Для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, обставини що пом’якшують покарання мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями/мотивами злочину, роллю і поведінкою винуватця та іншими факторами, які впливають на суспільну небезпеку злочину. (ВС ККС, справа № 187/1548/15-к від 7.02.2023 р.)

Фабула судового акту: Особу було засуджено за ч. 3 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 КК (призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці з конфіскацією майна. Він, за попередньою змовою групою осіб, в масках та маючи при собі предмети, схожі на пістолети, проникли до будинку родини, вкрали речей на 30 тис., завдали легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я, а іншому потерпілому - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Завели сім’ю з малолітніми дітьми до підвалу і, зв`язавши їм руки і залишили місце злочину.

Справа розглядалась неодноразово, після чого було вирішено про неможливість застосувати ст. 69 КК, за відсутності сукупності пом’якшуючих обставин. Захисник наголошував, що все ж таки, апеляційний суд не врахував повною мірою всіх позитивних даних про особу засудженого та наявних у справі пом'якшуючих обставин - а саме - не визнав пом`якшуючою обставиною його щире каяття, відшкодування ним спричиненої шкоди та наявність в нього неповнолітньої дитини, а також залишив поза увагою, що засуджений сприяв розкриттю злочину, співпрацював з органами досудового розслідування, та його поведінку після вчинення злочину.

ВС ККС, не підтримав доводи захисника і вказав наступне:

Відповідно до ст. 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Суд зазначив, що ч. 1 ст. 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК, і (2) істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, у вчиненні злочину, її поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця.

Отже у цій справі: Апеляційний суд у цій справі обставин такого характеру не встановив, з чим погодився і ВС. Так, засуджений у співучасті з іншими особами вчинив особливо тяжкий корисливий злочин із застосуванням вогнепальної зброї та насильства щодо потерпілих серед яких були неповнолітні. Те, що засуджений особисто не спричиняв тілесних ушкоджень потерпілим ВС оцінив як обставину, що не зменшує ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, адже блокуючи можливість потерпілим залишити місце злочину, він діяв відповідно спільного умислу, раніше визначеної ролі та обстановки, що склалася.

Водночас суд апеляційної інстанції - на думку ВС - не залишив поза увагою даних про особу засудженого та обставин, що пом`якшують покарання, у тому числі й тих, на які захист посилається в касаційній скарзі, тому призначив засудженому покарання наближене до мінімального, передбаченого санкцією закону за яким його засудженого (покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна).

Висновки суду щодо співмірності такого покарання (особливо з конфіскацією майна особи, у якої хвора дитина), є спірними. І хоча ніхто не заперечує стосовно твердження про обов'язковий причинний зв’язок для застосування пом’якшуючих обставин, але на мій погляд, в своїй постанові ВС недостатньо обґрунтував відсутність зв’язку із конкретними пом’якшуючими обставинами, про які наголошував захисник. При вирішенні таких доленосних питань, застосування виключно декларативних обмовок без їх конкретизації просто не допустимо.

Аналізуйте судовий акт: Чи може потерпілий оскаржити вирок через надмірну суворість покарання? (ОП ККС ВС у справі 641/5714/19 19.04.2021);

Позбавлення права керувати ТЗ, як додаткове покарання для водія таксі (ВС/ККС у справі №333/6785/19 від 17.08.2021);

Договори дарування значного обсягу цінного майна укладені між близькими родичами, під час досудового розслідування у крим.провадженнях, де одним із видів покарання є конфіскація - можуть бути визнані недійсними (ВС КЦС справа №757/62043/18-ц від 13.04.2022 р.);

Навіть якщо особа вже не займає відповідну посаду й не займається діяльністю - це не виключає покарання її шляхом позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ВС ККС, справа №171/869/21від 21.06.2022 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 187/1548/15-к

провадження № 51-9677км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючогоОСОБА_1 ,суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника ОСОБА_4 ,ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 7 грудня 2021 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, жителя м. Дніпра.

Обставини справи

1. Вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської областівід 18 травня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за частиною 3 статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням статті 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці з конфіскацією майна.

2. Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , судові рішення щодо яких не оскаржуються.

3. Суд визнав доведеним, що 18 січня 2015 року о 21:15 засуджені та особа, стосовно якої матеріали виділені в окреме провадження, за попередньою змовою між собою, в масках та маючи при собі предмети, схожі на пістолети, проникли до будинку родини Нор на АДРЕСА_1 , де заволоділи майном на загальну суму 30 000 грн. В ході нападу потерпілим ОСОБА_10 та ОСОБА_11 було завдано легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я, а потерпілому ОСОБА_12 - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Потім засуджені завели потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та малолітніх дітей ОСОБА_13 і ОСОБА_14 до підвалу і, зв`язавши їм руки, залишили місце злочину.

4. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року вказаний вирок залишено без зміни.

5. Верховний Суд постановою від 18 травня 2021 року за касаційною скаргою прокурора скасував це рішення і призначив новий розгляд у апеляційному суді, оскільки вважав, що в разі підтвердження того ж обсягу обвинувачення, за яким засуджено ОСОБА_7 , призначене йому покарання із застосуванням статті 69 КК слід вважати необґрунтованим.

6. Дніпровський апеляційний суд оскарженим вироком скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання і засудив ОСОБА_7 за частиною 3 статті 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.

Вимоги і доводи касаційної скарги

7. Захисник, посилаючись на частину 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати оскаржений вирок та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

8. Він стверджує, що апеляційний суд усупереч вимогам статті 65 КК не врахував повною мірою всіх позитивних даних про особу засудженого та наявних у справі пом`якшуючих обставин і дійшов необґрунтованого висновку про неможливість застосування до засудженого положень статті 69 КК. На думку захисту цей суд безпідставно не визнав пом`якшуючою обставиною його щире каяття, відшкодування ним спричиненої шкоди та наявність в нього неповнолітньої дитини, а також залишив поза увагою, що засуджений сприяв розкриттю злочину, співпрацював з органами досудового розслідування, та його поведінку після вчинення злочину.

9. Крім того захист зазначає, що під час оголошення вироку суддя повідомив про призначення засудженому покарання у «мінімальному розмірі» проте у тексті вироку зазначено про покарання у «розмірі, ближче до мінімального», передбаченого статтею, за якою його засуджено.

Позиції учасників судового провадження

10. Захисник підтримав доводи своєї скарги, а прокурор заперечив проти її задоволення і просив залишити оскаржений вирок без зміни.

11. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Оцінка Суду

12. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

13. Відповідно до статей 50 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

14. Згідно з приписами частини 2 статті 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

15. Апеляційний суд дотримався цих вимог закону. Ухвалюючи свій вирок, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й усі інші обставини, які мають правове значення, і дійшов висновку про неправильне застосування місцевим судом положень статті 69, що призвело до м`якості заходу примусу, незабезпечення досягнення його мети.

16. Суд вважає правильним висновок апеляційного суду в цій частині. Суд вже зазначав[1], що частина 1 статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК, і (2) істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

17. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, у вчиненні злочину, її поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця. Апеляційний суд у цій справі обставин такого характеру не встановив, з чим погоджується і Суд.

18. Апеляційний суд виходив з того, що засуджений у співучасті з іншими особами вчинив особливо тяжкий корисливий злочин із застосуванням вогнепальної зброї та насильства щодо потерпілих серед яких були неповнолітні. Те, що засуджений особисто не спричиняв тілесних ушкоджень потерпілим суд обґрунтовано оцінив як обставину, що не зменшує ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, адже блокуючи можливість потерпілим залишити місце злочину, він діяв відповідно спільного умислу, раніше визначеної ролі та обстановки, що склалася.

19. Апеляційний суд не погодився з посиланням місцевого суду на те, що наявність у засудженого малолітньої дитини-інваліда та потреба лікування органів зоруможе вважатись позитивною характеристикою особи та пом`якшуючою обставиною, а отже впливати на покарання.

20. Зважаючи на вказівки касаційного суду (див. п. 5) в сукупності з характером установлених конкретних дій засудженого, апеляційний суд не встановив обставин, які б істотно знижували тяжкість вчиненого злочину, а отже і підстав для застосування до нього положень статті 69 КК.

21. Водночас суд апеляційної інстанції не залишив поза увагою даних про особу засудженого та обставин, що пом`якшують покарання, у тому числі й тих, на які захист посилається в касаційній скарзі, тому призначив засудженому покарання наближене до мінімального, передбаченого санкцією закону за яким його засудженого.

22. Таким чином, апеляційний суд не порушив вимог статті 439 КПК та статей 50 65 КК, а призначене засудженому покарання відповідає визначеним законом меті та загальним засадам.

23. Переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного засудженому покарання, в касаційній скарзі не наведено.

24. Перевіркою звукозапису судового засідання 07 грудня 2021 року встановлено, що головуючий суддя, зачитуючи вирок, дійсно оголосив, що суд «вважає за необхідне призначити покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна, однак у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією статті». Разом із тим, оголошуючи резолютивну частину суддя чітко висловився, що суд постановив « ОСОБА_7 призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна». Резолютивна частина повністю відповідає тексту вироку наданого стороні захисту і не може викликати жодних труднощів при його оскарженні або виконанні. У касаційній скарзі не зазначено, яким чином згадана обмовка судді при проголошенні вироку позначилась на правах засудженого.

25. Отже Суд не вважає доводи касаційної скарги в цій частині достатньою підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

26. Таким чином, у ході касаційного розгляду не встановлено істотних порушень норм матеріального та процесуального права, які були би підставами для скасування або зміни оскаржуваного рішення, а тому Суд вважає, що касаційну скаргу захисника належить залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

[1] Наприклад, постанови від 17 вересня 2019 року у справі № 744/884/17, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84481797 та від 05 листопада 2019 року у справі № 686/16988/17, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85583597.