Неможливість допитати понятих в суді не завжди порушує конвенційні гарантії («Гарбуз проти України»)

Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право допитувати свідків обвинувачення та захисту на рівних умовах. Але ця гарантія п. “d” ч. 3 ст. 6 має певні особливості реалізації щодо понятих.

Правову позицію з цього питання висловив ЄСПЛ у рішенні у справі «Гарбуз проти України» (№ 72681/10), передає інформаційний ресурс «ECHR: Ukrainian Aspect».

Аналізуйте судовий акт: «Гарбуз проти України»: Певні недоліки кримінального процесу можуть бути урівноважені за допомогою його змагального характеру (ст. 6 Конвенції, заява № 72681/10, від 19.02.2019 р.)

Як вже зазначалося нами раніше, йшлося про ситуацію коли хабарника було затримано на гарячому. Злочин було зафіксовано технічними засобами, виявлено люмінесцентну речовину на руках і одязі, гроші в сусідньому кабінеті і навіть підозрюваний дав зізнання.

І хоча згодом Микола Гарбуз відмовився від власних свідчень, стверджуючи, що зізнання було отримане під «фізичним і психологічним тиском», тим не менш, він був обвинувачений у шахрайстві.

Під час судового розгляду він також заперечував свою провину і стверджував, що саме правоохоронці принесли банкноти, а також вони забруднили його руку і кишеню люмінесцентною речовиною, аби підтасувати факти.

Понятих неодноразово викликали для надання свідчень під час судового розгляду, але вони так і не з’явилися, оскільки їх не вдалося знайти за домашніми адресами. Після численних відкладень і перенесень слухань (принаймні 33 рази), суд першої інстанції вирішив зачитати свідчення понятих, які так і не з’явилися.

Саме це згодом М.Гарбуз і оскаржив до ЄСПЛ, який через тривалість провадження, спричинену в тому числі й численними перенесеннями засідань у пошуку понятих, визнав порушення за ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку).

Разом із тим, суд у Страсбурзі відмовив у захисті за п. “d” ч. 3 ст. 6 Конвенції (право допитувати свідків).

Суд у Страсбурзі (з авторським перекладом рішення у справі «Гарбуз проти України» (№ 72681/10) президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова, директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової та Юлії Ісаєвої можна ознайомитися за посиланням) виходив з того, що загальні принципи, які повинні застосовуватися у випадках, коли свідок обвинувачення не брав участь у судових засіданнях, але заяви, зроблені ним раніше, були враховані судом як докази були сформульовані у справах «Аль-Хавайа і Тахері проти Сполученого Королівства» та «Шачашвілі проти Німеччини».

Загальні принципи щодо права на явку та допит свідків на стороні захисту ЄСПЛ роз’яснив та затвердив у справі «Муртазалієва проти Росії».

Високі судді зауважили, що в законодавстві України містяться окремі положення врегулювання правового статусу важливих свідків (свідки) і понятих (поняті), передбачено використання різних термінів для розмежування цих понять. Слідчий залучає понятих як незаінтересованих осіб задля спостереження за проведенням слідчої дії. І у цьому контексті правовий статус понятих відповідно до положень українського законодавства подібний до того, що регламентовано російським законодавством («Муртазалієва проти Росії»).

Поняті в цій справі спостерігали, як працівниками правоохоронних органів було позначено банкноти для хабаря, а потім вилучили ці банкноти біля офісу заявника та сліди речовини, якою вони були помічені на руках та кишені заявника. Поняті підписали відповідні протоколи слідчих дій, складені співробітниками міліції, які документально засвідчили ці факти. Вказані протоколи було додано як докази проти заявника до матеріалів справи, а працівники міліції, які склали їх, були допитані у судовому процесі. Крім того, події було зафіксовано на відео, та самі відеозаписи було долучено до матеріалів справи як докази.

У справі «Шумеєва та інші проти Росії» Суд постановив, що відсутність допиту понятих у ході судового розгляду не свідчить про порушення статті 6 § 3 (d), оскільки їх твердження дублювали зміст викладеного у протоколах слідчих дій і не містили нової відповідної інформації, тому такі показання у суді не могли вплинути на результат розгляду кримінальної справи.

Суд врахував факт неодноразового виклику судом першої інстанції свідків і його звернення за допомогою до міліції та прокуратури задля забезпечення їх присутності у судовому засіданні. Але заявник не вказував на якісь недоліки цих зусиль. То ж суд дійшов висновку, що існують вагомі підстави для їх неучасті у судовому процесі та врахування їх досудових заяв.

Також у ЄСПЛ зауважили, що свідчення понятих явно не були «єдиним» доказом проти заявника. Немає жодних ознак того, що вони були «вирішальними» при прийнятті рішення у справі.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 067 (2019)
19.02.2019

Гарбуз проти України (№ 72681/10)

Заявник, Микола Гарбуз, є громадянином України, який народився у 1952 році і помер у 2013 році. У серпні 2017 року його дружина висловила бажання продовжувати заяву від його імені.

Справа стосувалася передбачуваної нездатності допитати певних свідків у кримінальному провадженні.

У лютому 2002 року пан Р., бізнесмен, звернувся до поліції вказавши, що пан Гарбуз, який в той час був директором міського управління житлового господарства, вимагав від нього грошей в обмін на дозвіл на використання деяких приміщень, якими керувало управління. Поліція, за присутності двох понятих, надала пану Р. банкноти, позначені люмінесцентною речовиною, яку можливо було побачити лише в особливому освітленні, які були віддані пану Гарбузу як хабар, і аудіозапис. Після того, як Р. увійшов в офіс пана Гарбуза для того, щоб віддати гроші, поліція увійшла до нього для того, щоб заарештувати його. За нею увійшли поняті. За їх присутності поліція виявила люмінесцентну речовину на його руці і кишені, в той час як позначені банкноти були знайдені в кімнаті поруч з його офісом.

Того ж дня пан Гарбуз зізнався, що отримав гроші від Р. Він згодом відмовився від зізнання стверджуючи, що воно було отримане під “фізичним і психологічним тиском” поліції. Згодом він був звинувачений у шахрайстві.

Під час судового розгляду пан Гарбуз заперечував свою провину і стверджував, що співробітники поліції принесли банкноти в управління, які також забруднили руку і кишеню люмінесцентною речовиною для того, щоб підтасувати факти. Понятих неодноразово викликали для надання свідчень під час судового розгляду, але вони не з’явилися, оскільки їх не вдалося знайти за їх домашніми адресами. Після відкладення і перенесення слухання принаймні 33 рази суд першої інстанції в кінцевому підсумку зачитав досудові заяви цих свідків, які не з’явилися.

У жовтні 2009 року районний суд визнав пана Гарбуза в шахрайстві, засудив його до двох років тримання під вартою та відмовився від виконання вироку, оскільки він був погашений давністю. Пан Гарбуз подав апеляційну скаргу і апеляцію з питань права стверджуючи, зокрема, що Р., поняті і ще один свідок не були допитані під час судового розгляду. Обидві апеляції були відхилені.

Посилаючись, зокрема, на статтю 6 §1 (право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку) пан Гарбуз скаржився, зокрема, на тривалість кримінального провадження проти нього.

Порушення статті 6§1 (тривалість провадження)

Справедлива сатисфакція: 1 200 євро (моральна шкода).