Хто зі спадкоємців першої черги підлягає врахуванню для визначення розміру обов’язкової частки? (ВС/КЦС справа № 292/389/17 від 25.11.2020 р.)

Нагадаю – особи, які мають право на обов’язкову частку (серед яких і повнолітні непрацездатні діти), спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка) (стаття 1241 ЦКУ).

Хронологія подій

Після смерті спадкодавця – бабусі, заяву на прийняття спадщини і на отримання свідоцтва на право на спадщину подали спадкоємець за заповітом (онук) і спадкоємець за правом на обов’язкову частку (повнолітній непрацездатний син). Однак, повнолітній непрацездатний син – батько позивачки, не встиг отримати свідоцтво, оскільки помер.

Спадщину (три земельні ділянки) повністю прийняв онук за заповітом, у зв’язку із цим, позивачка звернулась до місцевого загального суду про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку її батька. Суд задовольнив її вимоги, однак нотаріус їй видав свідоцтва на ¼ спадкового майна, а не на ½ як вона розраховувала.

Тож у квітні 2017 року вона знову подала позов до суду першої інстанції із вимогами визнати недійсними свідоцтва на ¼ спадщини та зобов’язати видати їй свідоцтво на ½ спадщини. Разом із нею, у січні 2018 року свої зустрічні вимоги заявив і онук (спадкоємець за заповітом) і просив зобов’язати нотаріуса видати йому свідоцтва на 5/6 частину спадкової маси.

Суд першої інстанції прийняв рішення, яке підтримала і апеляція і ВС/КЦС – а саме, задовольнив зустрічний позов онука (спадкоємця за заповітом) і зобов’язав нотаріуса видати позивачці свідоцтво на 1/6, а спадкоємцю за заповітом – на 5/6 спадкового майна. Перша інстанція мотивувала рішення тим, що на час відкриття спадщини був живий син померлої, та двоє онуків (один із яких спадкував за заповітом). Онуки спадкували б частку спадщини за правом представлення, яка б належала їх померлим батькам, якби вони були живими на час відкриття спадщини після смерті матері (бабусі). Таким чином враховано 3 спадкоємця на час відкриття спадщини, а отже, обов’язкова частки непрацездатного сина – 1/6 (половина від 1/3, яка б йому належала, якщо б не було заповіту), а отже, і позивачці належить 1/6, а не ½ спадщини.

Доводи доньки спадкоємця за правом на обов’язкову частку (позивачки)

• один онук прийняв спадщину за заповітом, інший онук не виявив бажання отримати право на спадщину, інші діти спадкодавця (бабусі), померли до відкриття спадщини;
• суди не врахували положень частини першої статті 1222 ЦК України (спадкоємцем може бути особа, яка є живою на час відкриття спадщини);
• на день смерті бабусі, її повнолітній непрацездатний син був єдиним живим спадкоємцем першої черги за законом - й розмір його обов`язкової частки у спадщині становить 1/2 частку успадкованого майна.

Позиція ВС/КЦС

ВС/КЦС залишив без змін рішення судів першої і апеляційної інстанцій, з огляду на наступне:

• за правилами ЦКУ право на обов`язкову частку у спадщині є обмеженням свободи заповіту в інтересах певного кола спадкоємців першої черги;
• керуючись пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» (надалі –“позиція Пленуму”), статтями 1216-1218, 1220, 1223, 1241 ЦКУ - при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини;
• отже, до таких спадкоємців слід також відносити спадкоємців, які відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємці за правом представлення (стаття 1266 ЦК України).
• тобто, при обчисленні розміру обов`язкової частки слід ураховувати всіх спадкоємців за законом, які могли б спадкувати, якщо порядок спадкування не був би змінений заповітом.
• доводи позивача про те, що спадкоємцем може бути лише особа, яка є живою на час відкриття спадщини, є невірним тлумаченням норм спадкового права, це має значення для визначення права на обов`язкову частку, яке саме по собі має особистий характер (право на обов’язкову частку не спадкується, спадкується майно особи, яка мала право на обов’язкову частку), однак - це не стосується визначення кола спадкоємців за законом першої черги, яке обчислюється для визначення розміру обов`язкової частки в спадщині.

Кажучи відверто, якщо логіку врахування всіх без виключення спадкоємців першої черги, для визначення розміру обов’язкової частки ще можна зрозуміти, то чому враховуються усунені від спадщини спадкоємці (усунені позбавляються права на обов’язкову частку), або ж ті хто прямо відмовились - ВС/КЦС не роз’яснює - у цьому рішенні. І хоча усунені, чи ті хто прямо відмовились (подавши заяву про відмову) спадкоємці у цій справі не фігурують, на мій погляд – це ще буде предметом спорів у судах касаційної інстанції.

Отже, у цій справі: ВС/КЦС висловив позицію, що до спадкоємців за законом першої черги, які підлягають врахуванню для визначення розміру обов’язкової частки відносяться всі спадкоємці першої черги, навіть ті, які відмовилися від прийняття спадщини, які не прийняли спадщину, які усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємці за правом представлення (стаття 1266 ЦК України) – тобто всі ті які могли б спадкувати в першій черзі, якщо порядок спадкування не був би змінений заповітом.

Аналізуйте судовий акт: Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ВС/КЦС у справі № 350/1850/17 від 31.08.2020);

Необізнаність про існування заповіту з вини недобросовісного спадкоємця за законом є підставою для скасування свідоцтва про на спадщину такого спадкоємця (ВС/КЦС № 414/811/17 від 11.12.2019);

Неоформлена нерухомість все ж таки успадковується, а поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухомість, що входить до складу спадщини» є різними (ВС/КЦС у справі № 523/3522/16-ц від 14 серпня 2019 р.);

Заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, у зв’язку з чим неможливо встановити дійсне волевиявлення заповідача, є недійсним (справа №615/1108/18 від 28.03.2019 р.).

Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року м. Київ

справа № 292/389/17

провадження № 61-19499 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Пулинська державна нотаріальна контора Житомирської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 24 червня 2019 року у складі судді Мельника М. Л. та постанову Житомирського апеляційного суду

від 07 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С.,

Шевчук А. М., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Червоноармійського районного суду Житомирської області з позовом до Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області, ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна за законом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся - ОСОБА_3 , яка за життя залишила заповіт, яким заповідала все своє майно ОСОБА_2 . Її батько, ОСОБА_4 ,

на момент смерті ОСОБА_3 був повнолітнім непрацездатним сином

та своєчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, але ІНФОРМАЦІЯ_2 він помер і не встиг отримати свідоцтво про право на обов`язкову частку

у спадщині.

Вказувала, що у червні 2016 року вона звернулася до державного нотаріуса Пулинської (Червоноармійської) державної нотаріальної контори Житомирської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку у спадщині на спадкове майно, яке належало ОСОБА_3 , матері померлого ОСОБА_4 . Проте отримала відмову, так як 13 лютого 2016 року року вже було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 .

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2016 року у справі № 292/183/16-ц вказану відмову державного нотаріуса визнано незаконною та скасовано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 08 червня 2016 року № 466/02-31, визнано недійсними свідоцтва на право на спадщину за заповітом

від 13 лютого 2016 року № 50, № 51, № 52, які були видані спадкоємцю за заповітом ОСОБА_2 , зобов`язано державного нотаріуса видати їй свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку

у спадщині, яка належала ОСОБА_4 .

На підставі зазначеного судового рішення 16 грудня 2016 року вона отримала три свідоцтва (№ 1168, № 1169 та № 1170) про право на спадщину за законом на 1/4 частину спадщини майна, яке належало її батьку - ОСОБА_4 . При цьому вважала, що нотаріус повинен був видати їй свідоцтва про право на спадщину за законом, яке складає обов`язкову частку у спадщині у розмірі 1/2 частин земельних ділянок, що узгоджується з частиною першою статті 1241 ЦК України.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила суд: визнати частково недійсними свідоцтва про право

на спадщину за законом від 16 грудня 2016 року № 1168, № 1169, № 1170, видані на її ім`я державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області; скасувати записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за нею на нерухоме майно, а саме: на 1/4 частки земельної ділянки площею 1,7910 га, кадастровий №1825481800:03:000:0380; на 1/4 частки земельної ділянки площею 1,8858 га, кадастровий №1825481800:03:000:0379;

на 1/4 частки земельної ділянки площею 1,9824 га, кадастровий №1825481800:03:000:0374, які розташовані на території Івановицької сільської ради Пулинського району Житомирської області; зобов`язати державного нотаріуса Пулинської державної нотаріальної контори видати їй свідоцтво про право власності за законом на спадкове майно, яке належало її батьку - ОСОБА_4 , на 1/2 частку вказаних земельних ділянок та вирішити питання понесених нею судових витрат.

У зв`язку з неможливістю утворити новий склад суду після заявлення суддею самовідводу для розгляду справи ухвалою Червоноармійського районного суду Житомирської області від 20 квітня 2017 року справу № 292/389/17 передано для подальшого розгляду до Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області (частина третя статті 25 ЦПК України 2004 року).

Ухвалою Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 15 травня 2017 року відкрито провадження в указаній справі.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області із зустрічним позовом до Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області, ОСОБА_1 ,

в якому просив суд: визнати недійсною постанову державного нотаріуса Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області

від 06 січня 2018 року № 3/01-16 про відмову у видачі йому свідоцтв

про право на спадщину за заповітом та скасувати її; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 грудня 2016 року

№ 1168, № 1169, № 1170, видані державним нотаріусом Пулинської (Червоноармійської) державної нотаріальної контори ОСОБА_1; зобов`язати державного нотаріуса Пулинської державної нотаріальної контори видати йому свідоцтва про право на спадщину

за заповітом на: 5/6 частки земельної ділянки, площею 1,8858 га, що знаходиться на території Івановицької сільської ради Пулинського району Житомирської області, кадастровий номер 1825481800:03:000:0379; 5/6 частки земельної ділянки, площею 1,7910 га, що знаходиться на території Івановицької сільської ради Пулинського району Житомирської області, кадастровий номер № 1825481800:03:000:0380; 5/6 частки земельної ділянки, площею 1,9824 га, що знаходиться на території Івановицької сільської ради Пулинського району Житомирської області, кадастровий номер № 1825481800:03:000:0374; вирішити питання понесених судових витрат.

В обгрунтування позовних вимог зазначав, що 19 грудня 2017 року він звернувся до державного нотаріуса Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом на 5/6 часток вказаних земельних ділянок, які належали його бабусі - ОСОБА_3 , яка за життя залишила заповіт на все своє майно на його ім`я,однак, 06 січня 2018 року державним нотаріусом винесено постанову № 3/01-16 про відмову у видачі йому свідоцтв про право на спадщину за заповітом у зв`язку з тим, що державною нотаріальною контрою вже видані свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частку спірних земельних ділянок на ім`я ОСОБА_1 .

Вказував, що постанова нотаріуса є незаконною й підлягає скасуванню, а видані свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частки земельних ділянок підлягають визнанню недійсними через неправильне визначення державним нотаріусом розміру обов`язкової частки у спадщині, яка належить батьку ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , яка мала б становити 1/6 частку від спадкового майна (частина перша статті 1241 ЦК України).

З урахуванням наведеного ОСОБА_2 просив суд його зустрічний позов задовольнити.

Ухвалою Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 29 січня 2019 року первісний та зустрічний позови об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області

від 24 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі.

Визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом

від 16 грудня 2016 року № 1168, № 1169, № 1170, видані державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області спадкоємцю ОСОБА_1 , скасовано записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 16 грудня 2016 року

про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно: 1/4 частки земельної ділянки, площею 1,7910 га, кадастровий

№ 1825481800:03:000:0380, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 848134218254; 1/4 частки земельної ділянки, площею 1,8858 га, кадастровий № 1825481800:03:000:0379, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 848116518254; 1/4 частки земельної ділянки, площею 1,9824 га, кадастровий № 1825481800:03:000:0374, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 848134218254.

Визнано незаконною та скасовано постанову державного нотаріуса Пулинської державної нотаріальної контори від 06 січня 2018 року

№ 3/01-16 про відмову у вчиненні нотаріальної дії - відмову ОСОБА_2 у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом.

Зобов`язано державного нотаріуса Пулинської державної нотаріальної контори видати ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину

за законом на спадкове майно, яке належало її батьку - ОСОБА_4 ,

а саме: на 1/6 частку земельної ділянки, площею 1,7911 га, кадастровий

№ 1825481800:03:000:0380, (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 153332); на 1/6 частку земельної ділянки, площею

1,9824 га, кадастровий № 1825481800:03:000:0374, (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД 153605); на 1/6 частку земельної ділянки, площею 1,8858 га, кадастровий № 1825481800:03:000:0379, (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД 153333).

Зобов`язано державного нотаріуса Пулинської державної нотаріальної контори видати ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину

за заповітом на: 5/6 частки земельної ділянки, площею 1,8858 га,

що знаходиться на території Івановицької сільської ради Пулинського району Житомирської області, кадастровий номер № 1825481800:03:000:0379 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 153333); на 5/6 частки земельної ділянки, площею 1,7910 га, що знаходиться на території Івановицької сільської ради Пулинського району Житомирської області, кадастровий номер № 1825481800:03:000:0380 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 153332); на 5/6 частки земельної ділянки, площею 1,9824 га, що знаходиться на території Івановицької сільської ради Пулинського району Житомирської області, кадастровий номер № 1825481800:03:000:0374 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 153605).

Вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 , батько позивачки, відноситься до осіб, які в силу вимог частини першої статті 1241 ЦК України мають право на обов`язкову частку у спадщині, так як на час відкриття спадщини був повнолітнім непрацездатним сином спадкодавця, ОСОБА_3 , своєчасно звернувся до нотаріальної контори.

При визначенні розміру обов`язкової частки у спадщині судом враховано,

що на час відкриття спадщини був живий син померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , та двоє онуків: ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , які спадкували б частку спадщини за правом представлення,

яка б належала їх померлим батькам: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , якби вони були живими на час відкриття спадщини після смерті матері. Таким чином, розмір обов`язкової частки у спадщині ОСОБА_4 становить 1/6 частини її частки, а саме 1/2 частини від тієї частки (від 1/3 частки), яку мав успадкувати батько ОСОБА_1 за законом

за відсутності заповіту, а розмір частки ОСОБА_2 за заповітом складає 5/6 частки у спадщині.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року, з урахуванням ухвали цього суду від 15 жовтня 2019 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області

від 24 червня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи

та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що районний суд правильно визначив розмір обов`язкової частки у спадщині померлого ОСОБА_4 , який був повнолітнім непрацездатним (63 роки) сином спадкодавця - ОСОБА_3 , а доводи ОСОБА_1 про те, що спадкоємцем за законом був лише ОСОБА_4 , є безпідставними, так як за правом представлення вона невірно не враховує іншого онука - ОСОБА_5 , яка спадкує майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 її батька - ОСОБА_6 - сина померлої спадкодавця ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовити.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 292/389/17 із Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області та надано строк

для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 761/24381/14-ц(провадження № 61-14459 сво 18) за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 , третя особа - ОСОБА_10 , про визнання майна особистою приватною власністю спадкодавця, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування, за позовом

ОСОБА_9 до ОСОБА_8 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Масюк І. Є., ОСОБА_10 ,

про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом, за позовом третьої особи ОСОБА_10 до ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним та встановлення факту родинних відносин, за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 , ОСОБА_11 про визнання заповіту частково недійсним та встановлення юридичних фактів за касаційними скаргами ОСОБА_8 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_12 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року поновлено касаційне провадження у вищевказаній справі у зв`язку з тим, що усунуто обставини,

що викликали зупинення касаційного провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували сталу судову практику і неправильно визначили розмір обов`язкової частки у спадщині ОСОБА_4 та черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування (статті 1258, 1259 ЦК України) й невірно застосували положення статті 1266 ЦК України щодо спадкування за правом представлення. При цьому право на обов`язкову частку у спадщині існує лише при наявності заповіту.

Зазначається, що ОСОБА_4 на день смерті ОСОБА_3 був єдиним живим спадкоємцем першої черги за законом й розмір його обов`язкової частки у спадщині становить 1/2 частку успадкованого майна ОСОБА_3 . Висновки судів у цій частині зроблені без урахування положень частини першої статті 1222 ЦК України (спадкоємцем може бути особа, яка є живою на час відкриття спадщини).

Крім того, зазначає, що судами при визначенні розміру обов`язкової частки у спадщині не враховано, що ОСОБА_5 не виявила бажання отримати право на спадщину, її батько - ОСОБА_6 , як і ОСОБА_7 померли до відкриття спадщини, а ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом. Тому спадкують майно лише двоє: ОСОБА_2 , але за заповітом і ОСОБА_4 (третій живий син спадкодавця на час відкриття спадщини) за законом як обов`язкову частку у спадщині.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 квітня 2012 року ОСОБА_3 , 1929 року народження склала заповіт, посвідчений секретарем Івановицької сільської ради Червоноармійського району, яким заповідала все своє майно ОСОБА_2 (а. с. 81-82, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на три земельні ділянки, які розташовані на території Івановицької сільської ради Червоноармійського району, Житомирської області

(а. с. 80, т. 1). Ці обставини сторонами не оспорюються.

ІНФОРМАЦІЯ_4 син померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

1951 року народження, який на момент її смерті був повнолітнім непрацездатним сином, подав заяву про прийняття спадщини після смерті матері на обов`язкову частку в спадщині в порядку статті 1241 ЦК України, яка була зареєстрована секретарем Мартинівської сільської ради Червоноармійського району 11 листопада 2014 року в реєстрі № 45

(а. с. 76, т. 1).

24 листопада 2014 року ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини як спадкоємець за заповітом після смерті бабусі - ОСОБА_3 , яку зареєстровано секретарем Іваницької сільської ради 24 листопада

2014 року в реєстрі №79 (а. с. 78, т. 1).

22 грудня 2014 року Червоноармійською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №299/2014 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , у якій зареєстровані заяви спадкоємців - ОСОБА_4

за № 569 та ОСОБА_2 за № 570 (а. с. 74-174, т. 1).

19 серпня 2015 року ОСОБА_4 звернувся в Червоноармійську державну нотаріальну контору для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку на земельні ділянки, що належали померлій

ОСОБА_3 (а. с. 90, т. 1).

Листом від 19 серпня 2015 року№ 496/01-16 завідувач Червоноармійською державною нотаріальною конторою відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на нерухоме майно та рекомендувала звернутись до суду для визнання права власності на земельні ділянки

(а. с. 91, т. 1).

20 серпня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Червоноармійського районного суду Житомирської області із позовом до Івановицької сільської ради про визнання права власності на спадкове майно. Ухвалою Володарськ-Волинського районного суду 22 вересня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Івановицької сільської ради про визнання права власності в порядку спадкування прийнято до свого провадження. Ухвалою Володарсько-Волинського районного суду 24 листопада 2015 року провадження по даній справі закрито у зв`язку із смертю ОСОБА_4 ,

10 листопада 2015 року.

13 лютого 2016 року державний нотаріус Червоноармійської державної нотаріальної контори видала ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом до майна ОСОБА_3 на земельні ділянки: площею 1,7911 га, площею 1,8858 га та площею 1,9824 га, які розташовані на території Івановицької сільської ради Червоноармійського району, Житомирської області (а. с. 165-167, т. 1).

Після смерті ОСОБА_4 його дочка ОСОБА_1 29 квітня

2016 року подала заяву про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_4 , яку зареєстровано секретарем Мартинівської сільської ради за реєстровим №34 і на підставі поданої заяви Червоноармійською державною нотаріальною конторою 06 травня 2016 року заведено спадкову справу № 182/2016 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2

ОСОБА_4

08 червня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса Червоноармійської державної нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку у спадщині на земельні ділянки, на які має право ОСОБА_4 , які належали ОСОБА_3 . Постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій державний нотаріус Червоноармійської державної нотаріальної контори відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкові частки в спадщині на земельні ділянки у зв`язку з тим, що Червоноармійською державною нотаріальною конторою вже видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 .

Після відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку ОСОБА_1 звернулася із позовом до Червоноармійського районного суду Житомирської області, в якому просила визнати постанову державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій незаконною та скасувати її, визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину №№ 50,51,52 від 13 лютого 2016 року.

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду від 29 вересня

2016 року позов ОСОБА_1 до Червоноармійської державної нотаріальної контори та ОСОБА_2 задоволено. Визнано постанову державного нотаріуса Червоноармійської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н. О. №446/02-31 від 08 червня 2016 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії - відмові ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкові частки в спадщині, незаконною та скасовано її; визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 50, 51, 52 від 13 лютого 2016 року видані державним нотаріусом Червоноармійської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н. О. спадкоємцю за заповітом -

ОСОБА_2 ; зобов`язано державного нотаріуса Червоноармійської державної нотаріальної контори Житомирської області Іващенко Н. О. видати ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкові частки в спадщині, яка належала її батьку ОСОБА_4

(а. с. 29-30, т. 1).

Рішення Володарсько-Волинського районного суду від 29 вересня 2016 року набрало законної сили. ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса Червоноармійської державної нотаріальної контори Житомирської області про видачу їй свідоцтв про право на спадщину за законом на обов`язкову частку, що належала її батьку - ОСОБА_4 після смерті його мами - ОСОБА_3 . Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 16 грудня 2016 року державний нотаріус Червоноармійської державної нотаріальної контори Житомирської області видала

ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину зареєстровані в реєстрі №1168, 1169, 1170 на 1/4 частини земельних ділянок, що належали спадкодавцю ОСОБА_3 (а. с. 42-44, т. 2).

ОСОБА_1 вважала, що нотаріус повинен був видати їй свідоцтво про право на спадщину на обов`язкову частку її батьку на 1/2 часток земельних ділянок. ОСОБА_2 вважав, що нотаріус повинен видати йому свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/6 часток земельних ділянок.

06 січня 2018 року державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори винесено постанову №3/01-16 про відмову у видачі ОСОБА_2 свідоцтв про право на спадщину за заповітом на 5/6 часток спадкового майна у зв`язку з тим, що нотаріусом вже видані свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частки на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 8, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України(тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

За правилами ЦК України (спадкове право) право на обов`язкову частку у спадщині є обмеженням свободи заповіту в інтересах певного кола спадкоємців першої черги.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Частиною першою статті 1241 ЦК України встановлено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Перелік осіб, які мають право на обов`язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує.

При визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу.

За згодою особи, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини.

Зазначене узгоджується з пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», в якому судам роз`яснено, що при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги.

Отже, за правилами ЦК України до таких спадкоємців слід також відносити спадкоємців, які відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємців за правом представлення (стаття 1266 ЦК України).

Тобто, при обчисленні розміру обов`язкової частки слід ураховувати всіх спадкоємців за законом, які могли б спадкувати, якщо порядок спадкування не був би змінений заповітом.

У зв`язку з цим доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що спадкоємцем може бути лише особа, яка є живою на час відкриття спадщини, є невірним тлумаченням норм спадкового права. Вказане має значення для визначення права на обов`язкову частку, яке має особистий характер, а тому не може переходити в порядку спадкової трансмісії чи на підставі спадкування за правом представлення. Проте це не стосується визначення кола спадкоємців за законом першої черги, яке обчислюється для визначення розміру обов`язкової частки в спадщині.

Таким чином, оскільки на день відкриття спадщини, ІНФОРМАЦІЯ_1 , сину спадкодавця ОСОБА_3 - ОСОБА_4 виповнилось 63 роки, який з 12 квітня 2011 року отримував пенсію за віком, що підтверджується довідкою № 1322, виданою Управлінням Пенсійного фонду України в Пулинському районі Житомирської області від 06 жовтня 2015 року, тому суд першої інстанції з висновком, якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно зазначив, що ОСОБА_4 відноситься до осіб, які в силу вимог частини першої статті 1241 ЦК України мають право на обов`язкову частку у спадщині.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли вірного висновку про те, що ОСОБА_4 відноситься до осіб, які в силу вимог частини першої статті 1241 ЦК України мають право на обов`язкову частку у спадщині.

При цьому при визначені розміру обов`язкової частки у спадщині, суд першої інстанції з висновком, якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно вказав, що на час відкриття спадщини був живий син померлої

ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та двоє онуків померлої - ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , які спадкували б частку спадщини за правом представлення, яка б належала їх померлим батькам -

ОСОБА_6 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_7

(помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ), якби вони були живими на час відкриття спадщини після смерті матері, тому розмір обов`язкової частки у спадщині становить 1/6 частини її частки, а саме 1/2 частини від тієї частки

(від 1/3 частки), яку мав успадкувати батько ОСОБА_1 за законом за відсутності заповіту, а розмір частки відповідача за заповітом складає 5/6 частки.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

При цьому доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області

від 24 червня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 07 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк