Фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним (нікчемним) унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК України – КГС ВС

Такий висновок зробила колегія суддів КГС ВС.

ТОВ звернулося до господарського суду з позовом до ФОП про повернення позивачу (у межах строків позовної давності) сплачених ним відповідачеві коштів за нікчемним у силу закону договором оренди. Нікчемність зазначеного договору встановлено судовим рішенням в іншій справі.

Читайте статтю: Неустойка за неповернення майна з оренди: між штрафом та пенею

Сторони не заперечували обставин використання позивачем орендованого майна, водночас апелянт доводив, що приміщення перебуває у використанні ТОВ.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, позов задовольнив.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що грошові кошти, сплачені позивачем за нікчемним у силу закону договором оренди, перераховані відповідачу за відсутності достатньої правової підстави.

КГС ВС ці рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нове рішення, яким у позові відмовив, зокрема зазначивши таке.

Читайте статтю: Верховний Суд переоцінив значення факту погашення заборгованості з орендної плати після відкриття провадження у справі ( справі № 918/391/23)

Специфіка правовідносин за договором оренди полягає в тому, що здійснити подвійну реституцію в разі недійсності (нікчемності) такого правочину, зважаючи на закладений у ч. 1 ст. 216 ЦК України зміст, у спірних правовідносинах із дотриманням принципів рівноправності, пропорційності, справедливості неможливо.

Використання майна – «річ» безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Адже позивач де-факто отримав у користування орендоване майно і таке користування вже ним реалізоване, водночас відповідач отримав плату (яка в зазначений спосіб є насправді компенсацією вартості того, що одержав позивач за користування об’єктом оренди) за погодженою сторонами ціною, яка є дійсною на момент звернення орендаря з позовом про таке відшкодування, а законодавець не передбачив можливості здійснення односторонньої реституції.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює в разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір є недійсним з моменту його вчинення, а зобов'язання (права та обов'язки) за цим недійсним (нікчемним) правочином припиняються на майбутнє (що узгоджується зі змістом вимог ст. 236 ЦК України).

КГС ВС дійшов висновку, що грошові кошти за позовом у справі № 910/9652/23, про стягнення яких звернувся позивач (орендар), фактично є сумою безпідставного збагачення самого позивача за рахунок користування майном відповідача, належать останньому та стягненню з відповідача не підлягають.

Читайте статтю: Розірвання договору оренди землі: юридичні поради

Повернення власником нерухомого майна здійснюється не шляхом застосування реституції за ст. 216 ЦК України, а через заявлення негаторного позову впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця, оскільки позовна давність на такі вимоги не поширюється.

Постанова КГС ВС від 17 квітня 2025 року у cправі № 910/9652/23 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/126765372.