Інформаційний бюлетень “Доступ до Інтернету та свобода одержувати і передавати інформацію та ідеї”

Переклад з доповненнями повного тексту Інформаційного бюлетеню “Доступ до Інтернету та свобода одержувати і передавати інформацію та ідеї” адвокатів, кандидатів юридичних наук

Олександра Дроздова та Олени Дроздової

© Переклад з доповненнями Олександра Дроздова та Олени Дроздової.

Офіційне цитування:

Access to Internet and freedom to receive and impart information and ideas

Офіційний текст англійською мовою: https://echr.coe.int/Documents/FS_Access_Internet_ENG.pdf

Інформаційний бюлетень “Доступ до Інтернету та свобода одержувати і передавати інформацію та ідеї”

Factsheet – Access to Internet and freedom to receive and impart information and ideas

Січень 2018 року

Цей Інформаційний бюлетень не є вичерпним та немає для Суду обовязкової сили.

Доступ до Інтернету та свобода одержувати і передавати інформацію та ідеї

«Інтернет став одним з головних засобів здійснення особами їх права на свободу вираження поглядів та інформації: тут знаходяться основні засоби участі у діяльності та обговорення питань політичної та громадської інтересу. ... Крім того, що стосується важливості Інтернет - сайтів при здійсненні свободи вираження думок, «в світлі його доступності та здатності зберігати і передавати величезні обсяги інформації Інтернет відіграє важливу роль в розширенні доступу громадськості до новин та сприяння поширенню інформації в цілому». Можливості, які Інтернет надає користувачам для самовираження через створюваний ними контент, служать унікальною платформою для реалізації ними права на свободу самовираження ...» («Ченгіз (Cengiz) та ін. проти Туреччини», рішення від 1 грудня 2015 року, §§ 49 і 52).

Стаття 10 (Свобода вираження поглядів) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ДАЛІ — Конвенція, КЗПЛ)

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Заходи, що блокують доступ до Інтернету

Ахмет Йилдирим (Ahmet Yıldırım ) проти Туреччини

(URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-126893)

18 грудня 2012 (рішення суду)

Стаття 10-1

Свобода вираження поглядів

Запобіжний судовий захід з блокування Інтернет-сайту, що спричинило як побічний наслідок блокування доступу до всього домену і всіх сайтів, які мали на ньому хостинг: порушення

Факти. Заявник є власником і користувачем веб-сайту, на якому оприлюднює свої наукові праці. Цей сайт було створено за допомогою модуля для створення і хостингу «Google Sites». 23 червня 2009 року кримінальний суд першої інстанції постановив рішення, наказуючи, відповідно до Закону щодо регулювання публікацій у Інтернеті і боротьби зі злочинами, які скоюються в Інтернеті, заблокувати доступ до спірного сайту. Йшлось про запобіжний захід, ухвалений у рамках кримінальної справи. У той же день на підставі згаданого Закону копія рішення про блокування була направлена для виконання до Комітету з телекомунікацій і інформатики (КТІ). 24 червня 2009 року, на прохання КТІ, кримінальний суд змінив своє рішення і вирішив повністю блокувати доступ до Google Sites. Відповідно, заявник втратив доступ до власного веб-сайту. 1 липня 2009 року заявник подав скаргу проти рішення про блокування і просив про скасування цього заходу, наскільки він стосувався його сайту, який не мав жодного стосунку до сайту, заблокованого через протиправний зміст. 13 липня 2009 року кримінальний суд залишив без задоволення його прохання. У квітні 2012 року заявник ще не мав доступу до свого Інтернет-сайту, хоча, наскільки йому відомо, кримінальна справа проти власника спірного сайту була закрита у березні 2011 року за відсутністю складу злочину.

Право. Стаття 10: Після запобіжного заходу з блокування спірного Інтернет-сайту суд наказав також, на прохання КТІ, блокувати доступ до Google Sites, який надавав хостинг і сайту заявника. Спірний захід становить обмеження, яке є втручанням у право зацікавленої особи на свободу вираження поглядів.

Блокування доступу до сайту, який був предметом кримінального провадження, має правову основу, але ні Google Sites, ні веб-сайт заявника не підпадають під дію цього закону, оскільки немає достатніх підстав вважати, що за своїм змістом вони є складовою правопорушення. Дійсно, жоден з них не був предметом судового провадження. Навіть якщо Google Sites відповідає за контент сайту, якому він надає хостинг, в законі не йдеться про загальне блокування доступу. Більш того, ніщо не дозволяє зробити висновок, що Google Sites повідомили про те, що він надає хостинг протиправному контенту, або ж що він відмовився виконати тимчасовий захід стосовно сайту, відносно якого було розпочато кримінальну справу. Окрім того, закон наділив адміністративний орган (КТІ) розширеними повноваженнями у рамках виконання рішення про блокування, який може просити про розширення заходу блокування доступу без порушення жодного провадження проти сайту або домену, якого він стосується, і без доведення дійсної необхідності повного блокування.

Такі запобіжні обмеження не є несумісними з Конвенцією a priori. Водночас, вони повинні підпадати під правове регулювання, особливо суворе у визначенні границь обмеження і ефективне щодо судового контролю за можливими зловживаннями. Але кримінальний суд, вирішивши повністю блокувати доступ до Google Sites, обмежився посиланням на думку КТІ, вказавши, що це була єдина можливість блокувати спірний сайт, і навіть не розглянувши, чи можливо було застосувати менш суворий захід. Водночас, у своїй скарзі від 1 липня 2009 року заявник стверджував, зокрема, що для того, аби інші веб-сайти не постраждали від згаданого заходу, слід було обрати засіб, який зробив би недоступним лише сайт, що був предметом провадження. Ніщо не вказує на те, що судді, які розглядали скаргу, намагались зважити різні інтереси. Цей недолік є лише наслідком самого змісту Закону, який не передбачає жодного зобов’язання національних судів перевірити необхідність повного блокування доступу до Google Sites з огляду на критерії, проголошені і застосовані Судом в рамках статті 10 Конвенції. Таке повне блокування зробило недоступною велику кількість інформації, чим тяжко порушило права користувачів Інтернету і мало значні побічні наслідки. Отже, таке втручання не було передбачуваним і не дозволяло заявнику скористатись достатнім рівнем захисту, якого вимагає верховенство права у демократичному суспільстві. Згаданий захід мав протиправні наслідки і не може вважатись таким, що спрямований виключно на блокування доступу до спірного сайту. Водночас, судовий контроль за блокуванням доступу до Інтернет-сайтів не передбачав умов, достатніх для запобігання зловживанню: національне право не передбачає жодної гарантії для запобігання тому, аби захід з блокування, спрямований на конкретний сайт, не використовувався як засіб загального блокування.

Висновок: порушення (одноголосно).

Стаття 41: 7500 євро відшкодування моральної шкоди.

Акденіз (Akdeniz) проти Туреччини

(URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-142383)

11 березня 2014 роки (рішення про прийнятність)

Цей випадок стосувався блокування доступу до двох веб-сайтів («myspace.com» і «last.fm») на тій підставі, що вони передавали музику без дотримання законодавства про авторське право. Будучи постійним користувачем зазначених веб-сайтів, заявник в основному скаржився на побічний ефект заходу, вжитого відповідно до закону про художні та інтелектуальні твори.

Суд оголосив заяву неприйнятною (несумісною з огляду на обставини, що відносяться до ratione personae), Встановивши, що той факт, що заявник, як і інші турецькі користувачі даних веб-сайтів, побічно зтикнулися з заходами блокування проти двох сайтів обміну музикою, не може бути достатнім для того, щоб їх розглядати як «жертву» для цілей статті 34 (право на індивідуальне звернення) Конвенції. Підкреслюючи, що права Інтернет - користувачів мають першорядне значення, Суд тим не менш зазначив, зокрема, що два згаданих веб-сайти з музикою були заблоковані, оскільки вони діяли в порушення законодавства про авторське право. Будучи користувачем цих веб-сайтів, заявник скористався своїми послугами, і він тільки позбувся одного зі способів прослуховування музики. Суд далі зазначив, що заявник мав у своєму розпорядженні безліч засобів для доступу до ряду музичних творів, не порушуючи при цьому правил, що регулюють авторське право.

Ченгіз (Cengiz) та інші проти Туреччини

1 грудня 2015 року (рішення)

(URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-159188)

Цей випадок стосувався загального блокування доступу до YouTube, Веб-сайту, що дозволяє користувачам відправляти, переглядати і обмінюватися відео. Заявники, які були активними користувачами веб-сайту, скаржилися, зокрема, на порушення їх права на свободу одержувати і передавати інформацію та ідеї .

Суд постановив, що мало місце порушення статті 10 (Свобода вираження поглядів) Конвенції, встановивши, що втручання, яке виникло в результаті застосування оспорюваного положення закону, не задовольняє вимогу законності відповідно до Конвенції і що заявники не користувалися достатнім ступенем захисту. Суд зазначив, зокрема, що заявникам, всім вченим з різних університетів, було заборонено отримувати доступ до YouTube протягом тривалого періоду часу і що в якості активних користувачів і з урахуванням обставин справи вони можуть законно заявити, що блокуючий порядок вплинув на їх право одержувати і поширювати інформацію та ідеї. Суд також зазначив, що YouTube являє собою єдину платформу, яка дозволяє передавати інформацію, що представляє особливий інтерес, особливо з політичних і соціальних питань, для трансляції та громадянської журналістики. Суд далі встановив, що в законі не передбачена можливість дозволяти національним судам вводити повну заборону на доступ до Інтернету, а в теперішній ситуації -YouTube, лише через його змісту.

Заяви, що очікують розгляду.

Харитонов проти Росії (№ 10795/14)

(URL: http://hudoc.echr.coe.int/fre?i=001-173648)

Заява, передана Уряду Російської Федерації 27 квітня 2017 року

Заявник стверджує, зокрема, що блокування сайту третьої сторони, розташованого на тому ж IP-адресу, що і його власний, має непропорційний ефект блокування доступу до його веб-сайту.

Суд повідомив про цю заяву Російський Уряд та поставив питання сторонам відповідно до статей 10 (свобода вираження поглядів) і 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції.

Кабліс проти Росії (№ 59663/17)

(URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-177336)

Заява, передана Уряду Російської Федерації 8 вересня 2017 року

Ця справа стосується скарги заявника, пов'язаної з блокуванням його облікового запису “ВКонтакте” і трьох записів його блогу.

Суд повідомив про цю заяву Російський Уряд та поставив питання сторонам відповідно до статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції.

Обмеження доступу ув'язнених до певних інтернет-сайтів

Інтернет-сайти, що містять юридичну інформацію

Калда (Kalda) проти Естонії

19 січня 2016 року (рішення)

(URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-160270)

Це справа стосувалася скарги ув'язненого про відмову влади надати йому доступ до трьох інтернет-сайтів, які містять юридичну інформацію, якими управляє держава і Рада Європи. Заявник скаржився, зокрема, що заборона з естонського законодавства про його доступі до цих конкретних веб-сайтах порушив його право на отримання інформації через Інтернет і не дозволив йому провести юридичні аналіз для судових розглядів, в яких він брав участь.

Суд постановив, що мало місце порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції, встановивши, що відмова надати заявнику доступ до інтернет-сайтів, які містять юридичну інформацію, порушив його право на отримання інформації. Суд, зокрема, зазначив, що Договірні Держави не зобов'язані надавати ув'язненим доступ в Інтернет. Разом з тим він виявив, що, якщо держава бажає дозволити доступ ув'язнених, як це мало місце в Естонії, вона повинна була дати підстави для відмови в доступі до конкретних ресурсів. За конкретних обставин справи заявника підстави, а саме питання безпеки і вартості для того щоб не дозволяти йому доступ до досліджуваних інтернет-сайтів, були недостатніми для обґрунтування втручання в його право на отримання інформації. Примітно, що влада вже вжила заходів безпеки для використання в'язнями Інтернету через комп'ютери, спеціально призначені для цієї мети і під наглядом тюремної влади, і несли відповідні витрати. Дійсно, національні суди не провели детального аналізу можливих ризиків безпеки доступу до трьох додаткових веб-сайтів, враховуючи, що вони управляються міжнародною організацією і самою державою.

Інтернет-сайти, що надають освітню інформацію

Янковскіс (Jankovskis) проти Литви

17 січня 2017 роки (рішення)

Це справа стосувалася скарги ув'язненого про те, що йому було відмовлено в доступі до веб-сайту Міністерства освіти і науки, що перешкоджало йому отримувати освітню інформацію. Він звернувся в це міністерство з проханням надати інформацію про можливість зарахування до університету для отримання ступеня в галузі права, і міністерство звернулося до нього, повідомивши йому, що інформацію про навчальні програми можна знайти на його веб-сайті. Однак тюремна влада і згодом адміністративні суди відмовилися надати доступ заявнику до Інтернету на цьому веб-сайті, в основному посилаючись на юридичну заборону ув'язненим мають доступ до Інтернету (або заборона на телефонний звязок і радіозв'язку ув'язнених, і таким чином неявно, і на Інтернет) з міркувань безпеки.

Суд не був переконаний, що литовська влада висунули достатні підстави обґрунтувати втручання в право заявника на отримання інформації, яка в конкретних обставинах справи не може вважатися необхідною в демократичному суспільстві. У зв'язку з цим він ухвалив, що мало місце порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції. Суд, зокрема, зазначив, що стаття 10 не може тлумачитися як така, що накладає загальне зобов'язання забезпечити доступ до Інтернету або до конкретних інтернет-сайтів для ув'язнених. Однак, оскільки доступ до інформації, що стосується освіти, було надано відповідно до законодавства Литви, обмеження доступу до розглянутого інтернет-сайту представляло собою втручання в право заявника на отримання інформації. Це втручання було встановлено законом і переслідувало законну мету захисту прав інших осіб та запобігання заворушенням чи злочинам. Однак веб-сайт, на який заявник хотів отримати доступ, містив інформацію про програми навчання і навчання в Литві, і було нерозумно не вважати, що така інформація має пряме відношення до інтересів заявника в отриманні освіти, що, в свою чергу, має відношення до його реабілітації та подальшої реінтеграції в суспільство. Суд також зазначив, що Інтернет відіграє важливу роль в повсякденному житті людей, зокрема, оскільки певна інформація доступна виключно в Інтернеті. Проте влада Литви не розглядала можливість надання заявнику обмеженого або контрольованого доступу в Інтернет до цього конкретного веб-сайту, що знаходиться у віданні державної установи, що навряд чи могло б бути небезпечним.

Додаткові матеріали

Див., зокрема:

- Інтернет: прецедентне право Європейського суду з прав людини, звіт, підготовлений дослідницьким відділом суду, червень 2015 року

URL: https://www.echr.coe.int/Documents/Research_report_internet_ENG.pdf (англійською мовою. Переклад звіту українською мовою адвокатів Олександра Дроздова та Олени Дроздової див. за посиланням: http://unba.org.ua/assets/uploads/publications/publikacii/2016-03-10.echr.internet.drozdov.pdf;

-веб сторінка ради Європи «Права користувачів Інтернету» див.за поисланням: https://www.coe.int/en/web/freedom-expression/internet-users-rights.

- Рекомендація CM/Rec(2014)6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо використання Посібника з прав людини для Інтернет-користувачів (ухвалена Комітетом міністрів 16 квітня 2014 року на 1197-му засіданні постійних представників міністрів) та Посібник з прав людини для Інтернет-користувачів (українською мовою) див. за посиланням: https://search.coe.int/cm/Pages/result_details.aspx?ObjectId=09000016805c6f3d.

Фото: Моніторимо свободу Інтернету

Читайте статті: Фіксація змісту веб-сторінки в мережі Інтернет як елемент здійснення права на захист авторських прав на твори, розміщені в мережі Інтернет

Розміщення твору в мережі Інтернет як єдине триваюче порушення авторських прав

За які пости в інтернеті в Україні можуть засудити

Користуйтеся коснультацією: Як безпечно купувати через Інтернет. Поради адвоката

Таблоид: К чему приведет полное отключение интернета хотя бы на один день