День ДТП і є тим днем, коли позивач довідався про порушення свого права та про особу, яка його порушила і саме з цього часу рахується строк позовної давності вимоги про відшкодування шкоди (Постанова ВСУ у справі № 6-309 цс15 від 11 листопада 2015)

Правова позиція ВСУ у справі № 6-309 цс15: За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача і йому завдано майнової та моральної шкоди, є тим днем, коли позивач довідався про порушення свого права та про особу, яка його порушила і саме із цього часу в нього виникло право вимоги як до безпосереднього заподіювача шкоди, так і до страхової компанії, відповідальної за останнього.

Аналізуйте судовий акт: Позовна давність для заяв прокурорів також обчислюється з дня, коли прокурор довідався або міг довідатись про порушення прав позивача або про особу, яка права позивача порушила (Постанова ВСУ від 27 травня 2014р. у справі №5011-32/13806-2012 )

Матеріальна відповідальність власника за наслідками ДТП, який не перебував за кермом, а не водія.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 14 березня 2011 року о 10 годині 10 хвилин на вул. Столярчука у м. Хмільнику Вінницької області ОСОБА_2, керуючи автомобілем ВАЗ-21063, номерний знак НОМЕР_1, створив перешкоду автомобілю Chevrolet AVEO, номерний знак НОМЕР_2, під його керуванням, унаслідок чого сталося зіткнення. У результаті зіткнення пошкоджено автомобіль Chevrolet AVEO, згідно з актом виконаних робіт загальна вартість відновлювального ремонту становить 7 тис. 719 грн, крім того, позивачу завдано моральної шкоди.

Посилаючись на те, що зіткнення автомобілів сталося з вини відповідача, який порушив Правила дорожнього руху України, а страхова компанія сплатила відшкодування в розмірі 5 тис. 203 грн 19 коп., ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача 2 тис. 516 грн різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою, 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, 487 грн 20 коп. сплаченого судового збору та 1 тис. 300 грн витрат на оплату правової допомоги адвоката.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 2 липня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто на його користь із ОСОБА_2 2 тис. 132 грн 65 коп. у рахунок відшкодування майнової шкоди, 2 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, 487 грн 20 коп. сплаченого судового збору та 1 тис. 300 грн витрат на оплату правової допомоги адвоката; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 11 листопада 2014 року рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 2 липня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року рішення Апеляційного суду Вінницької області від 11 листопада 2014 року скасовано та залишено в силі рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 2 липня 2014 року.

У квітні 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_2 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року з підстав неоднакового застосування норм матеріального й процесуального права, а саме статті 84 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), статті 261 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 1 Закону України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

У зв’язку із цим ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Згідно зі статтею 360⁴ ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 14 березня 2011 року о 10 годині 10 хвилин на вул. Столярчука у м. Хмільнику Вінницької області сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулося зіткнення автомобіля ВАЗ-21063, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, та автомобіля Chevrolet AVEO, номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1.

Постановою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 4 квітня 2011 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу про адміністративні правопорушення України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а.с. 8).

Відповідно до звіту оцінки майна з визначенням розміру матеріального збитку, виданого власникові транспортного засобу Chevrolet AVEO, номерний знак НОМЕР_2, вартість відновлювального ремонту складає 7 тис. 335 грн 84 коп. (а.с. 54а–56).

Згідно з актом виконаних робіт, складеним 27 квітня 2011 року СПД ОСОБА_3 СТО «Авто Ас», вартість відновлювальних ремонтних робіт складає 7 тис. 719 грн (а.с. 11).

1 червня 2011 року приватним акціонерним товариством «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут» виплачено ОСОБА_1 5 тис. 203 грн 19 коп. страхового відшкодування (а.с. 12).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що застосовувати позовну давність у цьому спорі немає підстав, її перебіг починається з 1 червня 2014 року, оскільки в позивача можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд виникла тоді, як йому стало відомо, що розмір страхової виплати (регламентної виплати) за шкоду обмежується лімітом і покривається не в повному обсязі.

ОСОБА_2 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більше ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Як приклад неоднакового застосування касаційним судом норм процесуального та матеріального права ОСОБА_2 наводить ухвалу Верховного Суду України від 9 листопада 2011 року, постановлену ним як судом касаційної інстанції, та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року.

У наданій для порівнянні ухвалі від 9 листопада 2011 року Верховний Суд України залишив без зміни рішення суду першої інстанції про те, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача і йому завдано шкоди, є тим днем, від якого починається перебіг позовної давності.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 261 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Крім того, у заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_2 посилається на неоднакове застосування касаційним судом постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» (далі – постанова № 590) в частині граничного розміру компенсації витрат, пов’язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На обґрунтування зазначених обставин заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року, постановлену в справі про визнання права власності на частку у статутному фонді, якою скасовано рішення апеляційного суду, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У цій ухвалі суд касаційної інстанції послався на постанову № 590 в редакції до внесення в неї змін постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2012 року № 127 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590», якою виключено позиції щодо розміру компенсації витрат, пов’язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Правових підстав для висновку про неоднакове застосування постанови № 590 немає, оскільки на момент ухвалення у справі рішень, які просить переглянути заявник, положення норм цієї постанови щодо граничного розміру компенсації витрат, пов’язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, були виключені, а в наданій для порівнянні ухвалі суд касаційної інстанції застосовував норму права в редакції до внесення в неї змін.

За таких обставин відсутні підстави для висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції статті 261 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Таким чином, ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила 14 березня 2011 року, тобто в день, коли сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача і йому завдано шкоди, і саме із цього часу в нього виникло право вимоги як до безпосереднього заподіювача шкоди, так і до страхової компанії, відповідальної за останнього.

До суду за захистом свого порушеного права позивач звернувся 23 квітня 2014 року – зі спливом позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_2 звертався із заявою про сплив позовної давності і застосування наслідків її спливу (а.с. 36–37).

Саме з таких висновків виходив суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв’язку з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.

Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, наведеного не врахував та допустив неправильне застосування положень статті 261 ЦК України.

Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 360⁴ ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 360⁴ ЦПК України із залишенням у силі рішення Апеляційного суду Вінницької області від 11 листопада 2014 року, що було помилково скасоване судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360³, 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року скасувати та залишити в силі рішення Апеляційного суду Вінницької області від 11 листопада 2014 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті
355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема