Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 05 по 11 грудня 2020 року

14.12.2020 | Автор: Кравець Ростислав Юрійович
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 05 по 11 грудня 2020 року - 0_13824900_1607787892_5fd4e57421c56.jpg

В огляд увійшли позиції, що були прийнятті ще старим складом Великої палати у вже сталій манері ігнорування правової визначеності, верховенства права, ефективного захисту й політичному уклоні. Опубліковані позиції стосовно поділу суддів та щодо можливості нехтування їх гарантіями, примусовому викупу акцій squeeze out, оскарження ухвал слідчих суддів, порядку продовження договору оренди у судовому порядку, практики захисту соціальних прав внутрішньо переміщених осіб, скасування вимог ФОПам з ЄСВ й багато іншого.

За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:

Постанова ВП-ВС у зразковій справі про правомірність виплати суддівської винагороди з прожиткового мінімуму в супереч рішенню КСУ

Справа № 200/9195/19-а

Дорогі судді, якщо Ви хочете побачити рівність, справедливість, відсутність дискримінації, верховенство права, застосування висновку Венеційської комісії з зухвалим перекручуванням та вміння перевертати все з ніг на голову раджу прочитати цей шедевр ще старого складу Великої палати Верховного суду (без України).

В цьому випадку, на відміну від інших, суд прирівнює заробітну плату до суддівської винагороди. Ну так буває, коли це вигідно. Суд прийшов до висновку, що у Рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Тобто якщо для суддів Великої палати встановити не змушуючи величну суддівської винагороди необхідність перерахунку й розрахункову величину, що дорівнює нулю, то порушень не буде.

Прикриваючи свої доволі сумнівні як з точки зору права, так і з точки зору здорового глузду висновки, суд зазначив, що із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом № 1402-VIIІ для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв`язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією.

І на останок самі справедливі взірці дотримання Закону в залежності від ситуації та власних амбіцій роблять цинічний висновок, що відмінності у визначенні розміру суддівської винагороди тих суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, і тих, які його не проходили, не можна вважати дискримінаційними, оскільки ці відмінності були обумовлені легітимною й істотною метою, відповідали конституційним положенням, були об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими.

Єдине з рішення так і не зрозуміло, в чому провина суддів, які продовжували працювати й не отримували виклик на кваліфоцінювання й відповідно передбачену законодавством винагороду.

Постанова ВП-ВС щодо встановлення справедливої ціни акції та перевірки відсутності зловживань при примусовому викупі акцій (squeeze out) у міноритарних акціонерів

Справа № 908/137/18

Велика палата дуже обережно загальними фразами скасувала рішення попередніх інстанцій і направила справу про squeeze out на новий розгляд, хоча мали всі підстави задовольнити позов, але, мабуть з Ахметовим вирішили не сперечатись. Така вона суддівська незалежність.

Суд зазначив, що забезпечення можливості примусового викупу акцій може відповідати інтересам суспільства. Проте ця процедура, як і будь-який інший спосіб примусового відчуження об`єктів права власності, має застосовуватись у виключних випадках задля досягнення легітимної мети та з дотриманням балансу інтересів усіх акціонерів, у тому числі щодо виплати власником домінуючого контрольного пакета акцій компенсацій міноритарним акціонерам у розмірі справедливої вартості належних їм акцій.

Власник домінуючого контрольного пакета акцій при прийнятті рішення про примусовий викуп акцій та надісланні відповідної вимоги про придбання акцій повинен мати легітимну мету позбавлення міноритарних акціонерів права власності на належні їм акції, яка підлягає перевірці судом у разі виникнення відповідного спору.

Отже, у разі оскарження міноритарними акціонерами процедури примусового відчуження належних їм акцій суд має встановити: 1) чи проводилась ця процедура відповідно до норм закону; 2) чи здійснювалась вона з легітимною метою, а саме чи відповідали мотиви мажоритарних акціонерів суспільним інтересам у запровадженні цієї процедури; 3) чи є запропонована міноритарним акціонерам вартість викупу акцій справедливою, та відповідно, чи дотриманий критерій пропорційності втручання у права позивачів.

Тобто процедура примусового викупу акцій відповідно до статті 652 Закону України «Про акціонерні товариства» є таким правочином, в якому особа, яка володіє домінуючим контрольним пакетом акцій, може впливати на спосіб визначення ціни акцій та набуває право власності на них унаслідок виконання вимог, визначених зазначеною нормою, тоді як міноритарний акціонер втрачає право власності на акції за відсутності свого волевиявлення, без будь-якого впливу на визначення ціни, та за відсутності законодавчого механізму здійснення спеціального контролю з боку суду або Комісії.

За вказаних обставин, враховуючи, що при визначенні ціни акцій існує ймовірність недобросовісної поведінки особи, яка володіє домінуючим контрольним пакетом акцій, відсутність можливості впливу міноритарним акціонером на визначення ціни акцій при їх відчуженні без його волевиявлення та відсутність спеціального контролю з боку суду або Комісії за процедурою такого визначення до позбавлення міноритарного акціонера права власності на акції, свідчить про те, що у спірних правовідносинах попередні судові інстанції мали б надати оцінку тому, чи була ціна, визначена у безвідкличній вимозі, справедливою, та за наслідком цього встановити, чи було дотримано критерій пропорційності втручання у право власності, і залежно від вказаних обставин вирішити цей спір.

Втім, вирішуючи спір у справі, ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції не встановлювали зазначених вище обставини, а відтак не з`ясували наявності легітимної мети та справедливої ціни акцій, дотримання чи недотримання критерію пропорційності втручання у право власності у спірних правовідносинах, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду вважає передчасними висновки судів про відсутність порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції під час проведення процедури обов`язкового продажу акцій.

Постанова ВП-ВС про можливість оскарження будь-якою ухвали слідчого судді, що прямо не заборонено, в апеляційному порядку та неможливість оскаржити наказ про перевірку на підставі такої ухвали

Справа № 813/5892/15

Дуже дивний підхід до вирішення спору. Замість того, щоб зазначити, що такий наказ є за своє суттю нікчемним і не породжує жодних наслідків Велика палата вдається до тлумачення норм КПК.

Суд зазначив, що ухвала слідчого судді та наказ контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки мають різну правову природу та різні правові наслідки.

Ухвала слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення перевірки, може бути оскаржена в порядку кримінального судочинства. Зокрема, позиція Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах викладена в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 243/6674/17-к.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК України (частина третя статті 392). Буквальне тлумачення зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку лише тоді, коли в КПК України є норма, якою це дозволено. Однак Конституційний Суд України, розглядаючи положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, дійшов висновку про те, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження (абзац другий підпункту 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду).

Оскільки ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової перевірки не передбачено КПК України, то немає ні дозволу, ні заборони щодо апеляційного оскарження такої ухвали.

З урахуванням зазначеного у справі № 243/6674/17-к Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційні суди зобов`язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок.

Велика палата дійшла висновку про те, що оскаржуваний наказ, виданий з метою зібрання доказів у кримінальному провадженні № 32015100110000154 від 19 червня 2015 року, не може бути предметом самостійного оскарження в суді.

Постанова ВП-ВС про юрисдикцію спору щодо стягнення грошової допомоги у зв`язку із захворюванням, отриманим під час проходження служби в органах внутрішніх справ та неможливість оскарження процесуального рішення у разі наявності остаточного

Справа № 127/18513/18

Велика палата остаточно заплуталась у своїх висновках, Верховенстві права, ефективному захисті прав та своєчасному розгляді справ. Не дивлячись на те, що є окреме не скасоване рішення суду про визначення юрисдикції відповідно до раніше визначених позицій Великої палати, рішення все одно скасовано і без обґрунтування чому воно не відповідає нормам матеріального права направлено на новий розгляд.

Доповідач у справі висловила окрему думку, але її голос не почули судді з трирічним стажем.

Суд зробив два висновки:

1. На час звернення Міністерства юстиції України з касаційною скаргою на вказану постанову (касаційна скарга зареєстрована 07 травня 2019 року), Вінницький міський суд Вінницької області 05 квітня 2019 року постановив рішення по суті спору.

Касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

Повноваження суду касаційної інстанції щодо перегляду справ мають використовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду.

За системним аналізом засад касаційного оскарження, з урахуванням того, що позов ОСОБА_1 розглянуто по суті судами обох інстанцій, що унеможливлює повторний розгляд вказаної справи незалежно від результатів розгляду касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції про повернення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційне провадження за цією касаційною скаргою підлягає закриттю.

2. У справі, що розглядається, у поданому до суду цивільному позові вимоги стосуються виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із захворюванням, отриманим під час проходження служби в органах внутрішніх справ, при цьому Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань та пробації Міністерства юстиції України наділене владними-управлінськими функціями, тому вказані правовідносини та суб`єктний склад спору є спором щодо здійснення особою, яка займає адміністративну посаду, своїх повноважень, відтак є адміністративним спором.

Оскільки спір між військовослужбовцем і суб`єктом владних повноважень є публічно-правовим і виник із приводу стягнення соціальної виплати, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постанова ВП-ВС про належний спосіб захисту у разі подовження договору оренди на новий термін

Справа № 378/596/16-ц

Велика палата в черговий раз продемонструвала свою гнучкість та неготовність ефективно та своєчасно захищати права громадян. Коли я бачу, що замість доповідача рішення готує суддя Рогач, завжди очікую перекручування норм права і тут саме так і сталось. Не дивлячись на висновки, що буди раніше і говорили, що головне ефективний захист і що суд сам знає Закон, тут суд вірогідно Закон не знає чи просто не зацікавлений з якихось причин у ефективному захисті.

Суд зазначив, що частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. З цього випливає обов`язок орендодавця надати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на новий строк. Відповідно до частини восьмої статті 33 вказаного Закону оформлення відповідних правовідносин сторін здійснюється шляхом укладення сторонами додаткової угоди до договору оренди землі.

Тож поновлення договору оренди землі в судовому порядку у передбачений статтею 33 Закону України «Про оренду землі» спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків на новий строк.

Тож статтею 33 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції, чинній у спірний період, визначено як підстави поновлення договору оренди землі, так і порядок такого поновлення шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору оренди землі. Право сторони на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означають право сторони на звернення до суду для укладення додаткової угоди.

Додаткова угода до договору оренди землі, зміст якої зафіксований у рішенні суду, відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі», належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди саме із викладенням її змісту.

Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз'яснення:

Огляд практики ВС-КЦС за жовтень 2020 року

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:

✅ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин КЦС звернув увагу, що кошти, отримані в борг чоловіком та використані не в інтересах сім’ї, не можуть бути стягнуті з дружини солідарно на підставі статті 65 СК України;

✅ у спорах, що виникають із трудових правовідносин, наприклад, відсутність торгового агента на роботі, підтверджена відповідними актами, не є достовірним свідченням прогулу відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України, оскільки посадовою інструкцією не передбачено обов’язку такого працівника перебувати на визначеному роботодавцем робочому місці через характер виконуваної роботи;

✅ у спорах щодо визнання правочинів дійсними/недійсними сформульовано висновок про те, що договір, укладений на шкоду кредитору (фраудаторний), може бути як оплатний, так і безоплатний;

✅ у спорах, що виникають із відшкодування шкоди констатовано, що за несвоєчасне введення будинку в експлуатацію із забудовника можливе стягнення моральної шкоди навіть у випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено, оскільки на зобов’язання, які виникають з майнових прав особи на об’єкт нерухомого майна, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Огляд практики ВС-КГС за жовтень 2020 року

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, зокрема, такі:

✅ у спорах, пов’язаних із виконанням судових рішень, судовою палатою для розгляду справ про банкрутство КГС сформульовано правовий висновок , що початок відліку строку пред’явлення виконавчого документа до виконання у разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку з визнанням боржника банкрутом та подальшим припиненням (закриттям) провадження у справі про банкрутство цього боржника пов’язаний з юридичним фактом – датою закриття (припинення) провадження у справі про банкрутство. У разі закриття провадження у справі про банкрутство цього боржника за відсутності факту задоволення вимог стягувача та їх погашення (списання, прощення) відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на 19.01.2013) виконавче провадження, яке було закінчено у зв’язку з визнанням боржника банкрутом та відкриттям ліквідаційної процедури, може бути розпочате знову;

✅ у спорах щодо реструктуризації заборгованості за спожитий газ ОП КГС ВС константувала, що позов про визнання протиправною відмову щодо укладення договору реструктуризації заборгованості за спожитий газ та про зобов’язання укласти такий договір на основі типового договору реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ є неналежним способом захисту порушеного права і не призводить до поновлення порушеного права. В даному випадку належним способом захисту порушеного права є позов про визнання укладеним договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий газ;

✅ у спорах щодо відповідальності за прострочення проведення розрахунків за договором постачання природного газу ОП КГС ВС зауважила, що положення Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов’язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, не змінюють строків розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до споживача пені за прострочення в оплаті отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов’язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Огляд судової практики ВС у спорах, що виникають із правовідносин у сфері захисту соціальних прав внутрішньо переміщених осіб та практики щодо застосування положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Аналітичний матеріал висвітлює актуальну практику та правові позиції у справах щодо:

✅ взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи та видачі відповідної довідки;

✅ поновлення нарахування та виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам;

✅ призначення щомісячної адресної грошової допомоги, як внутрішньо переміщеній особі, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг;

✅ призначення та нарахування інших виплат внутрішньо переміщеним особам, таких як: допомога при народженні дитини, допомога по вагітності та пологам, виплату одноразової допомоги внаслідок стійкої втрати професійної працездатності;

✅ застосування положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року суддями КАС ВС під час перегляду судових рішень у спорах, що виникають із пенсійних правовідносин.

Постанова ШААС про скасування вимог Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу з ЕСВ ФОПом та стягнення витрат на правову допомогу

Справа № 640/11609/19

Це наша справа, яка доводить, що за свої права варто боротись. Апеляційний суд скасовуючи рішення ОАСК зазначив, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Колегія суддів також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Окрім цього будо також стягнуто й витрати які були сплачені нашій компанії за правову допомогу з ГУ ДФС у м. Києві.

Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.

Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов'язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.

Також раджу звернути увагу на:

Таблиця строків позовної давності

Ставки судового збору з 01.01.2020

2943
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
Популярные события
ЕСПЧ
1