04.02.2019 | Автор: Пирогов Владислав Сергійович
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

КОНКУРС: Арешт тимчасово вилученого майна без повідомлення власника про розгляд: судове свавілля? (огляд ухвал судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюка О.А. від 10.05.2016 та від 02.09.2016 у справах № 201/6635/16-к і № 201/12426/16-к)

I. Загальні принципи правозастосування в межах кримінального провадження

Правосуддя – одна із головних форм втілення справедливості як найвищої цінності правної держави, яка поважає людську гідність, свободу, рівність, демократію та верховенство права. У конституційних демократіях вчинення правосуддя ґрунтується на загальновизнаних засадах «добропорядного врядування» (з анг. good governance»), що спрямовані на забезпечення панування справедливості як найважливішого суспільного блага.

Морально-етична категорія "справедливість" має два фундаментальних виміри в контексті правосуддя: мовиться про матеріально-правову справедливість та процесуальну справедливість (або ж її ще йменують "процедурна справедливість"). Важливою сферою суспільних відносин, в якій саме процедурна справедливість відчутно впливає на можливість реалізації людиною своїх фундаментальних прав, вважається кримінальне судочинство. Обмеження прав людини у цій сфері допускаються внаслідок свавільних дій або рішень публічної влади, яка має виняткові повноваження на застосування примусу, що, втім, обмежуються вимогами принципу верховенством права.

Із загальних засад верховенства права випливає низка фундаментальних стандартів, з-поміж яких важливе значення мають гарантії справедливого правосуддя та поваги до прав людини.

Право на суд ґрунтується, передусім, на тому, що суддя має позитивний обов’язок забезпечити участь особи під час розгляду її юридичного питання та ухвалення рішення, що впливає на її права та обов’язки.

Водночас, якщо говорити про повагу до прав людини, то поруч з фундаментальними особистими немайновими правами, особливо вразливими в кримінальних процедурах, – правом людини на повагу до її гідності, на життя та свободу, почасти порушуються також і майнові права особи. Серед майнових прав в межах кримінального провадження найчастіше зазнає свавільного втручання право на непорушність приватної власності, яке має суттєві конституційні та конвенційні гарантії.

Проте навіть після Революції Гідності стандарти дотримання прав людини не стали абсолютом для публічної влади і трапляються ситуації, коли навіть судді нехтують такими гарантіями.

Отож пропонуємо до Вашої уваги аналітику, що проілюструє те, у якій формі може виявлятися судова несправедливість і які наслідки вона потенційно може мати для судді, що продукує таку несправедливість.

II. Фабула досліджених судових актів

У процесі досудового розслідування органи слідства встановили, що група осіб впродовж 2013-2016 років, використовуючи реквізити підприємств з ознаками фіктивності, які зареєстровані на території м. Дніпра, м. Львова, м. Києва, м. Донецька, на порушення норм Податкового Кодексу, незаконно завищують суми податкового кредиту з ПДВ у спосіб документального оформлення безтоварних операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, а також конвертують грошові кошти з території Російської Федерації на територію України (м. Київ, м. Дніпро, м. Донецьк, АР Крим) з безготівкової форми у готівкову, які надалі передають посадовим особам підприємств-зискоодержувачів, відраховуючи стабільну процентну ставку за надані послуги.

Під час виконання доручення слідчого оперативні співробітники ОУ ГУ ДФС у Дніпропетровській області встановили, що до схеми конвертації та транспортування готівки причетні службові особи ПП, які займаються організацією перевезення та переданням надалі конвертованих готівкових грошових коштів посадовим особам-замовникам таких послуг, зареєстрованим на території м. Кропивницький і м. Дніпро, та пошуком кур’єрів, що здійснюють такі перевезення готівки.

Також встановлено основного кур’єра, який співпрацює з ПП. 06.05.2016 року, на підставі отриманої від УСБУ у Дніпропетровської області інформації, під час огляду речей громадянина у службовому приміщенні Межівського відділення поліції Синельниківського відділу поліції ГУ НП у Дніпропетровській області, розташованому за адресою: смт Межова, вул. Соборна, оглянуті та вилучені: чорний поліетиленовий пакет з грошима в розмірі 725 075 гривень НБУ, накладна № 4148 від 04.05.2016 року, оформлена на одному аркуші білого кольору формату А5, товарно-транспортна накладна АА12 № 12541, оформлена на одному аркуші білого кольору формату А4.

Під час огляду речей громадянин пояснив, що вказані вище грошові кошти, які він перевозив у м. Кропивницький із м. Лиман, належать підприємцю. Грошові кошти у вказаному розмірі йому передала особа у м. Лиман і своїх анкетних даних вона не надала.

На підставі викладеного, щоби встановити об’єктивну істину у кримінальному провадженні, а також для відшкодування завданих збитків, прокурор просив суд накласти арешт на гроші та предмети, вилучені 06.05.2016 року під час огляду речей громадянина у службовому приміщенні Межівського відділення поліції Синельниківського відділу поліції ГУ НП у Дніпропетровській області, розташованому за адресою: смт Межова, вул. Соборна, а саме: чорний поліетиленовий пакет з грошима в розмірі 725 075 гривень НБУ, накладну № 4148 від 04.05.2016 року, оформлену на одному аркуші білого кольору формату А5, товарно-транспортну накладну АА12 № 12541, оформлену на одному аркуші білого кольору формату А4, та заборонити розпоряджатися у будь-який спосіб таким майном і використовувати його.

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у складі слідчого судді Антонюка О. А., дослідивши матеріли клопотання та надані йому матеріали кримінального провадження, дійшов висновку про обґрунтованість вказаного клопотання і задовольнив його, оскільки, на думку суду, ті дані, які викладені у матеріалах кримінального провадження, дають підстави для висновку, що для того, аби встановити відомості про обставини вчинення зазначеного кримінального правопорушення, накладання арешту на зазначене майно є потрібним.  

У підсумку, відповідно до ухвали від 10 травня 2016 року в справі № 201/6635/16-к (провадження 1кс/201/4072/2016) суд наклав арешт на гроші та предмети, вилучені 06.05.2016 року під час огляду речей громадянина у службовому приміщенні Межівського відділення поліції Синельниківського відділу поліції ГУ НП у Дніпропетровській області, розташованому за адресою: смт Межова, вул. Соборна, а саме: чорний поліетиленовий пакет з грошима в розмірі 725 075 гривень НБУ, накладну   № 4148 від 04.05.2016 року, оформлену на одному аркуші білого кольору формату А5, товарно-транспортну накладну АА12 № 12541, виконану на одному аркуші білого кольору формату А4, та заборонив розпоряджатися в будь-який спосіб таким майном і використовувати його.

Окрім цього, Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у складі слідчого судді Антонюка О. А. 2 вересня 2016 року постановив ідентичну за змістом ухвалу щодо цих самих предметів повторно (після її першого скасування апеляційним судом) вже в іншій кримінальній справі № 201/12426/16-к (провадження 1кс/201/7576/2016).

III. Зухвалі порушення приписів та принципів права, які допустив слідчий суддя

1) Щодо нехтування суддею гарантіями справедливого судового розгляду.

Як убачається зі змісту ухвал Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 травня та 2 вересня 2016 року, судові засідання, в яких розглядалися клопотання про арешт майна від 10 травня та від 1 вересня 2016 року, проводилися без участі володільця та власника вилученого майна, яких про засідання не було повідомлено.

Згідно з частиною першою статті 172 КПК клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності – також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Відповідно до частини другої цієї статті клопотання може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їхніх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Проте треба пкцентувати увагу на тому, що таке правило встановлене лише щодо майна, яке не було тимчасово вилучене. Тобто стаття 172 КПК експліцитно (текстуально) не уповноважує суддю розглядати клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майно без завчасного повідомлення власника майна про розгляд такого клопотання. А отже, ці дії судді  Антонюка О. А. у будь-якому разі треба вважати незаконними.

За змістом частини другої ст. 134 КПК суд здійснює судовий виклик учасників кримінального провадження, участь яких у судовому провадженні є обов’язковою.

З огляду на вимоги частини другої статті 134 КПК виклик власника майна є обов’язком суду. Проте хоча законодавством і передбачена можливість розгляду справи без участі власника вилученого майна,  суддя чітко зв’язаний вимогами приписів процесуального закону і у будь-якому разі зобов’язаний викликати такого власника в судове засідання.

Одночасно матеріали обох ухвал (як від 10 травня 2016 року, так і від 2 вересня 2016 року), постановлених суддею Антонюком О. А. у справах № 201/6635/16-к та № 201/12426/16-к відповідно, не містять жодних підтверджень того, що ймовірних власників майна чи особу, в якої було вилучено майно (користувача майном), було повідомлено про час та місце розгляду вказаних клопотань про арешт майна.

Зважаючи на це, обґрунтованим, на нашу думку, треба вважати висновок про те, що у процесі розгляду справи суддя порушив право особи, в якої майно було вилучене, та ймовірних власників такого майна на справедливий суд як основоположне право людини у спосіб невжиття належних та потрібних заходів для забезпечення їхньої участі у судовому розгляді.

2) Необґрунтованість рішення про накладення арешту на майно, зважаючи на вимоги ст. 170 КПК – свавільне порушення права на непорушність приватної власності.

Відповідно до частини першої статті 173 КПК слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту. 

Як вбачається зі змісту ухвал від 10 травня та 2 вересня 2016 року, суддя Антонюк О. А. визнав ці клопотання обґрунтованими, зазначивши, що суд вважає клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки дані, викладені у матеріалах кримінального провадження, дають підстави для висновку, що накладання арешту на зазначене майно є необхідним. Водночас суддя не вказав, які саме матеріали справи свідчать про потребу накладення такого арешту.

Згідно з вимогами частини першої статті 371 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Приписами частини четвертої статті 371 КПК визначено, що вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Втім, з аналізу мотивувальної частини ухвал від 10 травня та 1 вересня 2016 року випливає, що суддя Антонюк О. А. не зазначив жодних обґрунтованих мотивів чи підстав їхнього ухвалення, не вказавши, з яких міркувань він погоджується з аргументами слідчого.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain») від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, § 29).

