КСУ задовольнив скаргу Надії Савченко щодо неконституційності частини п’ятої статті 176 КПК України

Конституційний суд за скаргою Надії Савченко визнав неконституційним положення Кримінального процесуального кодексу, за яким її арештували.

Конституційний суд визнав неконституційним положення частини п’ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу, в якому йдеться про те, що до підозрюваних у тероризмі, злочинах проти основ національної безпеки України, перешкоджанні діяльності Збройних сил неможливо застосувати більш м’який запобіжний захід, крім тримання під вартою. Цю норму суд скасував.

Рішення ухвалене у вівторок, 25 червня. За нього проголосували 10 суддів з 17.

Свою скаргу до КСУ Савченко направила у травні 2018 року.

Згадайте новину: Обмеження права на апеляцію до ухвалення судового рішення у справі на підставі ст. 392 КПК України неконституційне – рішення КСУ від 13 червня 2019р. № 4-p/2019 (за скаргою Глущенка В. М.)

16 квітня підозрювану в організації теракту Надію Савченко та іншого фігуранта цієї справи Володимира Рубана випустили з-під варти, оскільки судді так і не змогли продовжити підозрюваним запобіжний захід.

Нагадаємо, у серпні 2018 року Генпрокурор Юрій Луценко заявив, що досудове розслідування у кримінальному провадженні за підозрою Савченко і Рубана у вчиненні терористичного акту у центрі Києва завершено. З його слів, під час слідства здобуто всі необхідні докази, які підтверджують версію про підготовку теракту у столиці.

Раніше Верховна Рада позбавила Савченко депутатської недоторканності та надала дозвіл на її затримання й арешт

Згадайте новину: КСУ визнав неконституційними положення пункту „а“ статті 54, статті 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та деякі положення інших законів пов’язаних з цим питанням (справа про мінімальний вік виходу на пенсію за вислугою років, № 2-р/2019)

ДОВІДКА:

Стаття 176. Загальні положення про запобіжні заходи

1. Запобіжними заходами є:

1) особисте зобов’язання;

2) особиста порука;

3) застава;

4) домашній арешт;

5) тримання під вартою.

2. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.

3. Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

4. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

5. Запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114 - 1 258-258 - 5 260 261 Кримінального кодексу України.

Згадайте новину: Убийца фотокора Розвадовского вышел на свободу по ''закону Савченко''

Верховним Судом надано правовий висновок щодо дії у часі так званого «Закону Савченко»

"Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися
з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина та виключно на підставі вмотивованого рішення суду", – Рішення КСУ

Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі за конституційними скаргами Ковтун М.А., Савченко Н.В., Костоглодова І.Д., Чорнобука В.І.щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п’ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).

Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини п’ятої статті 176 Кодексу, яким передбачено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109–114¹, 258–258⁵, 260, 261 Кодексу.

Вирішуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п’ятої статті 176 Кодексу, Конституційний Суд України виходив з того, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Конституційний Суд України вважає, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, визначених законами України. Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина та виключно на підставі вмотивованого рішення суду.

Згідно з частиною першою статті 176 Кодексу запобіжними заходами є особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.

Тримання під вартою є найсуворішим запобіжним заходом серед усіх запобіжних заходів, передбачених Кодексом та є «винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу».

Конституційний Суд України також зазначає, що Законом статтю 176 Кодексу було доповнено частиною п’ятою, згідно з якою запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109–114¹, 258–258⁵ 260 261 Кримінального кодексу України.

На думку Конституційного Суду України, положення частини п’ятої статті 176 Кодексу допускає застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підставі суто формального судового рішення, що порушує принцип верховенства права. У Рішенні наголошується, що оспорювана норма обґрунтовує необхідність тримання під вартою самою лише кваліфікацією злочину, що не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою його застосування у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність.

Конституційний Суд України неодноразово вказував, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими. У разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи.

Проте, на думку Конституційного Суду України, в даному випадку законодавець, встановивши безальтернативний запобіжний захід, а саме тримання під вартою, щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109–114¹, 258–258⁵ 260 261 Кримінального кодексу України, не дотримався зазначених вимог.

Отже, наведене дає підстави для висновку, що положення частини п’ятої статті 176 Кодексу не відповідає частині другій статті 3, частинам першій, другій статті 8, частинам першій, другій статті 29 Конституції України, оскільки порушує принцип верховенства права, та обмежує право особи на свободу та особисту недоторканність.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.