Аналіз правових висновків ВС щодо допустимості висновків судово-медичної експертизи від адвоката Олександра Вишневого

Висновки експертів мають вагоме значення під час доказування у кримінальних провадженнях.

Ці процесуальні джерела доказів використовує як сторона обвинувачення, так і сторона захисту.

Що ж до правових позицій Верховного Суду про недопустимість висновків експерта, то слід зупинитися на наступних рішеннях касаційної інстанції.

Зокрема Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 555/456/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/83617115) прийшов до наступних висновків : «у даному кримінальному провадженні висновок судово-медичного експерта Комунального закладу «Обласне бюро судово-медичної експертизи» Рівненської обласної ради Наголюка Ю. О. № 37 від 19 лютого 2018 року, яким встановлюються причини смерті ОСОБА_2 , є доказом, яким встановлюються обставини, які не можуть бути встановленні іншими доказами, навіть в їх сукупності.

Викладене дає підстави Суду вважати, що допущені порушення є істотними, висновок експерта як доказ є недопустимим, а вирок суду щодо винуватості обвинуваченого не може ґрунтуватися на такому доказі.

З приводу отримання експертом медичної документації щодо потерпілого у непроцесуальний спосіб, Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 4 статті 69 КПК, експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи.

У будь-якому разі речові докази та документи, які надаються експертові, повинні бути отриманні у спосіб, передбачений статтею 93 КПК, належним чином залученні до кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК (залежно від способу збирання) і набути відповідного процесуального статусу. З ними повинні мати можливість ознайомитися сторони, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, як під час досудового розслідування в порядку статті 221 КПК, так і після його закінчення в порядку статті 290 КПК.

Судом перевірені та підтверджені доводи захисника Курися О. П. щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження медичної документації ОСОБА_2 , а саме: медичної карти №318 стаціонарного хворого КЗОЗ «Березнівська ЦРЛ» на ім’я ОСОБА_2 та стаціонарного хворого Рівненської ЦМЛ № 907, на які посилається судово-медичний експерт, що, з огляду на положення частини 12 статті 290 КПК, виключає допустимість залучення як доказів як самої медичної документації, так і висновку експерта, формування якого здійснювалося на основі цієї документації».

Також, у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 559/572/18, суд прийшов до висновку, що згідно з правовою позицією, висловленою об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду у складі верховного Суду (постанова в справі № 754/14281/17, провадження №51-218кмо19), відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, не відкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами. Тобто істотним порушенням кримінального процесуального закону в аспекті ч. 1 ст. 412 КПК, в контексті пасивної позиції сторони захисту, є не відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, а отримання зазначених документів не у визначеному законом порядку, у непроцесуальний спосіб збирання доказів. Зазначені обставини залишились поза увагою апеляційного суду.

Про не встановлення в кримінальному провадженні джерела отримання слідчим медичних документів та не надання їх для ознайомлення захисник заявляв як під час судового слідства, так і в апеляційній скарзі. Судом першої інстанції та апеляційним судом обставини про джерело отримання слідчим цих документів не з`ясовані, зокрема це питання не досліджувалось і під час допиту потерпілого ОСОБА_2 .

Таким чином, за відсутності в матеріалах провадження відомостей про те, що медичні документи, надані експерту для дослідження, отримані в визначеному законом порядку, висновки апеляційного суду про необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо тверджень захисту про недопустимість як доказу висновку експерта № 61 від 14 березня 2018 року є передчасними. З огляду на це, апеляційний суд дійшов висновку про допустимість як доказу висновку експерта № 61 від 14 березня 2018 року не з`ясувавши питання щодо джерела походження в кримінальному провадженні наданих експерту медичних документів, що мало бути ретельно з`ясованим, та не спростувавши твердження сторони захисту про його недопустимість.

Таке порушення перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а тому згідно ч. 1 ст. 412 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

У зв`язку з цим висновки судів про недопустимість як доказу висновку експерта зроблені відповідно до КПК.

Натомість в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/87298256), Суд прийшов до наступних висновків:

«На підставі статей 3, 56 КПК потерпіла є стороною кримінального провадження і має право подавати докази не тільки суду, але й і слідчому. Крім того, за правилами ч. 2 ст. 84 вказаного Кодексу показання потерпілої є процесуальним джерелом доказу.

Отже, виходячи із законодавчих норм, потерпіла наділена правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди її здоров`ю, а слідчий зобов`язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з`ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК належать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною карткою, отриманою від указаної сторони. У такому випадку разом із відповідною постановою слідчий скеровує до експертної установи медичну документацію, яка є об`єктом експертного дослідження. За інших обставин, тобто якщо потерпіла не згодна надати наявні в її розпорядженні необхідні документи, для отримання дозволу на тимчасовий доступ до них слідчий, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження, звертається до суду за правилами глави 15 розділу II КПК.

Крім того, у силу ч. 2 ст. 242 вказаного Кодексу призначення експертизи для встановлення ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є обов`язковим.

Якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації.

Таким чином, у наведеній ситуації, зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК у їх взаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було би невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 зазначеного Кодексу. Разом із цим, безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про надання на стадії виконання ст. 290 КПК доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Більш того, таке право може бути реалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального провадження, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як установлено в цій справі, при ознайомленні в порядку ст. 290 КПК з матеріалами досудового розслідування, в тому числі з даними проведеної експертизи № 1359/Е, сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до медичної документації, за результатами дослідження якої експертом було сформовано висновки. При цьому в ході судового розгляду захисник Покутній О. М., посилаючись на те, що не оспорює згаданих висновків, відмовився від свого клопотання про призначення додаткової судово-медичної експертизи та заперечив необхідність допиту експерта. Про ненадання на ознайомлення медичних документів захисник заявив лише під час судових дебатів. Тому було відновлено судове слідство, допитано потерпілу ОСОБА_2 , яка підтвердила факт добровільної передачі слідчому медичних документів, а прокурором також надано їх стороні захисту для ознайомлення. З`ясувавши, що документи слідчий отримав і передав експерту у спосіб, передбачений законом, місцевий суд, з яким погодився апеляційний, відхилив доводи сторони захисту про істотне порушення вимог вказаного Кодексу через незастосування заходів забезпечення кримінального провадження.

З огляду на викладене аргументи засудженого та захисника в касаційній скарзі про недопустимість як доказу висновку експерта від 27 вересня 2017 року № 1395/Е (щодо виявлених тілесних ушкоджень у потерпілої ОСОБА_2 ) через невідкриття на стадії виконання ст. 290 КПК медичних документів, на яких ґрунтується експертне дослідження, є неприйнятними».

Таким чином, з огляду на вищевказані висновки Верховного Суду, можна однозначно констатувати, що для визначення допустимості висновку експерта важливим є спосіб в який зібрано докази, що були покладені в основу висновку.

Автор статті: Адвокатське об'єднання "Вишневий і Партнери"