Факту несплати аліментів та відсутність спілкування з донькою недостатньо для позбавлення батьківських прав (КЦС/ВС у справі № 466/9380/17 від 17 червня 2021 року)

Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
Факту несплати аліментів та відсутність спілкування з донькою недостатньо для позбавлення батьківських прав (КЦС/ВС у справі № 466/9380/17 від 17 червня 2021 року) - 0_80455400_1627323949_60fefe2dc4720.jpg

Фабула судового акту: Процедура позбавлення батьківських прав є доволі нелегкою.

Перш за все, у цій категорії справ важливим є наявність висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав.

Підставами такого кроку у ст. 164 СК України законодавство визначає грубе та систематичне невиконання батьками своїх батьківських обов`язків, а саме, батько/матір: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

У цій справі матір намагалася позбавити батьківських прав батька з тієї підстави, що останній не сплачував аліменти та не приймав участі у її вихованні. Цікаво, що й орган опіки та піклування підтримав позицію матері.

Суд першої інстанції погодився з позивачкою та позов задовольнив.

Апеляційний суд скасував це рішення та зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Безумовно, різні рішенням судів пояснюються ще й тим, що поняття ухилення від виконання батьківських обов`язків є достатньо відносним.

Відповідно до позиції ВС саме по собі відсутність спілкування та несистематична сплата аліментів не є підставою для позбавлення батьківських прав. Врахував суд також і надані відповідачем заперечення, в яких останній запевняв суд, що виправить свою поведінку у майбутньому і зміниться в кращу сторону.

Тож маємо поки що позитивну судову практику для недобросовісних батьків, які не виявляють достатнього піклування про дітей.

Аналізуйте судовий акт: Показання свідків, докази наявності у сторін спільного бюджету, факту здійснення спільних витрат, спільного здійснення підприємницької діяльності – достатні для підтвердження фактичних шлюбних відносин (КЦС/ВС у справі № 554/1251/20 від 22.06.2021)

ВС заявив про неконституційність ч. 4 ст. 75 СКУ: факт отримання одним із подружжя пенсії, яка формально забезпечує прожитковий мінімум не може позбавляти права на аліменти (ВС/КЦС у справі № 759/6629/19 від 24.06.2021).

Обмеження права власності, шляхом встановлення обмежувального припису кривднику, з метою забезпечення безпеки постраждалої особи - є легітимним заходом (ВС КЦС справа № 766/13927/20-ц від 17.02.2021 р.)

При оспорюванні батьківства, позивач має доводити, що він не є біологічним батьком, а відповідач - що позивач знав у момент реєстрації, що він не є батьком дитини, або не міг про це не знати (ВС КЦС справа №532/1348/19 від 14.06.2021 р.).

Постанова

Іменем України

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 466/9380/17

провадження № 61-2175св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Шевченківської районної державної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 ,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Шевченківської районної державної адміністрації Львівської міської ради (далі - орган опіки та піклування), про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів, в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та збільшити розмір аліментів, визначений рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 07 лютого 2013 року (справа №452/251/13-ц), стягувати з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 2 000 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

На обґрунтування позову посилалася на таке. Відповідач є батьком неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 жовтня 2011 року шлюб між позивачкою та відповідачем розірваний. Після розірвання шлюбу дитина проживає з нею. 17 серпня 2012 року вона уклала шлюб із ОСОБА_4 і з цього часу дитина визнає батьком ОСОБА_5 . Відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо дочки, не займається її вихованням, не цікавиться її розвитком, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, що полягає в тому, що він не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не цікавиться її навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкується з дитиною, не надає дитині доступу до культурного і духовного розвитку, не створює умов для отримання освіти, не забезпечує матеріально, не виконує рішення суду про стягнення аліментів. На її запит орган опіки та піклування надав висновок від 07 листопада 2017 року № 36-5613 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дочки ОСОБА_3 . Згідно з рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 07 лютого 2013 року з відповідача підлягають стягненню аліменти на утримання сина ОСОБА_6 та дочки ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частини від одержуваних відповідачем доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму. Відповідно до розрахунку заборгованості за аліментами, обчисленого Шевченківським відділом державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Шевченківський ВДВС м. Львова), станом на 01 вересня 2017 року розмір аліментів на утримання дочки становить 533,10 грн, що на час пред`явлення позову є недостатнім для утримання дитини. Крім того, з часу присудження аліментів істотно зріс прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, що є підставою для збільшення розміру аліментів.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 березня 2018 року позов задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_2 , 1976 року народження, батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наданий висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дочки є достатньо обґрунтованим, а тому суд покладає його в основу рішення. Суд вважав доведеним ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є підставою для позбавлення його батьківських прав. Відмовляючи в частині вимог щодо збільшення розміру аліментів, суд першої інстанції зазначив, що позивачка не надала належних доказів на підтвердження покращення матеріального стану відповідача.

Постановою Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 березня 2018 року в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав скасоване, ухвалене в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Суд першої інстанції не встановив винної поведінки батька щодо ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків, а також того, чи можливо змінити його поведінку в кращу сторону, не сприяв захисту інтересів дитини щодо її права на батьківське піклування та не перевірив ставлення дитини до свого батька. Суд першої інстанції не врахував, що відповідач сплатив заборгованість за аліментами, крім того, несплата відповідачем аліментів не мала систематичного характеру.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що малолітня ОСОБА_3 не знає свого біологічного батька - ОСОБА_2 , а рідним батьком вважає вітчима - ОСОБА_4 , який займається її вихованням. Дитина впродовж дев`яти років проживає разом із матір`ю та вітчимом. Відповідач з 2011 року не бачився із донькою та не вчиняв жодних дій спрямованих на побачення з дитиною, висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення його батьківських прав не оскаржував. Позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дитини у батька, оскільки вона з ним не проживає впродовж тривалого часу та не знає його. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність заборгованості зі сплати аліментів.

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині вимог щодо позбавлення батьківських прав.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2020 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 14 червня 1997 року між сторонами укладено шлюб, від якого у сторін народилися діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 10, 11).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 жовтня 2011 року у справі № 2-2436/2011 шлюб між сторонами розірвано (а. с. 14-15).

17 серпня 2012 року ОСОБА_1 уклала шлюб із ОСОБА_4 (а. с. 19).

Від спільного шлюбу з ОСОБА_4 у них народилась дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 12).

14 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулася в орган опіки та піклування із заявою про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо дочки ОСОБА_3 (а. с. 20).

Висновком органу опіки та піклування від 07 листопада 2017 року № 36-5613 визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 21-22).

Відповідно до розрахунку заборгованості за аліментами, обчислених старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС м. Львова, станом на 01 вересня 2017 року заборгованість відповідача зі сплати аліментів становила 34 243 грн (а. с. 18).

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження

№ 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько проти позбавлення батьківських прав заперечує, про що вказував у запереченні на позов, апеляційній скарзі, має намір на відновлення відносин з дочкою, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Суд апеляційної інстанції правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та має рекомендаційний характер.

Посилання заявниці на те, що ОСОБА_3 впродовж дев`яти років проживає разом із матір`ю та вітчимом та не бачиться із відповідачем не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка не довела.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом наявної заборгованості за аліментами суд не бере до уваги, оскільки наявність такої заборгованості не є підставою для позбавлення особи батьківських прав.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2019року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

І. Ю. Гулейко

А. С. Олійник

6915
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
Популярные события
ЕСПЧ
0