Зобов’язати надати дозвіл на розробку проекту землеустрою не є втручанням у дискреційні повноваження органу ( КАС/ВС у справі №825/2228/18 від 02 липня 2020 року)

Фабула судового акту: Апелювання суб’єктів владних повноважень до наявності у них дискреційних повноваження стало каменем спотикання у багатьох судових спорах, пов’язаних з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності відповідних органів влади.

Типовим є посилання суб’єктів владних повноважень на неможливість втручання в дискреційні повноваження шляхом зобов’язання таких органів вчинити дії, які відносяться до їх компетенції.

Законодавство України не містить визначення поняття «дискреційні повноваження». Натомість, визначення наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Поширеною є практика відмов з підстав не визначених законодавством відповідними органами владних повноважень у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, або ж у самому затвердженні такого проекту.

Проте, підстави, за яких орган відмовляє у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою або у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу – надати дозвіл/затвердити проект землеустрою або відмовити в наданні дозволу/ затвердженні проекту, якщо для цього є законні підстави.

За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Натомість, КАС Верховного суду зазначає, що дискреційними повноваженнями є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Фактичні обставини:

Громадянин подав до міської ради заяву про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1 га.

Рішенням міської ради було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Не погоджуючись із такими діями особа звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін рішенням апеляційної інстанції, позов задоволено повністю.

Міська рада з вищевказаними судовими рішеннями не погодилася, тому звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати вказані рішення і відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Натомість, касаційний суд прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій правомірно задовольними позовні вимоги про зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналізуйте судовий акт: Орган Держгеокадастру НЕ має право відмовити у затвердженні проекту землеустрою з/д, яка приватизується, з будь-яких підстав, якщо такий проект погоджено у порядку встановленому ст. 186-1 ЗК України (ВС/КАС, № 820/4852/17 від 30 жовтня 2018р.

Незаконна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за ст. 118 ЗК України НЕ оскаржується, бо не перешкоджає заявнику у розробці такого проекту (ВС/КАС у справі №420/5288/18 від 29 серпня 2019 р.)

Орган місцевого самоврядування НЕ наділений дискреційними повноваженнями при прийнятті рішення про надання дозволу на розробку проекту відведення з/д за ст. 118 ЗК України (ВС/КАС у справі № 819/570/18 від 11 вересня 2019р)

Суб’єкт владних повноважень НЕ наділений дискреційними повноваженнями, тобто не має право діяти на власний розсуд, коли відповідно до закону правомірним є лише один варіант рішення чи діяльності (ВС/КАС від 06 березня 2019р, №1640/2594/18)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року

м. Київ

справа № 825/2228/18

провадження № К/9901/2933/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Стародуба О.П., Чиркіна С.М.

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Чернігівської міської ради

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.07.2018 (суддя Заяць О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2018 (головуючий суддя Земляна Г.В., судді Ісаєнко Ю.А., Лічевецький І.О.)

у справі №825/2228/18

за позовом ОСОБА_1

до Чернігівської міської ради

про визнання протиправним та скасування пункту рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

І. РУХ СПРАВИ

1. У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Чернігівської міської ради, в якій просив суд визнати протиправним та скасувати п. 7 рішення Чернігівської міської ради від 31.01.2018 № 27/VІІ-19 "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам, учасникам АТО, учасникам бойових дій, ветеранам війни для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального садівництва, індивідуального дачного будівництва та будівництва індивідуальних гаражів", яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Танкістів , орієнтовною площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); надати ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вулиці Танкістів у місті Чернігові , орієнтовною площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.07.2018 у справі №825/2228/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2018, позов задоволено повністю.

3. Чернігівська міська рада з вищевказаними судовими рішеннями не погодилася, тому звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.07.2018 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2018 у справі №825/2228/18 і відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

4. Від позивача до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 18.07.2017 ОСОБА_1 подав до Чернігівської міської ради заяву про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1 га. До заяви додані: копія паспорта та ідентифікаційного номеру; графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копія посвідчення учасника бойових дій. Відповідно до графічних матеріалів бажана земельна ділянка розташована в місті Чернігові по

вулиці Танкістів. 6 . Листом Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради від 04.08.2017 №4797 позивачу повідомили про тимчасову заборону на надання дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (вільних від забудови земель запасу комунальної власності) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) до затвердження проекту Детального плану території групи житлових кварталів «Лісковиця» (рішення Чернігівської міської ради від 28.11.2014 «Про надання дозволу на розроблення проекту Детального плану території групи житлових кварталів «Лісковиця»» (45 сесія 6 скликання). Для вирішення порушеного у заяві від 18.07.2017 питання запропоновано звернутись після затвердження вказаного проекту.

7. ОСОБА_1 оскаржив відмову Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради від 04.08.2017 №4797 до суду.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 27.09.2017 у справі №750/7851/17 визнано протиправною бездіяльність Чернігівської міської ради щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в місті Чернігові по вулиці Танкістів та зобов`язано Чернігівську міську раду на найближчому пленарному засіданні розглянути вказану заяву ОСОБА_1 і у разі відмови в її задоволенні - ухвалити мотивоване рішення з належним обґрунтуванням причини такої відмови.

8. 31.01.2018 рішенням Чернігівської міської ради № 21 №11-19 ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Танкістів , орієнтовною площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (п. 7).

9. Не погоджуючись із такими діями відповідача ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

10. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що відмова відповідача у наданні дозволу є незаконною, оскільки не ґрунтується на нормах ЗК України, де встановлено вичерпний перелік підстав, що можуть бути підставою для відмови у наданні такого дозволу.

11. Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суди виходили з того, що прийняття відповідачем безпідставного та необґрунтованого рішення є по суті зловживанням своїми повноваженнями та вимагає застосування судом ефективного способу відновлення порушеного права позивача.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

12. У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що рішенням Чернігівської міської ради від 28.11.2014 встановлено заборону на надання дозволів громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

13. На думку скаржника, суди неправомірно зобов`язали відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, оскільки це є втручанням у діяльність державного органу.

14. У відзиві на касаційну скаргу позивач посилається на те, що перелік підстав для надання дозволу на розробку проекту землеустрою є вичерпним і підстава, наведена Чернігівською міською радою для відмови не узгоджується з підставами, визначеними ст. 118 ЗК України. При цьому, повноваження відповідача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, на думку позивача, не є дискреційними.

VІ. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

16. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Слід зауважити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди повинні перевіряти їх на відповідність того, чи прийняті (вчинені) останні з дотриманням усіх вимог, визначених ч. 3 ст. 2 КАС України.

17. Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема Земельним кодексом України (по тексту - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".

18. За змістом ч. 1 - 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У ст. 121 ЗК передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (п. "б" ч. 1), для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара (п. "в" ч. 1).

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

19. Верховний Суд акцентує увагу на тому, що ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів ст. 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

20. Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

21. Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Зі змісту ч. 6 ст. 118 ЗК України слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

22. Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому ч. 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України.

23. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

24. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

25. Верховний Суд зазначає, що основним питанням, яке постало перед судами попередніх інстанцій була перевірка та надання оцінки підставам відмови у наданні позивачам дозволу на розробку проектів землеустрою.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для відмови відповідачем визначено те, що земельна ділянка, яка зазначена позивачем в графічних матеріалах обтяжена правом постійного користування.

26. Судами першої інстанції було встановлено, що підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу стало посилання відповідача на рішення від 28.11.2014 «Про надання дозволу на розроблення проекту Детального плану території групи житлових кварталів «Лісковиця», яким встановлено тимчасову заборону по місту Чернігову на надання дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (вільних від забудови земель запасу комунальної власності), для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

27. Суд першої інстанції зробив висновок, що вказане рішення не може бути підставою для відмови у розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки підставою відмови може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно- правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

28. Верховний Суд погоджується з вищенаведеним висновком та зазначає, що запровадження відповідачем тимчасового мораторію на надання дозволу на розробку проектів землеустрою не може бути підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою згідно з положеннями ч. 7 ст. 118 ЗК України і доводи касаційної скарги цього не спростовують.

29. Отже, суди попередніх інстанцій вірно застосували норми права щодо визнання протиправною відмови відповідача у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки.

30. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, слід виходити з такого.

31. Верховний Суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

32. Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

33. Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

34. Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

35. Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

36. Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

37. Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок:

«…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

68. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

69. У справі, що переглядається, повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, регламентовано статтею 118 ЗК України.

70. Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними».

38. Верховний Суд при розгляді цієї справи не вбачає підстав від відступу від вищевикладеної правової позиції.

39. Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

40. Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Танкістів , орієнтовною площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

41. Враховуючи зазначене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не спростовують вірних висновків судів попередніх інстанцій.

42. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

43. Оскільки Верховний Суд залишає без змін судові рішення, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 345 349 350 355 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Чернігівської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.07.2018 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2018 у справі №825/2228/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб

Суддя С.М. Чиркін