Колишня дружина може і не проживати постійно із дитиною, проте все одно має право на утримання від колишнього чоловіка згідно ст. 84 СК України, якщо дитина після розлучення залишилася із матір’ю (13 червня 2018 р., № 750/9224/16-ц)

Фабула судового акту: Знають далеко не всі, але це закон: чоловіки сплачують не тільки аліменти на дітей, а і аліменти на утримання колишніх дружин у випадках передбачених ст. 84 СК України. Право на утримання виникає у дружини, коли дитина залишається постійно проживати з матір’ю до досягнення дитиною трьох років.

В цій справі колишня дружина подала на чоловіка позов про стягнення з нього аліментів на власне утримання в сумі 1/5 частин від усіх видів доходу.

Як часто трапляється у таких випадках дитина де-факто проживала з батьками своєї матері, тобто дідом та бабою. Сама ж матір навчалася у ВУЗі і проживала у гуртожитку більшість часу, з дитиною спілкувалася на вихідних.

Посилаючись на цей факт колишній чоловік доводив, що його колишня дружина не проживає з дитиною постійно, тому відсутні підстави для стягнення з нього аліментів на її утримання. Пункт 4, ст. 84 СК України передбачає, що «право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.» Суд апеляційної інстанції погодився із цим і відмовив у задоволенні позову.

Проте, ВС був іншої думки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що після розлучення за домовленістю сторін дитина залишилась проживати разом із матір’ю, а в матеріалах справи відсутнє рішення суду яке б визначало місце проживання дитини разом із дідом та бабою. Перебування матері на навчанні в іншому місці, неможливість забрати дитину до себе у гуртожиток, хоча і підтверджено листом служби у справах дітей, не свідчить про окреме проживання матері та дитини. Тому, є всі підстави для задоволення позову.

Аналізуйте судовий акт: Суд визначив місце проживання малолітнього сина з батьком, виходячи, зокрема, зі ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, та факту виїзду матері дитини за кордон (ВС/КЦС,справа № 754/5128/16-ц,03.05.18)

Право перевіряти цільове витрачання аліментів має у тому числі і суд (Святошинський райсуд № 759/9476/17 від 06.02.2018)

Аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися у випадку коли зазначена вище непрацездатна особа не забезпечена прожитковим мінімумом (ВС/КЦС, справа № 296/5385/17, 26.03.18)

Справи про збільшення розміру аліментів розглядаються за правилами альтернативної підсудності (№489/4826/16-ц від 23.01.2018)

Зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження, а саме зміну розміру аліментів, стягнутих у частці від заробітку одного з батьків дитини на розмір аліментів у твердій грошовій сумі (№ 6-143цс13 від 05.02.2014)

Заборгованість по сплаті аліментів, навіть значна, сама по собі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав (справа № 428/10911/16-ц, 27.11.17)

Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 750/9224/16-ц

провадження № 61-16837св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області, у складі колегії суддів: Шитченко Н. В., Бобрової І. О., Мамонової О. Є., від 31 січня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 29 жовтня 2011 року перебувала у шлюбі з відповідачем, від якого сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначала, що подружнє життя не склалося, сторони припинили шлюбні відносини, проживають окремо, спільного господарства не ведуть, а тому подальше збереження шлюбу вважає недоцільним. Крім того, просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини у розмірі ? від усіх видів доходів щомісячно, а також на її утримання у розмірі 1/5 до досягнення дитиною трьох років, посилаючись на те, що дитина після припинення шлюбних відносин залишається проживати з нею, вона потребує матеріального забезпечення.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд розірвати шлюб, укладений 29 жовтня 2011 року між нею та відповідачем; стягнути аліменти з відповідача на її користь на утримання доньки ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 від усіх видів доходів відповідача щомісячно; стягнути з відповідача на її користь аліменти на її утримання у розмірі 1/5 від усіх видів доходів відповідача щомісячно до досягнення дитиною трьох років.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова, у складі судді Карапути Л. В., від 01 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований 29 жовтня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис № 2263. Стягнуто зі ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30 вересня 2016 року і до досягнення нею повноліття. Стягнуто зі ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_2 у розмірі

1/5 частини від усіх видів доходу, починаючи з 30 вересня 2016 року

по 24 вересня 2018 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду у частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Суд першої інстанції визнав позовні вимоги доведеними. Задовольняючи позов у частині стягнення аліментів на утримання дружини, суд першої інстанції, врахувавши матеріальний стан та доходи сторін, виходив із того, що дитині сторін не виповнилось трьох років, а відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання дружини у розмірі 1/5 частини його сукупного доходу.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 17 січня 2017 року рішення суду першої інстанції у частини позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на час пред'явлення позову позивачем, яка є студенткою Харківського національного медичного університету, не надано належних та допустимих доказів спільного проживання з дитиною, що є обов'язковою умовою для стягнення аліментів на утримання дружини, так як дитина проживає з бабою та дідом.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 27 лютого 2017 року,

ОСОБА_2просить скасувати рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, оскільки поклав в основу свого рішення нові докази, які не були надані відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, а також відповідачем не наведено поважних причин вчасного неподання зазначених доказів. Суд не звернув уваги на те, що навчання позивача у м. Харкові носить тимчасовий характер, постійним місцем проживання залишається м. Чернігів. Апеляційний суд не застосував положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», згідно з якими фізична особа наділена правом мати кілька місць проживання.

У запереченні на касаційну скаргу, яке надійшло до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

04 квітня 2017 року, ОСОБА_3 просить відхилити касаційну скаргу та залишити без змін рішення апеляційного суду, посилаючись на те, що безпосередньої участі під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач не приймав, а тому був позбавлений можливості надати відповідні докази. Доводи касаційної скарги не спростовують законність рішення апеляційного суду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року справу за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»

(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

13 квітня 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 жовтня 2011 року, від якого вони мають неповнолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з довідкою Харківського національного медичного університету від 16 листопада 2016 року № 3103/09-01 ОСОБА_2 з 01 вересня 2013 року була зарахована на перший курс медичного факультету навчального закладу за денною формою навчання за кошти державного бюджету. Орієнтована дата закінчення навчання - червень 2019 року (а. с. 40).

Відповідно до листа служби у справах дітей Деснянської районної у м. Чернігові ради від 22 листопада 2016 року № 02-02/1673 малолітня ОСОБА_4 проживає у квартирі АДРЕСА_1 разом із дідусем та бабусею (батьками матері). Мати дитини ОСОБА_2 навчається на четвертому курсі денної форми навчання Харківського національного медичного університету та проживає у гуртожитку у м. Харкові, приїжджає у м. Чернігів лише на вихідні, забрати дитину до себе можливості не має (а. с. 41).

Відповідно до частин другої та шостої статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років і в разі розірвання шлюбу.

Згідно з частиною четвертою статті 84 СК України право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

За змістом частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Частина перша статті 257 СК України передбачає право баби, діда, прабаби, прадіда спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.

Встановивши, що ОСОБА_2 навчається у вищому навчальному закладі у іншому місті, апеляційний суд не звернув увагу на те, що за домовленістю сторін дитина після припинення шлюбних відносин залишилася проживати з матір'ю, питання щодо визначення місця проживання дитини з бабою та дідом у судовому порядку не вирішувалося, адже фактично дитина проживає з матір'ю, яка нею опікується, а нерегулярне тимчасове перебування матері у іншому місті у зв'язку з навчанням не може свідчити про їх окреме проживання й про те, що мати не займається утриманням дитини та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дружини на підставі статті 84 СК України.

Таким чином, суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 213 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини у справі та правильно вирішив спір.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 402 409 413 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 31 січня 2017 року скасувати, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова

від 01 листопада 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю.В. Черняк