Чи включається ПДВ при розрахунку розміру неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму? (ОП ВС/КГС у справі №916/1319/19 від 20.11.2020 р.)

16.12.2020 | Автор: Трофименко Ирина Виталиевна
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Фабула судового акту: У рішенні про яке йде мова, Об’єднана палата ВС/КГС розглянула спір, щодо правомірності нарахування позивачем неустойки у розмірі подвійної плати за користування відповідачем нежилим приміщенням у зв`язку із простроченням повернення об`єкта оренди (за ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України - ЦКУ) з урахуванням суми податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Так, передаючи розгляд спірного питання до Об’єднаної палати (далі – ОП) КГС ВС, Колегія ВС/КГС, наголошувала на необхідності відступу від висновку, викладеного у постановах ВС від 29.03.2018р. у справі №914/730/17, від 30.10.2019р. у справі №924/80/19) та від 07.04.2020р. у справі №924/599/19, щодо правової природи неустойки як самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин за порушення наймачем обов`язку з повернення речі. Втім, ОП КГС не знайшла необхідності відступу від цих позицій та сформувала цікаві висновки щодо суті цієї неустойки, а також, щодо включення до неї ПДВ.

Отже, позивач звернувся до господарського суду для виселення відповідача з орендованих нежитлових приміщень, стягнення з нього заборгованості з орендної плати, пені – та – ось цієї неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення у поверненні об’єкта оренди (за ч.2 ст. 785 ЦК України). Строк нарахування неустойки було вирахувано правильно (з наступного дня після, дати визначеної вимогою позивача щодо повернення приміщень), однак позивач нарахував на цю неустойку ПДВ – керуючись тою логікою, що неустойка не є штрафною санкцією в розумінні статті 549 ЦКУ та статті 230 ГКУ.

Втім, перша інстанція перерахувала суму неустоки (по ч.2 ст.785 ЦКУ) вже без суми ПДВ, із чим погодилась апеляційна інстанція і у підсумку – ОП ВС/КГС. У своїх рішеннях вони посилалися на положення пункту 188.1 статті 188 ПК Податкового кодексу України (далі – ПКУ), згідно із яким, неустойка не відноситься до бази оподаткування ПДВ, тому на неустойку не може нараховуватися цей податок.

З першого погляду позиція скаржника виглядала логічною. По-перше, орендна плата (із якої така формується) включає ПДВ. По-друге, судова практика завжди визначала неустойку по ч.2 ст.785 ЦКУ як самостійну майнову відповідальність та надавала їй певних особливостей, зокрема, на санкцію ч.2 ст.785 не розповсюджується спеціальний строк позовної давності в 1 рік (ч.1,2, ст 258 ЦКУ) та не застосовуються положення ст. 232 ГКУ про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців. Зважаючи це та на загальний характер норми п.188.1. ст.188 ПКУ, у колегії ВС/КГС, виникла позиція про необхідність відступу від попередніх висновків, із чим вони звернулись до ОП.

Об’єднана палати ВС/КГС виклала наступні правові висновки:

1) в розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка) по ст. 785 ЦК України є мірою відповідальності, що застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю) та має характер тривалості у часі (сплачується за весь час неправомірного користування майном) – відтак, дійсно має певні особливості в порівнянні з іншими штрафними санкціями. В контексті зазначеного, а також спираючись на попередню судову практику ОП ВС/КГС не знайшла підстав для відступу від попередніх правових позицій (номера справ зазначалися вище). Крім того, у наведених справах не вирішувалося питання про ПДВ на таку специфічну неустойку.

2) ПКУ, як спеціальний нормативний акт, що визначає будь-які питання щодо оподаткування - не передбачає включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань, а навпаки, зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості такі не включаються. При цьому, не передбачено виключень і щодо спеціальної неустойки по ч.2 ст 785 ЦК України.

3) Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару. Ця ж неустойка не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних сировини, інших товарів та додаткових послуг – тому не генерує додану вартість.

Отже, у цій справі: встановлено, що неустойка, нарахована на підставі ч. 2 ст. 785 ЦКУ є спеціальною санкцією за порушення законодавства, і вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності. Тому, до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Аналізуйте судовий акт: Стаття 232 ГК України визначає строк та порядок нарахування пені, а не строк та порядок закінчення позовної давності щодо пені, який визначається статтями 254, 258 ЦК України (ВС/КГС у справі 902/959/19 від 20 серпня 2020р.);

Положення договору, яке звільніє боржника від обов’язку сплатити три проценти річних від простроченої суми (ч. 2 ст. 625 ЦК України), є нікчемним (ВС/КГС, у справі № 914/479/19, від 16.04.20);

Предметом доказування у справах про стягнення грошових коштів за надані послуги є насамперед факт отримання таких послуг та подальше використання результату а не лише наявність первинних документів (ВС/КГС, № 927/986/17).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2020 року м. Київ

Справа № 916/1319/19

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Ткача І.В.

за участі секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю.

учасники справи:

позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради,

представники - Добров Р.М., Курлович О.О.

відповідач - Приватне підприємство "Нобіліс-Транс Груп"

розглянув касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

від 17.12.2019

у складі колегії суддів: Мишкіна М.А. (головуюча), Бєляновський В.В., Богатир К.В.

та рішення Господарського суду Одеської області

від 01.08.2019

у складі судді Мостепаненко Ю.І.

у справі №916/1319/19

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Приватного підприємства "Нобіліс-Транс Груп"

про стягнення 303 567, 80 грн. та виселення

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог та заперечень проти позову

1. 14.05.2019 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до приватного підприємства "Нобіліс-Транс Груп", в якій просив суд стягнути з відповідача 243 688, 57 грн заборгованості з орендної плати, 19 649, 45 грн пені за несвоєчасну сплату орендної плати та 40 229, 78 грн неустойки за прострочення повернення об`єкту оренди; виселити приватне підприємство "Нобіліс-Транс Груп" з нежилих приміщень першого поверху №1, загальною площею 144,6 кв.м., що розташовані за адресою: місто Одеса, проспект Добровольского, 131; на користь департаменту комунальної власності Одеської міської ради стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору.

1.1. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем договору оренди нежитлового приміщення №30/98 від 31.03.2016 щодо сплати орендної плати та повернення відповідачем об`єкту оренди після закінчення терміну дії зазначеного договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2. 01.08.2019 рішенням Господарського суду Одеської частково задоволено позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595) до Приватного підприємства "Нобіліс-Транс Груп" (код ЄДРПОУ 35916251) про стягнення 303 567, 80 грн та виселення; стягнуто з Приватного підприємства "Нобіліс-Транс Груп" (код ЄДРПОУ 35916251) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595) 243 688, 57 грн заборгованості з орендної плати, 19 649, 45 грн пені, 33 524, 72 грн неустойки та 6 369, 78 грн витрат зі сплати судового збору; виселив ПП "Нобіліс-Транс Груп" (код ЄДРПОУ 35916251) з нежилих приміщень першого поверху №1, загальною площею 144,6 кв.м., що розташовані за адресою: місто Одеса, проспект Добровольского, 131 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595); в решті позову відмовив.

3. Місцевим судом встановлено, що 31.03.2016 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавцем) та ПП "Нобіліс Транс Груп" (Орендарем) укладено договір оренди нежитлового приміщення №30/98 (Договір), відповідно до умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нежилі приміщення першого поверху №1, загальною площею 144,6 кв. м., які розташовані за адресою: місто Одеса, проспект Добровольского, 131.

4. Судом також встановлено, що відповідач мав сплатити 270 971, 49 грн орендної плати за період з 01.05.2017 по 15.03.2019, однак сплатив лише 25 000 грн, в зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем на суму 243 688, 57 грн.

5. Дослідивши положення пункту 2.4 та пункту 5.2. договору оренди № 30/98 від 31.03.2016, місцевий суд дійшов висновку, що орендар повинен був вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності, а за несвоєчасне внесення орендної плати орендар повинен був сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Водночас, нарахування пені за прострочку виконання обов`язку припиняється через один рік з дня, коли обов`язок повинен був бути виконаний. Здійснивши перевірку, Суд погодився з правильністю розрахунку позивача щодо стягнення з відповідача пені за прострочення здійснення орендних платежів за травень 2018 - березень 2019 року на суму 19 649, 45 грн.

6. Місцевим судом встановлено, що відповідно до пункту 1.3 Договору, термін дії договору оренди встановлено з 31.03.2016 до 28.02.2019. Також судом встановлено, що листом №01-13/919 від 06.03.2019 позивач повідомив ПП "Нобіліс-Транс-Груп" про закінчення строку дії зазначеного договору 28.02.2019, а також про те, що на новий строк дія договору продовжуватись не буде та наполягав на звільненні орендованих приміщень до 14.03.2019 з оформленням акту приймання-передачі.

7. Судом встановлено, що станом на час розгляду спору в місцевому суді відповідачем не виконано умови договору оренди 31.03.2016, який припинив свою дію по закінченню строку, на який його було укладено, внаслідок чого в орендаря виник обов`язок відповідно до пункту 4.7 Договору щодо звільнення приміщення з оформленням акту приймання- передачі у 15-денний строк. З огляду на таке, відповідач повинен був повернути позивачу орендовані приміщення до 15.03.2019 включно, а тому у позивача виникло право на стягнення з відповідача в порядку частини другої статті 785 ЦК України неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення орендодавцю.

8. Місцевий суд перевірив правильність наданого позивачем розрахунку суми неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України, здійснений за період з 16.03.2019 по 30.04.2019, та встановив, що його здійснено з включенням сум податку на додану вартість. Здійснивши власний розрахунок неустойки, місцевий суд зазначив, що сума неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача за період прострочення повернення приміщень з 16.03.2019 по 30.04.2019, становить 33 524, 72 грн без включення податку на додану вартість до суми орендної плати, яка визначена умовами договору оренди.

Також, суд погодився з обґрунтованістю позовної вимоги про виселення відповідача із займаних приміщень, з огляду на встановлення факту припинення договору оренди по закінченню строку його дії.

9. Постановою 17.12.2019 Південно-західний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу позивача в частині оскарження рішення місцевого суду щодо стягнення неустойки на суму 33 524, 72 грн залишив без задоволення; рішення Господарського суду Одеської області від 01.08.2019 у зазначеній частині - залишив без змін.

10. Апеляційний суд, перевіривши повноту оцінки доказів, погодився з правильною оцінкою обставин справи місцевим судом, не зазначаючи про необхідність іншої оцінки доказів у справі.

11. Застосувавши положення статті 11, частини першої статті 549, частин першої, другої статті 551, статей 764, 785 ЦК України, статті 29 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" апеляційний суд дійшов висновку, що законодавцем визначено розмір подвійної плати за користування майном у випадку його неповернення після припинення договору оренди саме як неустойку і така правова природа її, як неустойки, зумовлює визначення правових підстав щодо можливості нарахування на неї податку на додану вартість згідно норм податкового законодавства саме як щодо неустойки.

12. Застосувавши положення статті 185, пункту 188.1 статті 188 ПК Податкового кодексу України (в редакції, яка діє з 01.01.2017, далі - ПК України), апеляційний суд дійшов висновку, що за загальним правилом неустойка не відноситься до бази оподаткування податком на додану вартість, тому на неустойку не може нараховуватися цей податок.

13. Апеляційний суд зазначив, що базовою ставкою орендної плати згідно пункту 2.2. договору оренди є 8 600 грн за перший місяць після підписання договору оренди, без урахування індексу інфляції та ПДВ. З урахуванням положень частин першої, другої статті 762 ЦК України та пункту 2.2 договору, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що орендна плата за користування майном створює додаткову вартість та має сплачуватися з урахуванням ПДВ. Однак, у випадку використання базової ставки орендної плати, як складової частини для розрахунку неустойки, податок на додану вартість не може включатися до складу базового платежу, оскільки відповідно до статті 185 ПК України штрафні санкції (неустойка, штраф) не є об`єктом оподаткування ПДВ. Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок неустойки суд апеляційної інстанції погодився з правильністю арифметичного розрахунку розміру подвійної орендної плати за період з 16.03.2019 по 30.04.2019.

14. Апеляційний суд зазначив, що правова позиція, викладена у постанові Верховного суду від 10.04.2018 у справі №910/9328/17 не підлягає врахуванню при розгляді даної справи, оскільки у справі №910/9328/17 перед судом не поставало питання щодо правомірності включення до розрахованої суми неустойки податку на додану вартість, обставини цієї справи відрізняються від обставин справи №916/1319/19.

15. Також апеляційний суд вважав необґрунтованими посилання скаржника на роз`яснення Вищого господарського суду України (п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна"), як підстави для скасування рішення місцевого суду в оскаржуваній частині, з посиланням на те, що діюче процесуальне законодавство не визначає правові позиції Вищого господарського суду України як такі, що є обов`язковими для врахування господарськими судами, згадане роз`яснення не стосується досліджуваного питання щодо сплати ПДВ, а стосується застосування частини другої статті 785 ЦК України в контексті вимог про позовну давність (загального строку чи спеціального).

Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

16. 03.02.2020 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 01.08.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 у справі № 916/1319/19 до суду касаційної інстанції.

17. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 03.02.2020 касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у справі № 916/1319/19 передано колегії суддів у складі: Мамалуй О. О. - головуючий, Студенець В. І., Баранець О. М .

18. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.03.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 01.08.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 у справі № 916/1319/19 та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 26.03.2020.

19. Ухвалою від 18.03.2020 Верховний Суд, приймаючи до уваги постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", відклав розгляд скарги з метою запобігання поширенню коронавірусу та для забезпечення сторонам можливості з`явитися в судове засідання.

20. У зв`язку з перебуванням судді Мамалуя О. О. у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 02.06.2020 № 29.3-02/921 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи.

21. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 02.06.2020 у справі №916/1319/19 визначено колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, Дроботова Т. Б., Пільков К. М.

22. Ухвалою 22.06.2020 Верховний Суд у зазначеному складі прийняв до розгляду касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 01.08.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 у справі № 916/1319/19; призначив розгляд справи у судовому засіданні на 11.08.2020 о 15:30.

23. Ухвалою Верховного Суду від 11.08.2020 відкладено розгляд касаційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 01.08.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 у справі № 916/1319/19 на 25.08.2020 о 15:30; задоволено клопотання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; призначено розгляд справи у судовому засіданні на 25.08.2020 о 15:30.

24. Ухвалою 25.08.2020 Верховний Суд передав на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 916/1319/19 разом з касаційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 01.08.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019.

25. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/1319/19 визначено колегію суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткача І.В., Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2020; у зв`язку з відпустками суддів склад колегії змінювався. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 18.11.2020 визначено склад колегії Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Ткача І.В., для розгляду цієї справи.

26. Ухвалою 09.09.2020 Верховний Суд прийняв справу №916/1319/19 разом з касаційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 та рішення Господарського суду Одеської області від 01.08.2019 до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду; призначив розгляд касаційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 та рішення Господарського суду Одеської області від 01.08.2019 у справі №916/1319/19 у судовому засіданні на 16.10.2020 о 12:30. Розгляд справи відкладався на 20.11.2020 у зв`язку з нез`явленням в судове засідання представника відповідача та відсутністю належних доказів його повідомлення про призначений розгляд справи касаційним судом. Розгляд справи відбувся 20.11.2020 в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Підстави для передання справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

27. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Чумак Ю.Я., Зуєв В.А., Пільков К.М. під час розгляду касаційної скарги позивача у справі №916/1319/19, спір у якій виник щодо правомірності нарахування позивачем неустойки у розмірі подвійної плати за користування відповідачем нежилим приміщенням у зв`язку із простроченням повернення об`єкта оренди з урахуванням суми податку на додану вартість (далі - ПДВ), дійшла висновку про необхідність відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду 29.03.2018 у справі №914/730/17 (колегія суддів у складі: Ткач І.В., Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.), 30.10.2019 у справі №924/80/19 (колегія суддів у складі: Стратієнко Л.В., Губенко Н.М., Кондратова І.Д.) та 07.04.2020 у справі №924/599/19 (колегія суддів у складі: Берднік І.С., Міщенко І.С., Суховий В.Г.), щодо правової природи неустойки як самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин за порушення наймачем обов`язку з повернення речі. Визначення її подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України.

28. Також колегія суддів зауважила, що за змістом абзацу 3 пункту 188.1 статті 188 ПК України (в редакції, чинній у період нарахування спірної суми неустойки з 16.03.2019 по 30.04.2019, розрахованої з включенням ПДВ) вбачається, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

29. В основу оскаржуваних рішень у справі №916/1319/19 про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення 40 229, 78 грн неустойки, нарахованої за прострочення повернення відповідачем орендованого майна, покладено висновок судів попередніх інстанцій про те, що встановлена частиною другою статті 785 ЦК України неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення є штрафною санкцією в розумінні статті 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та відповідно до статей 185, 188 ПК України не є об`єктом оподаткування ПДВ, тому ПДВ на неустойку не має включатися при її стягненні.

30. Колегія суддів вважала, що чинне цивільне та господарське законодавство не встановлює вичерпного переліку видів штрафних санкцій та не передбачає виняткового характеру певного виду неустойки, а положення абзацу 3 пункту 188.1 статті 188 ПК України є загальними щодо визначення бази оподаткування та уточнюють, що неустойка до складу договірної (контрактної) вартості не включається. Тобто вона не є об`єктом оподаткування ПДВ. З огляду на таке, колегія суддів Верховного Суду у складі Чумака Ю.Я., Зуєва В.А., Пількова К.М. вбачала підстави для відступу від висновку, викладеного у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у справах №914/730/17, №924/80/19 та №924/599/19, та передала справу №916/1319/19 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача

31. Скаржник доводив, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з неправильним застосуванням частини другої статті 785 ЦК України та зазначав, що неустойка, яка виникає внаслідок порушення зобов`язання орендаря з передачі предмета оренди по закінченню строку договору оренди, не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою статтею 549 ЦК України, на неї не поширюються приписи пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України про спеціальну позовну давність. Зазначений особливий статус цієї неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача з повернення орендованого майна виникає після закінчення договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання ним свого зобов`язання з повернення предмета оренди, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі, передбаченому частиною другою статті 785 ЦК України. Обставини щодо продовження орендарем, щодо якого припинився договір оренди, фактично користуватись орендованим приміщенням, сплачувати плату за користування ним та інші платежі, отримувати дохід від здійснення підприємницької діяльності у такому приміщенні, не виключають відповідальність, встановлену частиною другою статті 785 ЦК України (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду 10.04.2018 у справі №910/9328/17).

32. Скаржник аргументував, що судами помилково до спеціальної санкції за частиною другою статті 785 ЦК України застосовано загальне поняття штрафних санкцій, передбачене за статтею 230 ГК України, згідно з якою штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

33. Скаржник доводив, що обчислення санкції за частиною другою статті 785 ЦК України не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (як штрафу), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (як пені) що відповідає визначенню частин другої-третьої статті 549 ЦК України. З огляду на таке розуміння особливостей неустойки за частиною другою статті 785 ЦК України склалася судова практика про те, що застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є помилковим. Крім того, скаржник зазначив, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки, пов`язані з моментом припинення договору оренди (найму), визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

34. Відзиву на касаційну скаргу відповідачем не надано.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

35. Діючи в межах повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду здійснює перегляд постанови апеляційного суду та рішення місцевого суду в межах доводів касаційної скарги згідно з пунктами 30-32 описової частини цієї постанови про неправильне застосування судами частин другої-третьої статті 549 та частини другої статті 785 ЦК України та статті 230 ГК України.

А.2. Юридична оцінка доводів касаційної скарги і висновків судів попередніх інстанцій та мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

36. Відповідно до статті 29 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в редакції ЗУ N 2269-XII від 10.04.1992 чинній на час розгляду виникнення спірних правовідносин, за невиконання зобов`язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

37. Згідно зі статтею 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

38. Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору оренди та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмету найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносин оренди з неправомірного користування майном можуть регулюватися положеннями договорів, які визначають наслідки неправомірного користування майном та нормами законодавства, які в імперативному порядку застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання в сфері орендних відносин.

39. За приписами статті 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

40. Частиною першою статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій за Господарським кодексом України, якими визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

41. Частиною першою статті 785 ЦК України регламентовано, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. А частиною другою статті 785 ЦК України передбачено санкцію за порушення такого зобов`язання (якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення).

Отже, в розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка) яка передбачена статтею 785 ЦК України є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також має характер тривалості у часі (зобов`язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном).

Відтак, зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями статті 230 ГК України та статті 549 ЦК України.

42. З огляду на такі висновки, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з правовими висновками щодо застосування частини другої статті 785 ЦК України, як особливої міри відповідальності, що визначена законодавцем за правовою природою як неустойка та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності (оскільки частиною другою передбачено право сторони стягнути таку неустойку за весь час неправомірного користування майном після припинення дії договору), а зокрема, щодо незастосування до неї положень статті 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки інше передбачено частиною другою статті 785 ЦК України.

В контексті зазначеного Об`єднана палата не вбачає підстав для відступу від правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.03.2012 у справі №3-13гс12, від 18.04.2011 у справі №3-36гс11, від 18.04.2011 у справі №3-33гс11, від 26.12.2011 у справі №3-140гс11 та необхідності передання цієї справи на розгляд Великої Палати.

43. Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V. "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України. Статтею 185 ПК України, яка входить до цього розділу, об`єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) визначено: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування ПДВ.

44. Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

45. Отже, Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України.

46. Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, статті 180, статті 188 ПК України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).

Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

Виходячи з аналізу частини другої статті 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

47. З огляду на таке, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

48. Відтак, доводи скаржника відповідно до пунктів 31 - 33 описової частини цієї постанови, Судом відхиляються як необґрунтовані, з огляду на висновки зазначені у пунктах 36 - 47 мотивувальної частини цієї постанови.

49. Як вбачається за змістом прийнятих у справі №916/1319/19 рішень місцевого та апеляційного судів, в частині оспорюваних в апеляційному та касаційному порядку позовних вимог про стягнення 40 229, 78 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди, нарахованої позивачем в порядку частини другої статті 785 ЦК України, суди дійшли висновку про необхідність виключення з наданого позивачем розрахунку суми ПДВ за 16 днів березня 2019 року та за квітень 2019. Місцевим судом було проведено власний розрахунок неустойки за цей період, згідно якого розмір неустойки без врахування ПДВ складає 33 524, 72 грн (том 1, а. с. 92). Перевіривши правильність цього розрахунку, апеляційний суд залишив без змін рішення місцевого суду в оскаржуваній частині.

З огляду на встановлені судами обставини та проведений розрахунок, касаційний суд не вбачає неправильного застосування положень частини другої статті 785, статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України, про що зазначалося скаржником у його касаційній скарзі.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

50. За наслідком касаційного розгляду Верховний Суд формує таку правову позицію щодо застосування частини другої статті 785 ЦК України.

Частина друга статті 785 ЦК України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень статті 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки частиною другою статті 785 ЦК України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном).

51. Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму, не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

52. З огляду на правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права та спростування доводів касаційної скарги, рішення апеляційного та місцевого суду слід залишити без змін.

53. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не дійшла висновку про необхідність відступу від правової позиції про те, що санкція за неправомірне користування об`єктом оренди після закінчення договору оренди, передбачена частиною другою статті 785 ЦК України є спеціальною неустойкою, яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, що застосовується до порушника господарського зобов`язання з врахуванням особливостей такого застосування, які передбачені приписами частини другої статті 785 ЦК України, а зокрема, від правових висновків Верховного Суду у постановах 29.03.2018 у справі №914/730/17, 30.10.2019 у справі №924/80/19 та 07.04.2020 у справі №924/599/19, так як ними не вирішувалося питання про можливість включення податку на додану вартість до базової орендної плати, яка є мірилом в розрахунку такої санкції. Отже, правовідносини у даній справі та у зазначених до порівняння справах є різними.

В. Судові витрати

54. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, згідно статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 309, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 та рішення Господарського суду Одеської області від 01.08.2019 у справі №916/1319/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді О.М. Баранець

Т.Б. Дроботова

Б.Ю. Львов

К.М. Пільков

І.В. Ткач

995
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
Популярные события
ЕСПЧ
0