Накладення арешту на майно боржника - гарантія виконання рішення в господарських майнових спорах

Ефективний захист порушених майнових прав полягає не стільки у винесенні судом позитивного рішення у справі, як у реальній можливості подальшого виконання такого рішення та стягнення грошових коштів з боржника

Важкою хворобою системи правосуддя є стадія виконання рішень. Адже, навіть при ухваленні судом позитивного рішення про стягнення грошових коштів з боржника, на стадії виконавчого провадження виявляється, що будь-яке майно, на яке можна було б звернути стягнення у боржника відсутнє, відтак виконавчий документ повертається заявнику без виконання.

І така доля спіткає кожне третє, як не друге рішення суду.

Відтак, навіть звернувшись до суду та вигравши справу позивач не може в дійсності відновити свої порушені права.

Тому, важливим моментом у процесі захисту прав у судовому порядку є забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно боржника та/або грошові кошти, що дозволить в подальшому державному чи то приватному виконавцеві звернути на них стягнення на користь позивача.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову, серед яких накладення арешту на грошові кошти Боржника, що знаходяться на рахунках у банківських та фінансових установах та накладення арешту на нерухоме майно боржника.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Однак, місцеві господарські суди досить часто відмовляють у задоволенні таких заяв про забезпечення позову, посилаюсь на те, що позивачем не доведено достатніх підстав, які б свідчили, що невжиття обраного позивачем заходу забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду а саме: не доведено факт реалізації майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо.

Однак, на практиці такі обставини досить важко, практично не можливо довести, адже боржник, який ухиляється від виконання взятих на себе зобов’язань та має наміри в подальшому не виконувати рішення суду ретельно приховує свої операції по виведенні грошових коштів з рахунків, відчуженні нерухомого майна, укладенні різних договорів, що сприяють подальшому невиконанню рішення суду.

За таких обставин, судовий захист порушених прав позивача стає дуже крихким інструментом, адже досить часто, станом на момент винесення рішення у справі, відповідачем вже відчужено усе майно, що дозволяє останньому спокійно ухилятися від виконання рішення суду та вимог державного/приватного виконавця.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Однак, господарські суди досить часто відштовхуються від того, що позивач має довести наявність трьох складових для задоволення заяви про накладення арешту на майно боржника, а саме: : реалізацію майна боржником чи здійснення підготовчих дій для його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання.

Проте, Верховний Суд за результатами перегляду деяких судових рішень, якими було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову виходячи з вищезазначених підстав, не погодився з таким формальним підходом господарських судів до вирішення даного питання та прийняв позицію, якою дещо розширив перелік обставин, що свідчать про наявність ризиків ухилення відповідачем від виконання рішення суду та про необхідність в накладенні арешту на майно боржника.

Так, у постанові Верховного Суду від 27.06.2019 р. у справі № 916/73/19 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82672393) колегія суддів встановила, що заявник обґрунтовано посилається на існування безлічі виконавчих проваджень щодо відповідача та на те, що відповідач є боржником у незавершених виконавчих провадженнях, як на підставу задоволення заяви про накладення арешту на майно боржника.

Тобто, Верховний Суд у вищезазначеній постанові визнав, що наявність відкритих виконавчих проваджень є достатнім доказом існування ризиків невиконання Відповідачем рішення суду у разі його задоволення та є достатньою підставою для накладення арешту на майно боржника.

В постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011р.HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_07_14/pravo1/SDD00042.html?pravo=1" №16 зазначено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Аналогічні твердження містяться і у Постанові від 15.01.2019 р. у справі № 915/870/18 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79397780) колегія суддів Верховного Суду прийшла до висновку, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути на момент винесення рішення.

Таке припущення може ґрунтуватися на великій кількості винесених судових рішень щодо стягнення з відповідача заборгованості за схожими майновими зобов’язаннями, що свідчить що боржник є недобросовісним суб’єктом договірних відносин, ухиляється від виконання взятих на себе зобов’язань і перед іншими контрагентами, що дає обґрунтовані підстави вважати, що боржник і в подальшому буде ухилятися від виконання рішення суду. Наявність податкового боргу, наявності відомостей про боржника в реєстрі боржників.

Систематичні невиконання відповідачем умов договорів, укладених як з позивачем так і з іншими контрагентами, небажання відповідача добровільно погасити заборгованість перед позивачем. Наявність відкритих виконавчих проваджень, в яких боржником є відповідач викликають обґрунтовані припущення у позивача, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У своїй постанові від 21.08.2020 р. у справі № 904/2357/20 Верховний Суд вказав на те, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Суд зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що, зрештою, дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Верховний Суд звертає увагу на те, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Верховний Суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відтак, вище переліченими позиціями Верховного Суду встановлено, що для обґрунтування позивачем необхідності застосування заходів забезпечення позову є достатнім надання доказів, які вказують на те, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були, тобто надають достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Серед таких доказів можуть бути, в сукупності, ухилення відповідача від виконання своїх обов’язків в добровільному порядку, наявність безлічі судових рішень щодо стягнення з відповідача заборгованості з договорами з іншими контрагентами, наявності відкритих виконавчих проваджень, в яких відповідач визнаний боржником, наявність податкового боргу перед державою, співмірність позовних вимог позивача заходу забезпечення позову, а також обґрунтування того, що накладенням арешту на грошові кошти не будуть порушені та/або обмежені права ні самого Відповідача, ні третіх осіб.

Вжиття заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав Позивача на час вирішення спору в суді, а в разі задоволення позову – забезпечить реальну можливість ефективного виконання рішення суду, а невжиття цих заходів може ускладнити або унеможливити виконання судового рішення, в разі його ухвалення на користь Позивача.

Автор статті: Голуб Наталія Олександрівна