Заявник у червні 1997 року влаштувався до Державного видавничого дому Таврида робітником. Маючи освіту за кваліфікацією «інженер», заявник через кілька років після початку роботи двічі звертався до керівництва щодо призначення його на посаду інженера. Після отримання кількох невмотивованих відмов заявник звернувся до місцевого суду з вимогою зобов’язати роботодавця погодити його кандидатуру на бажану посаду.

Мати дитини звернулась до суду з позовом до батька дитини про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі - 3 000 грн.
Рішенням суду першої інстанції позово задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на дочку у твердій грошовій сумі 3 000,00 грн. щомісяця, до досягнення дочкою повноліття.

Бюрократичні підходи, які переважно застосовувались Верховним Судом до цього часу при вирішенні процесуальних питань, не дають особливої надії на результат розгляду цієї справи палатою виходячи із таких ліберальних поглядів та позиції ЄСПЛ щодо уникнення надмірного формалізму, викладеного у рішенні «ТОВ «Фріда» проти України» від 08.12.2016 (заява № 24003/07).

Нормами частини1 статті 229 ЦК України визначено, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як показує практика, зовсім нечасто суди приймаються рішення про визначення місця проживання дитини з батьком. В цій справі, розглянувши цивільну справу за позовом батька дитини до її матері, третя особа- Управління служби у справах дітей міської ради про визначення місця проживання дитини, прийняв саме таке рішення. Характерно, що позов батька був задоволений незважаючи на те, що за висновком зазначеної третьої ооби підстав для зміни місця проживання дитини у матері немає.

Досить часто автоперевізники відмовляють пільговикам у безплатному проїзді. Проте, як правило таке право жорстко відстоюють лише АТОшники які є як правило людьми принциповими, молодими та соціально активними.
Однак більшість пільговиків ледь не на колінах випрошують щоб їх безоплатно довезли, хоча таке право прямо передбачено чинним законодавством.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України визначено, що суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

ВС наголосив, що злочин вчинено шляхом вільного доступу на територію подвір’я. За наведених обставин цю територію, навіть якщо вона мала огорожу, не можна вважати сховищем, адже у конкретному випадку її наявність суд фактично визначив як таку, що встановлює лише видимі межі території, а не як сховище.

У 2009 році після розлучення сімейної пари, яка мала дитину, національний суд виніс рішення щодо надання батькові доступу до дитини. Однак мати щоразу перешкоджала спілкуванню батька з донькою (обмежувала час перебування разом, забороняла залишатися на ніч у батька попри рішення суду, а також погрожувала). Через кілька місяців після розлучення та винесення рішення судом мати з донькою переїхали до іншого міста (відстань від місця проживання батька становила 600 км), що фактично унеможливило спілкування дитини з батьком.

Час від часу аналізуючи судові рішення, які ухвалюються Великою Палатою Верховного Суду для автора цього допису стає очевидним, що левовою часткою рішень вказаного судового органу є не рішення, в яких усуваються розбіжності між правовими позиціями, які було висвітлено як касаційними судами, а саме рішення про визначення юрисдикції того чи іншого спору. Чи доцільно законодавцю було покладати на Велику Палату обов’язок вирішувати юрисдикційні спори – питання досить дискусійне. На мою думку – ні.

Згідно заяви Голови Пенітенціарної служби України, станом на 11 лютого 2016 року 3 782 ув’язненим скорочено строки покарання у зв’язку із застосуванням Закону, а в майбутньому із 70 тис. ув’язнених під дію даного закону підпаде близько 44 тис., з них планується звільнення 3 тис. людей.

Колегія суддів ККС зазначила, що суд першої інстанції, взявши до уваги всі досліджені в судовому засіданні докази, зробив обґрунтований висновок про те, що чоловік, діяв умисно, зневажаючи при цьому загальноприйняті в суспільстві норми моралі щодо ставлення до тварин, з метою вбивства собаки із застосуванням жорстоких методів, які вчиняються особливо болючим способом шляхом заподіяння травм.

Заявник 8 разів звертався до національного суду з подібними заявами, які стосувалися аналогічних порушень з боку митної служби. За результатами розгляду усіх справ суд щоразу виносив рішення на користь підприємства: було скасовано 14 рішень органів митної служби та вирішено повернути підприємству- надмірно сплачене податкове зобов’язання.

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя роз’яснює необхідність дотримання правил митного законодавства при ввезені транспортних засобів з «єврономерами» на територію України, задля уникнення притягнення до адміністративної відповідальності та сплати штрафу, який врази може перевищувати вартість такого автомобілю.

В цьому випадку оскарження позивачем дій ДПІ принесло позитивні результати, - визнано протиправним і скасоване відповідне податкове повідомлення-рішення, з чим погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду. Рішення судів мотивовані наступними обставинами і приписами законодавства.

У своєму рішенні ЄСПЛ повторив, що на державу покладено обов’язок забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання заходу не повинні завдавати їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув’язнення охорона здоров’я такої особи та її благополуччя забезпечувалися належним чином (див. рішення у справі «Калашніков проти Росії» (Kalashnikov v. Russia)

В цій судові справі Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВССУ залишила без змін рішення апеляційного суду, яким частково був задоволений позов про стягнення з роботодавця компенсації за невикористану додаткову відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що був мотивований нормами ст. 19 Закону України «Про відпустки», а семе, - позивачка, як мати, яка виховує дитину без батька, має право на щорічну додаткову оплачувану відпустку, проте при звільненні з роботи відповідач не виплатив їй компенсацію за невикористані дні такої відпустки.

Заявниця взяла участь у практичному відборі для вступу на навчання (продемонструвавши гру на традиційному турецькому музичному інструменті), за результатами якого потрапила у список осіб, які успішно склали вступні випробування та можуть бути рекомендовані до зарахування. Додатково правила вступу до Академії також передбачають необхідність надання медичної довідки про стан здоров’я студента. Медична установа, до якої звернулась заявниця для отримання такої довідки, надала висновок про можливість її навчання в секціях

Отже, ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частині Донецької області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Положеннями частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Заявник подав позов до ЄСПЛ з метою запобігання відсутності в законодавстві Англії вимоги про попереднє повідомлення об'єкта публіцистичного матеріалу, яке робить приватне життя останнього надбанням публіки та вимагаючи відшкодування заподіяної шкоди в зв'язку з поширенням конфіденційної інформації і вторгненням в його приватне життя за опублікування інформації, що розкривала подробиці сексуального життя Заявника.

Скасовуючи обвинувальний вирок і призначаючи новий апеляційний розгляд справи, Верховний Суд, зокрема, зазначив, що положення ст. 23 КПК України необхідно розглядати як такі, що автоматично висувають вимогу про нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції кожного разу, коли мова йде про скасування виправдувального вироку. Адже пунктом 16 ч. 1 ст. 7 та ст. 23 КПК задекларовано принцип безпосереднього дослідження доказів.

Відповідно до матеріалів вказаної справи недієздатним вихованцем дитячого будинку-інтернату, який на час спричинення шкоду перебував на відпочинку у дитячому оздоровчому таборі було вчинено кримінальне правопорушення, яка спричинило потерпілій матеріальну та моральну шкоду.

У даній справі заявники звернулися до суду із заявою про встановлення факту проживання їхнього батька на території України станом на 24.08.1991, тобто на дати отримання нашою державою незалежності.
Встановлення юридичного факту мешкання їхнього батька на території України станом на 24 серпня 1991 року необхідно заявникам для оформлення громадянства України.

В черговий раз Велика Палата Верховного Суду визначилась із юрисдикцією спору, пов’язаного із приватизацією житлового приміщення та підтримала свою позицію, яку біло висвітлено у її постанові від 21.03.2018 (ВС/ВП: Спори у позовах до СВП щодо приватизації житлових приміщень є спорами про право та є приватно-правовими (ВС/ВП № 826/6244/15 від 21.03.2018).

У даній справі податківці звернулися до суду із позовною заявою до громадянина-фізичної особи про стягнення з того податкового боргу по транспортному податку з фізичних осіб.
Суди першої та апеляційної інстанції у задоволенні таких вимог відмовили оскільки вказане грошову зобов’язання не є узгодженим, оскільки виникло на підставі податкового повідомлення-рішення, яке фіскальним органом направлено на невірну адресу та як наслідок «боржником» не отримано.

Отже право членів сім'ї власника будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Невстановлена особа розмістила оголошення сексуального характеру на інтернет-сайті знайомств від імені Заявника без його згоди, якому в той час було 12 років.
Національні суди відмовили у витребовуванні від інтернет-провайдера інформації про особу, яка розмістила оголошення, оскільки зловмисне введення в оману не було тим складом правопорушення, яке дозволяло вимагати видачі такої інформації. Крім того, провайдер відмовився повідомити дані про особу-порушника, стверджуючи, що це буде порушенням законодавства про конфіденційності.

Відсутність механізму чіткого трактування та розуміння дійсного змісту вказаної норми п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не повинна впливати на гарантовані державою пільги при сплаті судового збору, порушувати та обмежувати права учасників бойових дій під час звернення їх до суду, у зв’язку з порушенням будь-яких їхніх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів.