Клієнт не несе відповідальності за крадіжку грошей з його кредитної картки (КЦС/ВС у справі № № 336/3989/19 від 05.04.2021)

Фабула судового акту: Шахрайські дії з кредитними картками у нашій країні не є поодинокими.

У цій справі у позивача зловмисники викрали кредитну карту, зняли з неї всі кошти та ще й взяли на його ім’я кредит, а тому останньому довелося довго оббивати пороги судів, аби довести, що він не винен коштів банку.

Добре, що принаймні суди у цій справі стали на сторону ошуканого та захист його прав.

Однак, банк, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій на користь свого клієнта подав до ВС касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову.

Так банк, зокрема, посилався на те, що позивач не виконав вимоги кредитного договору щодо вжиття заходів щодо запобігання втрати персональних даних, чи інформації нанесеної на картку, а також не звернувся з вимогою заблокувати карту, як того вимагають умови кредитного договору, а отже, як то кажуть, «сам винен» і несе відповідальність за всі операції до моменту звернення власника карти до банку та блокування карти.

Позиція ВС: ВС послався, серед іншого, на ст. 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», де вказано, що у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до п. 9 р. VI Положення про порядок емісії електронних платежів засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Крім того, суди встановили, що позивач як користувач картки послуг щодо збільшення ліміту та замовлення послуги «Миттєва розстрочка» не замовляв та для їх виконання банком жодних дій не вчиняв, одразу звернувшись до найближчого відділення банку для з’ясування питання щодо зняття з його картки значної суми коштів без його розпорядження, а також звернувся до поліції з приводу шахрайських дій, проведених за його карткою.

Таким чином, ВС зроблено висновок про порушення банком вимог Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», умов та правил надання банківських послуг, що завдало позивачу істотної шкоди.

Отже, у даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення ст. 651 ЦК України та розірвати кредитний договір.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Дарування квартири не вбереже від накладення на неї стягнення задля повернення боргу (ВС/КЦС у справі № 263/16179/18 від 28.04.2021)

Відчуживши транспортні засоби відповідач вживав «право на зло», а тому правочини визнані судом фраудаторними та недійсними (КЦС/ВС у справі № 693/624/19 від 19.05.2021)

Одностороннє розірвання договору про надання правової допомоги НЕ є підставою для стягнення неустойки, штрафу або пені (ВС/КЦС у справі № 591/3176/17 від 11.11.2020)

Недійсність паспорту сторони договору не є підставою для визнання договору недійсним (ВС/КЦС у справі № 759/22877/19 від 02.12.2020)

Постанова

Іменем України

05 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 336/3989/19

провадження № 61-13978св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя

від 26 лютого 2020 року, ухвалене у складі судді Жупанової І. Б., та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С.,

Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі -

АТ БК «ПриватБанк») про захист прав споживачів та розірвання кредитного договору.

Позовна заява мотивована тим, що 12 вересня 2014 року між ним та

АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір

№ SAMDNWFC00009120837, на підставі якого отримано картку із встановленим кредитним лімітом у розмірі 3 000 гривень, зі сплатою процентів у розмірі 3,5 % річних. 20 липня 2018 року шляхом шахрайських дій з цієї картки було знято кредитні кошти у розмірі 66 715,00 грн. Про шахрайські дії він повідомив банк за телефоном гарячої лінії «3700» та звернувся до найближчого відділення АТ КБ «ПриватБанк». З отриманої виписки з карт/рахунку НОМЕР_1 йому стало відомо, що 20 липня 2018 року з його картрахунку викрадені кошти. Одночасно зі зняттям коштів без його відома та відповідного розпорядження, невідомими особами було збільшено кредитний ліміт до 23 000,00 грн та на рахунок позивача

№ НОМЕР_1 підключено послугу «Миттєва розстрочка» на загальну суму 51 000 грн (договір № 18072016278871, договір № 18072016278872 та договір № 18072016278873 на суму 17 000 грн кожен).

22 липня 2018 року Шевченківським відділенням поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - Шевченківський ВП Дніпровського ВП ГУ НП в Запорізькій області) за його заявою від 21 липня 2018 року порушено кримінальне провадження № 12018080080002533, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України (далі -

КК України).

Стверджував, що він не вчиняв будь-яких розпоряджень на списання грошових коштів зі свого рахунку шляхом подання платіжних доручень до АТ «КБ «ПриватБанк» ні в письмовому, ні в електронному виді

з використанням електронної системи «Приват24», або у будь-який інший спосіб. Крім того, не здійснював будь-яких дій, що могли б призвести до списання грошових коштів третіми особами. Послугу «Миттєва розстрочка» не оформлював.

Стверджував, що банк здійснював нараховування процентів на залишок на картковому рахунку та щомісячний платіж за послугою «Миттєва розстрочка», яку він не оформляв. Всього за період з 20 липня 2018 року по 10 травня 2019 року з його рахунку для сплати щомісячних платежів за послугою «Миттєва розстрочка» списано 45 438,96 грн, що підтверджено випискою з картрахунку НОМЕР_2 .

16 жовтня 2018 року банк письмово відмовив йому у припиненні нарахування процентів за кредитом та здійсненні списання заборгованості.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- розірвати кредитний договір від 12 вересня 2014 року

№ SAMDNWFC00009120837, укладений між ним та АТ КБ «ПриватБанк»;

- припинити нарахування по картці/рахунку № НОМЕР_2 , відкритої

в АТ КБ «ПриватБанк» щомісячних платежів за послугою «Миттєва розстрочка» № 18072016278871 , № 18072016278872 , 18072016278873 на загальну суму 51 000,00 грн та заборгованості за ними, які були оформлені на нього 20 липня 2018 року, скасувати раніше нараховані платежі та заборгованість за ними;

- зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок сплачених ним коштів за період з 20 липня 2018 року по 21 грудня 2019 року на картку/рахунок № НОМЕР_2 у розмірі 23 617,87 грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 12 вересня

2014 року № SAMDNWFC00009120837.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого

2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано кредитний договір від 12 вересня 2014 року

№ SAMDNWFC00009120837, укладений між ОСОБА_1 та

АТ КБ «ПриватБанк».

Припинено нарахування по картці/рахунку позивача № НОМЕР_2 в АТ КБ «ПриватБанк» щомісячних платежів за послугою «Миттєва розстрочка» № 18072016278871 , № 18072016278872 та 18072016278873 на загальну суму 51 000,00 грн та заборгованості за ними, які були оформлені на позивача 20 липня 2018 року, скасовано раніше нараховані платежі та заборгованість за ними.

Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок сплачених ОСОБА_1 коштів за період з 20 липня 2018 року по 21 грудня

2019 року на картку/рахунок № НОМЕР_2 у розмірі 23 617,87 грн,

у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором

від 12 вересня 2014 року №SAMDNWFC00009120837.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що позивач як користувач картки своїми діями чи бездіяльністю не сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, списання грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за його розпорядженням; виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, ОСОБА_1 повідомив про цей факт банк та звернувся до правоохоронних органів, враховуючи наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимов у повному обсязі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2020 року апеляційну АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого

2020 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з його висновками та вказав, що істотним порушенням з боку банку є факт здійснення операцій за кредитним рахунком позивача, які ним не замовлялися та не оформлялися, що завдало йому істотної шкоди

у вигляді нарахування додаткової заборгованості, яку він має погашати, та нарахування плати у великому розмірі за послугу «Миттєва розстрочка» за кредитні кошти, які ним не отримувались, а сама послуга не замовлялась. Тому наявні підстави для розірвання кредитного договору, оскільки банком було допущено вказане порушення, яке за своєю суттю є істотним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя

від 26 лютого 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду

від 20 серпня 2020 року, ухвалити судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

28 вересня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д. відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що до спірних правовідносин не застосовуються норми Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки його дія застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Банк посилався на те, що підставою визнання договору недійсним є недодержання у момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою-шостою статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), проте судами попередніх інстанцій не були встановлені зазначені обставини та не застосовано норми статей 203 215 ЦК України.

Також АТ КБ «ПриватБанк» посилалось на те, що ОСОБА_1 не виконав вимоги кредитного договору щодо вжиття заходів щодо запобігання втрати персональних даних, чи інформації нанесеної на картку. Суди не звернули увагу на те, що позивач не звернувся до банку з вимогою заблокувати карту, як того вимагають умови кредитного договору, тому держатель несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією до моменту звернення власника карти до банку та блокування карти.

Крім того, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу у встановлений касаційним судом строк не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № SAMDNWFC00009120837, на підставі якого отримано картку зі встановленим кредитним лімітом у розмірі 3 000 грн, процентна ставка 3,5 % річних.

20 липня 2018 року внаслідок дій третіх осіб з картки ОСОБА_1 знято кредитні кошти у розмірі 66 715,00 грн, що підтверджено випискою по рахунку № НОМЕР_1 (угода № SAMDNWFC00009120837).

20 липня 2018 року ОСОБА_1 повідомив про вказані обставини відповідача за телефоном гарячої лінії «3700» та звернувся до найближчого відділення АТ КБ «ПриватБанк», в якому отримав виписку за картою/рахунком НОМЕР_1 за 20 липня 2018 року, та встановив викрадення коштів.

20 липня 2018 року одночасно зі зняттям коштів без відома позивача збільшено кредитний ліміт за картою до 23 000,00 грн та на рахунок

№ НОМЕР_1 підключено послугу «Миттєва розстрочка» на загальну суму 51 000 грн (договір № 18072016278871, № 18072016278872 та

№ 18072016278873 на 17 000 грн кожен).

20 липня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» встановив, що 20 липня 2018 року здійснено операції за кредиткою, виданою ОСОБА_1 щодо підвищення кредитного ліміту з 18 000 грн до 23 000 грн. Відразу вчинено

26 переказів підряд по 2 550 грн кожний та 1 переказ на суму 408 грн, а також одночасно виконано 3 службові операції з надання коштів за послугою «Миттєва розстрочка» з укладенням договорів № 18072016278871 , № 18072016278872 та № 18072016278873 на суму кредиту по 17 000 грн кожен.

20 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до органів поліції.

22 липня 2018 року до ЄРДР внесені відомості про порушення кримінального провадження № 12018080080002533, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України про те, що невстановлена особа шляхом обману заволоділа грошовими коштами у розмірі 66 715, 00 грн з банківської карти «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , що знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , чим останньому спричинено матеріальну шкоду на вказану суму.

12 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до банку з листом, яким зауважив на незаконне списання з його рахунку грошових коштів та підключення послуг «Миттєва Розстрочка», просив АТ КБ «ПриватБанк» призупинити нарахування процентів за кредитом та списати заборгованість.

Листом від 16 жовтня 2018 року № 20.1.0.0.0.7/180912/3640

АТ КБ «ПриватБанк» відмовив ОСОБА_1 у припиненні нараховувати проценти та у списанні заборгованості.

Згідно з випискою з карти/рахунку НОМЕР_2 за період з 01 червня 2018 року по 10 травня 2019 року ОСОБА_1 щомісячно нараховувались проценти на залишок на картковому рахунку як щомісячний платіж за послугою «Миттєва розстрочка».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі -

в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального права та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

На підставі частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Згідно частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах.

Відповідно до пункту 1.1.2.1.13. Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови та правила) клієнт зобов`язаний інформувати банк, а також правоохоронні органи про факти втрати карти, стікеру, ПІНу, сім-карти мобільного телефону, отримання повідомлення про їх незаконне використання. У разі настання вищевказаних випадків необхідно звернутися до відділення банку за телефонами (безкоштовно) по Україні.

Згідно пункту 1.1.2.1.21. Умов та правил, клієнт зобов`язаний негайно повідомляти банк шляхом дзвінка до колцентру (протягом 15 хвилин) інформацію, що стала відома клієнту про втрату/викрадення карти, стікеру PayPass, сім-карти мобільного телефону, несанкціоновані транзакції по його рахунках (а також по рахунках 3-іх осіб).

Пунктом 1.1.3.1.7. Умов та правил передбачено, що банк зобов`язаний в разі виникнення овердрафта або одержання усного або письмового повідомлення власника або довіреної особи, переданого у порядку, передбаченому Правилами, про втрату/крадіжку картки або про можливість несанкціонованого використання картки третіми особами забезпечити призупинення розрахунків з використанням картки.

Згідно пунктів 2.1.1.10.10 та 2.1.1.10.11. Умов та правил клієнт дає свою згоду на те, що за замовчуванням при видачі картки банк блокує можливість використання карти в мережі інтернет, а також при здійсненні ризикових операцій у країні та за кордоном.

Відповідно до пункту 2.1.1.11.6. Умов та правил, суми коштів по операціях, які оскаржуються держателем, повертаються на картрахунок до повного врегулювання питання з протилежною стороною - банком який представив операцію.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб`єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Згідно пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до вимог пункту 6 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 05 листопада 2014 року, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин, користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платежів засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою правління Національного банку України

від 05 листопада 2014 року № 705, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Згідно з частинами другою третьою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою, четвертою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно положень статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 як користувач картки послуг щодо збільшення ліміту та замовлення послуги «Миттєва розстрочка» не замовляв та для їх виконання банком жодних дій не вчиняв, одразу звернувшись до найближчого відділення АТ КБ «ПриватБанк» для з`ясування питання щодо зняття з його картки значної суми коштів без його розпорядження, а також звернувся до поліції з приводу шахрайських дій, проведених за його карткою. При цьому відповідач у порушення вимог статей 12 81 ЦПК України не довів вину позивача у вказаних операціях, не виконав ухвалу суду першої інстанції про витребування доказів, зокрема, щодо вчинення позивачем будь-яких розпоряджень на списання грошових коштів зі свого рахунку шляхом подання платіжних доручень до

АТ «КБ «ПриватБанк» письмово, чи в електронному вигляді з використанням електронної системи «Приват24», а також оформлення позивачем послуги «Миттєва Розстрочка».

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про істотне порушення банком вимог Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Умов та правил надання банківських послуг, оскільки є факт здійснення операцій за кредитним рахунком позивача, які ним не замовлялися та не оформлялися, що завдало йому істотної шкоди у вигляді зарахування додаткової заборгованості, яку він має погашати, та нарахування плати у великому розмірі за послугу «Миттєва розстрочка» за кредитні кошти, які ним не отримувались, а сама послуга не замовлялась, тому правильно застосували до спірних правовідносин положення статті 651 ЦК України та розірвали кредитний договір.

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції правильно застосували правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд

у постановах від 14 лютого 2018 року у справі 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) та від 20 червня 2018 року у справі

№ 691/699/16-ц (касаційне провадження № 61-16504св18) вказану правову позицію підтримав.

Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі. Суд апеляційної інстанції правомірно залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Доводи касаційної скарги про незастосування норм статей 203, 215

ЦК України до спірних правовідносин, колегія суддів до уваги не бере, оскільки положенням частини першої статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання вимог закону

в момент вчинення правочину, тоді як порушення умов договору може бути підставою для його розірвання, а не визнання недійсним (стаття 651

ЦК України), а в цій справі предметом позову і є саме розірвання договору.

Посилання АТ КБ «ПриватБанк» як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 522/22780/15-ц (провадження № 61-23040св18),

від 10 квітня 2019 року у справі № 524/3979/16-ц (провадження

№ 61-20290св18) не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені

у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого

2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 серпня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник