Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 11 по 17 грудня 2021 року

Судді Великої палати чи то принципово ігноруючи Закони та здоровий глузд, чи то відчуваючи особисту ворожість до них, продовжують гвалтувати правову визначеність та права громадян. В цьому огляді Велика палата ліквідувала право власності в Україні, визначила в черговий раз юрисдикцію спорів у виконавчому провадженні, встановила витрати на правову допомогу при адміноскарженні ППР, змінили позицію щодо спадкоємців у корпоративних спорах, вибірково підійшли до питань добросовісного набувача, зробили висновок щодо перерахунку за спожитий газ, та переукладання договору оренд землі.

Також в огляд включена практика ВС-КАС за жовтень, рішення стосовно незаконності відсторонення невакцинованих, стягнення з банку, що перебуває у процедурі ліквідації та окрема думка щодо необхідності стягнення депозитів з власників банку й багато іншого.

За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:

Постанова ВП-ВС про відсутність права власності в Україні, як інституту, а наявність виключно права володіння та можливості витребування на користь держави всіх проданих земель без застосування позовної давності

Справа № 359/3373/16-ц

Це ще одне дембельське рішення Данішевської. Фактично Велика палата анулювала інститут права власності. За допомогою висновків у цій постанові, прокурор має можливість витребувати будь-яке нерухоме майно, що на думку суду незаконно видуло з власності держави.

Велика палата зазначила, що особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

64. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

65. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

66. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Постанова ВП-ВС про юрисдикцію спору щодо оскарження рішення начальника ДВС

Справа № 175/1571/15

Вражає, як судді Великої палати читають прямі норми ст. 74 Закону України Про виконавче провадження. Замість того, щоб припинити безглузді спори щодо юрисдикції та виконувати прямі приписи цієї статті щодо юрисдикції спорів про оскарження дій чи бездіяльності виконавчої служби, суд продовжує фантазувати.

Стаття чітко розбита на два випадки - виконання рішення суду та виконання інших рішень. Але судді до інших рішень починають відносити ще й оскарження дій за рішеннями на виконання рішень суду, чого в законі логічно не зазначено і не могло бути зазначено. Однак для задоволення своїх пустих амбіцій, на мій погляд, вигадують нові норми й самі в них плутаються.

Суд зазначив, що у справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення - постанову начальника Олександрійського міскрайонного ВДВС Кошеленка В. М. від 26 вересня 2019 року про результати перевірки законності рішення державного виконавця щодо передачі виконавчого провадження № 49471419 з одного органу державної виконавчої служби до іншого за місцем знаходження зведеного виконавчого провадження, яка прийнята за скаргою ОСОБА_1 від 16 вересня 2019 року.

88. Як установили суди, передане виконавче провадження відкрито державним виконавцем на виконання заочного рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2015 року у справі № 175/1571/2015 , розглянутої за правилами цивільної юрисдикції.

89. З урахуванням висловленої Великою Палатою Верховного Суду правової позиції у справі, що переглядається, слід погодитися з доводами касаційної скарги про те, що скарга на дії начальника ВДВС, прийнята за наслідками розгляду скарги на постанову державного виконавця у виконавчому провадженні відкритому на виконання рішення суду у цивільній справі, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Постанова ВП-ВС про стягнення витрат на правову допомогу з ДПС та казначейства у разі адміністративного оскарження ППР

Справа № 910/11820/20

Велика палата зазначила, що положення підпункту 114.3.3 пункту 114.3 статті 114 ПК України про заборону включення до складу шкоди витрат на юридичний супровід пов`язаний із захистом адвоката, не стосується таких видів правової допомоги, як складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру в межах процедури адміністративного оскарження, а також представництва інтересів юридичних осіб в державних органах.

6.37. У спірному випадку витрати на юридичний супровід є витратами на відновлення майнового стану та умов діяльності управленої особи, що є ширшим за визначення збитків як витрат для відновлення свого порушеного права у контексті визначення збитків, що міститься у статті 22 ЦК України, і законодавче обмеження розміру таких витрат, відповідальність за відшкодування яких перед платником взяла на себе держава, також не суперечить загальному принципу повного відшкодування шкоди за правилами статей 1173, 1174 ЦК України, статей 17 та 21 ПК України.

6.38. Отже, платник податків має право відшкодувати у складі шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, витрати на юридичний супровід, що не пов`язаний із захистом, наданим адвокатом, при цьому, сума таких витрат, пов`язаних з оскарженням, не повинна перевищувати 50 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року, в якому приймається відповідне рішення про визнання рішень, дій чи бездіяльності незаконною.

6.39. При визначенні суми відшкодування витрат на юридичний супровід, наданий адвокатом, в межах граничного розміру, передбаченого для відшкодування, в кожній конкретній справі має значення та підлягає дослідженню також реальність таких витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумність розміру витрат і їх співмірність та пропорційність податковому правопорушенню контролюючого органу.

Постанова ВП-ВС про порядок набуття права учасника у товаристві спадкоємцями

Справа № 917/1338/18

Черговий літературний витвір судді трирічки з філософським нахилом. На відміну від інших своїх рішень, в цьому він навіть не зміг зробити висновки при натягуванні сови на глобус і відступу від сформованої судової практики. Готуючи рішення замість судді господарської юрисдикції він дуже своєрідно трактував корпоративні відносини. Мабуть, ніхто з господарської юрисдикції не погодився з цим літературним шедевром.

Суддя цивільної юрисдикції прийшов до висновку, що створене приватне підприємство насправді не є приватним підприємством, а є товариством з обмеженою відповідальністю, хоча і зареєстроване як приватне підприємство.

Відступаючи від раніше сформованих позицій та застосовуючи літературно-філософський підхід з врахуванням справедливості й припущень того про що думала Верховна рада, він зазначив, шо рішення про відмову у прийнятті до товариства правонаступника (спадкоємця) приймається більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства, включно з голосами, які припадають на частку учасника, який був реорганізований чи помер, хоча такий учасник (його представник) у голосуванні не бере участі.

Єдиний учасник товариства, котрий володіє меншою часткою у статутному капіталі, не може скликати загальні збори та відмовити у прийнятті до товариства спадкоємців померлого учасника, котрий володів більшою часткою у статутному капіталі. Спадкоємці останнього, які виявили бажання брати участь у діяльності товариства, не можуть бути позбавлені права участі в ньому.

100. Враховуючи те, що ОСОБА_4 , маючи частку у розмірі 40 % статутного капіталу, не міг скликати загальні збори та відмовити позивачкам у вступі до складу учасників ПП Агрофірма «Славутич», прийняті ним на цих зборах рішення від 2 січня 2018 року, оформлені протоколом № 1, слід визнати недійсними.

Належним відповідачем у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства є саме товариство, а не його учасники. Такі рішення є рішенням товариства в особі його вищого органу. Тому немає юридичного значення визнання ОСОБА_4 позовної вимоги про визнання недійсними рішень від 19 травня 2018 року. Належним відповідачем за цією вимогою є ПП Агрофірма «Славутич», а не той відповідач, який цю вимогу визнав.

123. Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо юридичних наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, оцінює правочин на предмет його нікчемності.

Постанова ВП-ВС про неможливість витребування у добросовісного набувача майна та відсутність підстав вважати його недобросовісним

Справа № 925/1351/19

Яскравий приклад перекручування та дуже гнучкого підходу з натягуванням сови на глобус у черговому рогачівському рішенні. На відміну від інших рішень тут Велика палата змінила курс на 180 градусів. Складається враження щодо корупції на звичайної покупки результату.

Суд зазначив, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

6.54. Враховуючи викладене, судові рішення у цій справі слід скасувати, а в позові відмовити з тих підстав, що за встановлених судами обставин майно у відповідача не може бути витребувано в порядку статей 387, 388 ЦК України, а права позивача в зв`язку з цим захисту не підлягають.

Постанова ВП-ВС про списання донарахованої заборгованості за спожитий газ без лічильника та способи захисту

Справа № 766/20797/18

Велика палата зазначила, що дії відповідача з донарахування позивачці обсягу спожитого природного газу на підставі норм споживання, передбачених постановою № 619 у редакції постанови № 409, суперечать чинному законодавству. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованою вимогу позивачки про безпідставність донарахованого їй боргу за період з 6 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно. Обґрунтованою є і вимога позивачки про зобов`язання відповідача списати з її особового рахунку заборгованість. Задоволення цієї вимоги унеможливить виставлення відповідачем рахунків на суму зазначеного боргу. Тому відповідний висновок апеляційного суду є правильним.

100. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права та примусове виконання обов`язку в натурі (пункти 1 і 5 частини другої статті 16 ЦК України).

101. Вимога про визнання боргу безпідставним є вимогою про визнання відсутності у постачальника права вимагати оплати донарахованого боргу та відсутності обов`язку (який кореспондує вказаному праву) у споживача з оплати такого боргу. Ця вимога є ефективним способом захисту інтересу боржника в юридичній визначеності у спірних правовідносинах.

102. Ефективним способом захисту прав споживача є і вимога зобов`язати постачальника списати з особового рахунку споживача донараховану заборгованість, тобто про примусове виконання обов`язку в натурі. Її можна заявити як разом із вимогою про визнання боргу безпідставним, так і окремо. Задоволення цієї вимоги унеможливить виставлення постачальником рахунків на суму боргу, який споживач не визнає, за наявності невирішеного спору, або якщо суд визнав цей борг безпідставним.

Постанова ВП-ВС про переукладання договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі після формування земельної ділянки

Справа № 233/2021/19

Велика палата продемонструвала свою гнучкість і яким чином можна обґрунтувати подібність правовідносин коли це дуже потрібно.

Велика палата зазначила, що вирішуючи спори щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю) суди мають ураховувати, що зміна юридичного статусу земельної частки (паю) та зміна юридичного статусу власника сертифікату на право на земельну частку (пай) не мають наслідком автоматичне припинення раніше укладеного договору оренди земельної частки (паю), крім випадків, коли сторони передбачили це у договорі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (пункти 58-60, 62, 68, 72-73)).

83. З огляду на викладене помилковими є висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що зміна предмета оренди та статусу сторін за договором оренди земельної частки (паю) є підставою для припинення останнього. Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги та вважає позов обґрунтованим.

84. Доводи відповідачки про те, що позивач не виконав вимоги, передбачені статтею 33 Закону № 161-XIV для поновлення договору оренди землі на новий строк, Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними. Договір оренди земельної частки (паю) позивач уклав із відповідачкою 22 березня 2012 року строком на 20 років, тобто до 22 березня 2032 року включно. За змістом висновків, викладених у цій постанові, договір не припинив дію, його строк не сплив. Сторони мали його переукласти на договір оренди земельної ділянки на тих самих умовах. Приписи статті 33 Закону № 161-XIV для регулювання спірних правовідносин незастосовні.

96. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

97. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

98. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз'яснення:

Огляд судової практики ВС-КАС за жовтень 2021 року

В огляді вміщено низку важливих правових позицій КАС ВС, сформульованих під час розгляду адміністративних справ.

У справах щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів наведено, зокрема, правові позиції, які стосуються:

✅ можливості застосування в податкових правовідносинах приписів цивільного законодавства щодо солідарної відповідальності учасників договору про спільну
діяльність і, як наслідок, стягнення з них податкового боргу солідарно;

✅ підстав скасування результатів податкової перевірки внаслідок порушення процедури її призначення;

✅ подання податкової звітності щодо хронології відображення від’ємного значення податку на додану вартість.

У справах щодо захисту соціальних прав представлено висновки судової палати, зокрема, стосовно:

✅ підстави для надання статусу учасника війни працівникам підприємств, установ та організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції;

✅ неможливості судового оскарження рішення органу місцевого самоврядування про вилучення земельної ділянки з мотиву суспільних потреб;

✅ різної правової природи понять «встановлення інвалідності особі відповідно до огляду медико-соціальної експертної комісії» та «встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни».

У справах щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян вміщено, зокрема, висновки судової палати про:

✅ порядок оформлення у трудовій книжці підстави звільнення працівника;

✅ зміст поняття «загроза життю та здоров’ю людей» у сфері техногенної і пожежної безпеки;

✅ правомірність обмежень, визначених Положенням про прикордонний режим, щодо порядку випуску маломірних суден, інших плавзасобів у територіальне море та внутрішні води України.

Предметом розгляду КАС ВС були також інші питання застосування законодавчих норм, зокрема й процесуального характеру, щодо критеріїв та оцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду у зв’язку зі зміною судової практики, процесуального правонаступництва в адміністративному судочинстві тощо.

Рішення Деснянського районного суду Чернигова про визнання відсторонення від роботи незаконним і зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення

Справа № 750/13155/21

Гарно виписане рішення, щодо відновлення порушеного права особи, яка була незаконно відсторонена від викладацької діяльності.

Суд зазначив, що Статтею 46 Кодексу встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Постанова ВС-КЦС про безпідставність закриття провадження й передачі виконавчого документа ФГВФО при ліквідації банку

Справа № 552/1811/15

Це наша справа. Верховний суд зазначив, що наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права на справедливий суд.

Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є чинним, є порушенням принципу правової певності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права на справедливий суд, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.

Таким чином, за відсутності вищенаведених обґрунтованих і вагомих підстав, ухвалення судами у даній справі рішення, яке б зобов`язувало державного виконавця вчинити інші дії ніж ті, що вже були передбачені попереднім судовим рішенням порушило б не тільки принцип юридичної визначеності, але й призвело б до ревізії рішення, що має силу закону.

Окрема думка судді ВС-КЦС про необхідність встановлення відповідальності власників банку перед вкладниками

Справа № 757/26707/17-ц

Це наша справа. Я вже писав, що всі можуть порадіти за Данішевську, яка пішла вже с судової системи й наостанок прийняла свідомо незаконну постанову, якою звільнила власників істотної участі від відповідальності перед вкладниками.

Суддя досить грамотно та ретельно обгрунтував свою незгоду й зазначив, що у національній як цивілістичній доктрині, так і судовій практиці майже аксіомою є те, що юридична особа і учасники такої юридичної особи є окремими суб`єктами, і відповідно не здійснюють виконання зобов`язання одне одного.

3.7.1. Хоча, очевидно, що з урахуванням як світових тенденцій, зокрема, існування та застосування, доктрини пронизування корпоративної вуалі (piercing the veil of incorporation), і для охорони інтересів добросовісного кредитора юридичної особи, можуть існувати випадки, зокрема зловживання учасником конструкцією юридичної особи, недокапіталізація юридичної особи, «виведення» активів юридичної особи на користь учасника або іншої особи на шкоду кредитором, за яких саме на учасника юридичної особи має покладатися обов`язок виконувати зобов`язання юридичної особи.

4. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

4.1. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

5. Тому колегії суддів необхідно було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20).

‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.

• в YouTube:Немного о праве от Ростислава Кравца
• в Telegram:
  • Персональний канал Ростислава Кравця;
  • Група «Правники, адвокати, судді»;
  • Група «Адвокати України»;
  • Канал АО «Кравець і партнери»;
  • Канал Профспілки «‎Українська незалежна фундація правників»‎
• в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
• в LinkedIn:Law Firm Kravets & Partners
• в Viber: Правники, адвокати, судді
• та в Instagram:АО «Кравець і партнери»

‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов'язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.

Також раджу звернути увагу на:

Таблиця строків позовної давності

Ставки судового збору з 01.01.2021