Втім, у цьому випадку мовиться не про брак «детальної відповіді на кожний аргумент», а про загальну відсутність мотивації, що суперечить вимогам частини другої статті 170 КПК, яка концептуально містить стандарт «виняткової виправданості обставин», за наявності хоча б однієї з яких допускається арешт майна. Тому абсолютна невмотивованість ухвал від 10 травня та 1 вересня 2016 року, постановлених суддею Антонюком О. А., – приклад свавілля «поза розумним сумнівом» навіть для стороннього незацікавленого спостерігача.

Також частиною другою статті 170 КПК встановлено вичерпний перелік підстав, з яких суд може накладати арешт на майно. Відповідно до положень вказаної норми арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У обох досліджених нами ухвалах не міститься жодних посилань на матеріали кримінального провадження, які взяв до уваги суд, а також покликань на докази того, що накладення арешту було необхідним для досягнення цілей, закритий перелік яких визначений частиною другою статті 170 КПК.

Про особливу зухвалість порушень, які допустив суддя Антонюк О. А., свідчить те, що суддя постановив нову ухвалу від 1 вересня 2016 року після скасування аналогічної ухвали апеляційним судом. І той факт, що суддя Антонюк О. А. без наведення будь-яких мотивів знехтував правовою позицією, викладеною у судовому рішенні апеляційного суду, підтверджує усвідомлений характер такого процесуального безчинства.

За цих умов можна стверджувати про те, що необґрунтоване та незаконне застосування арешту майна порушує таке основоположне право людини як право власності, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зміст якої кореспондується з положеннями статті 41 Конституції України.

IV. Що ж відбулося із цими судовими рішеннями та яка доля спіткала слідчого суддю, що їх ухвалив?

1. Позиція апеляційного суду: процесуальне свавілля зупинене.

1.1. Слід зауважити, що ухвала слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюка О. А. від 10 травня 2016 року в справі № 201/6635/16-к була оскаржена власником майна, на яке було накладеного арешт, апеляційним порядком до Апеляційного суду Дніпропетровської області.

Згідно з ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2016 року у цій справі апеляційну скаргу заявника суд задовольнив частково. Скасував ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року, якою задоволене клопотання слідчого ОВС ВКР СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області Аріфуліна Р. Ф., погодженого з прокурором про арешт майна, яке вилучене у ОСОБА_4 в рамках кримінального провадження внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140000000110 від 11 лютого 2014 року. Натомість постановив нову ухвалу суду, якою клопотання слідчого ОВС ВКР СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області Аріфуліна Р. Ф., погодженого з прокурором про арешт майна, що вилучене у ОСОБА_4 в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140000000110 від 11 лютого 2014 року – повернув для виконання вимог ст. 171 КПК протягом 72 години з дня отримання ухвали.

Свою позицію апеляційний суд мотивував тим, що ані орган досудового розслідування, який вносив клопотання, ані слідчий суддя, задовольняючи зазначене клопотання, не звернули увагу на те, що на день розгляду справи в суді першої інстанції, жодній особі у цьому кримінальному провадженні не вручена підозра, жодна особа не визнана потерпілою, розмір завданих кримінальним правопорушенням збитків у належний спосіб не визначено та цивільний позов не заявлений в межах кримінального провадження.    

Зважаючи на це, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання про арешт майна не відповідає встановленим чинним законодавством вимогам щодо його змісту, на що слідчий суддя не звернув уваги та на порушення вимог ч. 3 ст. 172 КПК дійшов необґрунтованого висновку про потребу його задоволення.

Саме тому із висновком слідчого судді про задоволення клопотання слідчого із зазначених в ухвалі мотивів, колегія суддів й не погодилася, оскільки у слідчого судді були наявні підстави для повернення клопотання слідчому для усунення його недоліків.

1.2. Більше того, ідентична за змістом ухвала слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюка О. А. від 2 вересня 2016 року в справі № 201/12426/16-к, якою суд повторно наклав арешт на те саме тимчасово вилучене майно, також була оскаржена власником майна до Апеляційного суду Дніпропетровської області апеляційним порядком.

Згідно з ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2016 року у цій справі апеляційну скаргу адвоката в інтересах громадянина було задоволено частково.

Скасовано ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 2 вересня 2016 року про накладення арешту на майно та постановлено нову ухвалу суду, якою клопотання слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області в межах кримінального провадження № 12014140000000110 від 11.02.2014 року повернуто прокурору для належного виконання вимог ст. 171 КПК протягом 72 годин з дня отримання ухвали.

На обґрунтування своєї правової позиції апеляційний суд зазначив, що у кримінальному провадженні, яке 11.02.2014 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за  № 12014140000000110 про вчинення кримінального правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 205 КК, жодні особи не є підозрюваними, обвинуваченими або особами, які згідно з законом несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння.

Погоджуючи клопотання слідчого, прокурор не врахував те, що у ньому не міститься посилання на докази факту завдання шкоди і розміру шкоди. Зважаючи на це, колегія суддів вважала за потрібне повернути прокурору матеріали для належного виконання вимог ст. 171 КПК.

2. Приречення судді на покарання. Що ж вирішила ВРП?

Також названі нами зухвалі порушення суддею Антонюком О. А. принципів та приписів права, що були встановлені й апеляційним судом, стали предметом перевірки у межах дисциплінарного провадження щодо нього у Вищій раді правосуддя. Зокрема, до Вищої ради юстиції* (*з 12 січня 2017 року вона була реорганізована у Вищу раду правосуддя) 12 вересня 2016 року (вх. П-1607/1/7-16) надійшла скарга Петренка Миколи Миколайовича щодо дій судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюка О. А. під час постановлення ухвал суду від 10 травня та від 2 вересня 2016 року (справи № 201/6635/16-к та № 201/12426/16-к відповідно) про задоволення клопотань слідчих з ВС ОВС СУФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 10 травня 2016 року та від 1 вересня 2016 року про арешт майна.

Відповідно до рішення колегії Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 липня 2017 року № 2240/3дп/15-17 під головуванням Мамонтової І. Ю., за участю членів ТДП ВРП: Гречківського П. М., Овсієнка А. А., Худика М. П., Мірошниченка А. М. ухвалили притягнути суддю Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюка Олександра Андрійовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у вигляді подання про усунення на 6 місяців від вчинення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим спрямуванням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, і кваліфікаційним оцінюванням надалі для підтвердження здатності судді вчиняти правосуддя у відповідному суді.

Не погодившись із рішенням колегії Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 липня 2017 року № 2240/3дп/15-17 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, суддя Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюк Олександр Андрійович подав скарги на вказане рішення до Вищої ради правосуддя, у яких просив скасувати рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 липня 2017 року № 2240/3дп/15-17 та закрити стосовно нього дисциплінарне провадження.

Рішенням колегії Вищої ради правосуддя від 17 жовтня 2017 року № 3307/0/15-171 № 344/1дп/15-17 під головуванням заступника Голови ВРП Беляневича В. Е., за участю членів ВРП: Бойка А. М., Волковицької Н. М., Гусака М. Б., Комкова В. К., Лесько А. О., Малашенкової Т. В., Маловацького О. В., Нежури В. А., Олійник А. С., Шапрана В. В. змінено рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 липня 2017 року № 2240/3дп/15-17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюка Олександра Андрійовича. Колегія ВРП ухвалила застосувати до судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюка Олександра Андрійовича дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

За таких обставин, можна стверджувати, що суддя Антонюк О. А. здійснив низку порушень процесуального законодавства під час розгляду справ № 201/6635/16-к та № 201/12426/16-к, зокрема, очевидною сваволею треба вважати ігнорування суддею правової позиції апеляційного суду щодо необґрунтованості клопотання після скасування першої із постановлених суддею ухвал, а також задоволення ідентичного за змістом клопотання про арешт майна. Внаслідок цього ухвали, постановлені суддею Антонюком О. А., неправомірно обмежували такі фундаментальні права людини як право власності та право на справедливий суд, що є неприпустимим у правній державі.

                                                                                                   

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

справа №201/6635/16-к

                                        провадження 1кс/201/4072/2016

У Х В А Л А

10 травня 2016 року                                                                                                                                                

                                                                                                                                                  Жовтневий районний суд

                                                                                                                                                                     м. Дніпропетровська                                                                                            

У складі:

Головуючого  - слідчого судді Антонюк О.А.

При секретарі - Джамалова С.Г.

За участю:

Прокурора       - Лаврентьєв М.М.                 

Розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в місті Дніпропетровську клопотання у кримінальному провадженні №12014140000000110 від 11.02.2014 року, слідчого з ОВС ВКР СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області Аріфуліна Р.Ф., погоджене з прокурором відділу прокуратури Дніпропетровської області Лаврентьєвим М.М., про арешт майна, -

ВСТАНОВИВ:

10 травня 2016 слідчий звернувся до суду з клопотанням погодженим з прокурором про накладення арешту на майно.

В обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що відділом кримінальних розслідувань СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014140000000110 від 11.02.2014, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України.

Процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні здійснюється прокуратурою Дніпропетровської області.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що група осіб, до складу якої входять ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, та інші невстановлені на даний час особи, впродовж 2013-2016 років, використовуючи реквізити підприємств з ознаками фіктивності (перелік підприємств надається на окремому аркуші), які зареєстровані на території м. Дніпропетровська, м. Львова, м. Києва, м. Донецька, в порушення норм Податкового Кодексу України, незаконно завищують суми податкового кредиту з ПДВ шляхом документального оформлення безтоварних операцій по придбанню товарно-матеріальних цінностей, а також конвертують грошові кошти з території Російської Федерації на територію України (м. Київ, м. Дніпропетровськ, м. Донецьк, АР Крим), з безготівкової форми у готівку, яку в подальшому передають посадовим особам підприємств - вигодонабувачів, за вирахуванням процентної ставки за надані послуги.

Під час виконання доручення слідчого оперативними співробітниками ОУ ГУ ДФС у Дніпропетровській області було встановлено, що до схеми конвертації та транспортування готівки, причетні службові особи ПП ОСОБА_2 (НОМЕР_1), які займаються організацією перевезення та подальшою передачею проконвертованих готівкових грошових коштів посадовим особам - замовникам таких послуг, зареєстрованих на території м. Кіровоград, м. Дніпропетровськ, та пошуком кур'єрів, які здійснюють такі перевезення готівки.

Також встановлено основного кур'єра, який співпрацює з ПП ОСОБА_2 (НОМЕР_1), а саме: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1

06.05.2016 року, на підставі отриманої від УСБУ у Дніпропетровської області інформації, під час огляду речей ОСОБА_9, у службовому приміщенні Межівського відділення поліції Синельниківсьго відділу поліції ГУ НП у Дніпропетровській області, розташованому за адресою: смт. Межова, вул. Соборна, оглянуто та вилучено чорний поліетиленовий пакет з грошима в сумі 725 075 гривень НБУ, накладна № 4148 від 04.05.2016 р. виконана на одному аркуші білого кольору формату А5, товарно-транспортна накладна АА12 № 12541виконана на одному аркуші білого кольору формату А4.

Під час огляду речей ОСОБА_9, пояснив, що вказані вище грошові кошти належать підприємцю ОСОБА_10 які він перевозив у м. Кіровоград, із м. Красний Лиман. Грошові кошти в указаній сумі йому передала особа у м. Красний Лиман, анкетних даних котрій він не вказав.

     На підставі викладеного прокурор з метою встановлення об'єктивної істини по кримінальному провадженню, а також з метою відшкодування завданих збитків, просив суд накласти арешт на гроші та предмети, вилучені 06.05.2016 року, під час огляду речей ОСОБА_9, у службовому приміщенні Межівського відділення поліції Синельниківсьго відділу поліції ГУ НП у Дніпропетровській області, розташованому за адресою: смт. Межова, вул. Соборна, а саме: чорний поліетиленовий пакет з грошима в сумі 725 075 гривень НБУ, накладна № 4148 від 04.05.2016 р. виконана на одному аркуші білого кольору формату А5, товарно-транспортна накладна АА12 № 12541 виконана на одному аркуші білого кольору формату А4, та заборонити розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав на його задоволенні наполягав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 107 КПК України судовий процес технічними засобами не фіксувався.

У судове засідання інші сторони кримінального провадження не з'явилися, що відповідно до ч.1 ст. 172 КПК України не перешкоджає розгляду даного клопотання.

Вислухавши думку прокурора, а також дослідивши матеріли клопотання та надані суду матеріали кримінального провадження, суд вважає клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки дані, викладені у матеріалах кримінального провадження дають підстави для висновку, що з метою встановлення відомостей про обставини вчинення зазначеного кримінального правопорушення накладання арешту на зазначене майно є необхідним.  

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 110168-169170-173 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання - задовольнити.

Накласти арешт на гроші та предмети, вилучені 06.05.2016 року, під час огляду речей ОСОБА_9, у службовому приміщенні Межівського відділення поліції Синельниківсьго відділу поліції ГУ НП у Дніпропетровській області, розташованому за адресою: смт. Межова, вул. Соборна, а саме: чорний поліетиленовий пакет з грошима в сумі 725 075 гривень НБУ, накладна № 4148 від 04.05.2016 р. виконана на одному аркуші білого кольору формату А5, товарно-транспортна накладна АА12 № 12541 виконана на одному аркуші білого кольору формату А4, та заборонити розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Строк оскарження ухвали п'ять днів з моменту її проголошення.

Слідчий суддя                                                                                                                                                    О.А. Антонюк

  

         АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-сс/774/927/16 Справа № 201/6635/16-к                                                                                  Слідчий суддя - Антонюк О.А.        Суддя-доповідач - ОСОБА_1      

Категорія: ст.    КПК України                                                                                                

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И  

15 серпня 2016 року                                                                                                                    м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:  

головуючого судді                                   Васецької В.В.,

суддів                                                        Власкіна В.М., Коваленка В.Д.,

за участю секретаря                                 Дьоміної А.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні, в залі апеляційного суду, клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140000000110 від 11 лютого 2014 року,

за участю представника заявника адвоката ОСОБА_3,

Заявник просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, скасувати її та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого ОВС ВКР СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області Аріфуліна Р.Ф. , погодженого з прокурором про арешт майна.

Обґрунтовуючи поважність причин пропущення строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, апелянт посилається на те, що він не брав участі у судовому засіданні, а також у звязку із подачею клопотання про скасування арешту майна до слідчого судді суду першої інстанції.

Так, ОСОБА_2 вказує на те, що всупереч вказаним вимогам кримінального процесуального закону єдиною підставою для ухвалення оскаржуваного рішення стала необхідність встановлення відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, адже у даному кримінальному провадженні він не є ні підозрюваним ні обвинуваченим.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року , якою задоволене клопотання слідчого ОВС ВКР СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області Аріфуліна Р.Ф. про арешт майна яке вилучене у ОСОБА_4 в рамках кримінального провадження внесеного 11.02.2016 року до ЄРДР за № 12014140000000110.

Мотивуючи ухвалене рішення, слідчий суддя посилався на те, що дані, викладені у матеріалах кримінального провадження, дають підстави для висновку, що з метою встановлення відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення накладення арешту на грошові кошти є необхідним.

Заслухавши суддю доповідача, представника заявника, яка підтримала апеляцію заявника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 117 КПК України, пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою суду.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвала слідчого судді від 10 травня 2016 року була постановлена без виклику заявника в порядку ч. 2 ст. 172 КПК України.

Разом з тим, в матеріалах провадження відсутні відомості про отримання оскаржуваного рішення заявника.

За таких обставин, колегія суддів не вважає строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді пропущеним.

Поряд з цим, надаючи оцінку правильності висновків слідчого судді, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Разом з тим, за правилами вказаної норми кримінального процесуального закону, а саме частин 3, 5, та 6, арешт на майно може бути накладено в разі відповідності такого майна критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, в разі наявності підстав вважати, що суд може застосувати до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної особи, юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, в разі, якщо фізична чи юридична особа в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову або неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ч. 2, ч. 3, ч. 4 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого про арешт майна повинно бути зазначено: підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Зі змісту частини третьої статті 172 КПК України вбачається, що слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Колегією суддів встановлено, що СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській ГУ ДФС у Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014140000000110 від 11 лютого 2014 року, за ознаками кримінального правопорушенння, передбачених ч. 1 ст. 205 КК України.

10 травня 2016 року в межах вказаного кримінального провадження слідчий звернувся з клопотанням про накладення арешту на гроші та предмети, вилучені 06 травня 2016 року, під час огляду речей ОСОБА_4 у звязку з тим, що є достатньо підстав вважати, що правопорушення, є доходами від них, або на них було спрямоване кримінальне правопорушення, виникла необхідність в накладенні арешту на ці грошові кошти.

Між тим, ні орган досудового розслідування, який вносив клопотання, ні слідчий суддя, задовольняючи зазначене клопотання, не звернули свою увагу на те, що на день розгляду справи в суді першої інстанції, жодній особі у даному кримінальному провадженні не предявлено підозри, жодну особу не визнано потерпілою, розмір завданих кримінальним правопорушенням збитків належним чином не визначенота цивільний позов не заявлений в межах кримінального провадження.    

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що клопотання про арешт майна не відповідає встановленим чинним законодавством вимогам щодо його змісту, на що слідчий суддя не звернув уваги та в порушення вимог ч. 3 ст. 172 КПК Українидійшов до необґрунтованого висновку про необхідність його задоволення.

З огляду на викладене, з висновком слідчого судді про задоволення клопотання слідчого з зазначених в ухвалі мотивів, колегія суддів погодитися не може, оскільки у слідчого судді були наявні підстави для повернення клопотання слідчому для усунення його недоліків.

Відповідно до ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

    Згідно з ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу та постановити нову.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляцію заявника, ухвалу слідчого судді скасувати тапостановити нову, якою повернути клопотання слідчого для усунення його недоліків.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405407409412419 КПК України, колегія суддів,

                         П О С Т А Н О В И Л А :

Поновити строк на апеляційне оскарження ОСОБА_2

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року , якою задоволене клопотання слідчого ОВС ВКР СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області Аріфуліна Р.Ф., погодженого з прокурором про арешт майна, яке вилучене у ОСОБА_4 в рамках кримінального провадження внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140000000110 від 11 лютого 2014 року скасувати.

Постановити нову ухвалу апеляційного суду, якою клопотання слідчого ОВС ВКР СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області Аріфуліна Р.Ф., погодженого з прокурором про арешт майна, яке вилучене у ОСОБА_4 в рамках кримінального провадження внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140000000110 від 11 лютого 2014 року повернути для виконання вимог ст. 171 КПК України протягом 72 години з дня отримання ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду :  

  

___________                                            ____________                            ______________                   ОСОБА_1                                           ОСОБА_5                            ОСОБА_6

 

 

Державний герб України                                                                                                             

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

справа №201/12426/16-к

                                        провадження 1кс/201/7576/2016

У Х В А Л А

02 вересня 2016 року                                                                                                                                                

                                                                                                                                           Жовтневий районний суд

                                                                                                                                                   м. Дніпропетровська                                                                                            

У складі:

Головуючого   слідчого судді Антонюк О.А.

При секретарі Джамалова С.Г.

За участю:

Прокурора       Лаврентьєва М.М.

                                        

Розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в місті Дніпропетровську клопотання у кримінальному провадженні №12014140000000110 від 11.02.2014 року, слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області ОСОБА_1, погоджене з прокурором відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_2, про арешт майна, -

ВСТАНОВИВ:

02 вересня 2016 слідчий звернувся до суду з клопотанням погодженим з прокурором про накладення арешту на майно.

В обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що відділом кримінальних розслідувань СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014140000000110 від 11.02.2014, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України.

Процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні здійснюється прокуратурою Дніпропетровської області.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що група осіб, до складу якої входять ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, та інші невстановлені на даний час особи, впродовж 2013-2016 років, використовуючи реквізити підприємств з ознаками фіктивності (перелік підприємств надається на окремому аркуші), які зареєстровані на території м. Дніпропетровська, м. Львова, м. Києва, м. Донецька, в порушення норм Податкового Кодексу України, незаконно завищують суми податкового кредиту з ПДВ шляхом документального оформлення безтоварних операцій по придбанню товарно-матеріальних цінностей, а також конвертують грошові кошти з території Російської Федерації на територію України (м. Київ, м. Дніпропетровськ, м. Донецьк, АР Крим), з безготівкової форми у готівку, яку в подальшому передають посадовим особам підприємств вигодонабувачів, за вирахуванням процентної ставки за надані послуги.

Під час виконання доручення слідчого оперативними співробітниками ОУ ГУ ДФС у Дніпропетровській області було встановлено, що до схеми конвертації та транспортування готівки, причетні службові особи ПП Ніколаєнко (НОМЕР_1), які займаються організацією перевезення та подальшою передачею проконвертованих готівкових грошових коштів посадовим особам замовникам таких послуг, зареєстрованих на території м. Кіровоград, м. Дніпропетровськ, та пошуком курєрів, які здійснюють такі перевезення готівки.

Також встановлено основного курєра, який співпрацює з ПП Ніколаєнко (НОМЕР_1), а саме: ОСОБА_9, 17 січня 1977 р.н

06.05.2016 року, на підставі отриманої від УСБУ у Дніпропетровської області інформації, під час огляду речей ОСОБА_9І, у службовому приміщенні Межівського відділення поліції Синельниківсьго відділу поліції ГУ НП у Дніпропетровській області, розташованому за адресою: смт. Межова, вул. Соборна, оглянуто та вилучено чорний поліетиленовий пакет з грошима в сумі 725 075 гривень НБУ, накладна № 4148 від 04.05.2016 р. виконана на одному аркуші білого кольору формату А5, товарно-транспортна накладна АА12 № 12541виконана на одному аркуші білого кольору формату А4.

Під час огляду речей ОСОБА_9І, пояснив, що вказані вище грошові кошти належать підприємцю ОСОБА_10 які він перевозив у м. Кіровоград, із м. Красний Лиман. Грошові кошти в указаній сумі йому передала особа у м. Красний Лиман, анкетних даних котрій він не вказав.

10 травня 2016 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська був накладений арешт на вищезазначені тимчасово вилучені кошти.

15 серпня 2016 року Апеляційним судом Дніпропетровської області було скасовано ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про арешт вищезазначених коштів та клопотання старшого слідчого з ОВС ВКР СУ ФР ГУ ДФС ОСОБА_11 повернуто для виконання ст.. 171 КПК України для отримання ухвали.

     На підставі викладеного прокурор з метою встановлення обєктивної істини по кримінальному провадженню, а також з метою відшкодування завданих збитків, просив суд накласти арешт на гроші та предмети, вилучені 06.05.2016 року, під час огляду речей ОСОБА_9І, у службовому приміщенні Межівського відділення поліції Синельниківсьго відділу поліції ГУ НП у Дніпропетровській області, розташованому за адресою: смт. Межова, вул. Соборна, а саме: чорний поліетиленовий пакет з грошима в сумі 725 075 гривень НБУ, накладна № 4148 від 04.05.2016 р. виконана на одному аркуші білого кольору формату А5, товарно-транспортна накладна АА12 № 12541 виконана на одному аркуші білого кольору формату А4, та заборонити розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав на його задоволенні наполягав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 107 КПК України судовий процес технічними засобами не фіксувався.

У судове засідання інші сторони кримінального провадження не з'явилися, що відповідно до ч.1 ст. 172 КПК України не перешкоджає розгляду даного клопотання.

Вислухавши думку прокурора, а також дослідивши матеріли клопотання та надані суду матеріали кримінального провадження, суд вважає клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки дані, викладені у матеріалах кримінального провадження дають підстави для висновку, що з метою встановлення відомостей про обставини вчинення зазначеного кримінального правопорушення накладання арешту на зазначене майно є необхідним.  

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 110168-169170-173 КПК України,

УХВАЛИВ:

Клопотання задовольнити.

Накласти арешт на гроші та предмети, вилучені 06.05.2016 року, під час огляду речей ОСОБА_9І, у службовому приміщенні Межівського відділення поліції Синельниківсьго відділу поліції ГУ НП у Дніпропетровській області, розташованому за адресою: смт. Межова, вул. Соборна, а саме: чорний поліетиленовий пакет з грошима в сумі 725 075 гривень НБУ, накладна № 4148 від 04.05.2016 р. виконана на одному аркуші білого кольору формату А5, товарно-транспортна накладна АА12 № 12541 виконана на одному аркуші білого кольору формату А4, та заборонити розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Строк оскарження ухвали пять днів з моменту її проголошення.

Слідчий суддя                                                                                                                                  О.А. Антонюк

 

 

             

Державний герб України  

         АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-сс/774/1108/16 Справа № 201/12426/16-к                                                                                  Слідчий суддя - Антонюк О.А.        Суддя-доповідач - ОСОБА_1      

Категорія: ст.    КПК України                                                                                                

  

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И  

23 вересня 2016 року                                     м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

судді доповідача                 Коваленко В.Д.,

суддів                         Васецької В.В., Піскун О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання         Гички Л.Ю.,

прокурора                     Лаврентьева М.М.,

адвоката                     ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, на ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2016 року по кримінальному провадженню № 12014140000000110,-

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2016 року задоволено клопотання слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області у кримінальному провадженню № 12014140000000110 від 11.02.2014 року за ознаками скоєння кримінального правопорушення. передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України та накладено арешт на гроші та предмети, вилучені 06.05.2016 року, під час огляду речей ОСОБА_4 у службовому приміщенні Межівського ВП Синельниківського ВП ГУНП у Дніпропетровській області, розташованому за адресою: смт Межова, вул. Соборна, а саме: чорний поліетиленовий пакет з грошима в сумі 725075 гривень НБУ, накладна № 4148 від 04.05.2016 року виконана на одному аркуші білого кольору формату А5, товарно-транспортна накладна АА12 № 12541 виконана на одному аркуші білого кольору формату А4, та заборони розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його, мотивуючи це тим, що дані, викладені у матеріалах кримінального провадження дають підстави для висновку, що з метою встановлення відомостей про обставини вчинення зазначеного кримінального правопорушення накладання арешту на зазначене майно є необхідним.

     В апеляції адвокат ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу слідчого судді про арешт вилученого майна у ОСОБА_3 в ході огляду його речей та відмовити у задоволенні клопотання слідчого.

В обґрунтування своєї скарги адвокат вказав на те, що слідчий направляючи повторно до суду клопотання про накладення арешту не виконав вимоги ст. 171 КПК України та не усунув недоліки, на які звернула увагу колегія суддів апеляційного суду, як на момент попереднього розгляду скарги та к і на момент розгляду клопотання 02 вересня 2016 року жодній особі у кримінальному провадженні не предявлено підозри, жодну особу не визнано потерпілою, розмір завданих кримінальним правопорушенням збитків належним чином не визначено та цивільний позов не заявлений в межах кримінального провадження. Також захисник зазначає, що клопотання слідчого містить лише загальні формулювання підстав і мети арешту майна, з яких не вбачається за можливе встановити, чи є предмет арешту речовим доказом, або обєктом кримінально караних дій, набутим злочинним шляхом чи внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Звертає увагу, що з моменту вилучення належного ОСОБА_3 майна і до цього часу, - ні його, ні водія ОСОБА_4І, у якого були вилучені кошти, до правоохоронних органів не викликали, вони не допитувались з приводу обставин, які зазначені в клопотанні слідчого та в ухвалі слідчого судді. На думку захисника їхня причетність до схеми конвертації та транспортування готівки ніяким чином ні в клопотанні слідчого, ні в ухвалі слідчого судді не обґрунтована.

Заслухавши доповідь судді, пояснення адвоката ОСОБА_2, яка підтримала вимоги своєї скарги в повному обсязі, прокурора, який відніс вирішення питання на розсуд суду, перевіривши та вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, та думку осіб в судовому засіданні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що 02 вересня 2016 року ухвалою слідчого судді, у кримінальному провадженні № 12014140000000110 від 11.02.2014 року накладено арешт на гроші та предмети, вилучені 06.05.2016 року, під час огляду речей ОСОБА_4 у службовому приміщенні Межівського ВП Синельниківського ВП ГУНП у Дніпропетровській області. Мотивовано це тим, що дані, викладені у матеріалах кримінального провадження дають підстави для висновку, що з метою встановлення відомостей про обставини вчинення зазначеного кримінального правопорушення, накладення арешту на зазначене майно є необхідним.

В ухвалі слідчого судді вказується на те, що клопотання слідчого є обґрунтованим та таким що підлягає задоволенню, оскільки дані, викладені у матеріалах дають підстави для висновку, що з метою з метою встановлення відомостей про обставини вчинення зазначеного кримінального правопорушення, накладання арешту на майно є необхідним.

З вказаним висновком колегія суддів не може погодитись, оскільки слідчий суддя не звернув увагу, що в порушення вимог КПК України, слідчим жодну особу не визнано потерпілим, розмір завданих кримінальним правопорушенням збитків належним чином не визначено, цивільний позов не заявлений в межах кримінального провадження та не наведено доказів про злочинне походження майна та грошових коштів, на які накладено арешт.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 2 ст. 214 КПК України, - досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Крім цього колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 170 КПК України, - арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексуарешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу. Крім того, у випадку задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Також арешт може бути накладеним на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову. Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

На вказані вимоги Закону ні слідчий, ні слідчий суддя не звернув належної уваги. Також не звернуто уваги і на те, що відповідно до ст. 171 КПК України із клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням із прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:

1) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна;

2) перелік і види майна, що належить арештувати;

3) документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, іншої особи для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено:

1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Перевіривши надані матеріали за клопотанням слідчого, колегія суддів вважає, що як слідчим, так і слідчим суддею не були дотримані вказані вимоги ст. ст. 170171173214 КПК України при його внесенні та судовому розгляді.

При цьому колегія суддів зазначає, що у кримінальному провадженні, яке 11.02.2014 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140000000110 про вчинення кримінального правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 205 КК України, жодні особи не є підозрюваними, обвинуваченими або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Погоджуючи клопотання слідчого, прокурор не врахував те, що у ньому не міститься посилання на докази факту завдання шкоди і розміру шкоди, що свідчить про не

В зв'язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне повернути прокурору матеріали для належного виконання вимог ст. 171 КПК України.

Відповідно до ст. ст. 409 - 410 КПК України, - неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, тягнуть скасування судового рішення, а з урахуванням вимог ст. 407 цього Кодексу зі скасуванням ухвали слідчого судді й постановленням нової ухвали.

Отже, з наведеного вбачається, що ні слідчим, ні слідчим суддею не були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при прийнятті рішення про накладення арешту на майно.

У зв'язку з чим апеляційна скарга, ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, оскільки слідчим суддею постановлено судове рішення, яке не може бути визнане законним. Отже, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, з постановленням нової ухвали, якою клопотання слідчого необхідно повернути для усунення допущених недоліків.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404405407419422 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2016 року, про накладення арешту на майноскасувати та постановити нову, якою клопотання слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області ОСОБА_5 в рамках кримінального провадження № 12014140000000110 від 11.02.2014 року повернути прокурору для належного виконання вимог ст. 171 КПК України, протягом 72 годин з дня отримання ухвали

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді апеляційного суду:

 

УКРАЇНА

ВИЩА  РАДА  ПРАВОСУДДЯ

ТРЕТЯ ДИСЦИПЛІНАРНА ПАЛАТА

 

РІШЕННЯ

26 липня 2017 року

Київ

№  2240/3дп/15-17

Про притягнення судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюка О.А. до дисциплінарної відповідальності

 


Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Гречківського П.М., Овсієнка А.А., Худика М.П., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Петренка Миколи Миколайовича стосовно судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюка Олександра Андрійовича,

встановила:

наказом № 20 начальника управління юстиції Дніпропетровського облвиконкому від 4 березня 1989 року Антонюк Олександр Андрійович зарахований до штату Жовтневого районного народного суду міста Дніпропетровська. Постановою Верховної Ради України від 22 квітня 1999 року № 607-14 Антонюк О.А. обраний суддею Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

Зі змісту характеристики, підписаної головою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Гончаренком В.М., вбачається, що Антонюк О.А. за час роботи на посаді судді зарекомендував себе грамотним, сумлінним та ініціативним суддею, який вміє координувати та спрямовувати роботу працівників апарату суду. До дисциплінарної відповідальності не притягувався.

До Вищої ради юстиції 12 вересня 2016 року (вх. П-1607/1/7-16) надійшла скарга Петренка Миколи Миколайовича щодо дій судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюка О.А. при постановленні ухвал суду від 10 травня та 2 вересня 2016 року (справи № 201/6635/16-к та № 201/12426/16-к відповідно) про задоволення клопотань слідчих з ВС ОВС СУФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області ОСОБИ_1 (від 10 травня 2016 року) та ОСОБИ_2 (від 1 вересня 2016 року) про арешт майна.

У скарзі порушено питання про притягнення зазначеного судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки, на думку автора скарги, «суддя Антонюк О.А. свавільно, зловживаючи своїми повноваженнями судді з метою «покриття» протиправних дій окремих працівників правоохоронних органів, та незважаючи на норми діючого законодавства і судове рішення вищестоящого суду, прийняв рішення, виходячи з своїх особистих міркувань, жодним чином не пов’язаних зі здійсненням правосуддя».

Петренко М.М. вказував, що працівниками державної фіскальної служби було безпідставно вилучено належні йому грошові кошти, які перевозилися як виручка від оптової реалізації непродовольчих товарів (одяг та взуття) з усіма необхідними супровідними документами. При цьому вилучення коштів супроводжувалося вимаганням хабара з боку працівників правоохоронних органів. Згодом на вилучені кошти на підставі ухвали слідчого судді Антонюка О.А. (від 10 травня 2016 року) було безпідставно накладено арешт. Незважаючи на те, що ухвала слідчого судді була скасована апеляційним судом, вилучені кошти власнику повернуті не були, натомість слідчий суддя Антонюк О.А. повторно незаконно наклав на них арешт (ухвала від 2 вересня 2016 року), по суті відтворивши зміст ухвали, яка вже була скасована апеляційним судом. Ухвала від 2 вересня 2016 року також була в подальшому скасована апеляційним судом. Розгляд клопотань слідчим суддею Антонюком О.А. супроводжувався численними порушеннями вимог чинного законодавства.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 12 вересня 2016 року зазначену скаргу було передано для проведення перевірки члену Вищої ради юстиції Мірошниченку А.М.

Відповідно до пункту 16-1 розділу ХV Конституції України, пункту 4 розділу ІІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» утворено Вищу раду правосуддя.

Пунктом 21 розділу ІІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що заяви та скарги, передані на розгляд члену Вищої ради юстиції за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом.

Відповідно до статті 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати від 26 квітня 2017 року № 998/3дп/15-17 стосовно судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюка О.А. відкрито дисциплінарну справу.

Суддя Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюк О.А. про засідання Третьої Дисциплінарної палати був повідомлений своєчасно та належним чином, на засідання втретє не з’явився.

Третя Дисциплінарна палата, заслухавши доповідача, дослідивши матеріали дисциплінарної справи та письмові пояснення судді, дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Антонюка О.А. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.

6 травня 2016 року на блокпосту, розташованому біля смт Межове Синельниківського району Дніпропетровської області, під час перевірки документів громадян ОСОБИ_3 та ОСОБИ_4 співробітники національної поліції виявили сумку з готівковими грошовими коштами, що містилися в 50 окремих пакетах, сумами від 3954 гривень до 33450 гривень. Підписи на пакетах відповідали назвам окремих населених пунктів з певними позначками («центр», «ринок», «АТБ» тощо). Вказані кошти того самого дня були вилучені старшим слідчим з ОВС СУФР ГУ ДФС в Дніпропетровській області ОСОБОЮ_2 (протокол огляду від 6 травня 2016 року, а.с. 7–9 провадження № 1кс/201/4072/16).

10 травня 2016 року старший слідчий з ОВС ВКР СУФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з клопотанням про накладення арешту на вилучені 6 травня 2016 року гроші та предмети («чорний поліетиленовий пакет з грошима в сумі 725 075 гривень, накладна № 4148 від 4 травня 2016 року, товарно-транспортна накладна АА12 № 12541»).

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 травня 2016 року (суддя Антонюк О.А.) задоволено клопотання старшого слідчого ОСОБИ_1 і накладено арешт на вказані у клопотанні гроші та предмети.

Таке рішення суд мотивував тим, що «дані, викладені у матеріалах кримінального провадження, дають підстави для висновку, що з метою встановлення відомостей про обставини вчинення зазначеного кримінального правопорушення накладання арешту на зазначене майно є необхідним».

17 червня 2016 року Петренко М.М. (власник арештованого майна) звернувся до суду із клопотанням про скасування арешту майна. При цьому Петренко М.М. посилався на низку грубих порушень процесуального та матеріального права, допущених суддею Антонюком О.А. під час розгляду справи, зокрема: порушення права власника майна бути присутнім під час розгляду справи про накладення арешту на це майно; необґрунтованість та безпідставність накладення арешту на майно.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 липня 2016 року (суддя Ходаківський М.П.) відмовлено у задоволенні клопотання Петренка М.М. про скасування арешту із посиланням на те, що «в ході розгляду клопотання не встановлено підстав того, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або вжитий ухвалою захід забезпечення кримінального провадження застосовано необґрунтовано».

29 липня 2016 року Петренко М.М. звернувся до апеляційного суду Дніпропетровської області з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 травня 2016 року про накладення арешту на майно та відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту.

Ухвалою від 15 серпня 2016 року апеляційний суд Дніпропетровської області частково задовольнив апеляційну скаргу Петренка М.М., ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 травня 2016 року скасував, постановив нову ухвалу, якою клопотання старшого слідчого ОСОБИ_1 повернув для виконання вимог статті 171 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України). Таке рішення суд мотивував тим, що «ні орган досудового розслідування, який вносив клопотання, ні слідчий суддя, задовольняючи зазначене клопотання, не звернули увагу на те, що на день розгляду справи в суді першої інстанції жодній особі у даному кримінальному провадженні не пред’явлено підозри, жодну особу не визнано потерпілою, розмір завданих кримінальним правопорушенням збитків належним чином не визначено та цивільний позов не заявлений у межах кримінального провадження».

1 вересня 2016 року старший слідчий з ОВС СУФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області майор податкової міліції ОСОБА_2 звернувся до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська із клопотанням про накладення арешту на гроші та предмети, вилучені 6 травня 2016 року під час огляду речей ОСОБИ_4 у службовому приміщенні Межівського відділення поліції Синельниківського відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області, а саме: чорний поліетиленовий пакет з грошима в сумі 725 075 гривень, накладну № 4148 від 4 травня 2016 року, товарно-транспортну накладну АА12 № 12541. Зміст клопотання та набір доказів, якими обґрунтовувалися наведені у ньому обставини, були аналогічними змісту та набору доказів, доданих до клопотання від 10 травня 2016 року, що згадувалося вище.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 2 вересня 2016 року суддя Антонюк О.А. задовольнив клопотання слідчого ОСОБИ_2 та наклав арешт на вказані у клопотанні гроші та предмети. При цьому суддя навів мотиви, ідентичні тим, що були використані в ухвалі від 10 травня 2016 року.

7 вересня 2016 року адвокат ОСОБА_5 в інтересах Петренка М.М. звернулась до апеляційного суду Дніпропетровської області з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпра від 2 вересня 2016 року.

Ухвалою від 23 вересня 2016 року апеляційний суд Дніпропетровської області частково задовольнив апеляційну скаргу адвоката ОСОБИ_5 в інтересах Петренка М.М., ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 2 вересня 2016 року скасував та постановив нову, якою клопотання старшого слідчого ОСОБИ_2 повернув прокурору для належного виконання вимог статті 171 КПК України.

Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку, що при постановленні ухвал від 10 травня та 2 вересня 2016 року суддею Антонюком О.А. допущено низку грубих порушень норм чинного законодавства, які свідчать про його необ’єктивність та упередженість.

Так, відповідно до пункту 2 частини другої статті 171 КПК України клопотання про арешт майна повинно містити належне обґрунтування необхідності арешту майна, його мету та підстави.

Всупереч вимогам пункту 2 частини другої статті 171 КПК України слідчий ОСОБА_1 у клопотанні від 10 травня 2016 року та слідчий ОСОБА_2 у клопотанні від 1 вересня 2016 року обмежились лише загальною фразою («враховуючи те, що в ході досудового розслідування є достатньо підстав вважати, що гроші, які були вилучені у ОСОБИ_4, набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, є доходами від них або на них було спрямоване кримінальне правопорушення, виникла необхідність в накладенні арешту на ці грошові кошти»), яка не містить належного обґрунтування необхідності накладення арешту на майно. Окрім цього, в клопотанні не зазначено мету та конкретні відомості у справі, які б слугували підставою для накладення арешту.

Більше того, в клопотаннях відсутнє обґрунтування висновку слідчих про зв’язок вилученого майна із вчиненим злочином, передбаченим частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (далі – КК України). Так, у клопотаннях слідчі зазначили, що «під час виконання доручення слідчого оперативними співробітниками ОУ ГУ ДФС у Дніпропетровській області було встановлено, що до схеми конвертації та транспортування готівки причетні службові особи ОСОБА_6 … Також встановлено основного кур’єра, який співпрацює з ОСОБОЮ_6, а саме: ОСОБА_4 …». При цьому не вказано, на підставі чого оперативні співробітники встановили причетність ОСОБИ_4 та громадянина ОСОБА_6 до здійснення фіктивного підприємництва ОСОБОЮ_7, ОСОБОЮ_8, ОСОБОЮ_9, ОСОБОЮ_10, ОСОБОЮ_11, ОСОБОЮ_12 та іншими невстановленими особами, щодо яких відкрито кримінальне провадження № 12014140000000110.

Відповідно до частини першої статті 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту. Втім, усупереч вимогам вказаної норми суддя Антонюк О.А. задовольнив клопотання ОСОБИ_1 та ОСОБИ_2.

Як вбачається зі змісту ухвал від 10 травня та 2 вересня 2016 року, суддя Антонюк О.А. визнав ці клопотання обґрунтованими, зазначивши: «…суд вважає клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки дані, викладені у матеріалах кримінального провадження, дають підстави для висновку, що накладання арешту на зазначене майно є необхідним». При цьому суддя не вказав, які саме матеріали справи свідчать про необхідність накладення такого арешту.

Згідно з вимогами частини першої статті 371 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Частиною четвертою статті 371 КПК України визначено, що вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Втім, як вбачається зі змісту ухвал від 10 травня та 1 вересня 2016 року, суддя Антонюк О.А. не зазначив жодних обґрунтованих мотивів чи підстав їх ухвалення, не вказавши, з яких мотивів він погоджується з аргументами слідчого, цим самим вчинивши дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме – «незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття … аргументів сторін щодо суті спору».

У своїх письмових поясненнях суддя Антонюк О.А. не погоджується із тим, що при постановленні ухвал ним не було зазначено жодних мотивів, з яких він погодився з аргументами слідчого, посилаючись на те, що згідно із практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Втім, на думку Третьої Дисциплінарної палати, у цьому випадку йдеться не про відсутність «детальної відповіді на кожний аргумент», а про загальну відсутність мотивації, співвідносної з метою, з якою згідно з вимогами частини другої статті 170 КПК України допускається арешт майна.

Як неодноразово наголошував, зокрема, Європейський суд з прав людини, вимога мотивування судового рішення – важлива процедурна гарантія від свавільності судових органів (див., зокрема, рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», §§ 29–30).

Виносячи зазначені ухвали від 10 травня та 1 вересня 2016 року без належної мотивації, суддя Антонюк О.А. поставив під сумнів їхню «несвавільність».

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких суд може накладати арешт на майно. Так, відповідно до вказаної норми арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Ні клопотання, ні матеріали обох проваджень в цілому не містять доказів того, що накладення арешту було необхідним для досягнення цілей, визначених частиною другою статті 170 КПК України.

Характер дій судді Антонюка О.А. вказує на те, що зазначені порушення могли бути допущені лише умисно, що є особливо очевидним у випадку винесення ухвали від 1 вересня 2016 року після скасування аналогічної ухвали апеляційним судом. Те, що суддя Антонюк О.А. без наведення будь-яких мотивів знехтував правовою позицією, викладеною у рішенні апеляційного суду, свідчить про його упередженість.

Відповідно до частини п’ятої статті 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

Згідно з частиною третьою статті 172 КПК України слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк у сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора чи цивільного позивача менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу. У такому разі тимчасово вилучене в особи майно підлягає негайному поверненню після спливу встановленого суддею строку, а у разі звернення в межах встановленого суддею строку з клопотанням після усунення недоліків – після розгляду клопотання та відмови в його задоволенні.

Як вбачається із матеріалів провадження № 1-кс/201/4072/16 (а.с. 96), ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області, якою було встановлено строк у 72 години для усунення недоліків, було направлено прокурору відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБІ_13 та старшому слідчому ОВС ВКР СУФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області ОСОБІ_14 22 серпня 2016 року. Повторне клопотання було подане старшим слідчим ОСОБОЮ_2 лише 1 вересня 2016 року. Як свідчать матеріали провадження, суддя Антонюк В.О. не з’ясовував часу отримання ухвали, а отже, і не перевіряв дотримання у цій частині вимог закону щодо строку подання клопотання.

За таких умов необґрунтоване та незаконне застосування арешту майна порушує основоположне право людини – право власності, гарантоване статтею 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 41 Конституції України.

У своїх поясненнях суддя Антонюк О.А. поставив під сумнів твердження ОСОБИ_14 про належність вилучених грошових сум саме йому, посилаючись на те, що володільцем коштів є ОСОБА_4, який, у свою чергу, під час допиту пояснив, що вказані вище грошові кошти належать підприємцю ОСОБІ_6 Третя Дисциплінарна палата вважає, що визначення конкретної особи, якій належали кошти, ніяк не впливає на правову оцінку дій судді Антонюка О.А. Як видно з матеріалів дисциплінарної справи, відсутні будь-які підстави вважати вилучене майно нічийним або безгосподарним, з огляду на що його необґрунтований арешт порушує право власності як основоположне право людини.

Також суддя Антонюк О.А. посилається на те, що у судове засідання документів, що підтверджують законність походження вилучених грошових коштів, надано не було. Ця обставина, на думку Третьої Дисциплінарної палати, не має правового значення, з огляду на предмет доказування у відповідній категорії справ, визначений частиною другою статті 170 КПК України.

Таким чином, дії Антонюка О.А. стосовно необґрунтованого накладення арешту утворюють склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла на момент вчинення суддею Антонюком О.А. вказаних дій), – умисне допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

Також при розгляді справи суддею порушено право на справедливий суд як основоположне право людини шляхом повного усунення особи, в якої майно було вилучене, та ймовірних власників майна (ОСОБИ_16 та ОСОБИ_14) від судового розгляду. Як вбачається зі змісту ухвал Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 травня та 2 вересня 2016 року, судові засідання, в яких розглядалися клопотання про арешт майна 10 травня та 1 вересня 2016 року, проводилися без участі володільця та власника вилученого майна, яких про засідання не було повідомлено.

Згідно з частиною першою статті 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності – також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Відповідно до частини другої цієї статті клопотання може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна. Втім, таке правило встановлене лише щодо майна, яке не було тимчасово вилучене. З огляду на вказане підлягають відхиленню доводи судді Антонюка О.А., викладені у його письмових поясненнях, про те, що стаття 172 КПК України начебто дозволяла розгляд клопотання без повідомлення власника майна.

З огляду на вимоги частини другої статті 134 КПК України виклик власника майна є обов’язком суду. При цьому, хоча законодавством і передбачено можливий розгляд справи без власника вилученого майна, це не знімає з суду обов’язку виклику такого власника в судове засідання.

Матеріали справ № 201/6635/16-к (а.с. 11–14) та № 201/12426/16-к (а.с. 2–12) не містять жодних підтверджень того, що ОСОБИ_14, ОСОБИ_6 (ймовірних власників майна) чи ОСОБИ_4 (особу, в якої було вилучено майно, користувача) було повідомлено про час та місце розгляду зазначених клопотань про арешт майна.

Крім того, у матеріалах справ відсутнє будь-яке підтвердження виконання суддею Антонюком О.А. вимог частини сьомої статті 173 КПК України щодо надсилання особі, щодо майна якої вирішувалося питання про арешт, постановленої ухвали (згідно із вказаною нормою ухвала повинна бути надіслана не пізніше наступного робочого дня після її постановлення).

Безпідставне неповідомлення власника та володільця тимчасово вилученого майна про час та місце судового засідання щодо накладення арешту на таке майно, а також ненадіслання копій ухвал, постановлених за результатами розгляду, також є порушенням права на справедливий суд і утворюють склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла на момент вчинення суддею Антонюком О.А. вказаних дій).

Надані суддею Антонюком О.А. письмові пояснення викладених вище висновків не спростовують. Зокрема, підлягають відхиленню доводи судді про те, що порушення норм процесуального права, які були допущені під час розгляду клопотань, мають ознаки суддівської помилки. Як було зазначено вище, характер дій судді, зокрема допущення ідентичних порушень закону вже після скасування першої з ухвал апеляційним судом, свідчить про їх умисність.

Крім того, суддя посилався на те, що скарга Петренка М.М. була подана до Вищої ради юстиції з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки стосувалася судді першої інстанції, дисциплінарне провадження щодо якого повинна була здійснювати Вища кваліфікаційна комісія суддів України, а тому підлягала залишенню без розгляду та поверненню скаржнику.

Оцінюючи цей довід, Третя Дисциплінарна палата зазначає, що хоча на момент подачі скарги існували підстави для її залишення без розгляду та повернення скаржнику, із набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року Вища рада правосуддя була визначена органом, повноважним здійснювати дисциплінарне провадження щодо всіх суддів.

Згідно з пунктом 21 розділу ІІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» заяви та скарги, передані на розгляд члену Вищої ради юстиції за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом.

Відповідно до статті 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя. Отже, на сьогодні перешкод для розгляду скарги Петренка М.М. стосовно судді Антонюка О.А. немає.

Таким чином, при розгляді дисциплінарної справи встановлено, що суддя Антонюк О.А. здійснив низку порушень процесуального законодавства. Характер таких порушень у сукупності свідчить про упередженість та необ’єктивність судді під час розгляду справ № 201/6635/16-к та № 201/12426/16-к.

Зокрема, на упередженість та необ’єктивність судді, а отже, на вчинення порушень внаслідок умислу, вказують значна кількість і явний характер допущених порушень, ігнорування правової позиції апеляційного суду щодо необґрунтованості клопотання після скасування першої із винесених суддею ухвал і задоволення ідентичного за змістом клопотання про арешт майна. Зважаючи на тривалий досвід роботи Антонюка О.А. суддею, допущені порушення не можуть бути пояснені його недосвідченістю.

Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддею Антонюком О.А. умисно вчинено дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року в редакції, що діяла на момент вчинення суддею вказаних дій, – незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Також у діях судді Антонюка О.А. наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року у відповідній редакції, а саме умисне або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод. Зокрема, суддею Антонюком О.А. багаторазово порушено такі основоположні права людини, як право власності та право на справедливий суд.

Характер наслідків, передбачених законом для вказаних дисциплінарних проступків, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року та новим Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року не змінився.

Так, підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено дисциплінарну відповідальність за незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Дисциплінарний проступок у вигляді умисного допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року.

Редакційні зміни в описі незаконних діянь суддів, що є підставою для звільнення їх з посади, не призвели до пом’якшення відповідальності за такі діяння. При цьому всі досліджені редакції опису таких діянь повністю охоплюють дії, вчинені суддею Антонюком О.А.

Таким чином, відповідальність за дії, вчиненні суддею Антонюком О.А., не скасовано та не пом’якшено (вона також не стала більш суворою), а отже, суддя Антонюк О.А. може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відповідні дії.

Згідно з частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року у редакції, що була чинною на момент вчинення суддею Антонюком О.А. відповідних дій, дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Чинним Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року цей строк скорочено не було (частина одинадцята статті 109 Закону), і на сьогодні він не закінчився.

З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддя Антонюк О.А. повинен бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Визначаючи вид стягнення, що має бути застосований до судді Антонюка О.А., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує позитивну характеристику судді. Водночас Третя Дисциплінарна палата вважає за необхідне зазначити, що дії судді Антонюка А.О. мали умисний характер і спричинили суттєві негативні наслідки для авторитету судової влади в Україні. Зважаючи на характер правопорушень, допущених суддею, а також на наслідки, що настали за результатами вчинених діянь, враховуючи позитивні дані про особу судді, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про відсторонення на 6 місяців від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, і подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді є пропорційним вчиненому та виправданим.

На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

вирішила:

притягнути суддю Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюка Олександра Андрійовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про відсторонення на 6 місяців від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, і подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя не пізніше тридцяти днів із дня його ухвалення.

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя                                 І.Ю. Мамонтова

 

Члени Третьої Дисциплінарної                               

палати Вищої ради правосуддя                                 П.М. Гречківський

                                                                                    

                                                                                      А.А. Овсієнко

 

                                                                                      М.П. Худик

УКРАЇНА

ВИЩА  РАДА  ПРАВОСУДДЯ

РІШЕННЯ

 

17  жовтня 2017 року    

                                                     № 344/1дп/15-17

   Київ

 

         № 3307/0/15-17

 

Про зміну рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 липня 2017 року                    № 2240/3дп/15-17 про притягнення судді Жовтневого районного                      суду міста Дніпропетровська                    Антонюка О.А. до дисциплінарної відповідальності

Вища рада правосуддя, розглянувши скарги судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюка Олександра Андрійовича на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 липня               2017 року № 2240/3дп/15-17 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 21 та 28 серпня 2017 року надійшли скарги судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюка О.А. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 липня 2017 року № 2240/3дп/15-17 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, одна з яких подана ним особисто, а інша – через його представника – адвоката Жмайло Н.В. (надалі – скарги).

У скаргах суддя просить скасувати рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 липня 2017 року № 2240/3дп/15-17 та закрити стосовно нього дисциплінарне провадження.

Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 21 та 28 серпня 2017 року скарги судді              Антонюка О.А. передано для проведення перевірки члену Вищої ради правосуддя Лесько А.О.

Скарги подано з дотриманням вимог, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

За результатами перевірки член Вищої ради правосуддя Лесько А.О. дійшла висновку про необґрунтованість скарг та відсутність підстав для скасування рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 липня 2017 року № 2240/3дп/15-17 (висновок від 25 вересня 2017 року).

Суддя Антонюк О.А., заявник Петренко  М.М. повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначена інформація оприлюднена на офіційному            веб-сайті Вищої ради правосуддя.

Вища рада правосуддя, вивчивши скарги та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя                Лесько А.О., представників судді Антонюка О.А. – Жмайло Н.В. та               Поліщук С.Ю., дійшла висновку, що рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 липня 2017 року № 2240/3дп/15-17 необхідно змінити з огляду на таке.

До Вищої ради юстиції 12 вересня 2016 року (вх. № П-1607/1/7-16) надійшла дисциплінарна скарга Петренка М.М. на дії судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюка О.А. при постановленні ухвал суду від 10 травня та 2 вересня 2016 року (справи № 201/6635/16-к та № 201/12426/16-к відповідно) про задоволення клопотань слідчих з ВС ОВС СУФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області Аріфуліна Р.Ф. (від 10 травня   2016 року) та Князєва В.С. (від 1 вересня 2016 року) про арешт майна.

У дисциплінарній скарзі порушено питання про притягнення зазначеного судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки, на думку автора дисциплінарної скарги, «суддя Антонюк О.А. свавільно, зловживаючи своїми повноваженнями судді з метою «покриття» протиправних дій окремих працівників правоохоронних органів, та, незважаючи на норми діючого законодавства і судове рішення вищестоящого суду, прийняв рішення, виходячи з своїх особистих міркувань, жодним чином не пов’язаних зі здійсненням правосуддя».

Петренко М.М. вказував, що працівниками Державної фіскальної служби України було безпідставно вилучено належні йому грошові кошти, які перевозилися як виручка від оптової реалізації непродовольчих товарів (одяг та взуття) з усіма необхідними супровідними документами. При цьому вилучення коштів супроводжувалося вимаганням хабара з боку працівників правоохоронних органів. Згодом на вилучені кошти на підставі ухвали слідчого судді Антонюка О.А. (від 10 травня 2016 року) було безпідставно накладено арешт. Незважаючи на те, що вказану ухвалу слідчого судді було скасовано апеляційним судом, вилучені кошти власнику повернуті не були. Натомість слідчий суддя Антонюк О.А. повторно незаконно наклав на них арешт (ухвала від 2 вересня 2016 року), по суті відтворивши зміст ухвали, скасованої апеляційним судом. Ухвала від 2 вересня 2016 року також була в подальшому скасована апеляційним судом. Розгляд клопотань слідчим суддею Антонюком О.А., на думку заявника, супроводжувався численними порушеннями вимог чинного законодавства.

Рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від                 26 липня 2017 року № 2240/3дп/15-17 суддю Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюка О.А. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про відсторонення на 6 місяців від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, і подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

При цьому Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходила із того, що при постановленні ухвал від 10 травня та 2 вересня 2016 року суддею Антонюком О.А. допущено низку грубих порушень норм чинного законодавства, які свідчать про його необ’єктивність та упередженість під час розгляду справ № 201/6635/16-к і № 201/12426/16-к, та дійшла висновку про наявність у діях судді ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1 частини першої та пунктом 4 частини першої                 статті  92 Закону України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, що діяла на момент вчинення суддею вказаних дій (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; умисне або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод: права власності, права на справедливий суд).

Так, у своєму рішенні Третя Дисциплінарна палата посилається на такі факти:

  • суддя Антонюк О.А., визнавши клопотання слідчих обґрунтованими, зазначав: «…суд вважає клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки дані, викладені у матеріалах кримінального провадження, дають підстави для висновку, що накладання арешту на зазначене майно є необхідним». При цьому суддя не вказав, які саме матеріали справи свідчать про необхідність накладення такого арешту;
  •  в ухвалах від 10 травня та 2 вересня 2016 року суддя не зазначив жодних обґрунтованих мотивів чи підстав їх ухвалення, не вказавши, з яких мотивів він погоджується з аргументами слідчого;
  • суддя не врахував, що ні клопотання, ні матеріали обох проваджень в цілому не містять доказів того, що накладення арешту було необхідним для досягнення цілей, визначених частиною другою                                              статті 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України);
  • суддя Антонюк О.А. без наведення будь-яких мотивів знехтував правовою позицією, викладеною у рішенні апеляційного суду;
  • суддею порушено основоположне право людини – право власності, гарантоване статтею 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 41 Конституції України;
  • суддею порушено право на справедливий суд як основоположне право людини шляхом повного усунення особи, в якої майно було вилучене, та ймовірних власників майна (ОСОБА_1 та ОСОБА_2) від судового розгляду. Судові засідання, в яких розглядалися клопотання про арешт майна 10 травня та 2 вересня 2016 року, проводилися без участі володільця та власника вилученого майна, яких про засідання не було повідомлено;
  • у матеріалах справ відсутнє будь-яке підтвердження виконання суддею Антонюком О.А. вимог частини сьомої статті 173 КПК України щодо надсилання особі, щодо майна якої вирішувалося питання про арешт, ухвали про арешт майна. 

Враховуючи наведене, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що в діях судді Антонюка О.А. наявний склад дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1 частини першої та пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня               2010 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент вчинення суддею вказаних дій. Характер наслідків, передбачених законом для вказаних дисциплінарних проступків, після набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та новим Законом України від 2 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» не змінився.

Визначаючи вид стягнення, що має бути застосований до судді  Антонюка О.А., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходила з того, що дії зазначеного судді мали умисний характер і спричинили суттєві негативні наслідки для авторитету судової влади в Україні, врахувала характер правопорушень, допущених суддею, а також наслідки, що настали за результатами вчинених діянь, та дані про особу судді.

Суддя Антонюк О.А. вважає, що рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 липня 2017 року № 2240/3дп/15-17 є невмотивованим, постановленим за неповного та формального дослідження обставин справи, прийнятим за відсутності доказів та підлягає скасуванню з огляду на таке:

  • прийняття та передання члену Вищої ради юстиції скарги               Петренка М.М. від 12 вересня 2016 року здійснені з порушенням вимог закону, за відсутності у члена Вищої ради юстиції повноважень на проведення перевірки щодо судді місцевого суду, а у Третьої Дисциплінарної палати – на розгляд дисциплінарної справи;
  • висновки Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про те, що ухвали, постановлені суддею без належної мотивації, не узгоджуються з вимогами закону, не відповідають обставинам справи, зроблені за відсутності беззаперечних доказів про умисність дій судді;
  • ОСОБА_2 не є власником вказаних грошових коштів, розгляд справи без його виклику до суду не порушив його права на майно, а тому слідчим суддею не порушено права на справедливий суд;
  • відповідно до вимог чинного законодавства право особи на майно порушується тільки тоді, коли є конкретна особа, яка має право на майно; її право на майно порушується, оспорюється або не визнається. Неможливо порушити ілюзорне право ілюзорної особи. У рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не зазначено, чиє право власності порушено накладеним арештом;
  • виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством, а не Вища рада правосуддя. Ухвали слідчого судді були частково скасовані в подальшому ухвалами апеляційного суду Дніпропетровської області та повернуті для належного виконання вимог статті 171 КПК України; 
  • суддею не було вчинено дій, які б утворювали склад дисциплінарних проступків. Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не містить посилання на повні, всебічні та беззаперечні докази щодо необ’єктивності та упередженості судді;
  • ухвалюючи рішення, Третя Дисциплінарна палата не взяла до уваги повною мірою позитивних характеристик судді та відсутності негативних наслідків у зв’язку з постановленням вказаних ухвал.

Відповідно до частини дев’ятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» розгляд скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді здійснюється в порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

За результатами розгляду скарг судді Антонюка О.А. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 липня 2017 року             № 2240/3дп/15-17 та доданих до них документів, вивчення матеріалів дисциплінарного  провадження  встановлено таке.

Як убачається з матеріалів перевірки, 12 вересня 2016 року скарга Петренка М.М. надійшла до Вищої ради юстиції та була зареєстрована.

 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня                2016 року «Про судоустрій і статус суддів», згідно з яким Вища рада правосуддя визначена органом, уповноваженим здійснювати дисциплінарне провадження щодо суддів всіх інстанцій.

Відповідно до пункту 21 розділу III Закону України «Про Вищу раду правосуддя» заяви та скарги, передані на розгляд члену Вищої ради юстиції за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом.

За таких обставин доводи скарг судді Антонюка О.А. щодо неправомірності прийняття та розгляду Вищою радою юстиції, а в подальшому – Вищою радою правосуддя скарги Петренка М.М. не можуть бути взяті до уваги.

Також не відповідають дійсності твердження судді щодо вмотивованості постановлених ним ухвал, оскільки спростовуються матеріалами справ                     № 201/6635/16-к, № 201/12426/16-к та долученими до них під час перевірки документами.

Згідно з вимогами частини першої статті 371 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 171 КПК України клопотання про арешт майна повинно містити належне обґрунтування необхідності арешту майна, його мету та підстави. При вирішенні питання про арешт майна  слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна.

Відсутність правових підстав для вирішення питання про арешт майна підтверджено також висновками суду апеляційної інстанції,  в ухвалах якого від  15 серпня та 23 вересня 2016 року зазначено, що ні орган досудового розслідування, який вносив клопотання, ні слідчий суддя, задовольняючи зазначене клопотання, не звернули увагу на те, що на день розгляду справи в суді першої інстанції жодній особі в цьому кримінальному провадженні не пред’явлено підозри, жодну особу не визнано потерпілою, розмір завданих кримінальним правопорушенням збитків належним чином не визначено та цивільний позов не заявлений у межах кримінального провадження. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання про арешт майна не відповідало встановленим  чинним законодавством вимогам щодо його змісту, на що слідчий суддя не звернув уваги та в порушення вимог частини третьої статті 172 КПК України дійшов до необґрунтованого висновку про необхідність його задоволення. 

У частині першій статті 173 КПК України зазначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.

Як зазначено у Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів, чіткі вмотивованість та обґрунтування є основними вимогами до судових рішень та важливим елементом права на справедливий суд (пункт 3). Виклад мотивів прийняття рішення не лише полегшує розуміння судового рішення та сприяє визнанню сторонами його суті, а й є насамперед гарантією проти нелегітимних рішень (пункт 35). Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме поваги до права на захист та на справедливий суд).

У пункті 62 рішення від 5 лютого 2015 року у справі «Бочан проти України (№ 2)» Європейський суд з прав людини вказав, що в рішенні у справі «Хамідов проти Росії» безпідставність висновку національних судів щодо фактів була «такою разючою та відчутною», що Суд постановив, що провадження, на яке скаржився заявник, мало вважатися «грубим свавіллям» (див. рішення у справі «Хамідов проти Росії», пункт 174).

Проте, суддя Антонюк О.А., задовольняючи клопотання, в ухвалах від             10 травня та 2 вересня 2016 року не зазначив мотивів із посиланням на конкретні матеріали кримінального провадження та надані слідчими докази, на підставі яких він вважав доведеними всі зазначені у клопотаннях обставини.

Щодо доводів судді Антонюка О.А. про те, що відповідно до частини другої статті 172 КПК України клопотання про арешт майна може розглядатися без повідомлення власника майна слід зазначити таке.

Вказаною нормою передбачено, що клопотання може розглядатися без повідомлення власника майна, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна. Проте суддя не зауважив, що таке правило встановлене лише щодо майна, яке не було тимчасово вилучене.

У частині другій статті 134 КПК України зазначено, що виклик власника майна є обов’язком суду. При цьому хоча законодавством і передбачено можливість розгляду справи без власника вилученого майна, це не знімає із суду обов’язку щодо виклику його власника в судове засідання.

Також у матеріалах справи відсутнє будь-яке підтвердження виконання суддею Антонюком О.А. вимог частини сьомої статті 173 КПК України щодо надсилання особі, щодо майна якої вирішувалося питання про арешт, постановленої ухвали.

Отже, наведене свідчить про низку порушеннь норм процесуального права суддею Антонюком О.А., що і було встановлено Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя.

Твердження скарг судді про те, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя фактично вийшла за межі своїх повноважень, надавши оцінку постановленим слідчим суддею ухвалам від 10 травня та 2 вересня 2016 року, також є помилковими.

Орган, що здійснює дисциплінарне провадження стосовно судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, при цьому зобов’язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які мають наслідком дисциплінарну відповідальність судді, визначену законом.

Оскаржуваним рішенням Третьої Дисциплінарної палати не було встановлено або оцінено обставин судових справ № 201/6635/16-к та                         № 201/12426/16-к чи вирішено питань про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, перевірено законність і обґрунтованість ухвалених судових рішень. Зазначене рішення містить виключно оцінку дій судді Антонюка О.А. під час розгляду вказаних справ, надану органом, який здійснює дисциплінарне провадження, щодо судді відповідно до Законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».

У вказаному рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя зазначено про вчинення дій, які свідчать про їх умисність або грубу недбалість, оскільки  суддя Антонюк О.А. без наведення будь-яких мотивів не взяв до уваги висновків суду апеляційної інстанції, викладених в ухвалі апеляційного суду від 15 серпня 2016 року щодо необґрунтованості клопотання слідчого після скасування першої із винесених суддею ухвал і задоволення ідентичного за змістом клопотання про арешт майна.

Така мотивація Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя стосується не законності чи обґрунтованості судових рішень, а оцінки дій Антонюка О.А. як судді та висновку про невиконання обов’язків, покладених на нього Конституцією України та процесуальним законом, що не виходить за межі повноважень дисциплінарного органу.

У зв’язку із цим підлягають відхиленню твердження скарг про те, що суддею не було вчинено дій, які б утворювали склад дисциплінарних проступків, а також про те, що рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не містить посилання на повні, всебічні та беззаперечні докази щодо необ’єктивності та упередженості судді.

При цьому наявність ознак дисциплінарного проступку в діях судді Антонюка О.А. Третьою Дисциплінарною палатою встановлено не виключно у зв’язку із допущенням суддею порушень вказаних норм законодавства, а й у зв’язку із встановленням фактів, які дали підстави для висновку, що характер дій судді, зокрема повторне допущення тих самих порушень закону вже після скасування першої з ухвал апеляційним судом, свідчить про їх умисність.

Водночас не можна погодитись із висновком Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, про те, що застосований суддею необґрунтований арешт вилученого майна порушує право власності як основоположне право людини, гарантоване статтею 41 Конституції України та статтею 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, обґрунтовуючи ту обставину, що діями судді не завдано непоправної майнової шкоди власнику арештованого майна, представники судді надали в засіданні Вищої ради правосуддя документи, які свідчать, що             17 лютого 2017 року ухвалою слідчого судді  Жовтневого районного суду               міста Дніпропетровська  було зобов’язано  слідчого з ВС ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області Князєва В.С. повернути згідно з вимогами                  статті 169 КПК України грошові кошти у сумі 725 075 грн, які були вилучені під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні                         № 1201410000000110 від 11 лютого 2014 року їх володільцю ОСОБА_3, лист Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на підтвердження  виконання ухвали суду з доданою копією розписки ОСОБА_3 про одержання зазначених коштів.

Також слід погодитися з доводами судді Антонюка О.А. про те, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя при визначенні виду дисциплінарного стягнення не в повному обсязі  врахувала  дані про його особу, тривале належне виконання обов’язків судді та відсутність непоправних  негативних наслідків у зв’язку з постановленням вказаних ухвал.

Суддя Антонюк О.А. працює на посаді судді з 1988 року, статистичні показники роботи судді свідчать про високу якість розгляду справ, до дисциплінарної відповідальності притягається вперше.

За таких обставин Вища рада правосуддя дійшла висновку, що до судді Антонюка О.А. може бути застосовано менш суворий вид дисциплінарного стягнення – сувора догана – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Таким чином, скарга судді Антонюка О.А. підлягає частковому задоволенню, а рішення Третьої Дисциплінарної палати Дисциплінарної палати слід змінити, застосувавши до вказаного судді інший вид дисциплінарного стягнення.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя, керуючись статтею                   131 Конституції України, статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя,

вирішила:

  1. змінити рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 липня 2017 року № 2240/3дп/15-17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюка Олександра Андрійовича;
  2. застосувати до судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюка Олександра Андрійовича дисциплінарне стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Заступник Голови Вищої ради правосуддя                В.Е. Беляневич                       

Члени Вищої ради правосуддя

А.М. Бойко

 

Н.О. Волковицька

 

М.Б. Гусак

 

В.К. Комков

 

А.О. Лесько

 

Т.М. Малашенкова

 

О.В. Маловацький

 

В.А. Нежура

 

А.С. Олійник

 

 В.В. Шапран

                                                                                                                  

3
Нравится
  
1330 Просмотров
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення