Житлові спори! 10 судових рішень, які визначають практику у 2018 році за версією ресурсу «Протокол»!

Представляємо Вашій увазі десятку рішень суду у площині житлових спорів, які найбільш зацікавили наших користувачів у 2017 році. Ці акти суду безперечно стануть Вам у нагоді в наступному році – користуйтеся. Тексти усіх цих рішень із описом фабули знаходяться у розділі ресурсу «Цікаві судові рішення». Ресурс «Протокол» - це провідна аналітика судової практики в мережі. Приєднуйтесь до нас і розміщуйте на Протоколі рішення з власної практики!

ДАЙДЖЕСТ: Трудові спори у 2018 році. 10 рішень суду від ресурсу "Протокол", які стануть Вам у нагоді!

10 судових справ про делікти та відшкодування шкоди, які є найбільш істотними у 2018 році за версією ресурсу «Протокол»!

10 видатних судових актів 2018 року у галузі кримінально-процесуального права за версією ресурсу «Протокол»!

Право власності священне! 10 пам’ятних рішень суду про захист власності за версією ресурсу «Протокол» у 2018 році!

Да прибудет с Вами СИЛА! 10 судових баталій з фіскалами 2018 року за версією ресурсу «Протокол»!

Земля найважливіший актив! 10 класних рішень суду 2018 року у земельних справах за версією ресурсу «Протокол»!

1. Якщо квартира набута на законних підставах, покупець має право виселити усіх зареєстрованих у ній осіб, в тому числі і членів сім’ї продавця, без надання іншого житлового приміщення.

Позитивна практика нового ВС при розгляді судами позову власника про усунення перешкод у користування житловим приміщенням та виселення.

Так позивач набув право власності на квартиру на підставі договору купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець та інші зареєстровані у квартирі особи родини продавця повинні були знятися із реєстраційного обліку протягом місяця. Цього не відбулося .

Зазвичай договір купівлі-продажу квартири укладається сторонами вже після того як з квартири «виписані» всі проживаючи особи. Мабуть тут була застосована схема відповідно до якої реальний власник квартири формально продає квартиру своїй довіреній особі і, таким чином, висиляє через суд з квартири членів своєї сім’ї чи інших зареєстрованих осіб з якими проживати не бажає. Після фізичного видворення з квартири цих осіб, третя особа повертає квартиру власнику на підставі договору дарування чи іншого цивільно-правого договору.

Так чи інакше незважаючи на всі спроби відповідачів визнати у цій справі договір купівлі-продажу квартири недійсним та подальші оскарження, ВС залишився на стороні позивача.

Суд касаційної інстанції вказав, що ст. ст. 64, 156 ЖК УРСР не застосовуються в даному випадку і право на проживання членів сім’ї колишнього власника у квартирі припиняється з моменту її продажу. Не допомагає тут і стаття 405 ЦК України.

Водночас, відповідно до ст. 391 ЦК України новий власник квартири через суд має право усувати усі перешкоди у користуванні своїм майном, зокрема висиляти з квартири повнолітніх осіб без надання іншого житлового приміщення. Відповідно до ст. 328 ЦК України таке право власника виникає тоді, коли він набув право власності на підставах, що не заборонені законом, тобто на підставі договору купівлі-продажу.

ВС підкреслив, що для такого виду спорів не потрібна зі сторони позивача обов’язкова вимога про виселення, яку повинні отримати проживаючи у квартирі особи. Окрім цього відповідачами не було надано суду документів, які б підтверджували певний особливий зв'язок між позивачем та колишнім власником квартири, і які б могли довести фіктивність договору купівлі-продажу. В матеріалах справа міститься дійсним договір купівлі-продажу на підставі якого продавець передав, а покупець повністю оплатив квартиру.

Аналізуйте судовий акт: Якщо квартира набута на законних підставах, покупець має право виселити усіх зареєстрованих у ній осіб, в тому числі і членів сім’ї продавця, без надання іншого житлового приміщення (ВС/КЦС, № 638/13030/13-ц, від 25 липня 2018р.)

2. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження, тому суд підставно не врахував доводи квартиронаймача про те, що дитина не є членом його сім'ї.

Рішенням суду першої інстанції відмовлено в позові про визнання неповнолітнього племінника позивача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Як зазначив суд, - не зважаючи на те, що з 2005 року неповнолітній не проживає у спірній квартирі, його місце проживання батьками не визначено, а тому він має право користуватися житлом обох батьків, що не суперечить вимогам частини шостої статті 29 Цивільного кодексу України.

Оскільки дитина не досягла повноліття, а відтак не набула повної цивільної дієздатності, причини його не проживання у квартирі є поважними, а тому і відсутні підстави для визнання його таким, що втратив право користування цією квартирою з підстав, передбачених статтями 71, 72 ЖК Української РСР.

З таким рішенням погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, акцентувавши увагу на тому, що право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження, тому доводи позивача, що дитина не є членом сім'ї позивача, не пов'язана з ним спільним побутом, взаємними правами і обов'язками, не заслуговують на увагу.

Не сплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки позивач (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини.

Аналізуйте судовий акт: Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження, тому суд підставно не врахував доводи квартиронаймача про те, що дитина не є членом його сім'ї (ВС/КЦС, справа № 711/4431/17, 04.07.18)

3. Хоча придбана у шлюбі квартира була записана лише на чоловіка, він не зміг виселити прописану у ній колишню дружину, яка при цьому у цій квартирі і НЕ проживала.

Мабуть вже для багатьох очевидно, що якщо не буде єдиного та справедливого підходу судів до застосування у спорах презумпції спільності права власності на майно подружжя, люди взагалі не будуть одружуватися. Як це вже відбувається в країнах Європи, наприклад в Італії.

Типова ситуація. Колись придбана у шлюбі квартира, і у Державному реєстрі прав на нерухоме майно її власником записаний чоловік. І чоловік, і жінка перебуваючи у шлюбі зареєструвалися і цій квартирі. Із часом подружжя розлучилося, і жінка мешкає тривалий час в іншій квартирі. Але чомусь знятися з реєстрації добровільно і не заважати чоловіку жити новим життя НЕ бажає. Звичайно за себе комунальні послуги не оплачує (вона ж там не живе), хоча ЖЕК їх нараховує, оскільки вона там зареєстрована.

Водночас жінка із позовом про поділ майна подружжя не зверталася, та строки позовної давності вже пропустила. В цілому своєю бездіяльністю лише шкодить колишньому чоловіку.

Чоловік як власник квартири подає позов про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

І раптом виявляється, що квартира все ж таки автоматично належить до спільного сумісного майна подружжя, попри те, що строки на звернення до суду із позовом про поділ майна після розлучення колишньою дружиною вже пропущені, а у Реєстрі її прізвище не значиться.

Далі зрозуміла логіка трьох інстанцій які відмовили у задоволенні позову: співвласник квартири не може бути виселений з такої квартири, оскільки це порушує його право власності. Статті 319, 321 ЦК України. Навіть якщо такий співвласник у цій квартирі фактично не проживає. Тому, стаття 405 ЦК України тут не допоможе.

Верховний Суд підкреслив, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про припинення права власності відповідачки на спірну квартиру. Тобто, в цьому випадку презумпція спільності права власності на майно подружжя застосована «по повній».

І знову суд НЕ вирішив де-факто спір, точніше конфліктну життєву ситуацію. Той хто нічого не робить – колишня дружина – залишився із дулею у кишені, а той хто намагався за допомогою закону досягнути результату – колишній чоловік- залишився у розбитого корита…

Аналізуйте судовий акт: Хоча придбана у шлюбі квартира була записана лише на чоловіка, він не зміг виселити прописану у ній колишню дружину, яка при цьому у цій квартирі і НЕ проживала (ВС/КЦС від 28 лютого 2018р. у справі № 647/1683/15-ц)

4. Право членів сім'ї власника будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є.

Встановивши, що право користування будинком відповідача було похідним від прав колишнього власника будинку, членом сім'ї якого він був, апеляційний суд зробив висновок про задоволення позову нового власника будинку про усунення перешкод в користуванні належним позивачеві на праві власності будинком шляхом виселення з нього відповідача.

Позовна заява була мотивована наступними обставинами: після смерті матері позивач успадкував будинок, в якому зареєстровані та проживають його рідний брат, а також батько. Враховуючи те, що брат не є членом його сім'ї, право користування останнього вказаним будинком припинилося у зв'язку з припиненням права власності на будинок попереднього власника - їх матері, яка померла у 2013 році, він, як новий власник будинку, заперечує відносно проживання в ньому брата, оскільки бажає використовувати належне йому майно на власний розсуд.

Такий висновок Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду вважав законним і обґрунтованим, оскільки право користування відповідача будинком було похідним від прав колишнього власника будинку.

Отже право членів сім'ї власника будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Наведену правову позицію було сформовано ще в постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14.

Аналізуйте судовий акт: Право членів сім'ї власника будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є (ВС/КЦС, справа № 595/1271/16-ц, 15.08.18)

5. Про наявність поважних причин відсутності у спірній квартирі понад 6 місяців можуть свідчити розмір і планування квартири, що не дають можливості для одночасного в ній проживання.

В цій справі апеляційний суд, скасовуючи негативне для відповідача рішення суду перщої інстанції, встановив, що квартира, в якій зареєстрований останній, має дві суміжні кімнати. При цьому, мати відповідача постійно проживала у квартирі разом зі співмешканцями (позивачами). На час розгляду справи відповідач не проживає у спірній квартирі за домовленістю з матір'ю, оскільки площа та планування квартири не дають можливості для одночасного проживання в квартирі трьох дорослих осіб.

Зазначені обставини відсутності відповідача у спірній квартирі понад 6 місяців, були визнані апеляційним судом поважними. Враховуючи наведене, а також відсутність у відповідача іншого житла, апеляційний суд зробив висновок про відмову у задоволенні позову, з чим також погодився в Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.

При цьому суд касаційної інстанції, зокрема, зазначив, що при тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Крім того, Верховний Суд нагадав, - «Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року)». «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року)».

Аналізуйте судовий акт: Про наявність поважних причин відсутності у спірній квартирі понад 6 місяців можуть свідчити розмір і планування квартири, що не дають можливості для одночасного в ній проживання (ВС/КЦС,справа № 760/13113/14-ц, 22.11.18)

6. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні цього права упродовж всього часу тривання правопорушення.

Ця судова справа за позовом міської ради до двох відповідачів про визнання цих осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації розглядалась Великою Палатою Верховного Суду для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень з питання, яке становить виключну правову проблему, про застосування позовної давності до позовів про виселення.

І хоча остаточного рішення у справі не прийнято, - її передано на новий розгляд до суду першої інстанції, висновки, викладені у постанові Великої Палати мають дуже важливе значення для формування судової практики у подібних, та й інших справах, в яких досліджується застосування позовної давності.

Отже позиція Великої Палати Верховного Суду в основному зводиться до такого:

- службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього (ч. 1 ст. 118 ЖК);

- одна з особливостей найму житла полягає, зокрема, у тому, що наймач має право тимчасового володіння (detentio) ним. Право володіння (possessio) житлом залишається в його власника, який не втрачає це право навіть тоді, коли інша особа використовує таке майно протиправно;

- власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України);

- робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення (ст. 124 ЖК);

- навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин;

- і, нарешті, допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

З огляду на це Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 січня 2016 року у справі № 6-2913 цс 15.

Аналізуйте судовий акт: ВП ВС: Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні цього права упродовж всього часу тривання правопорушення (ВП ВС, № 653/1096/16-ц, 04.07.18)

7. Боржник НЕ висиляється з іпотеки без надання іншого житла, якщо іпотечне житло придбано не за рахунок отриманих кредитних коштів.

Почали з’являтися перші постанови нового Верховного Суду у 2018 році у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду. Колегія складається з трьох суддів. Справа про виселення боржників з іпотечної нерухомості.

Як не прикро жадібному Привату, який оскаржує все що можна, поки що судова практика не змінюється. Не підлягають виселенню боржники з іпотечної нерухомості без надання іншого житлового приміщення, якщо іпотечна нерухомість була придбана не за кредитні кошти надані стягувачем.

Аргументи банку на кшталт порушення боржником умов кредитного договору та ст. 629 ЦК України, зокрема реєстрація осіб в іпотечному майні без дозволу банку та не з’ясування судами нижчих інстанцій наявності у боржника іншого житлового приміщення для проживання у випадку виселення, ситуацію не врятували.

ВСУ підтвердив правильність застосування судами частини другої статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналізуйте судовий акт: Боржник НЕ висиляється з іпотеки без надання іншого житла, якщо іпотечне житло придбано не за рахунок отриманих кредитних коштів (ВСУ від 10 січня 2018р. у справі № 307/1023/16-ц)

8. Висловився про незаконність виселення з службового житла без надання іншого житлового приміщення одиноких осіб, які проживають разом з їхніми малолітніми дітьми та не мають іншого житла

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду залишив без змін рішення міськрайонного суду та ухвалу апеляційного суду області, якими відмовлено в позові Квартирно-експлуатаційного відділу про виселення відповідачки з кімнати у гуртожитку без надання іншого житлового приміщення. Позовна заява мотивувалась тим, що відповідач (колишня дружина військовослужбовця) після розірвання шлюбу з ним втратила право користування кімнатою у належному Міністерству оборони України гуртожитку та незаконно там проживає разом з малолітньою дитиною.

Приймаючи таке рішення, Верховний Суд акцентував увагу на тому, що відповідачка та її малолітній син вселилися у кімнату в гуртожитку на підставі спеціального ордеру, постійно проживають і зареєстровані там, не мали іншого житла на момент подання позову про виселення, а тому є підстави стверджувати, що вони мають достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, а зазначена кімната у гуртожитку є їхнім «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

За таких обставин Верховний Суд вдався до тлумачення положення абзацу сьомого статті 125 ЖК як такого, що гарантує неможливість виселення без надання іншого житлового приміщення одиноких осіб, які проживають разом з їхніми малолітніми дітьми та не мають іншого житла.

Заслуговує на увагу посилання суду на висновки Європейського суду з прав людини, зокрема, на справу KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року. Як зазначив ЄСПЛ в рішенні по цій справі, «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла»; «втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…»

Тому Верховний Суд встановив, що виселення відповідача з кімнати у гуртожитку, що є службовим житлом, без надання іншого житлового приміщення, не відповідало б критеріям, що викладені у пункті другому статті 8 Конвенції.

Аналізуйте судовий акт: Висловився про незаконність виселення з службового житла без надання іншого житлового приміщення одиноких осіб, які проживають разом з їхніми малолітніми дітьми та не мають іншого житла (ВС/КЦС,справа № 357/3258/16-ц, 28.03.18)

9. Суд відмовив у визначенні порядку користування квартирою з жилою площею 30,4 кв. м з огляду на те, що це призведе до погіршення житлових умов п'яти осіб, що проживають у спірній квартирі.

Рішенням районного суду в задоволенні позову трьох позивачів до співмешканця (за участю третьої особи - Комунального підприємства) про визначення порядку користування квартирою, поділ особових рахунків з оплати комунальних послуг відмовлено.

При цьому суд установив, що відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно квартира, в який проживають сторони, належить їм на праві власності в рівних частках - по 1/5 частині кожному. Як убачається з технічного паспорта на квартиру та довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації про показники об'єкта нерухомості, загальна площа квартири становить 50,6 кв. м, житлова площа - 30,4 кв. м, балкон -1,9 кв. м, дві житлові кімнати - 11,4 кв. м та 19 кв. м, кухня - 7,8 кв. м, ванна кімната - 2,6 кв. м, вбиральня - 1 кв. м, коридор - 6,9 кв. м.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що у спірній квартирі проживають п'ять осіб, а жила площа квартири становить 30,4 кв. м, отже, визначення порядку користування квартирою призведе до погіршення житлових умов цих осіб.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з такими рішеннями погодився з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Ураховуючи, що у спірній квартирі проживають п'ять осіб, а жила площа квартири становить 30,4 кв. м, визначення порядку користування квартирою призведе до погіршення житлових умов цих осіб.

Крім того, порядок користування спірною квартирою, який просять визначити позивачі, не відповідає їхнім часткам у праві власності на квартиру та призведе до порушення прав інших співвласників, виходячи з розміру належної їм частки у спірному майні.

Щодо позовних вимог про поділ особових рахунків з оплати комунальних послуг, цей спір, зазначив ВС, не підлягає розгляду в судовому порядку. Нажаль, більш докладної мотивації такого висновку в рішенні не міститься, тому логічно було привести витяг з судового рішення в інший справі, наприклад, з рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02.12.2016 у справі № 337-3151\16-ц (провадження № 2-337-1549\2016), а саме:

«Стосовно вимог сторін про зобовязання обслуговуючих організацій укласти окремі особові рахунки і провести перерахунок заборгованості за комунальні послуги, то в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи, з того, що зазначені вимоги є передчасними, оскільки в судовому засіданні не встановлено, що в позасудовому порядку сторони звертались з вимогою до відповідних організацій про укладення з ними окремих договорів, і їм було в цьому відмовлено. Таким чином на момент розгляду справи судом не встановлено порушення, невизнання або оспорювання житлових прав мешканців спірної квартири з боку обслуговуючих організацій».

Аналізуйте судовий акт: Суд відмовив у визначенні порядку користування квартирою з жилою площею 30,4 кв. м з огляду на те, що це призведе до погіршення житлових умов п'яти осіб, що проживають у спірній квартирі (ВС/КЦС,справа № 756/9713/16-ц, 18.10.18)

10. Відповідно до Закону громадяни можуть реалізувати конституційне право на житло шляхом приватизації житла у гуртожитку.

Позивачка звернулась до Управління обліку, розподілу та приватизації житла міської ради з заявою про приватизацію кімнати в гуртожитку, який передано до комунальної власності територіальної громади міста. Але питання приватизації розглянуто не було, а надано формальну відписку про неможливість визнати її наймачем вказаної кімнати.

Посилаючись на вищезазначене, позивачка просила зобов'язати міську раду в особі Управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради вчинити дії по приватизації нею цієї кімнати.

Рішенням районного суду позов був задоволений, з чим також погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, що при цьому скасував негативне для позивачки рішення апеляційного суду.

При цьому Верховний Суд зазначив, зокрема, що Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» поширюється на громадян, у тому числі військовослужбовців і працівників Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, осіб рядового і начальницького складу та працівників Міністерства внутрішніх справ України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, рятувальників, поліцейських та працівників Національної поліції, а також членів їхніх сімей, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них (частина перша статті 1 Закону).

Відповідно до ст. 2 Закону громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку (у випадках, передбачених цим Законом), або шляхом отримання соціального житла (відповідно до цього Закону та Закону України «Про житловий фонд соціального призначення»), або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім'ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України).

Поряд з наведеними питаннями теоретичного характеру, заслуговує на увагу наступний висновок суду - вина позивача у тому, що документи, на підставі яких вона заселялася до спірного приміщення, а саме: копії ордерів на вселення, рішення щодо отримання ліжко-місця не збереглися - відсутня. В свою чергу, відповідно до картки прописки встановленої форми позивач була заселена в гуртожиток з тих підстав, що працювала фельдшером у товаристві, що володів будівлею.

Аналізуйте судовий акт: Відповідно до Закону громадяни можуть реалізувати конституційне право на житло шляхом приватизації житла у гуртожитку (ВС/КЦС,справа № 591/6623/16-ц, 30.05.18)

Джерело: юридичний ресурс "Протокол"