Житлові спори! 10 судових рішень, які визначають практику у 2017 році за версією ресурсу «Протокол»!

Представляємо Вашій увазі десятку рішень суду у площині житлових спорів, які найбільш зацікавили наших користувачів у 2017 році. Ці акти суду безперечно стануть Вам у нагоді в наступному році – користуйтеся. Тексти усіх цих рішень із описом фабули знаходяться у розділі ресурсу «Цікаві судові рішення». Ресурс «Протокол» - це провідна аналітика судової практики в мережі. Приєднуйтесь до нас і розміщуйте на Протоколі рішення з власної практики!

2017 рік: 10 найбільш цікавих рішень щодо спорів з банками за версією ресурсу «Протокол»!

Да прибудет с Вами СИЛА! 10 судових баталій з фіскалами 2017 року за версією ресурсу «Протокол»!

Трудові спори у 2017 році. 10 рішень суду від ресурсу "Протокол", які стануть Вам у нагоді!

Які спадкові спори приніс нам 2017 рік? Дайджест судових рішень ресурсу Протокол для наших любих користувачів!

Право власності священне! 10 пам’ятних рішень суду про захист власності за версією ресурсу «Протокол» у 2017 році!

Земля найважливіший актив! 10 класних рішень суду 2017 року у земельних справах за версією ресурсу «Протокол»!

1. Справа про «житловий сервітут» або як право проживання припиняється судом за ст. 406 ЦК України.

Життєва ситуація, коли є власник будинку - мати (позивач), яка в ньому не проживає, син та невістка (відповідач), які перебуваючи у шлюбі проживали в цьому будинку і були за згодою матері зареєстровані. Після розлучення невістка понад 6 місяців не проживає у будинку матері та має інше місце проживання, що встановлено судом. Перед матір’ю постає завдання виселити невістку, а у невістки «интерес из вредности» утриматись у будинку та зберегти реєстрацію.

Отже, власниця будинку подала позов про виселення невістки і у відповідь отримала зустрічний позов від невістки про вселення. Суд першої інстанції став на бік власниці та задовільнив первісний позов, проте суди апеляційної та касаційної інстанцій відмовили матері та вселили невістку у її будинок.

Позиція ВСУ у цій справі насамперед цікава нормою закону, яку використав ВСУ для вирішення цього спору. ВСУ прийшов до висновку, що ст. 64, 156 ЖК УРСР "Права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири)" та ст. 405 ЦК України були неправильно застосовані судами апеляційної та касаційної інстанцій, і рішення ухвалене на користь невістки є помилковим. У подібних правовідносинах слід застосовувати частину другу ст. 406 ЦК України – «припинення сервітуту», і тому рішення суду першої інстанції при виселення невістки є правильним.

Отже, маємо новий підхід ВСУ у житлових спорах про виселення/вселення, де право на проживання колишнього члена сім’ї розглядається як сервітут, який припиняється судом за позовом власника житлового приміщення при наявності обставин, які мають істотне значення. В даному випадку - це фактичне тривале непроживання особи у будинку та наявність у неї іншого місяця проживання.

Аналізуйте судовий акт: Право користування житлом може бути припинено судом на підставі ст. 406 ЦК України – «припинення сервітуту», при цьому користувач виселяється (ВСУ від 15 травня 2017р. у справі № 6-2931цс16)

2. Фактичне видворення власником житла зареєстрованої у цьому житлі особи НЕ припиняє право на користування житлом цієї особи

Після побутового насильства з боку зареєстрованої особи та порушення у відношенні неї кримінального провадження власник квартири фізично вигнав цю особу з житлового приміщення, а також змінив вхідні замки на дверях та перевіз особисті речі за місцем проживання дочки цієї особи. Після цього власник квартири звернувся із позовом про усунення перешкод у праві власності на житло та примусове виселення зареєстрованої особи з квартири та зобов’язання органу міграційної служби зняти цю особу з реєстрації.

Реакція судів буда дивовижною. Суд першої інстанції відмовив у виселенні особи оскільки на момент судового розгляду перешкоди у праві власності були відсутні: зареєстрована особа де-факто не мешкала у квартирі, її речі були в іншому місті та на дверях були поставлені інші замки. Хоча при цьому суд першої інстанції задовільнив вимогу про зняття цієї особи з реєстрації. Суд апеляційної інстанції відмов у вимозі про зняття особи з реєстрації оскільки не існувало остаточного рішення суду про примусове виселення цієї особи.

Позиції суду касаційної інстанції була також оригінальною, ВССУ скасував рішення суду першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд. Зокрема, ВССУ застосував ст. 19 ЦК України – «самозахист цивільних прав» та розцінив такі дії як «видворення особи з квартири, зміна замків, перевезення її речей в інше місце» - як правомірний самозахист. Тобто, фізичне недопущення власником особи у квартиру, де вона зареєстрована, є засобом протидії протиправній поведінці цієї особи, яка виражається у побутовому насильстві та агресивній поведінці. При цьому такий цивільний самозахист не відновлює порушених зареєстрованою особою прав власності на квартиру власника, тому вимоги про її примусове виселення та зняття з реєстрації підлягають розгляду судом.

Аналізуйте судовий акт: Фізичне видворення власником і подальший недопуск особи до квартири, викидання її речей та заміна вхідних замків ще не означає юридичне позбавлення права особи на користування квартирою, якщо вона там зареєстрована (ВССУ, № 552/46/16-ц)

3. Орендаря висиляти з житла треба на підставі положень цивільного, а не житлового законодавства.

Приклад застосування ВСУ казуїстики, щоб надати особі, яка проживає без правової підстави у житловому приміщенні додатковий час та не виселяти її прямо зараз.

Особа проживала у житловому приміщенні як член сім’ї на підставі договору оренди, який був укладений її чоловіком як орендарем з власником. Строк договору оренди закінчився, особа добровільно не виселилась. Власник приміщення подав позов про виселення на підставі ч. 3, ст. 116 ЖК України.

Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій задовольнили позов, визнали особу, такою яка самоправно зайняла жиле приміщення та виселили її без надання іншого жилого приміщення. При цьому суди підтвердили, що особі ніколи не видавався ордер на зайняття спірного жилого приміщення та ніколи не відкривали на її ім’я особовий рахунок зі сплати житлово-комунальних послуг.

ВСУ скасував всі рішення і справі і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. ВСУ вказав на різницю між поняттями «самоправно зайняла» та «самоправно займає». Тобто у цій справі особа не могла самоправно зайняти жиле приміщення оскільки була членом сім’ї орендаря, і право на користування житловим приміщенням в неї було. Оскільки оренда закінчилась, то виселити таку особа можна шляхом подання позову обґрунтованого нормами цивільного законодавства, зокрема такого яке регулює відносини оренди, а не житлового.

Аналізуйте судовий акт: Для виселення особи, яка проживала у житловому приміщенні на підставі договору оренди, слід подавати позов обґрунтовуючи положеннями цивільного, а не житлового законодавства (ВСУ від 22 червня 2017 року № 6-2010цс16)

4. Шести місяців недостатньо для виселення, якщо існує поважна причина відсутності наймача.

Приклад застосування судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій статті 71 ЖК України, яка передбачає право збереження наймача на користуванням жилим приміщенням у випадку його відсутності протягом шести місяців. Згідно частини 2, ст. 71 ЖК України суд може подовжити встановлений законом шестимісячний строк, у випадку наявності у наймача поважної причини невикористання жилого приміщенням.

В даній справі орган місцевого самоврядування намагався виселити сім’ю із декількома неповнолітніми, яка була зареєстрована але не проживала у комунальному житловому приміщенні більше шести місяців. Причиною невикористання жилого приміщення, яку суд визнав поважною, була невідповідність квартири з 1989 року санітарним нормам, що ставить під загрозу життя осіб, які б в ній проживали. Настирливий орган місцевого самоврядування замість того, щоб провести ремонт у комунальній квартирі, оскаржував рішення суду у апеляційному та касаційному порядку, проте у підсумку залишився ні з чим.

Аналізуйте судовий акт: Наймач НЕ втрачає право на користування жилим приміщенням, якщо існує поважна причина його відсутності більше шести місяців у цьому приміщенні (ВССУ від 13 вересня 2017р. у справі № 521/4123/16-ц)

5. При визнанні права постійного проживання особи у квартирі/будинку суд НЕ може закріплювати за нею конкретну кімнату; це право власника відповідно до ст. 405 ЦК України.

Жінка разом із трьома дітьми перебуваючи у шлюбі з чоловіком бореться за право проживання у будинку. Домоволодіння належить батьку чоловіка, який відповідно до статей 156 та 64 ЖК Української РСР є однією сім’єю разом із своїм сином та невісткою, тобто позивачкою. Отже, право на постійне проживання у будинку позивачки очевидне. Водночас відповідно до ст. 156 ЖК Української РСР «на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згода власника не потрібна». Отже, суд визнав право на постійне проживання жінки та її дітей у будинку, і власник в принципі з цим погодився.

Проте, цей спір цікавий наступний. Сторони намагалися добитися від суду не тільки загального визнання права на проживання жінки із дітьми у будинку, а конкретного визначення складу та площі житлових приміщень, де б вони проживали. Так, позивачка додала до позову технічний паспорт із позначками кімнат та інших приміщень, які за її думкою мали б бути виділені їй та дітям. Суд апеляційної інстанції відмовив позивачці у такій вимозі. Згодом, власник домоволодіння звертаючись до суду касаційної інстанції також просив цей суд визначити конкретні приміщення для проживання. Суд касаційної інстанції відмовив у цьому та підкреслив, що відповідно до ст. 405 ЦК України – «право членів сім’ї власника житла на користування цим житлом» житлові приміщення, які члени сім’ї власника мають право займати визначаються самим власником, а не судом.

Аналізуйте судовий акт: При визнанні права постійного проживання особи у квартирі/будинку суд НЕ може закріплювати за нею конкретну кімнату; це право власника відповідно до ст. 405 ЦК України (ВССУ у справі № 405/344/15-ц від 27 вересня 2017р.)

6. Діти наше майбутнє і без надання іншого житла НЕ виселяються навіть зі службового житла.

Квартирно-експлуатаційна частин МО Україна (позивач) просила суд визнати такими, що втратили право користування службовою квартирою колишнього військовослужбовця і членів його сім’ї , а також виселити їх із службової квартири без надання іншого житлового приміщення.

Позов вмотивовано тим, що відповідно до приписів ст. ст. 118, 124 ЖК УРСР, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено, з чим також погодився і ВССУ, зазначивши таке:

• суди дійшли до правильного висновку про те, що спірна квартира в установленому порядку набула статусу службової та відповідачі були вселені у квартиру на законних підставах;
• ст. 125 ЖК УРСР наведений перелік осіб, які не можуть бути виселені з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, зокрема, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 цього Кодексу, не може бути виселено: одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними;
• рішенням суду шлюб між мешканцями спірної квартири розірваний і відповідачка є одинокою особою з неповнолітньою дитиною.

Аналізуйте судовий акт: Без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено з службового жилого приміщення одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними (ВССУ, справа № 495/4400/15-ц, 26.04.17)

7. Припинення сімейних відносин з власником успадкованого ним будинку не позбавляє колишнього з подружжя права користування приміщенням.

Власник будинку (позивач) звернувся до суду з позовом до двох відповідачів, з одним з яких раніше перебував у шлюбі, і на підставі ст. 156 ЖК УРСР, ст.ст.16, 386, 391, 405 ЦК України, просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком, зняти їх з реєстраційного обліку та виселити.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що він є єдиним власником зазначеного будинку, право власності в порядку спадкування на який за ним визнано рішенням суду.

Суд першої інстанції позов задовольнив, виходячи з того, що на час розгляду справи позивач є єдиним власником вказаного вище житлового будинку, у якому з 2007 року були зареєстровані відповідачі.

Суд апеляційної інстанції вказане рішення скасував, позов задовольнив частково, і при цьому виходив з того, що відповідачі були зареєстровані у будинку з 2007 року та проживали в ньому як члени сім'ї позивача, з яким один з відповідачів перебував у зареєстрованому шлюбі до 2013 року, а тому припинення її сімейних відносин з власником будинку не позбавляє права користування займаним приміщенням, з чим погодився і суд касаційної інстанції.

ВССУ у своєму рішення спирався на наступні приписи законодавства.

Відповідно до ст. 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст.162 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Підстави виселення членів сім'ї (колишніх членів сім'ї) власника будинку передбачені ст. 156, ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР.

Таке виселення згідно із ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР може мати місце, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом із ним, систематично руйнують або псують жиле приміщення, або використовують його не за призначення, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, заходи запобігання і громадського вплив виявились безрезультатними, виселення винних н вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Аналізуйте судовий акт: Припинення сімейних відносин з власником успадкованого ним будинку не позбавляє колишнього з подружжя права користування приміщенням, яке останній отримав за життя та згодою спадкодавця – колишнього власника будинку (№ 308/3040/15-ц, 21.06.17)

7. Житло приватизується тільки за згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, а також батьків неповнолітніх членів сім’ї.

Незважаючи на те, що Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду", прийнятий ще 19 червня 1992 року, в Україні триває процес приватизації державного житлового фонду, тому ця тема ще не втратила своєї актуальності і на її тлі до цього часу виникають судові спори.

За змістом ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків) житлових приміщень у гортожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється у приватну власність (спільну сумісну, спільну часткову) за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї. які постійно мешкають у цих квартирах, кімнатах у комунальній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається житло. За неповнолітніх членів сім'ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновителі). Згоду на участь у приватизації дітей вони засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини.

Наведені приписи чинного законодавства у цій справі дотримані не були, що призвело до ситуації, коли частка приватизованої відповідачкою площі є більшою ніж та житлова площа, що була виділена їй в одноосібне користування за договором найму і частково включає в себе житлову площу виділену в спільне користування їй та позивачки з малолітнім сином.

З огляду на це, та ураховуючи, що у спірній квартирі проживає малолітній син позивачки, а вона не надавала згоди на приватизацію житлових приміщень, рішенням апеляційного суду відповідне рішення суду першої інстанції було скасоване і постановлене нове рішення про задоволення позову, а саме, - суд визнав недійсним розпорядження органу приватизації РДА і, як наслідок, - свідоцтво про право власності на частину приватизованої квартири, з чи також погодився і ВССУ.

Аналізуйте судовий акт: Умовою приватизації житла є письмова згода повнолітніх членів сім'ї, а також батьків неповнолітньої дитини, що мешкає в квартирі. За відсутності такої згоди приватизація визнається недійсною (ВССУ, справа № 752/12075/15-ц, 22.03.17)

8. Спори пов’язані із квартирним обліком громадян розглядаються за правилами цивільного судочинства.

Позивач проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим та у 2010 році звільнений з військової служби у відставку за вислугою років. При цьому він перебував на квартирному обліку у вказаному органі та житлом за рахунок держави не забезпечувався.

У зв'язку з анексією АРК позивач в теперішній час проживає у місті Кіровограді, отримав власну квартирну облікову справу, звернувся до Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області (відповідач) із заявою про постановку його на квартирний облік. Відповідач відмовив йому, посилаючись на те, що Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VIIне врегульовано питання щодо забезпечення житлом осіб, які залишили тимчасово окуповану територію і потребують поліпшення житлових умов.

Ці обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду, який частково задовольнив позовні вимоги, зазначивши, що відсутність механізму реалізації права житло в подібних випадках не позбавляє особу права, яке гарантоване державою Україна.

Але апеляційний суд це рішення скасував, зазначивши, що суд першої інстанції не визначив характер спірних правовідносин, оскільки позивач фактично оспорював своє право на належне житлове забезпечення, тому спір не носить публічно-правовий характер і має розглядатися за правилами цивільного судочинства, тому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закрив провадження у цій справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

ВАСУ погодився з таким висновком, вказаши, зокрема, що такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача. Як видно з рішення суду, спори про зобов'язання взяти на квартирний облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права.

Це стосується також спорів, що виникають з правовідносин з приватизації житла, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо.

Доречно нагадати, що подібні підходи до вирішення таких спорів неодноразово формувались Верховним Судом України, зокрема, в постановах від 02 грудня 2014 року у справі № 21-530а14, від 23 лютого 2016 року у справі № 6551а15, від 2 березня 2016 року у справі № 6-14цс16 та інше.

Аналізуйте судовий акт: Спори про зобов'язання взяти на квартирний облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в цьому випадку йдеться про захист цивільного права (спр. № К/800/9928/15, 15.11.17)

9. Власник житла усуває перешкоди в користуванні цим житлом зареєстрованою особою шляхом подання позову про визнання цієї особи такою, що втратила право на користування житлом та зняття з реєстрації.

Ця справа розглядалась судами неодноразово, і спочатку суди відмовляли у задоволенні позову власнику житла. Лише ВСУ ухвалив у справі нове рішення на користь власника житла, а не направив справу на новий розгляд, що буває не часто. ВСУ визнав зареєстровану особу, такою, що втратила право користування житловим приміщенням і, таким чином, вирішив проблему власника житла. Отже, маємо робочий спосіб захисту прав власника житла, застосовуючи який є можливість позбавлятись від зареєстрованих осіб (виселяти) без надання іншого жилого приміщення.

Правова позиція ВСУ у справі № 6-709цс16: Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім’ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім’ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім’ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім’ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Аналізуйте судовий акт: Власник житла усуває перешкоди в користуванні цим житлом зареєстрованою особою шляхом подання позову про визнання цієї особи такою, що втратила право на користування житлом та зняття з реєстрації (ВСУ від 16 листопада 2016 р., № 6-709цс16)

10. Житлові спори - особливий різновид спорів, що стосується житлових прав та інтересів громадян і організацій.Такі спори є цивільними спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

Два судових рішення ВАСУ стосуються питання зняття статусу «службове житло» із квартири. Як показує практика, позивачами у цих спорах, як правило, є військовослужбовці, які в силу специфіки служби забезпучуються саме службовим житлом, а після звільнення зі служби переймаються питанням отримання постійного житла, що може бути приватизоване. Судова статистика показує, що у абсолютній більшості випадків подібні позови подавались до адміністративних судів, але подібна практика визнана неправильною. Правильною буде наступна позиція:

"у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача."

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року (справа № 6-14цс16), від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2139цс15).

Аналізуйте судовий акт: Житлові спори - особливий різновид спорів, що стосується житлових прав та інтересів громадян і організацій.Такі спори є цивільними спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача (ВАСУ від 27 липня 2016р.)

НАСАМКІНЕЦЬ:

1) Для передачі ОСББ технічної документації на будинок у колишнього балансоутримувача є три місяці.

Питання повноцінного функціонування новоствореного Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) в повній мірі залежить від того, чи відбулось після прийняття співвласниками рішення про форму управління будинком приймання-передання об’єкта в управління із підписанням відповідного акта і переданням документації на будинок та земельну ділянку «під ним».

Значна частина співвласників багатоквартирних будинків не знаходить відповіді на це питання або й узагалі не ставить його. У результаті більшість земель під такими будинками (як правило, т.з. старої забудови) узагалі не оформлена. Але ж для співвласників будинку оформлення прав на землю - це спосіб «відгородитися» як від формальних зазіхань на свою територію (відведення ділянок іншим особам), так і фактичного її використання сторонніми особами, що можуть встановлювати на прибудинковій території тимчасові споруди, влаштовувати паркування транспортних засобів тощо.

Зазначені питання в цей час досить докладно врегульовані Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (№ 417-VIII від 14.05.2015), Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (№ 2866-III від 29.11.2001), іншими нормативно-правовими актами, що наведені в цьому судовому рішенні.

Суди всіх інстанції визнали позовні вимоги ОСББ в м. Полтаві цілком підставними і зобов’язали відповідача - Комунальне підприємство (ЖЕО) передати ОСББ план земельної ділянки з усіма будинками та спорудами, що на ній розташовані; паспорт об'єкта та земельної ділянки; проектно-кошторисну документацію та виконавчі креслення на кожний будинок та споруду об'єкта; акт технічного стану об'єкта на момент приймання-передачі; схеми внутрішньобудинкових мереж централізованого постачання холодної води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізованого опалення; виконавчі креслення контурів заземлення; кошториси, описи робіт з поточного та капітального ремонту; акти технічного огляду; журнали заявок мешканців об'єкта; протоколи виміру опору ізоляції електромереж; протоколи огляду системи вентиляції.

При цьому ВГСУ зауважив, що відповідно до частин 18, 19 ст. 6 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" у разі відсутності документації на багатоквартирний будинок колишній балансоутримувач багатоквартирного будинку або особа, яка здійснювала управління багатоквартирним будинком до створення об'єднання, протягом півроку з дня державної реєстрації об'єднання відновлює її за власний рахунок.

Аналізуйте судовий акт: Колишній балансоутримувач будинку у тримісячний строк з дня реєстрації ОСББ передає йому технічну та іншу документацію на будинок. У разі відсутності такої він протягом півроку відновлює її за власний рахунок (справа № 917/1583/16, 13.04.17)

2) Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг та відсутність членства в ОСББ не можуть бути підставою для звільнення споживача від їх оплати

Справа стосується стягнення об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку внесків (позивач) з власника квартири та споживача житлово-комунальних послуг (відповідач), які надаються цим ОСББ на утримання будинку та прибудинкової території. В основі спору лежить розуміння суті правовідносин з приводу надання ОСББ житлово-комунальних послуг та здійснення їх оплати, зокрема зобов’язання споживача оплатити ці послуги, навіть, за відсутності відповідного договору.

Задовольняючи позов і стягнувши з відповідача грошові кошти в сумі 5007,04 гривень (борг по внескам, борг за холодну воду, 3% річних за останні три роки, та «інфляціїні»), суд першої інстанції виходив з того, що нормою ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч.3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

ВССУ залишив це рішення суду без змін, зазначивши, що відповідно до положень ч. 1 ст. 17, ст. 20, ч. ч. 6, 7, 8 ст. 22, ч. 4 ст. 23 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» власники квартир у багатоквартирному будинку, функції по утриманню якого і прибудинкової території здійснює об'єднання співвласників, зобов'язані нести витрати по утриманню спільного неподільного майна незалежно від членства в об'єднанні в розмірі затверджених в установленому порядку тарифів.

Довідка: доцільно зазначити, що ВСУ, розглядаючи справу № 6-2951цс15 (постанова від 20 квітня 2016 р.), зокрема, зазначив: «…споживачізобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про наданняжитлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі».

Аналізуйте судовий акт: Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг та відсутність членства в ОСББ не можуть бути підставою для звільнення споживача від їх оплати (справа № 212/4917/15-ц, 05.04.17)

Джерело: Інформаційно-правовий інтернет-ресурс "Протокол"