Надання допомоги одинокій особі похилого віку, не є безумовним підтвердженням факту її проживання із помічником однією сім`єю, і - як наслідок - не є підставою для спадкування майна таким помічником після неї (ВС КЦС справа №542/1648/19 від 25.05.2022 р.)

Фабула судового акту: Чоловік, який вважав себе спадкоємцем, звернувся до суду із позовом де просив встановити факт його проживання однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини з спадкодавицею, яка померла.

Спадкодавиця мала у власності будинок із землею. Позивач вважав, оскільки не має інших спадкоємців - він має право на спадкування в порядку четвертої черги (ст. 1264 ЦК України - у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини).

Він доказував, що померла була особою з інвалідністю першої групи по зору та потребувала постійного стороннього догляду, переїхала проживати до його господарства. До 01 жовтня 2019 року вони проживали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом та мали спільний бюджет, вели спільне господарство, разом оплачували комунальні послуги, спільно витрачали кошти на продукти, ліки. Вона довіреністю уповноважувала його отримувати за неї пенсію, здійснювати дії, пов`язані з оформленням земельної ділянки, уповноважила заповнити декларацію з надання первинної медичної допомоги. Він отримував за орендну плату за її земельну ділянку. Вони разом придбавали електротовари, разом заощаджували кошти на придбання матеріалів для ремонту в його господарстві, разом готували їжу, харчувалися. Він допомагав їй прибирати двір, садити город.

При прийнятті спадщини, нотаріус не видала йому свідоцтво про право на спадщину через відсутність документів, які підтверджують факт проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Оскільки рішеннями судів попередніх інстанцій у задоволенні позову відмовлено, справа дішла до касаційного суду. Водночас і ВС КЦС не погодився із доводами позивача, на що сказав:

Відповідно до ч.1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (ч.2 ст. 1258 ЦК України).

Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.3 ст. 1268 та ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. При цьому, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч.2 статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Отже у цій справі: ВС КЦС дійшов висновку про недоведеність позивачем факту проживання однією сім`єю із померлою протягом п`яти років на момент відкриття спадщини, визнавши, що їх відносини не носили характер сімейних, а вказані особи не були пов`язані спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків.

Твердження позивача про наявність підстав для застосування ст.1264 ЦК України - проживання однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини колегія суддів відхиляє, оскільки надання допомоги померлій, яка була одинокою особою похилого віку та за станом здоров`я потребувала постійного стороннього догляду, не є безумовним підтвердженням факту проживання позивача із нею однією сім`єю.

Аналізуйте судовий акт: Реєстрація місця проживання із спадкодавцем не свідчить про постійне проживання разом та своєчасність прийняття спадщини (ВС/КЦС у справі № 937/10434/19-ц від 19.05.2021);

Факт проживання спадкоємця за кордоном не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини (КЦС/ВС у справі № 589/1863/13-ц від 12.04.2021);

Відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем (ВС/КЦС,справа № 484/747/17, 10.01.19);

Необізнаність про смерть спадкодавця, проживання в іншій державі, направлення нотаріусом повідомлення спадкоємцю на адресу, за якою він вже не проживає, не є поважними причинами пропуску відповідного строку (ВС/КЦС, № 459/295/16-ц, 13.12.18).

Постанова

Іменем України

25 травня 2022 року

м. Київ

справа № 542/1648/19

провадження № 61-20204св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 06 серпня 2021 року у складі судді Афанасьєвої Ю. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Кузнєцової О. Ю., Прядкіної О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який уточнив у березні 2020 року, визначивши відповідачами у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та просив встановити факт його проживання однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини з ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову посилався на те, що з 14 вересня 2013 року ОСОБА_6 , яка була особою з інвалідністю першої групи по зору та потребувала постійного стороннього догляду, переїхала проживати до його господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вказував, що до 01 жовтня 2019 року вони проживали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом та мали спільний бюджет, вели спільне господарство, разом оплачували комунальні послуги, спільно витрачали кошти на продукти, ліки. Також ОСОБА_6 довіреністю уповноважувала його отримувати за неї пенсію, здійснювати дії, пов`язані з оформленням земельної ділянки, уповноважила заповнити декларацію з надання первинної медичної допомоги. Він отримував за ОСОБА_6 орендну плату за земельну ділянку, яка знаходиться в оренді ПП «Агротехнологія». За час спільного проживання вони придбали електротовари, разом заощаджували кошти на придбання матеріалів для ремонту в його господарстві. Разом готували їжу, харчувалися. Він допомагав ОСОБА_6 прибирати двір, садити город.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла і після її смерті відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та земельної частки (паю).

Позивач зазначав, що після смерті ОСОБА_6 він подав заяву про прийняття спадщини на підставі статті 1264 ЦК України, проте отримати свідоцтво про право на спадщину не має можливості через відсутність документів, які підтверджують факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Інших рідних та близьких родичів ОСОБА_6 не мала та за життя заповідала все своє майно його дружині ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 06 серпня 2021 року, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не мали сімейного характеру, а проявлялися у проживанні ОСОБА_6 на території домогосподарства ОСОБА_1 з вересня 2013 року до 01 жовтня 2019 року та наданні родиною ОСОБА_1 допомоги ОСОБА_6 , як одинокій особі похилого віку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Новосанжарського районного суду Полтавської області.

10 січня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2019 року в справі № 521/16365/15-ц, від 25 листопада 2019 року в справі № 711/348/17.

Заявник вказує, що вони із ОСОБА_6 проживали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом та мали спільний бюджет, вели спільне господарство.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2022 року ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , внаслідок чого відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 та земельної ділянки площею 3,00 га, кадастровий номер 5323486700:00:004:0312 для ведення особистого селянського господарства на території Судівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, що належали померлій на час відкриття спадщини (т. 1 а. с. 12, 14, 15, 16).

Згідно із довідкою спеціальної офтальмологічної медико-соціальної (експертної) комісії від 22 жовтня 2012 року № 0159839 ОСОБА_6 з 15 жовтня 2012 року було встановлено інвалідність І групи по зору безстроково та визнано її такою, що потребує постійного стороннього догляду (т. 1 а. с. 13).

Відповідно до довідок виконавчого комітету Судівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області Полтавської області від 03 грудня 2019 року № 02-11/170, № 02-11/171, складених на підставі актів від 09 листопада 2019 року депутатами Судівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у присутності свідків (сусідів) ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , з 14 вересня 2013 року до 01 жовтня 2019 року ОСОБА_6 проживала в домогосподарстві ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 18, 19, 21, 22).

Згідно із актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 19 червня 2019 року ОСОБА_6 , яка проживала в с. Шпортьки Новосанжарського району Полтавської області, як одинока неодружена особа з інвалідністю І групи по зору, яка не має родичів або осіб, зобов`язаних її утримувати, підлягала обслуговуванню вдома на безоплатній основі та потребувала надання соціально-побутових послуг (т. 2 а. с. 92).

Постановою приватного нотаріуса Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Охрея М. А. від 28 квітня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок та земельні ділянки, оскільки ОСОБА_1 не надав рішення про встановлення факту проживання зі спадкодавцем ОСОБА_6 однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (т. 1 а. с. 111).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК Українипереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції Українипередбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК Українивизначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК Україниспадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

У той же час кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).

Статтею 1264 ЦК Українивстановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268та частини першої статті 1269 ЦК Україниспадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Статтею 3 СК Українипередбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК Українипро те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем є доведеність факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши письмові докази, показання свідків та пояснення учасників справи, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_6 протягом п`яти років на момент відкриття спадщини, визнавши, що відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не носили характер сімейних, а вказані особи не були пов`язані спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків.

Твердження позивача про наявність підстав для застосування статті 1264 ЦК України- проживання однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини колегія суддів відхиляє, оскільки надання допомоги ОСОБА_6 , яка була одинокою особою похилого віку та за станом здоров`я потребувала постійного стороннього догляду, не є безумовним підтвердженням факту проживання позивача із ОСОБА_6 однією сім`єю.

Отже, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2019 року в справі № 521/16365/15-ц, від 25 листопада 2019 року в справі № 711/348/17, оскільки фактичні обставини у вказаних справах не є подібними до обставин цієї справи, в зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК Україниу попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК Україниу редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 06 серпня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров