Для зняття арешту не достатньо лише поділу спільного майна подружжя, необхідно довести, що договір іпотеки укладено не в інтересах сім`ї і що борг, є особистим зобов'язанням іншого з подружжя. (ВС КЦС, справа № 686/5793/22 від 22.12.2022 р.)

Фабула судового акту: Після поділу спільного майна подружжя, чоловік намагався зняти арешт на будинок і землю, набуті ним з дружиною під час шлюбу. Пояснював тим, що арешт на майно порушує його права як власника окремої частини. В судових засіданнях виявилось, що спірний договір іпотеки, як і кредитний договір укладено під час шлюбу.

Так, жодна судова інстанція не підтримала його доводи та не зняла арешт з майна. ВС КЦС таке рішення пояснив наступним:

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно із ч.3 якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма ч.3 ст. 61 СК України кореспондує ч.4 ст. 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч.2 ст.і 65 СК України).

Відповідно до ч.2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. За спільними зобов'язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.

У постанові від 07 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19 (провадження № 61-11615сво20) ВС ОП КЦС зазначив, що норма ч.1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі. Очевидно, що нерозумним було б тлумачення, яке б допускало можливість для одного із співвласників в спільній сумісній власності вимагати зняття арешту із неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із частки в спільній сумісній власності. Права та інтереси іншого співвласника у спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації.

У постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18) ВС ОП КЦС, зазначив, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалено судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Борги подружжя та зобов`язання, що виникли в інтересах сім`ї, враховуються при поділі майна (пункти 23, 24 Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Крім того, за змістом положень статті 23 Закону України «Про іпотеку», перебування майнав іпотеці не перешкоджає його поділу між подружжям у судовому порядку та визнання права власності на нього, оскільки при поділі такого майна дія договору іпотеки не припиняється і такий поділ не є розпорядженням предметом іпотеки. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Отже у цій справі: Під час розгляду справи позивач не навів обставин та не довів, що зазначений іпотечний договір, на підставі, якого видано виконавчий напис нотаріуса і накладено арешт, укладено не в інтересах сім'ї і що борг, визначений у виконавчому написі є особистим зобов`язанням дружини. Позивач не довів, що подружжя не несе відповідальності за спільними зобов`язаннями усім своїм майном. За таких обставин, колегія суддів погодилась з висновками щодо відмови у задоволенні позову чоловіка про зняття арешту з майна.

Аналізуйте судовий акт: Якщо основний договір (кредит) укладений між юрособами чи ФОП, то спір щодо правочинів на його забезпечення (спір про іпотеку і похідні), розглядається в порядку господарського судочинства, навіть якщо сторонами є фізособи (ВС КГС, справа №910/13937/21 від 19.10.2022 р.);

Неможливо звернути стягнення на предмет іпотеки спадкодавця-боржника, якщо пропущені строки пред'явлення кредитором вимоги до його спадкоємців. Такий строк не слід плутати з позовною давністю (ВС КЦС, справа №712/19272/12 від 19.10.2022 р.);

Об’єкт незавершеного будівництва, збудований вже після передачі землі під ним в іпотеку, не стає автоматично предметом іпотеки, якщо це не передбачено в самому договорі (ОП ВС КЦС справа № 520/1185/16-ц від 18.04.2022 р.);

Навіть якщо суд відмовив у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки (у зв`язку з пропуском позовної давності) - це все одно не призводить до припинення іпотеки (ВС КЦС №357/562/20від 03.02.2022 р.).

Постанова

Іменем України

22 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 686/5793/22

провадження № 61-8660св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,

третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Хмельницької області Терлеєв Іван Миколайович

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 травня

2022 року у складі судді Карплюка О. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Грох Л. М., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Державний експортно-імпортний банк України», банк), третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Хмельницької області Терлеєв І. М., про зняття арешту з майна.

Позовну заяву мотивував тим, що з 06 червня 2003 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та за час шлюбу набули у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 1000,0 кв. м, кадастровий номер 6810100000:21:002:0053, та житловий будинок, які знаходяться

на АДРЕСА_1 . Титульним власником даного майна значиться ОСОБА_2 .

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 11 березня 2021 року проведено розподіл спільного майна подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку площею 174,6 кв. м та 1/2 частку земельної ділянки площею 1000 кв. м, кадастровий номер 6810100000:21:002:0053, розташовані на

АДРЕСА_1 .

Однак, йому стало відомо, що 09 лютого 2022 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Терлеєва І. М. в рамках виконавчого провадження № 65649444 накладено арешт на земельну ділянку та житловий будинок в цілому.

Накладення арешту на зазначене майно порушує його права як співвласника домоволодіння та земельної ділянки, внаслідок чого він позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися майном на власний розсуд.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд зняти арешт

з житлового будинку, площею 174,6 кв. м, та земельної ділянки, площею

1000 кв. м, кадастровий номер 6810100000:21:002:0053, розташованих

на АДРЕСА_1 , який накладений на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області

Терлеєва І. М. про опис та арешт майна (коштів) боржника від 09 лютого

2022 року в рамках виконавчого провадження № 65649444.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 30 травня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що власником спірного майна є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 16 серпня 2007 року та державним актом на право власності на земельну ділянку. Позивач не надав суду доказів, які б вказували на те, що він є співласникомспірного майна.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 30 травня 2022 року змінено, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови

у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що згідно з інформацієюз Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, спірне майно - житловий будинок та земельна ділянка, розташовані на АДРЕСА_1 , є предметом іпотеки за договороміпотеки від 14 березня 2008 року, укладеним між банком та ОСОБА_2 (у забезпечення кредитних зобов`язань). Позивач не навів обставин, які б свідчили, що договіріпотеки укладений без його згоди і не в інтересах сім`ї.

Апеляційний суд виходив з того, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.

16 листопада 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі

№ 910/1608/18, постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, від 21 листопада 2018 року у справі 920/615/16, від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, від 28 січня 2021 року у справі № 621/1422/18.

В обґрунтування касаційної скарги заявник зазначив, що судове рішення, яким за позивачем визнано право власності на 1/2 частку спільного майна подружжя, не породжує права власності, а лише підтверджує наявне

у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах,

якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Оскільки рішенням суду від 11 березня 2021 року, яке набрало законної сили,

у справі № 686/18579/20 підтверджено у позивача право власності

на 1/2 частку житлового будинку площею 174,6 кв. м, та 1/2 частку земельної ділянки площею 1000 кв. м, кадастровий номер 6810100000:21:002:0053,

на АДРЕСА_1 , то у суду є підстави для ухвалення рішення про зняття арешту з нерухомого майна, накладеного на підставі постанови приватного виконавця від 09 лютого 2022 року в рамках виконавчого провадження, у якому боржником є ОСОБА_2 .

Заявник посилається на те, що існування арешту на майно, яке перебуває

у його особистій власності призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки

в такому випадку на нього безпідставно буде покладено індивідуальний

та надмірний тягар.

Висновки апеляційного суду про правомірність накладення арешту на майно, яке належить, в тому числі позивачу, не узгоджується з фактичними обставинами справи та положеннями частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Вирішуючи спір щодо зняття арешту з майна, апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року

у справі № 621/14/1422/18, зокрема щодо застосування у подібних правовідносинах положень частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 06 червня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають

у зареєстрованому шлюбі.

Право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 16 серпня 2007 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 16 серпня 2007 року

(а. с. 4, ).

Право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1000 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, розташовану на АДРЕСА_1 підтверджується державним актом на право власності на земельну від 24 квітня 2007 року.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 11 березня 2021 року у справі № 686/18579/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності

на 1/2 частки нерухомого майна, набутого у шлюбі, розподілено майно подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частину житлового будинку площею 174,6 кв. м та 1/2 ідеальну частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку господарських будівель площею 1000 кв. з кадастровим номером 6810100000:21:002:0053,

які розташовані по АДРЕСА_1 , набутих у шлюбі

(а. с. 8).

Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржило АТ «Державний експортно-імпортний банк України», яке є правонаступником ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в апеляційному порядку.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 31 травня 2021 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 11 березня 2021 року залишено без змін.

Також установлено, що на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 14 березня 2008 року, укладеним між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_1 , 14 березня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 70308Z21,

за умовами якого в іпотеку банку передано житловий будинок загальною площею 174,6 кв. м. що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , та земельна ділянка за цією ж адресою, площею 1 000 кв. м, кадастровий номер 6810100000:21:002:0053.

Обтяження вищевказаного майна іпотекою зареєстровано в Державному реєстрі іпотек 14 березня 2008 року.

На підставі виконавчого напису № 5370, виданого 26 грудня 2008 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новченковим І. В., постановою приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Терлеєвим І. М. від 09 лютого 2022 року при примусовому виконанні (виконавче провадження № 65649444) описано та накладено арешт на майно: житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належать боржнику ОСОБА_2 - для забезпечення примусового виконання виконавчого документа про стягнення з ОСОБА_2 на користь

АТ «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованості за кредитом в розмірі 112 535,75 дол. США. (а. с. 10-11).

У зазначеному виконавчому написі нотаріуса від 26 грудня 2008 року запропоновано звернути стягнення на житловий будинок і земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на праві власності ОСОБА_2 та передані в іпотеку ВАТ ««Державний експортно-імпортний банк України» відповідно до договору іпотеки від 14 березня 2008 року, строк платежу за яким настав 15 грудня 2008 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна запропоновано задовольнити вимоги банку

у розмірі, еквівалентному 112 535,75 дол. США.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» просив зняти арешт з будинку та земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_1 , оскільки арешт накладено приватним виконавцем

09 лютого 2022 року на забезпечення виконання виконавчого напису нотаріуса від 26 грудня 2008 року, боржником у якому є ОСОБА_2 , проте судовим рішенням від 11 березня 2021 року це майно поділено між подружжям

і 1/2 його частина належить позивачу, а отже, арешт порушує його право власності.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,

частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. За спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.

Вказані правові висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15 (провадження № 14-712цс19).

У постанові від 07 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19 (провадження № 61-11615сво20) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що норма частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа,

яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі.

Очевидно, що нерозумним було б тлумачення, яке б допускало можливість для одного із співвласників в спільній сумісній власності вимагати зняття арешту із неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із частки в спільній сумісній власності. Права та інтереси іншого співвласника

у спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації.

У постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, виходячи, зокрема, із положень пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, частини третьої статті 13 ЦПК України, зазначив, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалено судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Така правова позиція знайшла свій розвиток, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17 (провадження № 61-30545св18), від 09 лютого 2019 року у справі

№ 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), від 03 квітня2019 року у справі № 726/831/15-ц (провадження № 61-45301св18), від 04 березня 2020 року

у справі № 753/15957/18 (провадження № 61-11376св19), від 02 лютого

2022 року у справі № 607/3269/21 (провадження № 61-19506св21),

від 15 лютого 2022 року у справі № 346/3475/19 (провадження № 61-167св21).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, яка переглядається установлено, що на момент укладення договору іпотеки від 14 березня 2008 року (на забезпечення кредитних зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 03 серпня 2007 року та кредитних зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором

від 14 березня 2008 року), ОСОБА_2 з 06 червня 2003 року і станом на момент розгляду справи судом першої інстанції перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 11 березня 2021 року у справі № 686/18579/20 про поділ спільного сумісного майна не вирішувалось питання про поділ боргів подружжя.

Під час розгляду справи позивач не навів обставин та не довів, що зазначений іпотечний договір, на підставі, якого видано виконавчий напис нотаріуса

від 26 грудня 2008 року, укладено не в інтересах сім`ї і що борг, визначений

у виконавчому написі є особистим зобов`язанням ОСОБА_2 .

Позивач не довів, що подружжя не несе відповідальності за спільними зобов`язаннями усім своїм майном.

Борги подружжя та зобов`язання, що виникли в інтересах сім`ї, враховуються при поділі майна (пункти 23, 24 Пленуму Верховного Суду України

від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Крім того, за змістом положень статті 23 Закону України «Про іпотеку», перебування майнав іпотеці не перешкоджає його поділу між подружжям

у судовому порядку та визнання права власності на нього, оскільки при поділі такого майна дія договору іпотеки не припиняється і такий поділ

не є розпорядженням предметом іпотеки. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду щодо мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про зняття арешту з майна.

З урахуванням установлених у справі обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зняття арешту із спірного майна, накладеного приватним виконавцем під час виконання виконавчого напису нотаріуса.

Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі

№ 621/1422/18 (провадження № 61-22026св19) є необґрунтованими, оскільки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 07 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19 (провадження № 61-11615сво20), відступив від висновків, викладених постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 607/2394/20 (провадження № 61-5252св21), від 16 жовтня 2019 року у справі

№ 520/5753/16 (провадження № 61-34327св18), які є аналогічними тим,

що містяться у наведеній заявником постанові.

Незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої у справі відступив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Схожих за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18).

У застосуванні норм права у подібних правовідносинах, висновки, які містяться в судових рішеннях об`єднаної палати Касаційного цивільного суду мають перевагу над висновками колегії суддів цього суду.

У справі, яка переглядається висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції

у незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених

у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 30 травня 2022 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк