Присоединяйтесь к нам в социальных сетях:

Стаття 156. Права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири)

Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

{Стаття 156 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3187-12 від 06.05.93}

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Здійснені ремонтні роботи є невід`ємною частиною квартири, а тому не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя (ВС/КЦС у справі № 645/1601/16-ц від 24.06.2020)

Незважаючи на досить чітке формулювання в законі поняття спільної сумісної власності подружжя та норм, які регулюють його поділ на практиці досить часто виникають проблемні питання щодо приналежності того чи іншого майна до спільної сумісної власності, визначення частко, які належать одному чи іншому з подружжя, поділі рухомого майна тощо.

У даній справі між колишнім подружжям виник спір щодо поділу майна, яке було набуто ними в шлюбі.

Жінкою було подано позов про поділ автомобіля. В свою чергу чоловіком було подано зустрічний позов у якому останній поставив вимогу поділу між подружжям меблів, побутової техніки, а також поділити витрати, які було ним понесено з покращень квартири, яка належить колишній брудині на праві приватної власності.

Рішенням міськрайонного суду позов колишньої дружини було задоволено повністю. В свою чергу зустрічний позов було задоволено частково – задоволено вимоги про поділ рухомого майна (меблів та техніки), а у задоволенні щодо стягнення вартості поліпшень та ремонтних робіт було відмовлено.

Приймаючи рішення про таку відмову місцевий суд послався на те, що такі роботи проводилися з метою підтримання у належному статті житла для проживання у ньому сім`ї, затрати на ремонт здійснено в межах, визначених положеннями статті 156 ЖК Української РСР, а жодних договорів між сторонами щодо розміру участі у витратах по утриманню квартири і прибудинкової території, проведенню ремонту не укладалося.

Апеляційний суд з вказаним рішенням в частині відмови у стягненні вартості ремонтних робіт погодився.

Позивачем за зустрічним позовом на рішення міськрайонного суду та постанову суду апеляційної інстанції було подано касаційну скаргу.

Натомість Касаційний цивільний суд визнав таку скаргу необґрунтованою та у її задоволенні відмовив.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що сторони перебуваючи у шлюбі проживали в квартирі, яка належить колишній дружині.

За нормами статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.

Водночас право вимагати стягнення витрат на проведення ремонту будівлі, що належить власникові, у членів сім`ї власника виникає лише у випадку, якщо їх затрати на ремонт жилого приміщення перевищували покладений на них статтею 156 ЖК УРСР обов`язок.

Ураховуючи те, що сторони проживали в квартирі, що належить колишній дружині позивача за зустрічним позовом протягом 13 років суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що вказані грошові кошти за час спільного проживання подружжя були витрачені для ремонту та реконструкції житла, в якому вони проживали, з метою поліпшення умов життя та в інтересах сім`ї, а тому обґрунтовано відмовили у задоволенні зустрічного позову у цій частині.

Здійснені ремонтні роботи є невід`ємною частиною квартири та не є окремим об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому розподілу не підлягають.

Аналізуйте судовий акт: Право користування житлом може бути припинено судом на підставі ст. 406 ЦК України – «припинення сервітуту», при цьому користувач виселяється (ВСУ від 15 травня 2017р. у справі № 6-2931цс16)

Життєва ситуація, коли є власник будинку - мати (позивач), яка в ньому не проживає, син та невістка (відповідач), які перебуваючи у шлюбі проживали в цьому будинку і були за згодою матері зареєстровані. Після розлучення невістка понад 6 місяців не проживає у будинку матері та має інше місце проживання, що встановлено судом. Перед матір’ю постає завдання виселити невістку, а у невістки «интерес из вредности» утриматись у будинку та зберегти реєстрацію.

Отже, власниця будинку подала позов про виселення невістки і у відповідь отримала зустрічний позов від невістки про вселення. Суд першої інстанції став на бік власниці та задовільнив первісний позов, проте суди апеляційної та касаційної інстанцій відмовили матері та вселили невістку у її будинок.

Позиція ВСУ у цій справі насамперед цікава нормою закону, яку використав ВСУ для вирішення цього спору. ВСУ прийшов до висновку, що ст. 64, 156 ЖК УРСР "Права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири)" та ст. 405 ЦК України були неправильно застосовані судами апеляційної та касаційної інстанцій, і рішення ухвалене на користь невістки є помилковим. У подібних правовідносинах слід застосовувати частину другу ст. 406 ЦК України – «припинення сервітуту», і тому рішення суду першої інстанції при виселення невістки є правильним.

Отже, маємо новий підхід ВСУ у житлових спорах про виселення/вселення, де право на проживання колишнього члена сім’ї розглядається як сервітут, який припиняється судом за позовом власника житлового приміщення при наявності обставин, які мають істотне значення. В даному випадку - це фактичне тривале непроживання особи у будинку та наявність у неї іншого місяця проживання.

Аналізуйте судовий акт: Припинення сімейних відносин з власником успадкованого ним будинку не позбавляє колишнього з подружжя права користування приміщенням, яке останній отримав за життя та згодою спадкодавця – колишнього власника будинку (№ 308/3040/15-ц, 21.06.17)

Власник будинку (позивач) звернувся до суду з позовом до двох відповідачів, з одним з яких раніше перебував у шлюбі, і на підставі ст. 156 ЖК УРСР, ст.ст.16, 386, 391, 405 ЦК України, просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком, зняти їх з реєстраційного обліку та виселити.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що він є єдиним власником зазначеного будинку, право власності в порядку спадкування на який за ним визнано рішенням суду.

Суд першої інстанції позов задовольнив, виходячи з того, що на час розгляду справи позивач є єдиним власником вказаного вище житлового будинку, у якому з 2007 року були зареєстровані відповідачі.

Суд апеляційної інстанції вказане рішення скасував, позов задовольнив частково, і при цьому виходив з того, що відповідачі були зареєстровані у будинку з 2007 року та проживали в ньому як члени сім'ї позивача, з яким один з відповідачів перебував у зареєстрованому шлюбі до 2013 року, а тому припинення її сімейних відносин з власником будинку не позбавляє права користування займаним приміщенням, з чим погодився і суд касаційної інстанції.

ВССУ у своєму рішення спирався на наступні приписи законодавства.

Відповідно до ст. 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст.162 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Підстави виселення членів сім'ї (колишніх членів сім'ї) власника будинку передбачені ст. 156, ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР.

Таке виселення згідно із ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР може мати місце, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом із ним, систематично руйнують або псують жиле приміщення, або використовують його не за призначення, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, заходи запобігання і громадського вплив виявились безрезультатними, виселення винних н вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.