Чи є неповернутий аванс «грошовим зобов’язанням»? Або, з якого моменту можно вимагати його повернення, з урахуванням компенсацій, передбачених ст. 625 ЦКУ? (ВС/КГС по справі №918/631/19 від 22.09.2020).

Фабула судового акту: Довгий час ВС не міг дійти до єдиної позиції із застосування положень ст. 625 ЦКУ у різних спірних відносинах.

Єдине в чому згода була однозначною, так це у висновках стосовно того, що застосування ст. 625 ЦКУ не має на меті покарання, а має компенсаторний характер. Тобто, метою законодавця було забезпечити кредитора у відшкодуванні збитків за позбавлення права розпоряджатись власними коштами та їх знецінення.

При цьому, застосування ст. 625 ЦКУ можливе лише до грошових зобов’язань.

Саме при визначенні правової природи зобов’язання (чи є зобов’язання грошовим) і виникає більшість складнощів. Чи можна вважати не повернену попередню оплату (аванс) за договором грошовим зобов’язанням?

З цього питання довгий час практика ВС мала суперечливий характер.

Крапку поставила ВП ВС у справі №918/631/19.

Між позивачем та відповідачем укладено договір поставки на умовах передоплати. Позивач перерахував аванс відповідачу, однак останній товар не поставив і сплачені кошти не повернув. З цих підстав, позивач просив суд стягнути суму авансу та нараховані на неї 3% річних та інфляцію.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги частково. Суму авансу з відповідача стягнули, а у стягненні 3% річних та інфляційних збитків відмовили. Обгрунтовували свої рішення тим, що застосовувати ст. 625 ЦКУ в даних правовідносинах неможливо, оскільки зобов’язання не грошове.

З урахуванням різності судової практики ВС в цій категорії спорів, справа була передана на розгляд Великої Палати.

Велика Палата проаналізувавши ст. 509, 524, 533-535 і 625 ЦКУ дійшла до висновку про те, що «аванс» (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося».

Із зазначеного слідує, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

З огляду на зазначене, суд дійшов до висновку про те, що у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.

І саме з цього моменту сума авансу набуває статусу «грошового зобов’язання» на яке можливо нарахувати 3% річних та збитки від інфляції за ст. 625 ЦКУ.

Аналізуйте судове рішення: Сусідка «продала» не свій дім: як правильно повернути аванс, якщо договір купівлі-продажу укладено не було (ВС/КЦС по справі № 211/5994/17 від 09 грудня 2020 року).

Положення договору, яке звільніє боржника від обов’язку сплатити три проценти річних від простроченої суми (ч. 2 ст. 625 ЦК України), є нікчемним (ВС/КГС, у справі № 914/479/19, від 16.04.20)

Стягнення боргу за розпискою в іноземній валюті може відбуватись за вибором кредитора й у гривні за нарахуванням по ст. 625 ЦК України (ВП/ВС у справі №340/385/17, від 27.11.19)

Стягнення штрафу та пені одночасно не є притягненням до подвійної відповідальності та не суперечить ст. 61 Конституції України (ВС/КГС у справі № 917/194/18 від 02 квітня 2019 р.)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 918/631/19

Провадження № 12-42гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідачаКібенко О. Р.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Чепака І. В.,

представника Державного підприємства «Бурштин України» - Мацепури В. С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бурштинова компанія»

на рішення Господарського суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року, ухвалене суддею Романюк Ю. Г.,

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 лютого 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі Гудак А. В., Маціщук А. В., Олексюк Г. Є.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бурштинова компанія»

до Державного підприємства «Бурштин України»

про стягнення 3 865 700,89 грн.

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1. 04 вересня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська бурштинова компанія» (далі - ТОВ «Українська бурштинова компанія») звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Державного підприємства «Бурштин України» (далі - ДП «Бурштин України»), в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просило стягнути з відповідача 3 865 700,89 грн, з яких 1 368 078,19 грн основного боргу, 1 368 078,19 грн штрафу, 586 268,31 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 406 494,63 грн інфляційних втрат, 111 882,55 грн - 3 % річних, 24 899,02 грн пені.

2. Позовні вимоги обґрунтовані належним виконанням позивачем зобов`язання щодо перерахування відповідачу попередньої оплати за укладеним сторонами форвардним контрактом від 03 лютого 2016 року № 15, а також порушенням відповідачем зобов`язань у частині поставки оплаченого ТОВ «Українська бурштинова компанія» бурштину-сирцю, внаслідок чого позивач на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вимагав від відповідача повернення суми попередньої оплати з нарахованими штрафом, пенею, інфляційними втратами та 3 % річних.

3. У зв`язку із невиконанням ДП «Бурштин України» зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати ТОВ «Українська бурштинова компанія» звернулося до суду з позовом, який вмотивований положеннями статей 193 231 232 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 253 526 530 536 549 551 610-612 622 625 665 693 712 ЦК України.

4. У відзиві на позовну заяву та письмових запереченнях ДП «Бурштин України» стверджувало, що воно не вимагало від ТОВ «Українська бурштинова компанія» сплати авансового платежу; зазначало про домовленість сторін про постачання бурштину-сирцю виключно на підставі листів-замовлень на кожну окрему партію товару, що мали б складатися позивачем, однак ним не складалися та не направлялися, у зв`язку із чим відсутня несвоєчасна поставка товару; посилалось на зупинення у 2018 році дії спеціального дозволу на користування надрами; наголошувало на неможливості стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки повернення відповідно до частини другої статті 693 ЦК України грошових коштів, отриманих як попередня оплата (аванс), не є грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 цього Кодексу, посилаючись на правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 910/24853/13 та від 20 листопада 2018 року у справі № 916/75/18.

Фактичні обставини справи, установлені судами

5. 03 лютого 2016 року ТОВ «Українська бурштинова компанія» (покупець) та ДП «Бурштин України»(продавець) уклали форвардний контракт № 15 (далі - контракт), у порядку та на умовах якого продавець передає покупцю у власність товар - бурштин-сирець (далі - товар) відповідно до ТУ У 13970826.003-2000 «Бурштин», затверджених генеральним директором ДП «Бурштин України»26 грудня 2000 року та зареєстрованих Рівненським державним центром стандартизації, метрології та сертифікації 14 лютого 2001 року за № 097/000638 зі змінами, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його (пункт 1.1 контракту).

6. Ціна контракту становить 43 194 500 грн, у тому числі 7 199 083,33 грн ПДВ з подальшим коригуванням шляхом укладення додаткових угод (пункт 1.2 контракту), а авансовий платіж - 4 300 000 грн, що становить 10 % від ціни контракту (пункт 1.3 контракту).

7. Пунктом 2.1 контракту сторони встановили, що продавець поставляє покупцю товар на базисі поставки Інкотермс 2010 ЕХW (франко-склад) за адресою: Україна, м. Рівне, вул. Київська, 94 в термін до 30 листопада 2016 року окремими партіями, визначеними у листі-замовленні, у межах обсягів, визначених пунктом 1.1 контракту. Листи-замовлення на кожну окрему партію товару складаються покупцем та підписуються сторонами; поставка кожної окремої партії вважається здійсненою в момент підписання сторонами акта приймання-передачі на базисі поставки відповідно до умов контракту (пункти 2.1.1, 2.2).

8. На виконання пункту 1.3 контракту позивач (покупець) у період з 29 лютого по 01 вересня 2016 року здійснив попередню оплату товару на користь відповідача (продавця) на загальну суму 1 610 000 грн, що підтверджується підписаним сторонами актом звіряння взаєморозрахунків за період з 01 січня по 14 липня 2016 року.

9. Оплата позивачем указаної суми грошових коштів підтверджується банківськими виписками за періоди з 31 січня по 29 лютого 2016 року та з 01 по 31 липня 2016 року, квитанціями від 29 лютого 2016 року та від 02 березня 2016 року, звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, від 29 лютого 2016 року № 4 та від 02 березня 2016 року № 5.

10. Укладаючи контракт, сторони обумовили, що позивач повинен був сам складати та надавати відповідачу листи-замовлення на кожну окрему партію товару для її поставки відповідачем. У матеріалах справи відсутні докази надання позивачем листів-замовлень на кожну окрему партію товару, як це передбачено контрактом.

11. У пункті 1.4 контракту сторони передбачили, що остаточний розрахунок проводиться після проведення взаємозвірки між бухгалтерськими та фінансовими службами, а також підписання сторонами акта звіряння взаємних розрахунків.

12. Відповідно до підписаних сторонами акта зарахування зустрічних однорідних вимог від 19 грудня 2018 року та акта звіряння взаєморозрахунків за період із січня 2016 року по грудень 2018 року станом на 31 грудня 2018 року зобов`язання ДП «Бурштин України»(продавця) перед ТОВ «Українська бурштинова компанія»за контрактом є таким, що припинено частково, а залишок суми заборгованості відповідача перед позивачем за контрактом становить 1 368 078,19 грн.

13. Контрактом також передбачено, що: якщо зустрічне виконання зобов`язання здійснено однією зі сторін, незважаючи на невиконання другою стороною своїх зобов`язань, друга сторона повинна виконати свої зобов`язання за контрактом (пункт 4.6); контракт набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01 лютого 2017 року, а в частині невиконаних зобов`язань - до їх повного виконання сторонами (пункт 8.3).

14. Позивач (покупець) надіслав відповідачеві (продавцеві) лист щодо виконання умов контракту, який останній отримав 01 липня 2019 року, та претензію від 08 липня 2019 року вих. № 14/13п, в яких заявив вимогу про погашення заборгованості в сумі 1 368 078,19 грн, а також про сплату штрафу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

15. У відповіді від 08 липня 2019 року вих. № 86/1 відповідач зазначив, що ТОВ «Українська бурштинова компанія» як покупець за контрактом у період з 29 лютого по 01 вересня 2016 року здійснило оплату товару на користь ДП «Бурштин України» як продавця на загальну суму 1 612 179,24 грн, однак у зв`язку з відсутністю достатньої кількості товару продавець не мав та не має змоги виконати свої зобов`язання за контрактом. ДП «Бурштин України» зобов`язується повернути ТОВ «Українська бурштинова компанія» заборгованість в сумі 1 368 078,19 грн, яка підтверджується актом зарахування зустрічних однорідних вимог та актом звіряння взаєморозрахунків.

16. Відповідач отримав кошти у межах та на підставі контракту, тобто при наявності достатніх правових підстав, однак ні до 30 листопада 2016 року, як це передбачено контрактом, ні станом на день ухвалення судом рішення не виконав свого зобов`язання з поставки товару на вказану суму грошових коштів.

17. Позивач не довів того факту, що відповідач порушив умови контракту та якимось чином перешкоджав позивачу надати листи-замовлення і отримати товар. Умови укладеного сторонами контракту не містять положень, які б зобов`язували відповідача будь-яким іншим способом поставляти товар позивачу, окрім як способом, що обумовлений у пункті 2.1 контракту (в термін до 30 листопада 2016 року окремими партіями, визначеними у листі-замовленні, у межах обсягів, визначених пунктом 1.1 контракту).

18. Позивач неналежно виконував свої зобов`язання за контрактом у частині вчасного надання відповідачу листів-замовлень на кожну окрему партію товару, що призвело до порушення строків поставки товару не з вини відповідача.

19. Позивач здійснив попередню оплату товару, обумовлену контрактом, натомість відповідач у встановлений строк товару не передав, унаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом про повернення суми попередньої оплати. Тобто боржник допустив порушення обов`язку передати товар, а право кредитора на повернення коштів виникло до звернення до суду внаслідок порушення боржником обов`язку передати товар.

20. Позивач не подав належних та допустимих доказів того, що він вжив усіх залежних від нього заходів щодо вчасного отримання продукції за контрактом та не підтвердив, що несвоєчасна поставка товару є виключно наслідком неправомірних дій зі сторони ДП «Бурштин України».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

21. Господарський суд Рівненської області рішенням від 24 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 лютого 2020 року, позов задовольнив частково; стягнув з ДП «Бурштин України» на користь ТОВ «Українська бурштинова компанія» 1 368 078,19 грн основного боргу; закрив провадження у справі в частині стягнення 212 400,83 грн, оскільки позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог; відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу, процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат, 3 % річних та пені на загальну суму 2 497 622,70 грн.

22. Суд першої інстанції зазначив, що:

- позивач вправі вимагати від відповідача повернення попередньої оплати за неотриманий товар відповідно до частини другої статті 693 ЦК України;

- позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами не підлягають задоволенню, оскільки вони не є штрафною санкцією, а відносяться до іншого способу захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові;

- вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 % є необґрунтованими, оскільки вони нараховані позивачем на суму неповернутої попередньої оплати, а за своєю правовою природою обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата (частина друга статті 693 ЦК України), не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України;

- оскільки є доведеним факт неналежного виконання і позивачем своїх зобов`язань за контрактом у частині надання відповідачу листів-замовлень на кожну окрему партію товару, як це передбачено умовами контракту, що призвело до порушення строків поставки продукції, вимоги про стягнення штрафу та пені є безпідставними.

23. У суді апеляційної інстанції з урахуванням положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення суду першої інстанції перевірялося лише в частині, що оскаржувалася позивачем, а саме щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

24. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні цих позовних вимог, зазначивши про те, що повернення суми попередньої оплати за договором поставки не є грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України, тому нарахування інфляційних втрат та 3 % річних є помилковим. На обґрунтування цих висновків суд апеляційної інстанції послався на правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 910/23585/16, від 26 жовтня 2018 року у справі № 910/1775/18, від 21 червня 2019 року у справі № 910/9288/18, від 01 липня 2019 року у справі № 910/5773/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 906/190/19.

25. При цьому суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статті 536, частини третьої статті 693 ЦК України та правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16 (провадження № 3-133гс17) та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 923/1151/17, вказав на інший спосіб захисту прав покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, а саме нарахування процентів на суму попередньої оплати від дня одержання її від покупця. Однак оскільки умовами контракту розміру таких процентів сторони не встановили, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних не підлягають задоволенню.

26. Також суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача про необхідність врахування правових висновків, викладених у таких судових рішеннях:

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 331/5054/15-ц (провадження № 14-164цс19) - з тих підстав, що правові висновки про застосування статті 625 ЦК України у цій постанові зроблені виходячи з інших правовідносин, а саме щодо пріоритету ЦК України перед актами законодавства про захист прав споживачів у правовідносинах сторін, заснованих на договорах роздрібної купівлі-продажу побутової техніки. Також суд зазначив, що у цій постанові відсутній правовий висновок про відступлення від правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 921/266/13-г/7 (провадження № 3-90гс14);

- у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 (провадження № 3-295гс16) та Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), оскільки викладена у них правова позиція щодо застосування приписів статті 625 ЦК України стосується прострочення грошового зобов`язання за частиною першою статті 1212 ЦК України.

27. Крім того, апеляційний суд, посилаючись на пункт 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», зазначив, що оскільки право на повернення грошових коштів виникло у кредитора до звернення до суду внаслідок порушення боржником обов`язку передати кредиторові відповідний товар, це право не становить зміст основного зобов`язання. Натомість грошовим є зобов`язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору, а зобов`язання поставити товар, передати річ, здійснити будівництво тощо не набуває характеру грошового внаслідок ухвалення судового рішення про повернення/стягнення коштів за його невиконання.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

28. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, у березні 2020 року ТОВ «Українська бурштинова компанія» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову апеляційного господарського суду повністю, а рішення суду першої інстанції скасувати в оскаржуваній частині й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

29. На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що:

- оскільки відповідач не поставив товар ні до 30 листопада 2016 року (пункт 2.1 контракту), ні до 01 лютого 2017 року (дата закінчення строку дії контракту), ні до теперішнього часу, незалежно від наявності чи відсутності заявок за контрактом, він не лише прострочив виконання свого основного зобов`язання з поставки товару, а й прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, яку позивач вимагав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України;

- апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України, а тому наявні всі фактичні та правові підстави для стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних за весь час прострочення;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував положення частини другої статті 625, частини другої статті 693 ЦК України без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) та від 15 травня 2019 року у справі № 331/5054/15-ц (провадження № 14-164цс19), які є найбільш релевантними;

- необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 921/266/13-г/7 (провадження № 3-90гс14), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 910/23585/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 916/75/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 923/1151/17.

Доводи інших учасників справи

30. ДП «Бурштин України» подало відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

31. На обґрунтування заперечень проти касаційної скарги відповідач посилається на те, що:

- касаційна скарга позивача є безпідставною та не підлягає задоволенню, оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права;

- правовідносини у цьому спорі ґрунтуються на умовах договору поставки (контракту), за яким позивач, як покупець, зобов`язаний був здійснювати замовлення партій товару для їх поставки в межах строків та обсягів, визначених договором. Порушення термінів поставки товару виникло не з вини відповідача, а внаслідок дій позивача, який не направляв листів-замовлень;

- суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у відповідача не виникло грошового зобов`язання щодо повернення попередньої оплати, а тому підстави для застосування положень частини другої статті 625 ЦК України відсутні;

- оскільки, крім певних випадків, розірвання контракту в односторонньому порядку не передбачено, позивач не має права вимагати повернення попередньої оплати, а повинен оформити лист-замовлення та вимагати поставки товару. І тільки за умови, якщо відповідач відмовиться поставити замовлений позивачем товар, останній має право відмовитись від договору (розірвати контракт) і вимагати повернення попередньої оплати;

- сторони не узгодили строків поставки товару, позивач частково здійснив попередню оплату, обумовлену контрактом, однак до моменту звернення до суду не надав листів-замовлень та не визначився із видом та обсягом товару, який йому необхідний. Тому у відповідача не виникло обов`язку поставити товар позивачу, який у свою чергу не має права вимагати повернення попередньої оплати, оскільки він не здійснив замовлення, а відповідач не відмовив йому у поставці товару. Отже, у відповідача не виникло зобов`язання щодо повернення попередньої оплати;

- врахування судами попередніх інстанцій постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», а також правових позицій, викладених у постановах: Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 921/266/13-г/7 (провадження № 3-90гс14) та від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16 (провадження № 3-133гс17); Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 910/23585/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 916/75/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 923/1151/17, не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

32. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 03 червня 2020 року на підставі частини третьої статті 302 ГПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів інших касаційних судів.

33. При цьому Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду послався на те, що грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

34. На думку колегії суддів, негрошове зобов`язання, в якому одна сторона зобов`язана виконати свій обов`язок на користь іншої сторони, має свою вартість і після його порушення воно набуває характер грошового, а тому на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

35. Однак, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 червня 2019 року у справі № 910/9288/18, від 01 липня 2019 року у справі № 910/5773/18 та від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18 наведено висновок про те, що оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України, то застосування позивачем частини другої статті 625 цього Кодексущодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3 % річних є помилковим. Також Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 10 жовтня 2019 року у справі № 760/7459/16-ц залишив без змін судові рішення, якими відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

36. Натомість у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 643/20458/17-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що між сторонами виникло грошове зобов`язання, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, а тому апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних, неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

37. За висновками колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вбачається неоднакове застосування касаційними судами положень частини другої статті 625 ЦК України до правовідносин з невиконання зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати, а Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

38. Відповідно до приписів частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

39. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи приписи наведеної норми процесуального права, здійснює перегляд рішень судів попередніх інстанцій по суті лише в межах заявленої вимоги заявника касаційної скарги - в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних.

40. Як уже вказано вище, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, пов`язані з питанням щодо можливості нарахування відповідно до статті 625 ЦК України інфляційних втрат і 3 % річних на суму грошових коштів, яка раніше була перерахована позивачем (покупцем) відповідачу (постачальнику, продавцю) на виконання умов контракту (договору поставки) як попередня оплата за товар, що фактично не був поставлений (стаття 693 ЦК України), та яка в подальшому не була повернута відповідачем, незважаючи на закінчення передбаченого договором строку поставки (30 листопада 2016 року відповідно до пункту 2.1 контракту).

41. Тобто в основі спірних правовідносин лежить питання про те, чи є зобов`язання із повернення попередньої оплати грошовим зобов`язанням та, відповідно, чи є відповідач боржником, зобов`язаним на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

Судова практика

42. Питання щодо застосування положень статті 625 ЦК України вже були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, зокрема в контексті застосування її положень до відносин сторін, урегульованих нормами статей 693 1212 ЦК України, а також пов`язаних із невиконанням судового рішення тощо.

43. Так, у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 331/5054/15-ц (провадження № 14-164цс19) Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи положення частини другої статті 693 та частини другої статті 625 ЦК України, погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості оплаченого позивачем товару з урахуванням установленого індексу інфляції та 3 % річних, оскільки відповідач не виконав зобов`язання з передання товару позивачеві та не повернув на вимогу позивача сплачену ним вартість товару.

44. В іншій постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи положення статті 1212 та частини другої статті 625 ЦК України:

- погодилася з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 (провадження №3-295гс16), про те, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань;

- зазначила, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України;

- не взяла до уваги доводів відповідача про те, що припис частини другої статті 625 ЦК України може застосовуватись судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов`язання, оскільки ним якраз порушене позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

45. У згаданій постанові від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 (провадження №3-295гс16), у межах розгляду якої вирішувалося питання щодо можливості нарахування інфляційних втрат і 3 % річних на підставі положень статті 625 ЦК України за несвоєчасну сплату в порядку регресу страхового відшкодування, Верховний Суд України дійшов висновків, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема з факту завдання шкоди особі.

46. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) погодилася з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, згідно з яким відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов`язанням. Крім того, у цій же справі Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у:

- постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України);

- постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 про те, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 цього Кодексу у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

47. Передаючи на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу, що розглядається, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду помилково послався на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 760/7459/16-ц, оскільки відповідно до її змісту судові рішення попередніх інстанцій у частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат учасником справи не оскаржувалися, а тому Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду послався на відсутність підстави для їх перегляду в касаційному порядку в зазначеній частині. Відтак ця постанова не є релевантною у питанні застосування статті 625 ЦК України.

48. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду послався й на іншу постанову Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 643/20458/17-ц, в якій суд дійшов висновку про те, що на підставі попереднього договору між сторонами виникло грошове зобов`язання, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, а тому, відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних, апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

49. Поряд з цим на підтвердження неоднакової судової практики слід звернути увагу на висновки Верховного Суду України та Верховного Суду.

50. Так, у постановах від 16 вересня 2014 року у справі № 921/266/13-г/7 (провадження № 3-90гс14) та від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16 (провадження № 3-133гс17) Верховний Суд України дійшов таких висновків:

- право на повернення грошових коштів виникло у кредитора внаслідок порушення боржником обов`язку передати кредиторові відповідний товар, і це право не становить зміст основного зобов`язання;

- грошовим є зобов`язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору, натомість зобов`язання поставити товар, передати річ, здійснити будівництво тощо не набуває характеру грошового;

- стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар;

- за своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України;

- повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу, а не грошовим зобов`язанням;

- частиною третьою статтею 693 ЦК України законодавець передбачив спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, а саме нарахування процентів відповідно до статті 536 цього Кодексу.

51. Схожих висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 910/23585/16, від 14 березня 2018 року у справі № 910/24853/13, від 26 жовтня 2018 року у справі № 910/1775/18, від 20 листопада 2018 року у справі № 916/75/18, від 21 червня 2019 року у справі № 910/9288/18, від 01 липня 2019 року у справі № 910/5773/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 923/1151/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 906/190/19, відповідно до змісту яких:

- грошовим є зобов`язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору, а зобов`язання поставити товар за своєю природою не є грошовим зобов`язанням і не набуває характеру грошового;

- за своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України;

- стягнення попередньої оплати не є наслідком порушення грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар;

- частиною третьою статті 693 ЦК України як спеціальною нормою передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, а саме можливість нарахування на суму попередньої оплати процентів відповідно до статті 536 ЦК України.

52. Крім того, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 745/26/16-ц (провадження № 61-14087св18) погодився з висновком апеляційного суду про безпідставність посилання позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин норм статті 625 ЦК України. У цій справі відповідач не передав товар у встановлений строк, а тому позивач вимагав повернути суму попередньої оплати і стягнути 3 % річні з цієї суми. Натомість суд зазначив, що оскільки положення статті 625 цього Кодексу встановлюють відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання, однак між сторонами у справі виникли зобов`язання щодо виконання договору фінансового лізингу, за умовами якого відповідач мав перед позивачем зобов`язання щодо передачі предмета лізингу (транспортного засобу), і таке зобов`язання є негрошовим, а тому підстави для стягнення з відповідача 3 % річних відсутні.

53. Також, ухвалюючи постанову у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції послався на пункт 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», у якому зазначено, що обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов`язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов`язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав.

Щодо вирішення спору по суті

54. Вирішуючи питання щодо можливості нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у справі, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

55. За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

56. Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

57. Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

58. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

59. Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

60. У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

61. Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

62. Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

63. У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

64. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

65. Як установлено судами попередніх інстанцій та не оспорюється сторонами, за своєю правовою природою укладений сторонами контракт є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема, положеннями статей 655 662 663 693 712 ЦК України.

66. Як уже зазначалося раніше, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, указавши на те, що повернення суми попередньої оплати за договором поставки не є грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України, а тому їх нарахування є помилковим. Судова колегія апеляційної інстанції зазначила, що оскільки право на повернення грошових коштів виникло у кредитора до звернення до суду внаслідок порушення боржником обов`язку передати кредиторові відповідний товар, це право не становить зміст основного зобов`язання. Грошовим є зобов`язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору, а зобов`язання поставити товар не набуває характеру грошового.

67. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з наведеними висновками з таких міркувань.

68. Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

69. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

70. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

71. Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річнихвід несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

72. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

73. За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

74. Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставкиу відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

75. В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

76. У відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджується, зокрема, банківськими виписками, квитанціями, актами зарахування зустрічних однорідних вимог та актами звіряння взаєморозрахунків.

77. Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

78. При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

79. Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

80. З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

81. Отже, у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій помилково вважали, що відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України.

82. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від протилежних висновків щодо застосування норми права (статті 625 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 921/266/13-г/7 (провадження № 3-90гс14) та від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16 (провадження № 3-133гс17); у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 910/23585/16, від 14 березня 2018 року у справі № 910/24853/13, від 26 жовтня 2018 року у справі № 910/1775/18, від 20 листопада 2018 року у справі № 916/75/18, від 21 червня 2019 року у справі № 910/9288/18, від 01 липня 2019 року у справі № 910/5773/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 923/1151/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 906/190/19; у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 745/26/16-ц (провадження № 61-14087св18).

83. Натомість Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами скаржника про те, що відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

84. Посилання відповідача на домовленість сторін про постачання товару виключно на підставі листів-замовлень на кожну окрему партію товару, що мали б складатися позивачем, однак ним не складалися та не направлялися, не свідчить про те, у відповідача не виникло зобов`язання з повернення суми попередньої оплати товару. Вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки (30 листопада 2016 року), який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

85. Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 01 грудня 2016 року.

86. Водночас Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами скаржника про те, що прострочення зобов`язання з повернення суми попередньої оплати пов`язано також із датою закінчення строку дії контракту (01 лютого 2017 року), оскільки відсутні підстави ототожнювати цю дату із строком (терміном) виконання постачальником (продавцем) обов`язку повернути суму попередньої оплати, а згідно з положеннями пункту 8.3 контракту останній в частині невиконаних зобов`язань діє до їх повного виконання сторонами.

87. Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини другої статті 625, частини другої статті 693 ЦК України без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) та від 15 травня 2019 року у справі № 331/5054/15-ц (провадження № 14-164цс19), які є найбільш релевантними, у зв`язку із чим дійшли неправильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 406 494,63 грн інфляційних втрат і 111 882,55 грн - 3% річних.

88. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»).

89. Оскільки погашення боргу не відбувалося, правильним є розрахунок позивача, згідно з яким залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць розрахункового періоду перемножений послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та поділений на 100 %. Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, віднято основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

90. З урахуванням викладеного позовні вимоги про стягнення 406 494,63 грн інфляційних втрат (за період грудень 2016 року - липень 2019 року) та 111 882,55 грн - 3 % річних (за період 01 грудня 2016 року - 22 серпня 2019 року) підлягають задоволенню у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем розрахунком позивача, з яким погоджується Велика Палата Верховного Суду.

91. Наведені у відзиві на касаційну скаргу доводи відповідача не спростовують висновків Великої Палати Верховного Суду, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Щодо суті касаційної скарги

92. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

93. Пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

94. Частиною першою статті 311 ГПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

95. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

96. Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, ухваливши нове рішення про задоволення цих позовних вимог.

97. Касаційна скарга не містить доводів та вимог у частині вирішення судом першої інстанції спору щодо стягнення з ДП «Бурштин України» на користь ТОВ «Українська бурштинова компанія» 1 368 078,19 грн основного боргу, закриття провадження у справі в частині стягнення 212 400,83 грн, а також відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 1 368 078,19 грн штрафу, 586 268,31 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 24 899,02 грн пені. Тобто рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується, а тому підлягає залишенню без змін (частина перша статті 300, частина перша статті 311 ГПК України).

Щодо судових витрат

98. Судові витрати (судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг) у розмірі 34 990 грн (тридцять чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто) грн 47 коп покладаються на відповідача відповідно до статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129 300 301 308 311 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бурштинова компанія» задовольнити.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 лютого 2020 року у справі № 918/631/19 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року у справі № 918/631/19 скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних й ухвалити в цій частині нове рішення.

3.1. Позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних задовольнити.

3.2. Стягнути з Державного підприємства «Бурштин України» (33027, Рівненська область, м. Рівне, вул. Київська, 94, код ЄДРПОУ 34112754) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бурштинова компанія» (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, 44-Б, код ЄДРПОУ 38900925) 406 494 (чотириста шість тисяч чотириста дев`яносто чотири) грн 63 коп. інфляційних втрат, 111 882 (сто одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн 55 коп. - 3 % річних.

4. В іншій частині рішення Господарського суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року у справі № 918/631/19 залишити без змін.

5. Стягнути з Державного підприємства «Бурштин України» (33027, Рівненська область, м. Рівне, вул. Київська, 94, код ЄДРПОУ 34112754) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бурштинова компанія» (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, 44-Б, код ЄДРПОУ 38900925) 34 990 (тридцять чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто) грн 47 коп витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Князєв

Суддя-доповідач О. Р. Кібенко

Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков

Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов Л. І. Рогач

М. І. Гриців О. М. Ситнік

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич

Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська