Фізична особа (як і будь-який інший суб’єкт правовідносин, в тому числі без статусу банку чи фінустанови) може придбавати право вимоги за кредитним та іпотечним договорами в процесі примусової ліквідації банку (ВС/КЦС, № 640/14873/19 від 16.12.2020р)

За загальним правилом для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа. Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи не відповідає положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України. Однак, за висновками ВС/КЦС у цьому рішенні - договори відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами не можуть бути визнані недійсними внаслідок укладення їх із фізичною особою (чи із будь-яким іншим суб’єктом правовідносин, в тому числі без статусу банку чи фінустанови), якщо такі укладені в процесі примусової ліквідації банку.

Фабула судового акту: Позивач отримав кредит від банку, передавши у забезпечення виконання зобов’язання (в іпотеку) придбану квартиру. Згодом в банку було запроваджено тимчасову адміністрацію та розпочато процедуру ліквідації. Після цього право вимоги до Позивача за кредитним й іпотечним договором було виставлено на продаж і шляхом проведення прилюдних торгів – продане переможцю аукціону – Відповідачу. Як наслідок, відповідач – фізична особа, уклав із банком (в особі уповноваженої особи ФГВ) два договори купівлі-продажу права вимоги: один за кредитним договором, другий – за іпотечним. На той момент, за кредитним договором вже виникла заборгованість.

Набувши право - у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, задовольнити вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором – Відповідач направив Позивачу письмову вимогу про усунення порушень, а згодом – зареєстрував на себе спірну квартиру (звернув стягнення на предмет іпотеки в порядку статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку»).

Своєю чергою, Позивач просив суд визнати недійсними договори відступлення банком права вимоги фізичній особі за своїми кредитним та іпотечним договорами, а також – просив скасування державної реєстрації права власності Відповідача, позбавлення його права користування, виселення та усунення перешкод у здійсненні права власності. Основним аргументом позовної вимоги Позивача у визнанні спірних договорів недійсними було те, що такі договори не можуть бути укладені із фізичною особою (тобто особою без статусу банку чи фінустанови). Рішенням суду першої інстанції, яке було залишено без змін судом апеляційної інстанції – у задоволенні позову Позивачу було відмовлено.

ВС/КЦС також не погодився із доводами касаційної скарги Позивача і залишив рішення першої і другої інстанції без змін. Обґрунтовуючи свою позицію ВС/КЦС вказав:

1. Керуючись визначенням факторингу у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та статтями 1077, 1054 ЦК України - слідує, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги. Отже, за загальним правилом відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
2. Водночас процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI та Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, яке є спеціальним нормативним актом, що визначає умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури.
3. Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення та є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.
4. Суд, також, звернув увагу, що в редакції від 21.11.2016 р. цього Положення виведення неплатоспроможного банку з ринку - виключені слова «між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)» у пункті 5.11. щодо укладення договорів відступлення права вимоги.
5. Крім того, згідно з пунктом договору про відступлення права вимоги - сторони визначили, що жодне з положень цього договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором. Таким чином, Відповідач не набув права здійснювати фінансові операції відносно боржника, а за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги у нього виникало лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор.

Отже, у цій справі: ВС/КЦС вказав, що, положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку - є пріоритетними щодо інших нормативних актів України, а такі допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Заборгованість за кредитом має доводитись первинними касовими документами, наприклад виписками за картковими рахунками за кредитним договором (ВС/КЦС у справі № 278/2177/15-ц від 17.12.2021)

Якщо договором деталізовано обов’язок боржника повернути борг частинами початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення (КЦС/ВС у справі № 127/23910/14-ц від 23.12.2020)

Розірвання кредитного договору не є підставою для припинення заходів забезпечення кредитного зобов’язання (ВС/КЦС у справі № 539/3306/17 від 06.05.2020)

Застава зберігає силу для нового власника за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження, які внесені до реєстру ПЕРЕД відчуженням майна (ВС/КЦС,№ 761/3615/19, 05.02.20)

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 640/14873/19

провадження № 61-6649св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент реєстрації Харківської міської ради, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Толочко Яна Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Київського районного суду м. Харкова, у складі судді Губської Я. В., від 02 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С., від 12 березня 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент реєстрації Харківської міської ради, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Толочко Я. М., про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги за кредитним договором та за іпотечним договором, скасування державної реєстрації права власності, усунення перешкод у здійсненні права власності, позбавлення права користування, виселення.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 26 березня 2008 року між ним та ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») було укладено кредитний договір № 6/4/2008/840-К/305, згідно умов якого він отримав грошові кошти у розмірі 172 163, 23 дол. США строком до 09 березня 2018 року з метою проведення розрахунків по договору купівлі-продажу № 1153 від 26 березня 2008 року, згідно якого він придбав у власність нерухоме майно: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, цього ж дня між ним та ВАТ КБ «Надра» було укладено договір іпотеки № 6/4/2008/980-І/306, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою І. В., згідно умов якого він передав в іпотеку банку вищевказану квартиру.

06 лютого 2015 року в ПАТ «КБ «Надра» на виконання рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 лютого 2015 року № 26 було запроваджено тимчасову адміністрацію. З 05 червня 2015 року розпочато процедуру ліквідації банку ПАТ «КБ «Надра».

01 жовтня 2018 року ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб право вимоги за кредитним договором № 6/4/2008/840-К/305 від 26 березня 2008 року було виставлено на продаж.

24 січня 2019 року ПАТ «КБ «Надра» через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб було продано право вимоги за кредитним договором № 6/4/2008/840-К/305 від 26 березня 2008 року шляхом проведення відкритих торгів з продажу активів банків.

Позивач зазначав, що 18 лютого 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та фізичною особою ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 6/4/2008/840-К/305 від 26 березня 2008 року та договір про відступлення прав за іпотечним договором, серія та номер 184, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Я. М. При цьому, право вимоги за кредитним договором № 6/4/2008/840-К/305 від 26 березня 2008 року та право вимоги за договором іпотеки в незаконний спосіб було продано фізичній особі ОСОБА_2 , який не наділений правами надавати фінансові послуги. Про відступлення права вимоги за кредитним договором та за іпотечним договором на користь ОСОБА_2 йому повідомлено не було.

Також зазначав, що 17 квітня 2019 року на підставі договору іпотеки, серія та номер 1156 від 26 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. Є., та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46629767 від 24 квітня 2019 року, прийнятого державним реєстратором департаменту реєстрації Харківської міської ради Шеховцовою М. Є., до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Державного реєстру іпотек було внесено відомості про нового іпотекодержателя предмета іпотеки: квартири АДРЕСА_1 , - ОСОБА_2 .

Разом з тим, у порушення вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»письмової вимоги про усунення порушень іпотекодержатель ОСОБА_2 не надсилав, та він, як іпотекодавець, такої письмової вимоги про усунення порушень не отримував.

17 квітня 2019 року на підставі договору про відступлення прав за іпотечним договором від 18 лютого 2019 року, відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, передбаченого пунктами 5.1, 5.3 договору іпотеки № 6/4/2008/980-1/306 від 26 березня 2008 року, та на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46629767 від 24 квітня 2019 року, прийнятого державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради Шеховцовою М. Є., за відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач стверджував, що 17 травня 2019 року ОСОБА_2 , діючи самоправно, всупереч встановленому законом порядку, зрізав двері вказаної квартири, змінивши замки, та таким чином здійснив виселення осіб, які проживали у вказаній квартирі, проти їх волі, вивіз усі належні вказаним особам речі, які знаходились у квартирі, вселився до квартири та на даний час намагається продати цю квартиру.

Внаслідок укладення в порушення вимог закону договору про відступлення права вимоги та в подальшому винесенням незаконного рішення про державну реєстрацію права власності позивач був позбавлений своєї власності, його права як власника майна були порушені.

Із урахуванням викладеного, позивач просив визнати недійсними зазначені договори про відступлення права вимоги за кредитним договором та за іпотечним договором, визнати незаконним та скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, усунути йому перешкоди у здійсненні права власності, позбавити відповідача ОСОБА_2 права користування та виселити його з займаного житлового приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений 18 лютого 2019 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 договір відступлення права вимоги не є договором факторингу, а тому ОСОБА_2 мав право, як фізична особа, брати участь в електронних торгах із продажу права вимоги за кредитним договором, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги задоволенню не підлягають. Звернення стягнення на предмет іпотеки проведено з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», доказів незаконності проведеної державної реєстрації права позивачем не надано.

Оскільки підстави для скасування державної реєстрації права власності за відповідачем на спірну квартиру відсутні, позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні майном також задоволенню не підлягають.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання спірних договорів недійсними, оскільки останні є договорами відступлення права вимоги, укладеними на результатами проведення електронних торгів, а не договорами факторингу.

Продаж майнових прав ПАТ КБ «Надра» на відкритих електронних торгах був здійснений виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб згідно рішення «Про затвердження умов продажу активів ПАТ КБ «Надра». Укладання 18 лютого 2019 року договорів купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором на підставі результатів проведення електронних торгів від 24 січня 2019 року щодо реалізації майнових активів банку в процесі його ліквідації відбулося у відповідності до приписів пункту 4 Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24 березня 2016 року № 388, статей 48, 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Що стосується відступлення права вимоги за іпотечним договором, то згідно вимог частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» таке відступлення здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку проведено з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», зокрема іпотекодержателю було направлено письмову вимогу про усунення порушень. Подвійного стягнення не відбулось.

Що стосується вимоги про усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру та позбавлення ОСОБА_2 права користування квартирою, виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири, то зазначені вимоги визнанні безпідставними та необґрунтованими, оскільки підстави для скасування державної реєстрації права власності за відповідачем відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , просить скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив порушення судами норм матеріального і процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 711/4423/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник стверджує, що у позовній заяві позивач як на підставу позову посилався на те, що законодавство України не передбачає повторного звернення стягнення на одне і те саме майно - предмет іпотеки з одних і тих самих підстав. Вказує, що судовим рішенням було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а після цього повторно звернуто стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_2 в позасудовому порядку згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Подвійне стягнення на предмет іпотеки двома різними особами прямо суперечить умовам укладеного сторонами договору іпотеки. ОСОБА_2 мав право згідно з положеннями частин першої-третьої статті 442 ЦПК України бути заміненим як сторона виконавчого провадження за вже винесеним рішенням суду, а не повторно звертати стягнення на предмет іпотеки. Вказане відповідає висновку, висловленому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17.

Також заявник зазначає, що фізична особа не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише спеціалізованим установам, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме: кредитор - банк або інша фінансова установа.

Заявник посилається на те, що ані він, ані відповідач не посилалися на те, що спірний договір відступлення прав вимоги є договором факторингу. У позовній заяві, а також в апеляційній скарзі міститься посилання на те, що оскаржуваний договір є договором про відступлення прав вимоги, і що за договором про відступлення прав вимоги (за кредитним та іпотечним договором) фізична особа не може бути стороною договору. Однак судами досліджено ті обставини, на які позивач не посилався.

Заявник наголошує на тому, що згідно з чинним законодавством України фізична особа не може бути учасником ні договору факторингу, ні договору відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договором, що підтверджено у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду. Також вказує на те, що відповідачі не довели отримання ним вимоги про усунення порушень кредитного договору. Позивач стверджує, що він не отримував письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень виконання зобов`язання за кредитним договором та попередження про застосування вимог статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку». Станом на 03 березня 2019 року він перебував закордоном, а тому не отримував поштову кореспонденцію.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПАТ «КБ «Надра», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент реєстрації Харківської міської ради, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Толочко Я. М., про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги за кредитним договором та за іпотечним договором, скасування державної реєстрації права власності, усунення перешкод у здійсненні права власності, позбавлення права користування, виселення призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 6/4/2008/840-К/305, згідно з яким ОСОБА_1 отримав грошові кошти у сумі 172 163, 23 доларів США строком до 09 березня 2018 року з метою проведення розрахунків по договору купівлі-продажу № 1153 від 26 березня 2008 року, на підставі якого ОСОБА_1 придбав у власність нерухоме майно: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 26 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 6/4/2008/980-І/306, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою І. В., предметом іпотеки за яким є належна на праві власності ОСОБА_1 двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

06 лютого 2015 року в ПАТ «КБ «Надра» на виконання рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 лютого 2015 року № 26 було запроваджено тимчасову адміністрацію. З 05 червня 2015 року розпочато процедуру ліквідації банку ПАТ «КБ «Надра».

01 жовтня 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб право вимоги ПАТ «КБ «Надра» за кредитним договором № 6/4/2008/840-К/305 від 26 березня 2008 року було виставлено на продаж.

24 січня 2019 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було продано право вимоги ПАТ «КБ «Надра» за кредитним договором № 6/4/2008/840-К/305 від 26 березня 2008 року шляхом проведення відкритих торгів з продажу активів банку.

Згідно протоколу електронних торгів від 24 січня 2019 року актив (право вимоги за кредитним договором № 6/4/2008/840-К/305 від 26 березня 2008 року з забезпеченням (квартира)) було продано переможцю аукціону ОСОБА_2 за 615 тис. грн. Умовами цього аукціону було також передбачено, що переможець торгів, крім іншого, зобов`язується підписати договір (договори) купівлі-продажу/відступлення права вимоги придбаного активу (майна) протягом 20 робочих днів з наступного за днем формування протоколу електронного аукціону.

18 лютого 2019 року між ПАТ КБ «Надра» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором № 6/4/2008/840-К/305, за умовами якого кредитор передає у власність новому кредитору за результатами відкритих торгів (аукціону), а новий кредитор приймає у власність права вимоги до позичальника за кредитним договором № 6/4/2008/840-К/305 від 26 березня 2008 року з додатковими угодами.

Згідно пункту 4.1 цього договору сторони домовились, що новий кредитор сплачує первісному кредитору до укладення цього договору ціну продажу відповідно до протоколу за результатами відкритих торгів (аукціону) у сумі 615 тис. грн, інших фінансових зобов`язань між сторонами не передбачено. До договору наданий реєстр заборгованості позичальника на дату укладення договору.

18 лютого 2019 року між ПАТ КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір відступлення прав за іпотечним договором, за умовами якого первісний іпотекодержатель відступає (передає), а новий іпотекодержатель набуває (приймає) належні первісному права за іпотечним договором, включаючи, не обмежуючі у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, право задовольнити вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. Вказано, що предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .

17 липня 2019 року до Департаменту реєстрації Харківської міської ради подано заяву за реєстраційним номером № 33699682 про державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Разом із заявою було подано: витяг з реєстру серія та номер: 156664517, видавник: приватний нотаріус КМНО Толочко Я. М.; лист № 21-06/170, видавник Укрпошта; дублікат договору іпотеки, серія та номер 1156, видавник: приватний нотаріус ХМНО Іванова О. С., дублікат видано 22 лютого 2019 року за № 159; договір про відступлення прав за іпотечним договором, серія та номер 184, видавник: приватний нотаріус КМНО Толочко Я. М.; договір купівлі-продажу (відступлення), серія та номер: 6/4/2008/840-К/305, видавник: ПАТ КБ «Надра»/ ОСОБА_2 ; вимога, видавник: ОСОБА_2 ; лист б/н, видавник: ОСОБА_2 ; квитанція, серія та номер: 215600426655, видавник Укрпошта; накладна, серія та номер: 6105402029950, видавник Укрпошта; опис вкладення, серія та номер б/н, видавник: Укрпошта; рекомендоване повідомлення, серія та номер 6105402029950, видавник Укрпошта.

24 квітня 2019 року державним реєстратором було розглянуто документи, подані для державної реєстрації прав та їх обтяжень, та вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Посилання ОСОБА_1 на те, що він не отримував письмову вимоги про усунення порушень визнані безпідставними, оскільки 22 лютого 2019 року ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 направив вимогу про зобов`язання виконання зобов`язань за кредитним договором та попередження про застосування вимог статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку». Вказана вимоги була вручена ОСОБА_1 06 березня 2019 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення та довідка Укрпошта.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 81 ЦПК України).

Частиною першою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що однією з основних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (стаття 650 ЦК України).

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (частина п`ята статті 655 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права слідує, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

За загальним правилом відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Вказаний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

У той же час процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI, і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Наслідками початку процедури ліквідації банку, які передбачені статтею 46 спеціального Закону, є, зокрема, завершення банківської діяльності банку закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; настання строку виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) тощо.

Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п`яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

При проведенні процедури ліквідації банку Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку.

Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги (стаття 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Пунктом 5.11 глави 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, яке є спеціальним нормативним актом, що визначає умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури (в редакції, яка діяла до 21 листопада 2016 року), було унормовано, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 листопада 2016 року № 2526 «Про внесення змін до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» у пункті 5.11 глави 5 розділу V цього Положення виключені слова «між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)».

Договір відступлення прав вимоги було укладено 18 лютого 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» (який перебуває в стані ліквідації) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 за результатами проведення 24 січня 2019 рокуелектронних торгів з продажу активів банку, що ліквідується.

Згідно пункту 1.2 договору про відступлення права вимоги від 18 лютого 2019 року його сторони визначили, що жодне з положень цього договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.

Положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.

При цьому, враховуючи відкликання Національним банком України 04 червня 2015 року банківської ліцензії ПАТ «КБ «Надра», а також наслідки початку процедури ліквідації банку й цілі цієї процедури, обмеження прав фізичних осіб на участь у торгах з продажу прав вимоги ПАТ «КБ «Надра» законодавством не визначені.

В той же час Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом.

Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.

Відповідач не набув права здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор.

Вказаний висновок узгоджується із висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц та від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18.

Доводи позивача про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій правовим висновкам, викладеним у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки у цій справі (на відміну від справ № 909/968/16, № 465/646/11, № 638/22396/14-ц, судові рішення у яких ухвалені Великою Палатою Верховного Суду) спірний договір відступлення прав вимоги за кредитним договором був укладений у процедурі примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами.

Отже підстави для визнання недійсними договорів від 18 лютого 2019 року про відступлення права вимоги за кредитним договором та про відступлення прав за іпотечним договором відсутні.

Вимог про визнання недійсним протоколу електронних торгів № UA-EA-2018-11-28-000172-b від 24 січня 2019 року позивач не заявляв.

Доводи касаційної скарги відносно застосування іпотекодержателем подвійного стягнення на предмет іпотеки є необґрунтованими, оскільки рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 серпня 2010 року у справі № 2-2444/10/11 не було виконано, а способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені сторонами в іпотечному договорі, не є взаємовиключними за умови відсутності спору щодо наявності боргу і його розміру (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18); постанова Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 202/30/17-ц (провадження № 61-13224св19).

Судами встановлено, що для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_2 подав державному реєстратору належні документи, зокрема докази направлення й вручення ОСОБА_1 06 березня 2019 року вимоги про зобов`язання виконання зобов`язань за кредитним договором та попередження про застосування вимог статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із підписом особи, яка отримала повідомлення, а також довідкою АТ «Укрпошта» про вручення поштової кореспонденції (а. с. 101, 120, 121, т. 2).

Поштову кореспонденцію було направлено та вручено за адресою проживання ОСОБА_1 , зазначеною у договорі іпотеки № 6/4/2008/980-І/306 від 26 березня 2008 року, а саме: АДРЕСА_3 .

У пункті 99 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 № 270, зазначено, що рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

В обґрунтування своїх доводів про те, що 06 березня 2019 року він перебував за межами території України позивачем не надано належних та достовірних доказів, які б підтверджували вказаний факт (проставлений в паспорті громадянина України для виїзду за кордон штамп з датою та місцем перетину кордону). Також позивач не вказав, в якій країні він перебував 06 березня 2019 року, посилаючись лише на те, що перебував за межами території України. Отже вказані доводи позивача є необґрунтованими.

З урахуванням наведеного суди дійшли обґрунтованого висновку, що дії державного реєстратора при проведенні 24 квітня 2019 року державної реєстрації права власності на спірну квартиру проведені з дотриманням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій, з яким погодився суд апеляційної інстанції, норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович