Дотримання конституційних прав і свобод громадян окремими правоохоронними органами (1-а частина)

Найвищою гарантією прав та свобод людини і громадянина є стабільний конс­титуційний лад в державі, заснований на неухильному дотриманні Конституції України та законів України, Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини та загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Саме тому, питання дотримання основоположних прав та свобод людини і громадянина тісно пов’язані із функціонуванням ефективної правоохоронної та справедливої судової систем, в т. ч. і в площині кримінального процесу.

Суб'єктом, на якого покладаються обов'язки щодо гарантуван­ня забезпечення прав та свобод людини і громадянина є держава, головну роль якої прямо визначено в Конституції України. В свою чергу, ця функція держави реалізується за допомогою різних правових засобів через усю систему органів державної влади, в тому числі і через систему правоохоронних органів та суду. До того ж, згідно з положенням ст. 21 Основного Закону, усі права і свободи вільних та рівних за своєю гідністю суб’єктів є невідчужуваними та непорушними, вони за жодних умов не можуть скасовуватися (ч. 2 ст. 22), а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається також і звуження їх змісту та обсягу (ч. 3 ст. 22).

Проте, на практиці застосування цих принципів і норм у контексті здійснення оперативно-розшукових заходів та проведення досудового розслідування досить часто пов’язане з труднощами, що виникають на ґрунті суперечностей між спрямованістю правоохоронної діяльності на боротьбу із злочинністю та потребою «вторгнення» суб’єктів виконання цих заходів (правоохоронних органів і слідчих суддів) у сферу дотримання прав і свобод громадян, які опинилися із різних причин в сфері кримінального провадження.

Тобто, виходячи з умов покращення ефективності протидії злочинності у процесі захисту прав і законних інтересів особи, держави та суспільства від злочинних посягань, доводиться визнати можливість застосування до деяких учасників кримінального провадження низки правових обмежень. Але, знову ж таки, введення таких обмежень допускається лише за умови дотримання правоохоронцями ряду законних вимог і умов, узгоджених із суспільно значущими цілями, заради захисту й досяжності яких, власне, і визнається виправданість обмеження деяких прав і свобод людини. Як справедливо наголошено у ст. 18 Європейської конвенції з прав людини: «обмеження, які дозволяються цією Конвенцією щодо згаданих прав і свобод, можуть застосовуватися лише з тією метою, з якою вони передбачені». Тому і невипадково наше національне кримінально-процесуальне законодавство передбачає права громадян на справедливий суд, особисту недоторканність, презумпцію невинуватості, таємницю листування та інших комунікаційних зв’язків та інші, які перераховані у ст. 7 КПК України, що і є загальними засадами кримінального провадження.

Не дивлячись на практичну необхідність під час боротьби із злочинністю втручатись в сферу здійснення громадян своїх прав і свобод, проведений мною аналіз стану їх дотримання протягом 2017 року під час боротьби із злочинністю дає можливість зробити висновок, що нинішні наші правоохоронці під час реалізації своїх повноважень протягом останніх кількох років все частіше порушують основні завдання кримінального провадження: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Ще більш неприйнятним є те, що такі порушення прав і свобод громадян вчиняються свідомо як заради власного піару та «показової» статистики про досягнуті неіснуючі «успіхи» у боротьбі із злочинністю і корупцією, так і на «замовлення», або в результаті край низького професійного рівня слідчих і прокурорів, в зв’язку з чим, ця проблема заслуговує на широке обговорення в суспільстві, чого, на жаль, не роблять ні Президент нашої держави, ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів України. Але, головним є те, що і Генпрокурор зі своїми підпорядкованими прокурорами, які продовжують на підставі норм КПК України і Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» здійснювати нагляд за додержанням законів під час оперативно-розшукової діяльності та на досудовому розслідуванні, цих законних вимог не виконують, стан дотримання в ході кримінального провадження прав і свобод громадян не узагальнюють і не аналізують, причин цих порушень закону не встановлюють, перед суспільством не звітують і адекватних заходів реагування на такі факти беззаконня не вживають.

Одночасно з цим викликають щире здивування, а з іншого боку – і не розуміння поведінка та позиція різноманітних громадських як вітчизняних, так і міжнародних правозахисних організацій, в т. ч. і тих, які з’явилися в Україні після Революції гідності, які протягом 2014-2018 років вперто не звертають увагу на цю гостру проблему. До речі, у мене склалося враження що вони це роблять навмисно.

Тому, саме з метою звернути увагу суспільства, влади та ще не байдужих законодавців та політиків на цю сферу діяльності правоохоронців та суду мною і був проведений такий аналіз. Хоча і цього разу не виключаю, що на нього, як це було в 2017 році, ніхто не зверне уваги, в крайньому випадку – зараз. Але, маю надію, що ці дослідження будуть корисними для майбутньої влади, яка змушена буде фактично рятувати нашу країну від правового хаосу, який царить на теперішній час.

Для того, щоб чітко усвідомлювати роботу кожного окремого правоохоронного органу в частині дотримання конституційних прав та свобод громадян, слід розглядати їх діяльність не тільки узагальнено, а і окремо один від одного.

Так, аналізуючи з цього приводу роботу слідчих органів прокуратури, включаючи і військову прокуратуру, необхідно зазначити, що в 2017 році в провадженні слідчих прокуратури знаходилось 46 059 кримінальних проваджень, що дійсно значно більше ніж у попередні роки (у 2016 році – 43 370, у 2015 році – 42 482, у 2014 році – 23 083, у 2013 році – 30 228), але, це може пояснюватись не тільки зростанням злочинності, а і порушенням органами прокуратури правил про підслідність, ніж особливо «грішать» військові прокурори. Тим більше, що закінчено слідчими прокуратури розслідуванням лише 17 509 проваджень (з повторно закінченими), що становить всього 38%, із яких 11 731 провадження закриті за відсутності події, складу злочину чи достатніх доказів вчинення злочину, що становить 67% від загального числа закінчених проваджень! Для порівняння, кількість закритих в 2017 році проваджень значно більша ніж, наприклад, в 2014 році - 9 677. Сам факт такої великої кількості закритих проваджень може свідчити і про порушення прав і свобод громадян, тим більше, що в минулому році із загальної кількості закінчених проваджень до суду направлено 75 клопотань про звільнення підозрюваних від кримінальної відповідальності, що також суттєво більше ніж у минулі роки (у 2016 році –55, у 2015 році – 44, у 2014 році – 70). Хоча, ради об’єктивності, не можна виключати і того, що на цей негативний показник вплинула і недосконала норма КПК 2012 року, яка зобов’язує слідчих і прокурорів реєструвати всі без виключення заяви і повідомлення про злочини!

Разом з тим, викладені вище статдані дають підстави допустити, що відносно більше 11 тисяч осіб в 2017 році проводились необгрунтовані слідчі (розшукові дії) та негласні слідчі (розшукові) дії: обшуки, ймовірно у них вилучалось майно, накладались на нього арешти, висувались підозри, може частину таких осіб навіть і затримували, в тому числі і безпідставно, або застосовувались заходи процесуального примусу.

Про суттєве погіршення протягом останніх років, в т. ч. і в 2017 році стану дотримання конституційних прав і свобод громадян в діяльності слідчих прокуратури свідчить і той факт, що кількість виправданих судами осіб у розслідуваних ними кримінальних провадженнях в 2017 році значно збільшилась, порівняно із попередніми роками і становила 51 (у 2016 році – 42, у 2015 році – 29, у 2014 році – 29, а у 2013 – взагалі 2), а із останнім дореволюційним роком – майже у 25 разів!!! При цьому, слід звернути увагу і на той факт, що кількість виправданих осіб (тобто незаконно притягнутих до кримінальної відповідальності) в результаті такої діяльності слідчих прокуратури протягом останніх 4-х років постійно зростає. Ще більш загрозливою є та обставина, що із числа виправданих осіб в 2017 році - 14 трималися під вартою, в той час як у 2014 та 2016 роках їх було всього 2, а у 2015 році взагалі тільки 1 особа, тобто кількість осіб, які утримувалися незаконно під вартою, збільшилась в 2017 році більше ніж у 7 разів!!! Це означає, що права цих виправданих осіб були необґрунтовано обмежені на стадії досудового розслідування, при чому - найбільш жорсткою та винятковою мірою запобіжного заходу – триманням під вартою, при обранні і призначенні якої повинні були враховуватись наявність обґрунтованої підозри та передбачених законом ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України (переховуватись від слідства, знищити докази, перешкоджати кримінальному провадженню і вчинити інше кримінальне правопорушення). На превеликий жаль, цього дотримано не було ні слідчими, ні прокурорами, ні тим більш - слідчими суддями.

В розрізі цієї проблеми звертає також на себе увагу і залишок незакінчених слідчими прокуратури кримінальних проваджень на кінець звітного 2017 року, який становив 9 229 проваджень, що майже вдвічі чи навіть і в 4 рази більше ніж у попередні роки (у 2016 році – 5 409, у 2015 році – 5 082, у 2014 році – 4 478, у 2013 році – 2 035), з яких лише у 397 провадженнях (або у 4,3%!) особам повідомлено про підозру! Таким чином, із цих порівняльних статданих можна зробити висновок про те, що більшість зареєстрованих, але не закінчених, проваджень не мають ніякої судової перспективи (в т. ч. і через малозначність) і в майбутньому будуть закриті, особливо, якщо врахувати нові вимоги КПК про те, що в разі неповідомлення протягом 18 місяців особі про підозру у вчиненні навіть тяжкого або особливо тяжкого злочину такі провадження підлягають закриттю. До речі, про це може свідчить і той факт, що за незакінченими слідчими прокуратури кримінальними провадженнями під вартою трималися лише 69 осіб, що менше ніж у попередні роки (у 2016 році – 79, у 2015 році - 109, у 2014 році – 88), з яких зі строком понад 60 днів тільки 32 особи.

Окрім того, у 2017 році слідчими прокуратури було затримано 1 068 осіб у порядку, передбаченому ст.ст. 207, 208 КПК України, тобто без ухвали суду, що значно більше ніж у попередні роки (у 2016 році – 1 015 осіб, в 2015 році – 1 010 осіб, а в порівнянні з 2013-2014 роками взагалі більше ніж вдвічі, відповідно, 454 і 484 осіб)! З цього числа затриманих вподальшому було звільнено з-під варти 573 особи (або 53,6%), що становить більше половини затриманих , що також значно більше ніж у минулі роки (у 2016 році – 451, у 2015 році – 466, а по зрівнянню із 2013-2014 роках – взагалі вдвічі, відповідно, 238 і 237). Переважна більшість таких осіб була звільнена через відмову суду в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – 284 особи, що також значно більше ніж у попередні роки: у 2016 році – 180, у 2015 році - 213 , у 2014 році – 118, а по зрівнянню із у 2013 роком навіть і втричі – 104. Частину - 110 осіб було звільнено безпосередньо прокурором (слідчим) без застосування запобіжного заходу, що також значно більше ніж у попередні роки (у 2016 році – 90, у 2015 році - 56, у 2014 році – 29, у 2013 році - 48) , а 2 особи – за не підтвердженням підозри у вчиненні правопорушення, хоча таких випадків, наприклад, в 2013-2014 роках, взагалі не було. Ці показники красномовно свідчать про суттєве збільшення випадків порушення слідчими прокуратури і їх процесуальними керівниками конституційних прав громадян на свободу і особисту недоторканність, про порушення вимог ст. ст. 178,178 та 208 КПК України. Не виключаю, що мали місце і випадки, коли винуватість підозрюваного не була доведена в необхідному обсязі або висунуті підозри не були повністю обґрунтовані. Таким чином, як мінімум 394 особи (284+110+2) незаконно затримувались слідчими прокуратури і прокурорами та піддавались процесуальному примусу без належних на те підстав.

Тому, саме про такі «результати» діяльності його відомства в першу чергу потрібно звітувати нині діючому Генеральному прокурору, про кількість громадян, яким «зламали» долі незаконними затриманнями, взяттям під варту, врученням підозр слідчими і прокурорами очолюваного ним відомства, а не розповсюджувати так звану «соціальну рекламу» на телеканалах, які належать олігархам, з якими він так успішно «бореться», та звітувати про «нечувані за останні роки» досягнення у боротьбі із корупцією, а тим більше – про проведену ним «реформу» прокуратури, в результаті якої цей конституційний орган просто зруйнований, в зв’язку з ніж не забезпечує належний нагляд за додержанням прав і свобод громадян!

Про це видно і з аналізу стану дотримання конституційних прав і свобод громадян слідчими Національної поліції України, в т. ч. і через відсутність прокурорського нагляду за додержанням ними законів на досудовому розслідуванні, статдані діяльності яких ще гірші.

Так, в 2017 році в провадженні слідчих Нацполіції знаходилось 2 054 821 кримінальне провадження, що значно більше ніж у попередні роки: у 2016 році – 1 860 877, у 2015 році – 1 669 622, у 2014 році – 1 566 763, у 2013 році – 1 780 965 , із яких закінчено розслідуванням 875 042 проваджень (42,6% (з повторно закінченими)), що трішки більше ніж у 2016 році – 819 004 та у 2015 році – 859 411, проте суттєво менше ніж у 2014 році – 912 741 та у 2013 році – 1 246 912), із яких 748 191 провадження закриті за відсутності події та складу злочину, чи в зв’язку з відсутністю достатніх доказів винуватості у вчиненні злочину, що становить 85,5% від загальної кількості закінчених, що також більше ніж у 2016 році – 710 139 та у 2015 році – 737 550, але, менше ніж у 2014 році – 776 502 та у 2013 році – 1 084 685). Таким чином, така величезна кількість закритих кримінальних проваджень може свідчити як про неякісне досудове розслідування, в результаті якого не вдалося здобути достатніх доказів вини осіб, так і про те, що слідчі (розшукові) дії, які здійснювались у рамках цих розслідувань і обмежували конституційні права громадян, були безпідставними та необґрунтованими. На ці негативні показники ефективності досудового розслідування впливає і явно шкідлива вимога КПК 2012 року про обов’язкову реєстрацію всіх заяв і повідомлень про злочини, без виключення, яка відволікає слідчих і прокурорів від розкриття і розслідування злочинів, в т. ч. і по «гарячих слідах» очевидних кримінальних правопорушень, по яких встановлені особи.

Окрім того, слідчими Нацполіції направлено до суду 2 822 клопотання про звільнення осіб від кримінальної відповідальності, що, знову ж таки, значно більше ніж у 2016 році – 1 963 та у 2015 році – 2 465, але, менше ніж у 2014 році – 3 357 та у 2013 році – 3 185.

Кількість виправданих судами осіб по справах слідчих поліції становить 356, що дійсно трішки менше ніж у 2016 році – 396 та у 2015 році – 362, але, знову ж таки, значно більше ніж у 2014 році – 332, а по зрівнянню із дореволюційним 2013 роком – майже втричі (106)! Більше того, треба мати на увазі, що з цього числа незаконно притягнутих в 2017 році до кримінальної відповідальності 64 особи трималися під вартою, що теж значно більше ніж у всі попередні роки (у 2016 році – 63, у 2015 році – 42, у 2014 році – 37, а по зрівнянню із 2013 роком майже втричі – 20). Таким чином, як мінімум, щодо 3 178 (2 822+356) осіб слідчими Нацполіції при відсутності належного нагляду з боку прокурорів було здійснено незаконне кримінальне переслідування, що в цілому підтверджує факт суттєвого погіршення стану дотримання конституційних прав і свобод громадян під час проведення досудового розслідування в слідчих підрозділах Нацполіції України і спростовує голослівні заяви керівників МВС і Нацполіції про успішні «реформи» в їх системі.

Саме про погіршення стану дотримання конституційних прав і свобод громадян в діяльності слідчих Нацполіції свідчить і той факт, що залишок незакінчених ними кримінальних проваджень на кінець звітного 2017 року становив 1 032 423 проваджень, що теж набагато більше ніж у попередні роки (у 2016 році – 913 486, у 2015 році – 664 291, у 2014 році – 512 793, у 2013 році – 362 541, тобто більше ніж утричі), з яких лише у 6 206 випадках (або у 0,6%) особам повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень! Це теж свідчить про стрімке погіршення захисту прав потерпілих, оскільки по величезному масиву нерозкритих злочинів, в т. ч. і проти особи, не встановлені винні особи і не вжито необхідних заходів до притягнення їх до кримінальної відповідальності та відшкодування шкоди особам, відносно яких були вчинені злочини! Тим більше, під вартою за незакінченими кримінальними провадженнями на кінець року тримались всього 1 334 особи, із яких зі строком тримання понад 60 днів - 268 осіб. Одним словом, ефективність діяльності слідчих поліції по розкриттю і розслідуванню злочинів та, тим більше, захисту і відновленню прав і законних інтересів потерпілих практично знаходиться на катастрофічно низькому рівні! А якщо врахувати, що і в цьому році, і в майбутніх роках кожен звітний період буде реєструватися ще по 1 млн. і більше кримінальних правопорушень, можна лише уявити, в якому становищі будуть знаходитись наші громадяни вже впродовж майбутніх кількох років, бо кількість нерозкритих злочинів буде лише накопичуватись.

Окрім того, треба мати на увазі, що у 2017 році слідчими НПУ було затримано 12 549 осіб у порядку, передбаченому ст. ст. 207, 208 КПК України, тобто без ухвали слідчого судді, що теж більше ніж у попередні роки (у 2016 році – 9 565 осіб, в 2015 році – 11 699 осіб, у 2014 році – 12 423 осіб) і дещо менше ніж у 2013 році – 14 163 осіб. З числа затриманих в подальшому було звільнено з-під варти 4 360 особи, або 34,7%, що, знову ж таки значно більше (майже вдвічі) ніж у минулі роки (у 2016 році – 2 665, у 2015 році – 2 803, у 2014 році – 2 714, у 2013 році – 2 579)! Найбільша кількість осіб звільнена у зв’язку з відмовою суду в обранні цього виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – 2 566, що також значно більше ніж у минулі роки (у 2016 році – 1 776 осіб, в 2015 році – 1 989 осіб, у 2014 році – 1 071 осіб, а у 2013 році – 1 734). При цьому, 239 осіб із них було звільнено слідчими і прокурорами за не підтвердженням підозри у вчиненні злочину, що теж значно перевищило кількість таких осіб, у минулих роках: у 2016 році – 159, у 2015 році ще менше – 68, а у 2013-2014 роках взагалі 11 і 7 осіб, відповідно.

Таким чином, варто констатувати, що кожного третього громадянина працівники і слідчі Нацполіції затримували необґрунтовано, а отже - були порушені їх права на свободу та особисту недоторканність. Тому, навіть виходячи із цих статданих, залишається незрозумілою позиція Посла США про дуже сильний «прорив» у реформуванні Нацполіції України!

Така оцінка «псевдореформ» Нацполіції нашими так званими «друзями» і «партнерами», декого із них інколи називають «донорами», дуже сильно насторожує, бо виходить, що дотримання конституційних прав громадян, зокрема на свободу і особисту недоторканність, не є пріоритетом для них, в т. ч. і для такої великої демократичної держави як Сполучені Штати Америки.

Вкрай незадовільною в цій частині є і робота слідчих підрозділів Державної фіскальної служби України за 2017 рік. Тим більше, варто пам’ятати, що на сьогоднішній день статус цих органів взагалі невизначений, адже, згідно поправок до Податкового кодексу, податкова міліція ще з 1 січня 2017 року втратила свої повноваження. Проте, досудове розслідування слідчі цього правоохоронного органу, в результаті бездіяльності органів прокуратури та відсутності прокурорського нагляду, продовжують здійснювати. І тому нічого дивуватися, бо прокурори не просто ігнорують факт відсутності повноважень у податкової міліції, вони ще і заохочують її незаконне функціонування, в т. ч. шляхом погодження, наприклад, клопотань слідчих податкової міліції до слідчих суддів про надання тимчасових доступів до речей і документів, проведення обшуків, накладення арештів на майно й т. д. Вже не кажучи про те, скільки обвинувальних актів завдяки такій «позиції» прокурорів було складено у 2017 році слідчими «органу, якого не існує» і передано за погодженням із прокурорами до суду. А така діяльність цих слідчих підрозділів поза законом призведе неминуче до визнання здобутих ними таким чином доказів не уповноваженим органом недопустимими в суді і потягне за собою завідомо незаконне притягнення громадян до кримінальної відповідальності, тобто порушення їх прав і свобод.

Разом з тим, не дивлячись на цю обставину, в 2017 році в провадженні слідчих ДФС знаходилось 7 197 кримінальних проваджень, що дійсно значно менше, ніж у попередні роки (у 2016 році – 8 748, у 2015 році – 9 939, у 2014 році – 10 936, у 2013 році – 15 046), із яких закінчено розслідуванням всього 2 605 проваджень (з повторно закінченими), або всього 36,2%, що також значно менше ніж у минулі роки (у 2016 році – 3 358, у 2015 році – 3 772, у 2014 році – 4 608, у 2013 році – 7 049).

Із загальної кількості закінчених слідчими ДФС - 1 517 проваджень закрито за відсутності події та складу злочину чи достатніх доказів вчинення злочину, або 58,2%, тобто більше половини, а також направлено до суду 274 клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, що також може свідчити про дріб’язковість таких кримінальних правопорушень або про відсутність у них достатніх доказів винуватості підозрюваних. Окрім того, кількість виправданих судами осіб становить 12, в той час як у 2013 році було всього 6 осіб. Таким чином, як мінімум щодо 286 осіб (274+12) слідчими ДФС при відсутності належного нагляду з боку прокурорів здійснювалось необґрунтоване кримінальне переслідування, яке закінчилось звільненням від кримінальної відповідальності та виправдуванням!

Окрім того, залишок незакінчених слідчими ДФС кримінальних проваджень на кінець звітного 2017 року становив 1 801 провадження, з яких лише у 58 провадженнях особам повідомлено про підозру, або всього у 3,2% випадків. Це говорить про неспроможність слідчих ДФС, в тому числі і в силу своєї правової невизначеності, та при відсутності належного процесуального керівництва з боку прокурорів, швидко та ефективно збирати докази винуватості підозрюваних, або прийняти рішення про відсутність події чи складу злочину, що систематично призводить до невизначеного статусу осіб, які фігурують в якості не платників податків, і дає підстави ЗМІ називати їх ймовірними злочинцями, що порочить честь і гідність людей, а також порушує принцип презумпції невинуватості!

Окрім того, у 2017 році слідчими ДФС було затримано 8 осіб у порядку, передбаченому ст. ст. 207, 208 КПК України, тобто без ухвали суду, що трішки менше ніж у попередні роки, але, заради об’єктивності, потрібно зазначити, що тоді і кримінальних проваджень ними закінчувалось значно більше. В подальшому всі ці 8 затриманих осіб були звільнені з під-варти, із яких 5 - через відмову суду в обранні виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а 3 - звільнено безпосередньо прокурором (слідчим) без ініціювання та застосування цього виняткового запобіжного заходу! Таким чином, випливає, що усі названі 8 осіб були затримані незаконно і необґрунтовано!

Підсумовуючи роботу слідчих ДФС за минулий рік, треба також відзначити, що кожний другий переданий ними до суду обвинувальний акт ґрунтувався на угоді про визнання винуватості між підозрюваним і прокурором, а отже досудове розслідування проводилося не в повному обсязі, а судове слідство по таких справах взагалі не відбувалося. Більше того, до суду також була направлена значна частина клопотань про звільнення підозрюваних від кримінальної відповідальності, що також може свідчити про поспішність і безпідставність оголошених цим особам повідомлень про підозру. А враховуючи, що проведення досудового розслідування слідчими ДФС має «невизначений законодавчий статус», тобто вони фактично діють поза межами правового поля, тому всі докази, зібрані ними, як не уповноваженим КПК органом після 1 січня 2017 року, судом будуть визнані недопустимими, а обвинувачені - невинними. Як результат, всі виправдані особи виявились такими, права, яких на стадії досудового розслідування були порушеними.

Не набагато кращі статистичні дані в частині дотримання конституційних прав і свобод громадян і в роботі слідчих Служби безпеки України.

Так, протягом 2017 року в провадженні слідчих Служби безпеки знаходилось 10 527 кримінальних проваджень, що значно більше ніж у 2013-2015 роках ( у 2015 році – 7 118, у 2014 році – 5 983, у 2013 році – 5 123) і трішки більше ніж у 2016 році (10 041), із яких закінчено розслідуванням лише 1 386 проваджень (з повторно закінченими), або всього 13,1%

Із числа закінчених - 234 провадження були закриті за відсутності складу та події злочину, чи в зв’язку з відсутністю достатніх доказів вчинення злочину. А якщо додати до цієї кількості і 87 клопотань, направлених до суду про звільнення підозрюваних від кримінальної відповідальності, що значно більше ніж у попередні роки (у 2016 році – 62, у 2015 році – 51, у 2014 році – 27, у 2013 році майже в 30 разів – 3), то в цілому можна зробити також невтішний висновок і про малозначність виявлених слідчими СБУ кримінальних правопорушень, і про безпідставність кримінального переслідування ними громадян, і про неспроможність разом із прокурорами довести винуватість підозрюваних та обвинувачених у вчиненні більш тяжких злочинів, а в сукупності – про порушення прав і свобод громадян.

До речі, кількість виправданих в 2017 році судами осіб, за справами слідчих СБУ, становила 12, що також значно більше ніж у попередні роки (у 2016 році – 9, у 2013-2015 роках – по 4), з яких 3-є трималися під вартою. Наголошую, що це якраз і є ті особи, які були незаконно затримані, яким необгунтовано було повідомлено про підозру, які незаконно піддавались процесуальному примусу, і конституційні права яких були обмежені та порушені. Зверніть увагу, що ця цифра в системі слідчих підрозділів СБУ з року в рік зростає!

Окрім того, у 2017 році слідчими СБУ було затримано 312 осіб у порядку, передбаченому ст. ст. 207, 208 КПК України, тобто без ухвали суду, що менше, ніж у 2014 і 2015 роках (685 і 656 особи), але, значно більше ніж у 2013 і 2016 роках, відповідно, - 187 і 283 особи. З їх числа в подальшому було звільнено з-під варти 71 особу, або 22,7%, тобто майже кожен четвертий, що також більше ніж у 2013 і 2016 роках (35 і 55), але, менше ніж у 2014 і 2015 роках (118 і 72). До речі, з числа звільнених осіб: 23 - через відмову суду в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (у 2016 році – 19, у 2015 році – 18, у 2014 році 34, в той час як у 2013 році – лише 8), 16 осіб - безпосередньо слідчим (прокурором) без застосування запобіжного заходу та 3 особи - у зв’язку із скасуванням апеляційним судом постанов суду про обрання такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою. Таким чином, як мінімум 41 (23+16+3) особа була затримана слідчими СБУ незаконно.

Про погіршення ситуації із дотриманням слідчими СБУ прав і свобод громадян свідчить і залишок незакінчених кримінальних проваджень у слідчих СБУ на кінець звітного 2017 року, який становив 2 067 проваджень, що також значно більше ніж у минулі роки (за виключенням 2016 року, коли цей показник був дещо вищим 2 773): у 2015 році – 1 554, у 2014 році – 1 851, у 2013 році – 533, з яких лише у 182-х справах особам повідомлено про підозру, або всього у 8,8% випадках! До речі, під вартою за незакінченими кримінальними провадженнями в 2107 році перебувало 69 осіб, що більше ніж у 2016 та 2013 роках, але менше ніж у 2014-2015 роки (у 2016 році – 58, у 2015 році – 129, у 2014 році – 73, а у 2013 році – 22). Зі строком тримання понад 60 днів - перебувало 40 осіб, що значно більше ніж у попередні роки, за виключенням 2015 року (у 2016 році – 21, у 2015 році – 87, у 2014 році – 31, а у 2013 році – 13).

З викладеного вище вбачається, що слідчі Служби безпеки України за минулий рік закінчили розслідуванням лише 13% проваджень, кожне п’яте з яких було закрито за не підтвердженням події та складу злочину, а також в зв’язку із недоведеністю винуватості підозрюваних, плюс до цього 12 осіб було виправдано судами та 41 особа незаконно затримана, тобто як мінімум 140 (87+12+41) осіб були незаконно притягнуті до кримінальної відповідальності. Водночас, значна частина кримінальних проваджень продовжують «висіти» у слідчих СБУ, що теж є порушенням прав потерпілих і інших громадян на розумні строки розслідування. Окрім того, на край низькому рівні знаходиться стан розкриття і розслідування слідчими СБУ кримінальних правопорушень минулих років, який становить не більше 3 %, а це, звертаю увагу, не відшкодована шкода потерпілим, суспільству і державі в цілому, чиї права і інтереси не поновлені і при такому відношенні до виконання службових обов’язківслідчих СБУ немає надії на їх розкриття і в майбутньому.

Тепер щодо такої ж діяльності наших нових так розрекламованих антикорупційних органів, до створення яких мали безпосереднє відношення наші європейські та заокеанські «друзі», «донори», «партнери» та різного роду «грантоїди».

В рамках дослідження стану дотримання конституційних прав і свобод громадян доцільно було б проаналізувати і роботу детективів НАБУ та прокурорів САП, особливо враховуючи, що з моменту їх створення протягом 3-х років вони з цього приводу ніким не перевірялися і ні перед ким не звітували. Проте, як виявилося, доступних статистичних даних про їх слідчу і наглядову роботу немає, в зв’язку з цим, я був змушений направити відповідні запити до антикорупційних органів з тим, щоб отримати потрібну інформацію про стан дотримання прав і свобод громадян, чи хоча б загальних відомостей про роботу цих відомств, з яких можна було б зробити належні висновки з приводу предмета дослідження. Однак, у відповідь САП мені повідомила, що вона не може надати такі відомості про результати нагляду їх прокурорами за додержанням НАБУ законів при здійсненні як оперативно-розшукової діяльності, так і при проведенні досудового розслідування, в т. ч. і негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки вони, начебто, відносяться до службової інформації, яка не підлягає оголошенню (хоча я особисто глибоко сумніваюся, що в них і така інформація є, тим більше, що вони її накопичують). Що стосується інших запитуваних мною статистичних даних, то антикорупційні прокурори відповіли, що такі відомості у звітності про прокурорську-слідчу роботу НАБУ і САП, начебто, не обліковуються. У свою чергу, НАБУ відповіло, що чинними нормативно-правовими актами навіть не передбачено ведення Антикорупційним бюро статистичної звітності щодо кількості затриманих громадян, заявлених, задоволених і відхилених судом клопотань про взяття їх під варту, звільнення із ІТТ та з-під варти, кількості клопотань про проведення обшуків, арешту майна, тимчасового доступу до речей і документів і т. д., а тому така інформація у них також відсутня. Більше того, НАБУ повідомило, що звітність про роботу їх детективів розпочала складатися лише відповідно до спільного наказу ГПУ, МВС, СБУ, МФУ та НАБУ від 24.10.2017 року з 01.01.2018 року, а тому необхідна статистична інформація для аналізу за 2015-2017 роки у них також відсутня! З цього виникає закономірне питання: а що саме і яким чином буде перевіряти в НАБУ зовнішній аудит, тим більше, особи-аудитори, які не знають ні оперативно-розшукової діяльності та законодавчої бази її здійснення, ні організації роботи і самого предмету проведення досудового розслідування, я вже не говорю про здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням?

Таким чином з’ясувалося, що протягом трьох років існування антикорупційних органів ніхто із керівників НАБУ і САП не переймався станом дотримання конституційних прав і свобод громадян ні під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, ні тим більше - на стадії досудового слідства, не вів такої звітності і відповідно не перевіряв її стан! І все це має місце не дивлячись на те, що Законом «Про НАБУ» чітко передбачено, що Директор Національного бюро несе відповідальність за діяльність НАБУ, зокрема - за законність здійснюваних детективами оперативно-розшукових заходів та досудового розслідування, додержання прав і свобод осіб, а також інформує Президента, Верховну Раду та Кабінет Міністрів України з основних питань діяльності Національного бюро та його підрозділів про виконання покладених завдань, додержання законодавства, прав і свобод осіб. І тому мабуть не дивно, що протягом 3-х років так і не була виконана вимога Закону про проведення щорічного аудиту ефективності діяльності НАБУ, його операційної та інституційної незалежності, у тому числі шляхом вибіркового аудиту кримінальних проваджень, досудове розслідування у яких здійснювалося Національним бюро та було завершено. І це при тому, що висновок такої незалежної зовнішньої оцінки (аудиту) діяльності Національного бюро є фактично чи не єдиною підставою для звільнення Директора НАБУ із займаної посади, окрім, звичайно, його добровільної згоди на це.

Комітет Верховної Ради України, до предмету відання якого належать питання боротьби з корупцією, не рідше одного разу на рік повинен проводити відкриті для громадськості слухання на тему діяльності Національного бюро, виконання покладених на Національне бюро завдань, в т. ч. і додержання ним законодавства, прав і свобод осіб. Але і ця вимога закону не виконувалась. А саме головне, що спеціально створена, при цьому - незалежна від ГПУ, антикорупційна прокуратура, чого, до речі, немає ніде в Європі та мабуть і у світі, не виконує покладені на неї повноваження по здійсненню прокурорського нагляду за додержанням законів як при проведенні НАБУ оперативно-розшукової діяльності, так і під час здійснення детективами досудового розслідування. Бо в такому випадку для мене не зрозуміло, як наглядові прокурори не володіють даними про кількість незаконно затриманих громадян та взятих під варту, а тим більше - про кількість громадян незаконно притягнутих до кримінальної відповідальності і т. д.?

Таким чином, підсумовуючи вище викладену інформацію по усіх правоохоронних органах взагалі, приходжу до невтішного висновку, що протягом 2017 року, згідно з статистичними даними Генеральної прокуратури, судами було виправдано 431 особу, з яких 81 особа трималася під вартою! За відсутністю події та складу злочину, а також достатності доказів вини вчинення злочину закрито 761 673 кримінальних проваджень. Більше того, у слідчих СБУ, ГПУ, НПУ і ДФС незакінченими(не розслідуваними) на кінець звітного періоду залишились 1 046 120 кримінальних проваджень, з яких лише у 6 843 випадках особам повідомлено про підозру і 1 472 особи тримались під вартою. Фактично незаконно на стадії досудового розслідування були затримані без ухвали суду 5 012 осіб, які були в подальшому звільнені з-під варти.

Тобто, наші правоохоронні органи продовжують порушувати права людей, причому ця тенденція з року в рік погіршується, забуваючи, що їх головним завданням є невідкладне реагування та вжиття дієвих заходів щодо швидкого розкриття кримінальних правопорушень з дотриманням вимог законодавства та прав і свобод усіх учасників кримінального провадження. Причин цьому багато, але головним є відсутність належного прокурорського нагляду за додержанням прав і свобод громадян під час здійснення правоохоронцями своїх повноважень по боротьбі із злочинністю, в т. ч. і в результаті відсутності у прокурорів будь-яких важелів впливу на виявлені порушення закону, недостатня фахова підготовка співробітників правоохоронних органів усіх рівнів, в т. ч., на жаль, і процесуальних керівників, неймовірні навантаження на слідчих, прокурорів і суддів, громіздка процедура самого досудового розслідування, непродумане або навмисне систематичне збільшення кількості слідчих і процесуальних дій, які можливо провести лише за згодою слідчого судді, замість здійснення цієї процедури лише через погодження у процесуального керівника, або у вищестоящого прокурора, відверто шкідливе обмеження наглядових функцій вищестоящих прокурорів і т. д.

І ще одне. Варто зазначити, що нинішні правоохоронці замість пріоритету забезпечення об’єктивності розслідування та висвітлення реальних проблемних питань в діяльності правоохоронної системи з метою вдосконалення боротьби із злочинністю віддають перевагу відвертому та штучному покращенню статистичних показників своєї діяльності, які, на жаль, відбуваються через призму порушення прав людини. Зокрема, розповсюджені випадки, коли вручені особам повідомлення про підозру не містять жодних посилань на доведені факти і обставини, не ґрунтуються на зібраних доказах вчинення саме цією особою злочину, а побудовані на припущеннях, обвинувальні акти також готуються на основі припущень і домислів слідчих і прокурорів, докази, на яких, побудовані обвинувачення, до обвинувального акту не долучаються і в ньому не вказуються, громадяни масово затримуються, без наявності передбачених законом підставі і не на місці вчинення злочину, і не одразу після цього, щоб саме таким чином «підігнати статистику» та прозвітувати про «ефективність роботи». Подібні випадки є неприпустимими і на це неодмінно повинні реагувати хоча б суди при розгляді відповідних процесуальних документів, але, і вони цього не роблять теж із багатьох причин. Нагадаю, що принцип верховенства права передбачає, що втручання органів виконавчої влади в права осіб підлягають ефективному контролю, який найчастіше повинен здійснюватися судовим органом, як мінімум, як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль надає найбільші гарантії незалежності, неупередженості та здійснення належного провадження. Проте, українські суди настільки завантажені (в т. ч. через надмірні і постійно зростаючі повноваження по контролю за слідством та триваючі вже довгий час «реформи»), а судді залякані та піддані впливу ззовні, що у них просто не має можливості практично реалізувати власну контрольну функцію, що також дає змогу правоохоронцям зловживати наданими процесуальними можливостями.

Таким чином правоохоронці фактично безкарні у своїх діях і не несуть жодної відповідальності за порушення прав і свобод учасників кримінального процесу.

Далі буде...

Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець