Я не зовсім згоден з юрисдикцією, але вже так сталось.

Верховний суд зазначив, що виходячи зі змісту та підстав поданого позову, характеру спірних правовідносин, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, спір у цій справі між позивачем та відповідачем виник з правовідносин, що стосуються правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з вищенаведеними нормами ГПК України.

Рішення Солом'янського райсуду про стягнення депозиту з власника Авант-Банку

Справа № 760/5115/19

Це наша вже не перша справа, щодо стягнення депозиту безпосередньо з власника істотної участі у банку.

Суд зазначив, що власники істотної участі банку в силу положень ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мали вжити всіх заходів для дотримання банком встановлених нормативів щодо покращення ситуації з ризиковими операціями та збереження платоспроможності банку, однак, як вбачається із постанови Національного банку України №44 від 29.01.2016 року, власниками істотної участі не було вито належних заходів для приведення діяльності банку до норм чинного законодавства України.

Власник істотної участі Банку, який є пов`язаною з банком особою відповідно до ст.52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», несе відповідальність за зобов`язаннями Банку, незважаючи на те, що договірні відносини виникли між банком та клієнтом, так як саме власник істотної участі відповідальний за вжиття своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, і саме він, а не клієнт банку, повинен нести будь-які негативні наслідки від визнання банку неплатоспроможним.

В протилежному випадку позивач зазнає грубого порушення його права власності, що має наслідком позбавлення його власних грошових коштів, які були внесені до Банку.

Згідно з ч.5 ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції чинній на день, що діяла на момент порушення прав позивача), пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч.6 ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном.

Відповідно до ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.

Рішення ЧОАС щодо призначення пенсії та врахування стажу роботи за періоди де не читається відтиск печатки

Справа № 580/6020/20

Це наша справа. В черговий раз спостерігаємо за цинічним порушенням пенсійним фондом прав осіб на пенсію.

Суд зазначив, що згідно з нормами п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з наведеного, норми Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, застосовуються у разі відсутності в трудовій книжці необхідних відомостей про роботу.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача щодо необхідності надання додаткових довідок про підтвердження стажу роботи, зокрема також із за наявності в повній мірі записів у трудовій книжці та відсутності виправлень.

Посилання відповідача на порушення роботодавцем ведення трудової книжки є безпідставними, оскільки позивач не повинен нести негативні наслідки внаслідок існування непереборних обставин, які не залежать від його волі.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в частині зарахування до страхового стажу позивача зазначених вище періодів роботи.

Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.

Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов'язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.

Також раджу звернути увагу на:

Таблиця строків позовної давності

Ставки судового збору з 01.01.2021

2578
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0