ДТП пасажира без вини водія є страховим випадком, тому моральна шкода (та витрати на поховання) матері загинувшого пасажира підлягає відшкодуванню в рамках закону (ВС КЦС справа №184/1461/20-ц від 26.04.2022 р.)

У цій справі, внаслідок трагічного ДТП із забезпеченим (застрахованим) транспортним засобом загинули і водій, і пасажир. Мати пасажира вимагала відшкодування у страхової компанії моральної шкоди та витрат на спорудження пам’ятника.

Фабула судового акту: Мати загиблого в ДТП пасажира звернулася до суду з позовом до страхової про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи. Оскільки відповідальність водія за спричинену шкоду майну, здоров'ю та/або життю третіх осіб, була застрахована у відповідача за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів просила суд стягнути з страхової на її користь 25 038,00 грн - моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи та 37 490,00 грн - витрат на спорудження надгробного пам`ятника, а усього 62 528,00 грн.

Рішенням суду першої інстанції її позов було задоволено. Рішення мотивовано тим, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Апеляційна інстанція, разом із тим, рішення суду першої - скасувала, а у задоволені позову відмовила, оскільки відповідач, на думку колегії не повинен відповідати за завдання шкоди внаслідок ДТП, що призвело до загибелі сина позивача, оскільки відсутня вина останнього у цьому ДТП, а тому цей випадок не є страховим. Була подана касаційна скарга.

ВС КЦС, натомість, підтримав доводи і вимоги матері до страхової. В обґрунтування ВС КЦС вказав:

Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною другою статті 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Відповідно до частини першої статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом з цим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Стаття 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до поняття «шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого», включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника.

Пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункт 27.4 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Пунктом 27.5 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Отже у цій справі: Відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Таким чином, відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тож вказаний випадок, є страховим випадком, а тому в страховика виник обов`язок виплатити страхове відшкодування за шкоду, завдану забезпеченим транспортним засобом, яка пов'язана зі смертю потерпілого.

Аналізуйте судовий акт: Основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик (страх.компанія) та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми (ВП ВС № 147/66/17 від 14.12.2021 р. (відступ від ПП);

Неподання страховиком інформації про укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних не зумовлює його нікчемність (ВС КЦС №759/24061/19 від 28.07.2021 р.);

МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені (ВС КГС справа №910/14293/19від 20.07.2020 р.);

Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика у порядку статті 993 ЦК України є суброгацією (ВС/КГС від 25.03.2019 р. у справі № 916/686/18).

Постанова

Іменем України

26 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 184/1461/20-ц

провадження № 61-14226св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

представник позивача- ОСОБА_2 ,

відповідач- товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2021 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай» (далі - ТзДВ «СК «Ю.Ес.Ай») про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

Позов мотивовано тим, що 05 жовтня 2019 року близько 00 год. 10 хв. у м. Покров Дніпропетровської області по вул. І. Малки відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), під час якої водій автомобіля «Volkswagen Passat B6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , допустив перекидання керованого ним транспортного засобу з подальшим зіткненням з перешкодою у вигляді електроопори. Внаслідок цієї ДТП пасажир вказаного автомобіля ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень помер.

ОСОБА_1 зазначала, що вона є матір`ю загиблого та те, що у зв`язку із його смертю їй спричинена значна та неповторна шкода, яка проявилась у моральній шкоді.

Станом на дату настання ДТП, відповідальність водія за спричинену шкоду майну, здоров`ю та/або життю третіх осіб, була застрахована у ТзДВ «СК «Ю.Ес.Ай» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ОА 1795816, який діяв на момент настання ДТП станом на 05 жовтня 2019 року.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ТзДВ «СК «Ю.Ес.Ай» на її користь 25 038,00 грн - моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи та 37 490,00 грн - витрат на спорудження надгробного пам`ятника, а усього 62 528,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 01 березня 2021 року об`єднано в одне провадження цивільну справу № 184/1641/20 за позовом ОСОБА_1 до ТзДВ «СК «Ю.Ес.Ай» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, зі справою № 1841895/20 за позовом ОСОБА_1 до ТзДВ «СК «Ю.Ес.Ай» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи (витрат на спорудження надгробного пам`ятника). Об`єднаній справі присвоєно № 184/1641/20 (провадження № 2/184/40/21).

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 01 березня 2021 року у складі судді Малашиної Ю. Б. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ТзДВ «СК «Ю.Ес.Ай» на користь ОСОБА_1 62 528,00 грн страхового відшкодування, а саме: 25 038,00 грн - моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи та 37 490,00 грн - витрат на спорудження надгробного пам`ятника.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2021 року апеляційну скаргу ТзДВ «СК «Ю.Ес.Ай» задоволено. Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 01 березня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач не повинен відповідати за завдання шкоди внаслідок ДТП, яке сталося за участю водія ОСОБА_4 і призвело до загибелі сина позивача, оскільки відсутня вина останнього у цьому ДТП, а тому цей випадок не є страховим.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якій заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі № 751/8121/17 (провадження № 61-39326св18), від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 17 липня 2019 року у справі № 556/1514/16-ц (провадження № 61-26405св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 03 жовтня 2019 року у справі № 285/2654/16-ц (провадження № 61-32098св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), від 01 липня 2020 року № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20), від 23 вересня 2020 року у справі № 199/1100/19 (провадження № 61-20924св19) та від 28 жовтня 2020 року у справі № 445/370/19-ц (провадження № 61-10504св20).

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що оскільки у настанні ДТП відсутня вина водія ОСОБА_4 , тому випадок не є страховим та відповідальність страховика не настає, у зв`язку із тим, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов`язку відшкодовувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи № 184/1641/20-ц із Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області.

У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року справу № 184/1641/20-ц призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 жовтня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) було внесено відомості про кримінальне правопорушення з правовою кваліфікацією частина друга статті 286 КК України за фактом того, що 05 жовтня 2019 року приблизно о 00 год. 10 хв. у м. Покров Дніпропетровської області по вул. І. Малки у напрямку вул. Партизанська рухався автомобіль «Volkswagen Passat B6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_4 , який під час руху по мокрій проїзній частині, на заокругленні дороги праворуч, не впорався з керуванням транспортного засобу, у результаті чого виїхав за межі дороги ліворуч, перекинувся та скоїв зіткнення з електроопорою № 11/11.

Внаслідок ДТП водій автомобіля та один його пасажир ОСОБА_3 загинули на місці ДТП (а. с. 8, 9, т. 1).

Постановою слідчого відділу СУ ГУНП в Дніпропетровській області від 06 липня 2020 року кримінального провадження, внесене 05 жовтня 2019 року до ЄРДР № 12019040000000794, було закрито, у зв`язку із відсутністю ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 КК України, оскільки за результатами проведення досудового розслідування не здобуто доказів, які б свідчили про порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспорту водієм ОСОБА_4 , що знаходяться у прямому причинному зв`язку з настанням ДТП (а. с. 8, 9, т. 1).

Свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого 05 жовтня 2019 року Покровським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області серії НОМЕР_2 , актовий запис № 604, зафіксовано факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Покров ОСОБА_3 (а. с. 10, т. 1).

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 05 жовтня 2019 року № 519, виданого комунальним закладом «Дніпропетровське обласне бюро СМЕ» Дніпропетровської обласної ради», смерть ОСОБА_3 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Покров у кареті швидкої допомоги внаслідок нещасного випадку як особи, що знаходилась у легковому автомобілі та потерпіла внаслідок зіткнення з фіксованим або стаціонарним об`єктом (а. с. 11, т. 1).

Згідно із свідоцтвом про народження, виданого відділом Реєстрації актів цивільного стану Орджонікідзевського виконкому 20 січня 1982 року, актовий запис № 34, ОСОБА_3 (мовою оригіналу), народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Орджонікідзе; батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_1 (а. с. 12, т. 1).

Відповідно до інформації про коло осіб першого ступеня споріднення по відношенні до загиблого, засвідченого адвокатом Стефківським В. І., ОСОБА_1 повідомила, що на момент смерті ОСОБА_3 до кола осіб першого ступеня споріднення по відношенню до загиблого входили: батько - ОСОБА_6 та мати - ОСОБА_1 (а. с. 13, т. 1).

Згідно із полісом № АО/1795816 обов`язкового страхування, виданого 24 вересня 2019 року ТзДВ «СК «Ю.Ес.Ай» на забезпечений транспортний засіб «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , строк дії зазначеного полюсу триває з 25 вересня 2019 року до 24 вересня 2020 року включно; страхова сума на одного потерпілого становить: за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 200 000,00 грн; за шкоду, заподіяну майну - 100 000,00 грн; франшиза - 2 000,00 грн (а. с. 113, т. 1).

Відповідно до товарного чеку від 02 вересня 2020 року та накладної від 02 вересня 2020 року, виданої на ім`я ОСОБА_1 , витрати на гранітний пам`ятник, гранітні косинки, гранітну вазу, установку пам`ятника, укладка гранітної плитки та торців становлять 37 490,00 грн (а. с. 11-13, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Частиною другою статті 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до частини першої статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом з цим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Частиною першою статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Згідно із пунктом 27.1 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Стаття 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до поняття «шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого», включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника.

Пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункт 27.4 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Пунктом 27.5 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20).

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).

У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення.

Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.

Обов`язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. покладається на володільця джерела. Правила частини другої статті 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, судом першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановлено відсутність належних та допустимих доказів того, що водій ОСОБА_4 , який помер внаслідок ДТП, передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком.

Разом із цим, ураховуючи те, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ДТП, яка сталася 05 жовтня 2019 року за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої загинув син позивача - ОСОБА_3 , є страховим випадком, а тому в страховика виник обов`язок виплатити страхове відшкодування за шкоду, завдану забезпеченим транспортним засобом, яка пов`язана зі смертю потерпілого, а її розмір було визначено відповідно до положень пункту 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Такий висновок узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладеними у постановах: від 14 січня 2019 року, справа № 751/8121/17 (провадження № 61-39326св18); від 30 жовтня 2019 року, справа № 323/2127/16-ц (провадження № 61-33689св18).

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2021 року скасувати.

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 01 березня 2021 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. Б. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович