Не може бути скасовано заочне рішення суду про розірвання шлюбу, без наміру поновити сімейні відносини - тим паче, якщо пройшов значний проміжок часу (ВС ОП КЦС справа №2-4744/11 від 14.02.2022 р.)

Не можна не оцінити позитивно практику ВС, яка тяжіє до логічних і справедливих рішень, без надмірного формалізму. Так, у цій справі, де особа, яка вже давно не була дружиною, намагалась з формальних підстав скасувати заочне рішення про розірвання шлюбу, коли чоловік вже помер (вочевидь, розраховуючи на спадщину) - ВС дійшов обґрунтованих і адекватних справі висновків.

Фабула судового акту: Справа полягала у тому, що у липні 2011 чоловік звернувся із позовом про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що шлюбні відносини фактично припинені, збереження сім`ї є неможливим, дітей вони не мають. Тоді він взагалі проживав з іншою жінкою, з якою вони мали сина.

Оскільки відповідач (дружина) так і не з’явилась та нічого не подавала - заочним рішенням позов було задоволено.

Згодом, чоловіка не стало, і колишня дружина, вже у 2021 році, вирішила подати заяву про перегляд заочного рішення. У ній посилалась на те що вона не отримувала судових повісток. В матеріалах дійсно були відсутні докази їх отримання нею. Просила скасувати заочне рішення про розірвання шлюбу.

Строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення їй було поновлено, однак саму заяву залишено без задоволення. Водночас - суд апеляційної інстанції заочне рішення про розірвання шлюбу скасував, бо вважав, що оскільки у матеріалах справи відсутні відомості про направлення дружині судових повісток на дати судових засідань та докази їх отримання - то воно винесено з порушенням ЦПК України 2004 року.

Оскільки ж позивач помер - то суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі на підставі п. 7 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Втім, що логічно - із таким дивним рішенням не погодився суд касаційної інстанції. ВС ОП КЦС, яка розглядала справу, вказала наступне:

Згідно з ч.2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право на справедливий судовий розгляд. При цьому ключовим принципами, які мають скеровувати тлумачення цієї статті, є верховенство права, правова певність і належне відправлення правосуддя.

Принцип правової певностіє одним з основних аспектів верховенства права вимагає, серед іншого, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. У його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, як вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншим словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Водночас скасування рішення суду, яке вже частково виконано, може (поряд з іншими обставинами) свідчити про зведення принципу res judicata нанівець (пункт 35 Рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00)).

Враховуючи наведене - перегляд заочного рішення та його скасування через значний проміжок часу й після смерті сторони у спорі, де неможливе правонаступництво, без наміру відновлення сімейних відносин в силу смерті однієї із сторін є правомірним випадком обмеження права на доступ до суду. Більше того, встановлення в судовій практиці зворотного принципу призведе до порушення принципу верховенства права через викривлення таких його складників, як правова визначеність правовідносин і res judicata.

Так, дійсно - дотримання вимог процесуальної форми (у тому числі й щодо належного повідомлення учасників справи про час та місце судового розгляду) є важливою гарантією їх прав та передумовою ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Але надмірний процесуальний формалізм, який не враховує вимог справедливості, добросовісності й розумності, може спотворити завдання цивільного судочинства, спричинивши прийняття явно несправедливого рішення.

Задоволення заяви про перегляд заочного рішення та його скасування, з подальшим закриттям провадження у справі через значний проміжок часу й після смерті сторони у спорі, де неможливе правонаступництво, без наміру відновлення сімейних відносин в силу смерті однієї із сторін, при обставинах, що істотно змінились з часу ухвалення відповідного рішення (одруження позивача з іншою жінкою, народження дитини в іншому шлюбі та смерть позивача) не відповідатиме вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду та принципу юридичної визначеності.

Не повідомлення про дату судового засідання у даному випадку не можуть бути підставою для скасування такого заочного рішення та закриття провадження у справі у зв`язку зі смертю сторони у спорі про розірвання шлюбу.

Отже у цій справі: Висновки апеляційного суду ґрунтувались лише на тому, що у матеріалах справи відсутні відомості про вручення колишній дружині судової повістки.

При цьому апеляційний суд не врахував ту обставину, що питання про скасування заочного рішення порушено майже через десять років після його ухвалення та після смерті позивача. Не обґрунтованими залишились, висновки щодо необхідності скасування рішення про розірвання між сторонами шлюбу, оскільки суду було відомо, що позивач у справі помер, а звідси - про неможливість ухвалення іншого рішення по суті спору, зважаючи, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Так, відновлення реєстрації шлюбу без наміру й можливості відновлення сімейних відносин не ґрунтується на нормах СК України.

Таким чином, скасування рішення суду про розірвання шлюбу, навіть і ухваленого з певними процесуальними порушеннями, але яке було чинним протягом десяти років і до смерті позивача, є порушенням принципу правової визначеності.

Якщо сторона знає про смерть іншої сторони у справі, де правонаступництво є неможливим, як і відновлення сімейних відносин, то така поведінка сторони, яка заявила після спливу значного проміжку часу про перегляд заочного рішення з формальних підстав, є зловживанням процесуальними правами.

Аналізуйте судовий акт: Показання свідків, докази наявності у сторін спільного бюджету, факту здійснення спільних витрат, спільного здійснення підприємницької діяльності – достатні для підтвердження фактичних шлюбних відносин (КЦС/ВС у справі № 554/1251/20 від 22.06.2021);

Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток (ВС/КЦС у справі № 363/423/17 від 15.09.2021 р.);

Наявність підстав визнання шлюбного договору недійсним, наприклад, така підстава як “надзвичайно невигідне матеріальне становище” іншої сторони - має встановлюватися саме на момент вчинення договору (ВС КЦС справа №755/5802/20 від 10.05.2022 р.);

За викрадення жінки з метою примусити її до вступу в шлюб - 4 роки позбавлення волі і конфіскація авто (Октябрський районний суд м. Полтави, справа №554/2288/22 від 19.04.2022 р.).

Постанова

Іменем України

14 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 2-4744/11

провадження № 61-8159сво21

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 травня 2021 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що з 28 березня 1981 року перебуває у шлюбі з відповідачкою, дітей від якого не мають.

Оскільки спільне життя з ОСОБА_2 не склалось, шлюбні відносини припинені, збереження сім`ї є неможливим, він проживає з іншою жінкою, з якою склалися фактичні шлюбні відносини та від якої має сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , просив розірвати шлюб, укладений між ним та відповідачкою, зареєстрований 28 березня 1981 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Керченського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 23 грудня 2011 року у складі судді Литвиненко І. Ю. позов задоволено.

Шлюб, зареєстрований 28 березня 1981 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Керченського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, актовий запис № 80, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Після розірвання шлюбу дошлюбне прізвище ОСОБА_2 не відновлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у сумі 38,50 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що подальше подружнє життя та збереження сім`ї неможливе, так як суперечить інтересам позивача та його неповнолітньої дитини.

27 січня 2021 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Панченко О. О. було подано заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 03 березня 2021 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Панченко О. О. про поновлення строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 23 грудня 2011 року задоволено.

Поновлено ОСОБА_2 строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 23 грудня 2011 року.

Заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Панченко О. О. про перегляд заочного рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 23 грудня 2011 року залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Панченко О. О. задоволено.

Заочне рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 23 грудня 2011 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу закрито.

Постанова суду апеляційної інстанції аргументована тим, що у матеріалах справи відсутні відомості про направлення відповідачу судових повісток на дати судових засідань та докази їх отримання. Тобто, заочне рішення винесено з порушенням частини першої статті 224 ЦПК України 2004 року.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції, у порушення статті 74 ЦПК України 2004 року належним чином не повідомив відповідача про розгляд справи 23 грудня 2011 року, зазначене є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Оскільки позивач помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і правовідносини у справі не допускають правонаступництво, суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України.

Аргументи учасників справи

Узагальненідоводи вимог касаційної скарги

17 травня 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції надав перевагу процесуальним порушенням на перевагу оцінки відновлення сімейних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зокрема, не оцінив можливість відновлення сімейних відносин між позивачем та відповідачкою, а фактично дійшов висновку, що шлюб з особою, яка померла, можливий, що, у свою чергу, суперечить приписам сімейного законодавства.

Оскаржуваним судовим рішенням апеляційний суд фактично поновив шлюб позивача та відповідачки у справі, надавши останній право звернення до органів РАЦСу із заявою щодо анулювання актового запису про укладення в 2013 році шлюбу ОСОБА_7 із ОСОБА_3 .

Крім того, під час вирішення справи судом апеляційної інстанції не враховано правові висновки у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 243/5923/15 та від 24 лютого 2021 року у справі № 1306/8251/2012.

Доводи інших учасників справи

30 червня 2021 року представник ОСОБА_2 - Панченко О. О. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 12 травня 2021 року залишити без змін.

25 жовтня 2021 року представник ОСОБА_2 - Панченко О. О. подав до Верховного Суду пояснення, в яких наполягає на своїй позиції, викладеній у відзиві на касаційну скаргу, й просить про залишення без змін постанови апеляційного суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Октябрського районного суду міста Полтави.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року справу № 2-4744/11 призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року зазначену справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2021 року справу № 2-4744/11 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

У справі, яка переглядається, суд установив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 березня 1981 року.

21 липня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, на обґрунтування якого послався на те, що шлюб носить формальний характер, відносини між подружжям припинені через втрату почуттів та взаємної поваги, збереження сім`ї є неможливим, оскільки він тривалий час проживає з іншою жінкою, з якою склалися фактичні шлюбні відносини та від якої має сина, 2009 року народження.

Суд розглянув справу за відсутності відповідачки та 23 грудня 2011 року ухвалив заочне рішення про розірвання шлюбу. Відомості про вручення ОСОБА_2 судової повістки, відповідно до вимог статті 74 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи), матеріали справи не містять.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд вважав встановленим той факт, що подальше подружнє життя та збереження сім`ї неможливе, так як суперечить інтересам позивача та його неповнолітньої дитини, шлюб носить формальний характер і підлягає розірванню.

01 червня 2013 року позивач ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 помер.

27 січня 2021 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Панченко О. О. звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення, яку мотивувала тим, що їй не було відомо про його ухвалення, судову повістку про виклик до суду у справі про розірвання шлюбу не отримувала, у зв`язку з чим не була присутня у судовому засіданні.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду мотивована наявністю застосування судом касаційної інстанції у різних палатах принципово різного підходу до розуміння пункту 7 частини першої статті 255 та статті 377 ЦПК України, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що при наявності рішення суду про розірвання шлюбу, навіть і ухваленого з певними процесуальними порушеннями, але яке було чинним протягом значного проміжку часу і до смерті позивача, апеляційний суд надав перевагу зазначеним процесуальним порушенням, не врахувавши, що в такому випадку порушується принцип правової визначеності. При цьому, скасування рішення суду через значний проміжок часу й після смерті сторони у спорі, де неможливе правонаступництво, без наміру відновлення сімейних відносин в силу смерті однієї із сторін, дестабілізує приватні відносини.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 2-1931/10 (провадження № 61-45316св18) та від 24 лютого 2021 року у справі № 1306/8251/2012 (провадження № 61-14203св20).

Разом із тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 243/5923/15-ц (провадження № 61-9840св20) дійшов висновку про те, що оскільки ініціатор розірвання шлюбу помер, а спірні правовідносини не допускають правонаступництва, суд апеляційної інстанції згідно пункту 7 частини першої статті 255 та частини першої статті 377 ЦПК України, обґрунтовано закрив провадження у справі.

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 243/5923/15-ц (провадження № 61-9840св20).

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Цивільне процесуальне законодавство України передбачає можливість перегляду заочного рішення та підстави його скасування.

Відповідно до статті 288 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення судового рішення за наслідками розгляду заяви про перегляд заочного рішення) заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Отже, для скасування заочного рішення суду першої інстанції належить встановити як поважність причин неявки в судове засідання відповідача, так і те, що наявні докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Однак висновки апеляційного суду щодо наявності підстав для скасування заочного рішення ґрунтуються лише на тому, що у матеріалах справи відсутні відомості про вручення ОСОБА_2 судової повістки, відповідно до вимог статті 74 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи).

При цьому апеляційний суд не врахував ту обставину, що питання про скасування заочного рішення порушено ОСОБА_2 майже через десять років після його ухвалення та після смерті позивача, також не обґрунтував, з посиланням на фактичні обставини справи чи будь-які докази, висновків щодо необхідності скасування рішення про розірвання між сторонами шлюбу, оскільки суду було відомо, що позивач у справі помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а звідси - про неможливість ухвалення іншого рішення по суті спору, зважаючи, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Водночас слід зазначити, що очевидним є те, що спір між сторонами виник з приводу особистих немайнових відносин, і відновлення реєстрації шлюбу без наміру й можливості відновлення сімейних відносин не ґрунтується на нормах СК України.

Так, відповідно до частини першої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з частиною другою статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Вирішуючи питання про перегляд заочного рішення, суд враховує принцип правової визначеності, який застосовується Європейським судом з прав людини при вирішенні звернень відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та підлягає застосуванню судами України відповідно до статті 9 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право на справедливий судовий розгляд. При цьому ключовим принципами, які мають скеровувати тлумачення статті 6 Конвенції, є верховенство права, правова певність і належне відправлення правосуддя.

Принцип правової певності є одним з основних аспектів верховенства права вимагає, серед іншого, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів.

У його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, як вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншим словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Христов проти України» (рішення від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Водночас скасування рішення суду, яке вже частково виконано, може (поряд з іншими обставинами) свідчити про зведення принципу res judicata нанівець (пункт 35 Рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00)).

Враховуючи наведене і прецеденти Європейського суду з прав людини, перегляд заочного рішення та його скасування через значний проміжок часу й після смерті сторони у спорі, де неможливе правонаступництво, без наміру відновлення сімейних відносин в силу смерті однієї із сторін є правомірним випадком обмеження права на доступ до суду. Більше того, встановлення в судовій практиці зворотного принципу призведе до порушення принципу верховенства права через викривлення таких його складників, як правова визначеність правовідносин і res judicata.

Апеляційний суд, скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції, ухвалене в 2011 році, не врахував, що скасування судового рішення через значний проміжок часу (через десять років) й після смерті сторони у спорі, де неможливе правонаступництво, без наміру відновлення сімейних відносин в силу смерті однієї із сторін, дестабілізує приватні відносини.

Водночас, апеляційний суд не перевірив дійсних підстав та обставин подання ОСОБА_2 заяви про перегляд заочного рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 23 грудня 2011 року та того, чи буде її задоволення виправданим при обставинах, що настільки змінились з того часу (одруження позивача з іншою жінкою та смерть позивача), і чи відповідатиме вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, при наявності рішення суду про розірвання шлюбу, навіть і ухваленого з певними процесуальними порушеннями, але яке було чинним протягом десяти років і до смерті позивача, апеляційний суд надав перевагу зазначеним процесуальним порушенням, не врахувавши, що в такому випадку порушується принцип правової визначеності.

Так, дотримання вимог процесуальної форми (у тому числі й щодо належного повідомлення учасників справи про час та місце судового розгляду) є важливою гарантією їх прав та передумовою ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Разом із тим, надмірний процесуальний формалізм, який не враховує вимог справедливості, добросовісності й розумності, може спотворити завдання цивільного судочинства, спричинивши прийняття явно несправедливого рішення.

Формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанні судового рішення та є порушення» статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»),

Слід також зважати на те, що вимога добросовісності є загальною для усі суб`єктів права, у тому числі - для усіх суб`єктів цивільних правовідносин, включаючи правовідносини сімейні.

Ця вимога ґрунтується на приписах статей 3 та 13 ЦК України, відповідно до яких дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними (пункт і статті З ЦК). Тобто такі дії мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоді довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Зазначені норми цивільного права постають як загальні принципи, які є, по суті нормами прямої дії.

У свою чергу, порушення учасником правовідносин вимог добросовісності під час здійснення своїх суб`єктивних прав має наслідком відмову у їх захисті та сприянні у їх реалізації. Зазначене стосується і процесуальних прав, зловживати якими неприпустиме (статті 2 44 ЦПК України).

Отже, зважаючи на викладене та з урахуванням наведених вище положень закону, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що висновки апеляційного суду про закриття провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 255 та частини першої статті 377 ЦПК України є помилковим з огляду на те, що після смерті сторони у спорі, де неможливе правонаступництво, без наміру відновлення сімейних відносин, що є неможливим внаслідок смерті одного з подружжя, скасування рішення суду про розірвання шлюбу через значний проміжок часу (через десять років після ухвалення рішення й через сім років після реєстрації шлюбу позивача з іншою особою) не відповідатиме вимогам статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду. Не повідомлення про дату судового засідання у даному випадку не можуть бути підставою для скасування такого заочного рішення та закриття провадження у справі у зв`язку зі смертю сторони у спорі про розірвання шлюбу.

За вказаних обставин Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, тому Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо застосування норми права

Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Задоволення заяви про перегляд заочного рішення та його скасування, закриття провадження у справі через значний проміжок часу й після смерті сторони у спорі, де неможливе правонаступництво, без наміру відновлення сімейних відносин в силу смерті однієї із сторін, не може вважатися виправданим при обставинах, що істотно змінились з часу ухвалення відповідного рішення (одруження позивача з іншої жінкою, народження дитини в іншому шлюбі та смерть позивача).

Задоволення заяви про перегляд заочного рішення та його скасування, з подальшим закриттям провадження у справі через значний проміжок часу й після смерті сторони у спорі, де неможливе правонаступництво, без наміру відновлення сімейних відносин в силу смерті однієї із сторін, при обставинах, що істотно змінились з часу ухвалення відповідного рішення (одруження позивача з іншою жінкою, народження дитини в іншому шлюбі та смерть позивача) не відповідатиме вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду та принципу юридичної визначеності.

Не повідомлення про дату судового засідання у даному випадку не можуть бути підставою для скасування такого заочного рішення та закриття провадження у справі у зв`язку зі смертю сторони у спорі про розірвання шлюбу.

За умови, що сторона знає про смерть іншої сторони у справі, де правонаступництво є неможливим, як і відновлення сімейних відносин, поведінка сторони, яка заявила після спливу значного проміжку часу про перегляд заочного рішення з формальних підстав, є зловживанням процесуальними правами.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 12 травня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. І. Грушицький Б. І. Гулько В. І. Крат Д. Д. Луспеник С. О. Погрібний І. М. Фаловська