Обов’язок доказування спроможності сплати аліментів батьком на повнолітню дитину, яка продовжує навчання покладається на позивача (Апеляційний суд Вінницької області, справа № 130/2233/16-ц від 21 лютого 2017р.)

Фабула судового акту: Досягнувши повноліття дитина, яка продовжує навчання не має джерел доходу, а тому вимушена перебувати на повному матеріальному забезпеченні матері, яка сплачує за навчання та проживання у гуртожитку, а також забезпечує одягом, продуктами харчування, та всіма необхідними для навчання знаряддями.

Задовольняючи частково позов та стягуючи з відповідача аліменти на користь позивача у розмірі 1000 грн. суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов'язаний та може надавати матеріальну допомогу синові саме такого розміру, вважаючи її обґрунтованою, достатньою, законною та такою що відповідає потребам позивача.

Разом з тим, висновок суду першої інстанції на думку апеляційного суду про спроможність відповідача сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина у розмірі 1000 грн. на місяць не є обґрунтованим належними і допустимими доказами.

Судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що відповідач згоден сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, однак в меншому, ніж заявлений останнім, розмірі, оскільки він ніде не працює і на обліку в центрі зайнятості не перебуває, крім того має на утриманні неповнолітнього сина, якому зобов’язаний надавати допомогу.

Посилання представника позивача в письмових запереченнях про те, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження своїх доводів, колегія суддів не приймає до уваги, так як виходячи з норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, саме на позивачеві в даному випадку лежить обов’язок доведення можливостей відповідача надавати матеріальну допомогу.

Аналізуйте судовий акт: Додаткові витрати для навчання повнолітніх дітей за ст. 185 СК України не стягуються з батьків – треба стягувати аліменти за ст. ст. 199, 180 -184 СК України (Постанова ВСУ від 24 лютого 2016р. у справі № 6-1296цс15)

Алименты в размере 1/2 части от всех видов доходов – реально!

Раритетне рішення: суд відібрав дитину врахувавши її думку, визначив місце проживання з батьком та стягнув з матері аліменти на утримання (ВССУ у справі № 6-41755ск14)

Дитина завжди залишається з матір’ю, тільки якщо батько не доведе у суді виняткових обставин неможливості цього та визначення місця проживання дитини разом з ним (ВСУ від 14 грудня 2016 р. у справі № 6-2445цс16 )

Пеня за прострочення сплати аліментів нараховується за прострочення кожного окремого місячного платежу та підсумовується судом у загальну суму до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.(Постанова ВСУ у справі №6-149цс14 від1 жовтня 2014р.)

Справа № 130/2233/16-ц Провадження № 22-ц/772/565/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 50 Доповідач Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

21 лютого 2017 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б.,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 січня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, -

встановив:

В вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся із даним позовом до міськрайонного суду, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 01 вересня 2016 року він навчається у Вищому професійному училищі Львівського державного університету безпеки життєдіяльності за денною формою навчання, на платній основі, стипендію не отримує.

Досягнувши повноліття він не має джерел доходу, а тому вимушений перебувати на повному матеріальному забезпеченні матері, яка сплачує за навчання та проживання у гуртожитку, а також забезпечує одягом, продуктами харчування, та всіма необхідними для навчання знаряддями.

Відповідач є його батьком, а тому з урахуванням змінених позовних вимог, вважає, що останній повинен і в змозі сплачувати на утримання дитини, яка продовжує навчання, аліменти у розмірі 1200 грн. на місяць.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 січня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти на його утримання в твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн. щомісячно, починаючи з 28 вересня 2016 року до закінчення навчання у Вищому професійному училищі Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (м. Вінниця), тобто до 29 червня 2017 року.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Не погодившись з рішенням відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив рішення змінити в частині розміру аліментів, зменшивши його до 500 грн. на місяць.

Заява ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи в звязку з відрядженням представника до задоволення не підлягає, так як поважність причин неявки в судове засідання відповідача і його представника не підтверджені документально.

Представник позивача адвокат ОСОБА_5 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити і як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтею 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду першої інстанції не повністю відповідає вказаним вимогам.

Так судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії 1-АМ №053626 (а.с.9).

Із довідки, виданої Вищим професійним училищем Львівського державного університету безпеки життєдіяльності 12.09.2016 року №665 вбачається, що ОСОБА_4 дійсно навчається на І курсі даного навчального закладу (м. Вінниця) за денною формою навчання, на платній основі, за професією "Дозиметрист"; "Пожежник-рятувальник". Термін навчання з 01.09.2016 року по 29.06.2017 року. Стипендію ОСОБА_6 не отримує.

Відповідно до договору №16/321 від 12.08.2016 року вартість навчання складає 6155 грн. за весь період навчання (а.с.34).

Крім того, відповідно до договору №16/414 від 31.08.2016 року позивач проживає у гуртожитку, вартість проживання складає 2500 грн. за весь період навчання.

Згідно довідки №4874/02-3-25 від 31.10.2016 року мати позивача ОСОБА_7 є інвалідом 3 групи довічно та отримує пенсію у сумі 1130 грн.(а.с.35). Відповідно до довідки №10/35-723 від 15.12.2016 року мати позивача ОСОБА_7 працює в Вінницькій філії ПАТ «Укртелеком», а її заробітна за січень - грудень 2015 року становила 45986,30 грн. (а.с.46), за січень листопад 2016 року - 55330,31 грн. (а.с.47).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 на даний час не працює, згідно записів трудової книги 09.11.2016 року звільнений з роботи за ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Задовольняючи частково позов та стягуючи з відповідача аліменти на користь позивача у розмірі 1000 грн. суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов'язаний та може надавати матеріальну допомогу синові саме такого розміру, вважаючи її обґрунтованою, достатньою, законною та такою що відповідає потребам позивача.

Разом з тим, висновок суду першої інстанції про спроможність відповідача сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина у розмірі 1000 грн. на місяць не є обґрунтованим належними і допустимими доказами.

Судом не прийнято до уваги те, що відповідач згоден сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, однак в меншому, ніж заявлений останнім, розмірі, оскільки він ніде не працює і на обліку в центрі зайнятості не перебуває, крім того має на утриманні неповнолітнього сина, якому зобовязаний надавати допомогу.

Посилання представника позивача в письмових запереченнях про те, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження своїх доводів, колегія суддів не приймає до уваги, так як виходячи з норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, саме на позивачеві в даному випадку лежить обовязок доведення можливостей відповідача надавати матеріальну допомогу.

Так, статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітню дитину в твердій грошовій сумі та (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 СК України.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п.20 Постанови від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів",обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Таким чином, у зазначеній нормі права законодавець пов'язує обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років із можливістю батьків надавати таку матеріальну допомогу.

Обґрунтовано встановивши наявність у ОСОБА_4 потреби в матеріальній допомозі у зв'язку із навчанням в учбовому закладі та вказавши на обов'язок відповідача надавати таку допомогу, суд першої інстанції належним чином не мотивував свій висновок про визначення розміру аліментів у 1000 грн.

В порушення статті 60 ЦПК України суд першої інстанції належним чином доводів відповідача не перевірив і не з'ясував, чи спроможний він надавати матеріальну допомогу повнолітньому синові у визначеному розмірі. У матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження матеріального становища відповідача.

Лише та обставина, що на батьків покладено обов'язок утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, сама по собі не може бути підставою для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 10, статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач ОСОБА_4 не надав суду належних та допустимих доказів які б свідчили про спроможність відповідача сплачувати аліменти у заявленому ним розмірі. Докази, на які посилається позивач та його представник, доводять потреби повнолітньої дитини, яка продовжує навчання в допомозі з боку батьків, проте жодним чином не свідчать про реальну можливість відповідача надавати таку допомогу.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_4, який продовжує навчання у розмірі 500 грн. на місяць.

Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Тому рішення суду відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 січня 2017 року змінити в частині розміру аліментів, що визначений судом, з 1000 грн. на 500 грн. щомісячно.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.