Будь-який договір, передбачений ЦК України або ГК України може мати електронну форму і необов’язково повинен бути створений у вигляді окремого електронного документу, допускається і спрощена форма (ВС/КЦС, № 524/5556/19, 12 січня 2021 р.)

Фабула судового акту: Банки та інші фінансові організації намагаючись здешевити власні адміністративні витрати впевнено переходять з паперового на електронний документооборот, зокрема застосовують «електронні договори» та електронно-цифрові підписи у відносинах з клієнтами. З іншого боку деякі позичальники принципово не мають бажання повертати взяти в кредит кошти та намагаються ухилитися від боргового обов’язку шукаючи юридичні неврегульованості в цифрових технологіях.

Ця справа про визнання кредитного договору, який був укладений в електронній формі недійсним. Цікавість цієї справи полягає в тому, що сам «електронний договір» був укладений між кредитором та позичальником не у вигляді окремого документу підписаного ЕЦП, а шляхом обміну повідомленнями за допомогою засобів електронної комунікації.

В даному випадку мається на увазі, що кредитором на власному сайті була запропонована публічна пропозиція (оферта) на укладання договору кредиту, яка містила порядок та умови кредитування, права та обов’язки сторін та іншу інформацію необхідну для укладання договору кредиту. А саме для отримання коштів позичальник заповнював заявку на сайті кредитора, яка є індивідуальною частиною кредитного договору і містила усі інші істотні умови договору кредиту, передбачені законом. Для заповнення такої заявки позичальник обирає персональний логін і пароль та отримує доступ в особистий кабінет, а для підпису заявки та інших документів отримує від системи електронний підпис з одноразовим ідентифікатором, як аналог власноручного підпису на правочині у простій письмовій формі. Одноразовий ідентифікатор отримується позичальником за допомогою СМС – повідомлення на той номер телефону, який він самостійно вказує у заявці.

Позичальник у позові стверджував, що не підписував договір кредиту і не погодив з кредитором всі істотні умови договору кредиту, тому договір кредиту є недійсним. Позичальник також наполягав на тому, що відсутні докази передачі йому коштів від кредитора, і кредитор не може довести що передав кошти саме йому.

Суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, відмовив у задоволенні позову.

Суди прийшли до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України або ГК України, може мати електронну форму. Якщо договір укладається в електронній формі, то і підписувати його потрібно електронним підписом. При цьому не кожен "електронний договір" повинен створюватися як окремий електронний документ. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі ( хоча, що таке "спрощена форма електронного договору" мабуть все ж таки законодавством не визначено!).

Так, договір кредиту був укладений в електронній формі і підписаний сторонами в порядку передбаченому ст. ст. 638, 639 ЦК України, ст. ст. 3, 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію» та ЗУ «Про електронний цифровий підпис».

Суд касаційної інстанції підкреслив, що такі дії позичальника як здійснення входу у систему кредитора за допомогою логіну та паролю, заповнення заявки, а також отримання ним СМС-повідомлення із одноразовим ідентифікатором є належними та допустимими доказами укладання ним кредитного договору оскільки не могли бути вчинені ніким іншим окрім нього.

ВС наголошує на тому, що метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Що і відбулося.

Слід додати, що доказом отримання коштів позичальником стала інформаційна довідка кредитора про "успішну трансакцію типу "виплата" на картку №, що відповідає номеру картки вказаної позичальником у заявці.

Аналізуйте судовий акт: Оформлення замовлення товару через сайт є отриманням оферти, а прийняття товару через пошту є акцептом після якого договір купівлі-продажу товару на відстані вважається укладеним (Суд від 09 жовтня 2017р. у справі № 235/1462/17)

Читайте статтю: КЛІК НА САЙТІ ЯК УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ

Постанова

Іменем України

12 січня 2021 року

м. Київ

справа № 524/5556/19

провадження № 61-16243 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитна установа «Європейська кредитна група», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 03 липня 2020 року у складі судді Кривич Ж. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитна установа «Європейська кредитна група» (далі - ТОВ «КУ «Європейська кредитна група»), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»), про визнання кредитного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що у червні 2019 року їй почали надходити дзвінки від працівників відповідача, з яких вона довідалась про укладення начебто між нею та ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» договору про надання фінансового кредиту від 13 травня 2019 року № 3518204404/306232.

У червні 2019 року вона отримала від відповідача копію договору про надання фінансового кредиту, за умовами якого товариством надано позичальнику фінансовий кредит у розмірі 6 700,00 грн, строком на 15 днів, але у будь-якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором, тобто строк дії договору не встановлено у розумінні положень ЦК України. У пункті 1.3. договору про надання фінансового кредиту визначено, що за користування кредитом клієнт сплачує 693,5 % річних від суми кредитуу розрахунку 1,9 % на добу. Тип процентної ставки - фіксована.

Договір про надання фінансового кредиту нею не підписаний, сторони не погодили всі істотні його умови. Оспорюваний договір містить несправедливі умови, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків, направлених на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

Також відсутні докази передачі їй відповідачем кредитних коштів, тому договір не може вважатися укладеним. Крім того, оспорюваний договір про надання фінансового кредиту суперечить положенням Закону України «Про споживче кредитування», оскільки у пункті 4.3 договору передбачена компенсація за порушення позичальником виконання зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів у вигляді пені у розмірі 5 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання умов цього договору, починаючи з першого дня прострочення. При цьому, пеня нараховується до дня повного погашення заборгованості за договором включно, але у будь-якому випадку не більше 100 календарних днів, що відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою, тому наявні підстави для визнання вказаного пункту недійсним.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним пункт 4.3. договору про надання фінансового кредиту від 13 травня 2019 року № 3518204404/306232 та визнати цей договір у цілому недійсним.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 липня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір про надання фінансового кредиту, укладений між сторонами 13 травня 2019 року в електронній формі, містить електронний підпис позивачки та представника ТОВ «КУ «Європейська кредитна група», тому має силу договору, який укладений в письмовій формі й підписаний сторонами, що відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію».

Позивачкою не надано доказів на підтвердження невідповідності умов договору про надання фінансового кредитувимогам Закону України «Про захист прав споживачів», так як посилання ОСОБА_1 про ненадання відповідачем повної інформації щодо умов та настання ризиків при укладенні оспорюваного договору і нечесну підприємницьку практику ґрунтуються виключно на її припущеннях та спростовуються самим змістом договору.

Доводи позивачки про те, що пункт 4.3 договору про надання фінансового кредиту суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, оскільки цим пунктом встановлена відповідальність позичальника у разі порушення ним умов кредитного договору, а при належному виконанні договірних зобов`язань штрафна санкція у вигляді пені не застосовується, при цьому грошова сума нарахованої пені залежить і від періоду невиконання боржником взятих на себе зобов`язань.

Кредит надавався позивачці на строк до п`ятнадцяти днів та відсоткова ставка за користування кредитними коштами була їй відома у момент укладення договору, тому посилання ОСОБА_1 на несправедливі умови договору на увагу не заслуговують.

Саме позивачка ініціювала укладення оспорюваного договору, оформивши заявку на сайті відповідача, підписавши договір з використанням електронного підпису, оскільки паспортні дані клієнта, зазначені в договорі про надання фінансового кредиту, повністю відповідають паспортним даним позивачки.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірний договір про надання фінансового кредитупідписаний позивачкою, як позичальником, за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, який був надісланий відповідачем на номер телефону, зазначений позивачкою при реєстрації на сайті ТОВ «КУ «Європейська кредитна група». Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а доводи позивачки у цій частині є безпідставними.

Відповідно до інформаційної довідки товариства з обмеженою відповідальністю «Платежі онлайн» 13 травня 2019 року проведена успішна транзакція типу «виплата» на суму 6 700 грн на картку НОМЕР_1 , що відповідає номеру картки, який вказано ОСОБА_1 при заповненні заявки на кредит. Доказів на підтвердження того, що відповідні кошти не були зараховані на картковий рахунок позичальника, ОСОБА_1 не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддівПершої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 524/5556/19 з Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту не відповідає положенням статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», оскільки при прийнятті пропозиції про укладення договору не був заповнений формуляр заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, підписаний у порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідачем належними доказами не підтверджено, що сторони погодили усі істотні умови кредитного договору, а текст договору про надання фінансового кредиту не підписаний позивачкою у розумінні статті 11 Закону України «Про електронну комерцію». Отже, не може бути письмовим доказом погодження ними істотних умов кредитного договору.

Відсутні докази того, що позивачка була належним чином ідентифікована при реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній мережі відповідними електронним підписом, електронним цифровим підписом чи іншим аналогом власноручного підпису. Наявний у справі договір про надання фінансового кредиту не містить одноразового ідентифікатора, яким він був підписаний.

Одноразовий ідентифікатор, яким начебто був підписаний договір від 13 травня 2019 року, складається тільки з цифрової послідовності, що суперечить положенням Закону України «Про електронну комерцію». Відсутні докази передачі позивачці кредитних коштів відповідачем. ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» незаконно встановлено пеню у розмірі 693,5 % річних, чим порушено положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що 13 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» укладено договір про надання фінансового кредиту № 3518204404/306232, за умовами якого товариством надано позивачці фінансовий кредит у розмірі 6 700,00 грн (пункт 1.1.), строком на 15 днів, тобто до 27 травня 2019 року, але у будь-якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором (пункт 1.2.).

У пункті 1.3. договору про надання фінансового кредиту визначено, що за користування кредитом клієнт сплачує товариству 693,5 % річних від суми кредиту у розрахунку 1,9 % на добу. Тип процентної ставки - фіксована.

Згідно з графіком розрахунків, який є додатком № 1 до кредитного договору, проценти за користування кредитом становлять 1 909,50 грн.

Відповідно до інформаційної довідки товариства з обмеженою відповідальністю «Платежі онлайн» 13 травня 2019 року проведена успішна транзакція типу «виплата» на суму 6 700 грн на картку НОМЕР_1 , що відповідає номеру картки, який вказано ОСОБА_1 при заповненні заявки на кредит.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним

і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений

в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачкою таких не надано, що в силу положень статей 12 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що посилання ОСОБА_1 на ненадання відповідачем повної інформації щодо умов та настання ризиків при укладенні оспорюваного договору і нечесну підприємницьку практику є безпідставними і ґрунтуються виключно на припущеннях та спростовуються змістом договору про надання фінансового кредиту.

Суди дійшли вірного висновку про безпідставність доводів позивачки про порушення положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» пунктом 4.3 договору про надання фінансового кредиту, так як максимальний розмір пені, нарахований кредитодавцем, не перевищує 50 відсотків від суми кредиту, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині. При належному виконанні договірних зобов`язань штрафна санкція у вигляді пені не застосовується, при цьому грошова сума нарахованої пені залежить і від періоду невиконання боржником взятих на себе зобов`язань.

Кредит надавався позивачці на строк до п`ятнадцяти днів та відсоткова ставка за користування кредитними коштами була їй відома у момент укладення договору.

Доводи касаційної скарги про те, що одноразовий ідентифікатор, яким був підписаний договір від 13 травня 2019 року, складається тільки з цифрової послідовності, що суперечить положенням Закону України «Про електронну комерцію», є безпідставними, так як одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і літер, чи тільки цифр/літер.

Верховний Суд звертає увагу й на непослідовність позиції позивачки, яка одночасно заявляла, що договір нею не укладався, потім, що кошти їй не передавалися і одночасно просить визнати договір недійсним. Але недійсним можна визнати лише укладений договір.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. Позивачка свої вимоги не довела.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 липня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник