Коли від оцінки з літератури залежить твоя свобода, або надихаючий кейс з судової практики

Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
Коли від оцінки з літератури залежить твоя свобода, або надихаючий кейс з судової практики - 0_91982500_1635349672_617974a8e0965.jpg

У Одесі суд засудив двох злодіїв до читання книг :-) Очевидно, вже читали / чули / знаєте про рішення Малиновського районного суду Одеси, який зобов'язав двох чоловіків, які крали дві автомагнітоли, прочитати вибрані літературні твори Тараса Шевченка, Марка Твена та Джека Лондона. Що ж, як мінімум, дуже людяне та неординарне рішення.

Рішення судді Олександра Гарського є дійсно взірцевим. Взірцевим у ньому виступає саме правозастосовний процес. Суддя не вийшов за межі власних суддівських повноважень при зобов’язанні засуджених прочитати книги. Він лише застосував положення кримінального закону, що міститься в редакції Кримінального кодексу України від 08.10.2016 року, та, на мій погляд, досить формальний та занедбаний в кримінальному судочинстві.

Так, положення п. 6 ч. 3 ст. 76 Кримінального кодексу України закріплюють право суду встановити для осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, вимоги щодо вчинення певних дій на період випробувального терміну. Із відомої мені судової практики, зазначені положення суддями використовувались зазвичай для:

  • заборони засудженому відвідувати місця продажу алкоголю та розважальні заклади (бари, ресторани);
  • заборони спілкування з певними особами, це як правило жертви злочинів;
  • зобов’язання повернути примусово вилучену дитину іншому з батьків.

Маємо революційний і не аби як сміливий спосіб застосування положення закону. Як зазначає сам суддя у своєму рішенні:

«Суд далекий від думки, що тільки за допомогою покарань встановлених у кримінальному законі можливо виправити людину. Очевидно, що це процес, який потребує окрім тривалого часу і індивідуального підходу, ще й сукупність певних соціально-виховних заходів, які б могли окрім помсти від держави ще й нести розумні людські цінності. Однак, якщо підходити механічно до призначення покарання, то і результат такої судової роботи буде відповідним».

Суддя мов наголошує на індивідуальному підході до призначення покарання в даному випадку, що цілком відповідає основним принципам призначення покарання.

Аналізуйте судовий акт: Кращий вихователь для злочинця - добра книжка (Вирок Малиновського райсуду м. Одеси від 20.10.2021 у справі 521/4558/21)

З матеріалів справи вбачається, що дві особи (23 та 19 років) здійснили закінчений замах на тяжкий злочин передбачений ч. 3 ст. 185 КК України – крадіжку з проникненням до автівок. За цей злочин передбачене покарання у виді позбавлення волі від 3 до 6 років. Серйозний вчинок для таких юних осіб.

Досліджуєчи особистість злочинців, суд встановив, що «…вони не є особами суспільно небезпечними, які здатні на системне вчинення кримінальних правопорушень проти власності… Допитуючи обвинувачених в судовому засіданні, судом встановлено, що вони фактично за своїм розвитком, ще неповнолітні діти…

Загалом відносини власності для обох обвинувачених є певною прогалиною в знаннях. І це не є дивним, оскільки вихованням обох обвинувачених вочевидь займались не в достатній мірі. Про це свідчить в тому числі мова, побудова речень, малий словарний запас слів, самі висловлювання, створення складних речень для пояснення своїх думок, точніше відсутність можливості і навіть здатності побудови в умі складного речення.

Про певну дитячу, майже нерозумну для дорослої людини поведінку свідчить також і обставини правопорушення, які показують, що вчинення крадіжки обвинуваченими відбувалось при наявності з собою всіх документів, які посвідчують особистість кожного (паспорти та інші документи). При цьому вказані документи були залишені у рюкзаку на місці скоєння правопорушення…». З досліджених судом особистостей засуджених можна зрозуміти, що то за юнаки.

Враховуючи їх особи, а також «чисте» минуле, цілком очевидним є думка про необхідність у звільнені їх від покарання пов’язаного з позбавленням волі. Я згоден з думкою, що відправляючи молодих осіб, які вперше оступились, до в’язниць, держава створює та готує наступне покоління злодіїв-рецидивістів. Адже що винесе особа від покарання в наслідок якого вона повинна провести тривали час в цілком сформованому кримінальному середовищі?!

Утім у цьому рішенні вбачається й спроба зробити відбування покарання з випробуванням не таким формальним, як це трапляється в більшості випадків.

Що представляє собою відбування покарання з випробуванням? Засуджена особа живе звичайним життям на волі, але час від часу з’являється до Центрів пробації за місцем реєстрації для «відмітки» - елемент нагляду за засудженим та за його діями («я тут, я нікуди не зник, веду себе чемно»). Крім того на таких осіб покладений додатковий обов’язок повідомити Центри пробації про зміну місця проживання. Та й усе! Що кажуть: відбувся легким переляком.

Яке виправне значення має такий спосіб відбування покарання? Мабуть, що не досить великий. Чи зможе людина щось переосмислити відбуваючи таке покарання? Лише те що добре, що все так закінчилось.

Прийняте ж судове рішення пропонує інший спосіб вирішення питання ефективності покарання під час відбування його з випробуванням – розвиток особистості. Я певен, що багато суддів, постановляючи вироки відносно осіб з низьким рівнем освіти, міркували про те, що причиною їх злочинів слугував зокрема низький рівень освіченості та обізнаності.

Мабуть, і суддя Гарський не один раз за своє суддівство тримав таку думку в голові, та очевидно, що терпець увірвався:

«На питання головуючого про характер свого навчання, обізнаність у літературі, за допомогою якої в тому числі, людина стає більш освіченою, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 повідомили, що майже нічого не читають. На предметні запитання про шкільну літературу, пояснили, що нічого не пам`ятають, а ОСОБА_1 повідомив, що не любить читання взагалі.

Суд робить висновок, що не за віком, а за розвитком, вказані особи є майже дітьми, зі своїм обмеженим внутрішнім світом, своїми образливим і вразливими почуттями. При певній життєвій перешкоді, така людина, не маючи життєвого досвіду, не маючи критичного мислення, допускає досить тривіальні вчинки, які за своїм змістом є очевидно суспільно небезпечними».

Що ж ми маємо? Перед засудженими є вибір: або протягом 1 року прочитати 3 книги та 1 вірш, або за невиконання умов відбування покарання з випробуванням відправитись до місць позбавлення волі на визначений судом термін. Наразі вбачається не уявна загроза позбавлення волі, а реальна. Концепція відбування покарання з випробуванням змінилась з пасивної: не відвідувати поганих місць, не вчиняти поганих дій, на активну: прочитати розумову літературу, вдосконалитись, інтелектуально вирости. Окремої уваги заслуговує й вдала на мій погляд суддівська підбірка літератури.

Враховуючи, що аналогічних випадків не було, перед Центрами пробації стоїть питання виконання покарання. Очевидним способом контролю за виконанням покарання є перевірка прочитаного, шляхом переказу, або звичайної бесіди на тему твору. Також можливим є залучення Центром пробації на громадських засадах викладача з літератури, яка по результатам переказу чи бесіди надасть свій висновок про засвоєний матеріал. До речі, вірш доречно було б і зобов’язати вивчити на пам’ять.

Той випадок коли від твоєї оцінки з літератури залежить твоя свобода.

Автор статті: Євтющенков Денис Олександрович

2679
Просмотров
1
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0