10 судових справ про делікти та відшкодування шкоди, які є найбільш істотними у 2018 році за версією ресурсу «Протокол»!

Делікт або цивільне правопорушення є підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків. На жаль добровільно мало хто ще відшкодовує шкоду внаслідок делікту, навіть рідко хто вибачається, наприклад у ДТП. Тому тут єдиний вихід для відновлення права для потерпілого - це звернення до суду. З реального життя ми підібрали для Вас судову практику у сфері деліктів у 2018 році. Прогляньте ці 10 рішень - вони будуть для Вас корисними. Тексти усіх цих рішень із описом фабули знаходяться у розділі ресурсу «Цікаві судові рішення». Отже, відшкодовуємо шкоду через суд – правопорушників треба карати гривнею!

ДАЙДЖЕСТ: 10 видатних судових актів 2018 року у галузі кримінально-процесуального права за версією ресурсу «Протокол»!

10 видатних судових актів 2018 року у галузі кримінально-процесуального права за версією ресурсу «Протокол»!

Житлові спори! 10 судових рішень, які визначають практику у 2018 році за версією ресурсу «Протокол»!

Право власності священне! 10 пам’ятних рішень суду про захист власності за версією ресурсу «Протокол» у 2018 році!

Да прибудет с Вами СИЛА! 10 судових баталій з фіскалами 2018 року за версією ресурсу «Протокол»!

Земля найважливіший актив! 10 класних рішень суду 2018 року у земельних справах за версією ресурсу «Протокол»!

1. Страхове відшкодування (ОСЦПВ) за насліками ДТП виплачується лише тоді, коли винуватець був за кермом на законній підставі.

Логічне рішення, яке розтлумачує, що таке керування транспортним засобом на законній підставі, і в якому випадку не виплачується страхове відшкодуванні власнику транспортного засобу, який потрапив у ДТП, якщо їм керувала інша особа.

Мабуть багато хто пам’ятає часи, коли передача власником транспортного засобу у користування іншій особі повинна була обов’язково оформлюватися довіреністю, договором оренди або окремим записом у технічний паспорт цієї особи. Якщо автомобіль потрапляв у ДТП і за кермом був не власник, і без зазначених документів, заподіяну шкоду потерпілий міг стягнути із власника цього автомобілю, як із володільця джерела підвищеної небезпеки.

Декілька років тому цей порядок спростили, і тепер для керування чужим автомобілем достатньо мати серед документів технічний паспорт з будь-яким прізвищем. І шкода у випадку ДТП завжди стягується потерпілим із тієї особи, яка безпосередньо перебуває за кермом, звісно якщо вона порушила ПДР. Або із страхової компанії на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВ).

Але, що робити, коли за кермом автомобілю, який потрапляє у ДТП, перебуває особа, яка позбавлена прав керування ТЗ або ще їх не отримувала. Хоча такий автомобіль і має поліс ОСЦПВ, чи повинна страхова компанія відшкодовувати шкоду в такому випадку?

Ця справа як раз про це, і крапку у ній поставив лише ВС, який відмовив у задоволенні позову власника автомобілю про стягнення страхового відшкодування зі страхової компанії. ВС підкреслив, що відповідно до пункту 1.4, статті 1 ЗУ ««Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при ДТП страхується цивільна відповідальність власника або інших осіб, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим ТЗ вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду. Так, згідно із пунктом 2.2 статті 2 ПДР власник транспортного засобу може передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

В даному випадку за кермом автомобілю перебувала п’яна особа, яка на момент ДТП вже була позбавлена судом прав керування ТЗ. Отже, власник передаючи кермо порушив законодавство, а винуватець ДТП володів автомобілем неправомірно, тому позов до страхової компанії безпідставний.

Водночас, ВС зазначив, що потерпілий має можливість стягнути шкоду безпосередньо із винуватця ДТП на загальних підставах за допомогою іншого позову.

Аналізуйте судовий акт: Після ДТП страховку (ОСЦПВ) не виплатять, якщо особа, яка була за кермом застрахованого автомобілю не мала посвідчення водія (ВС/КЦС у справі №161/8578/16 від 10 жовтня 2018р.)

2. Торгівельним закладам треба слідкувати за станом підлоги: якщо вона занадто слизька і хто-небудь впаде - суд стягне моральну та матеріальну шкоду.

Жінка перебуваючи у торгівельній залі магазину взуття впала на мокрій підлозі і отримала інвалідність довічно: перелом шийки правої стегнової кістки, остеохондроз шийного відділу хребта, хронічна анемія. Торгівельна мережа, до якої належав магазин, навіть думки не мала про те, щоб домовитися із потерпілою, і як кажуть «послала до суду, бо це звичайно ваше право».

З одного боку справа є прогресивною оскільки все ж таки закінчилася стягненням коштів на користь потерпілої, з іншого – яскраво ілюструє низьку ефективність захисту прав людини судами в Україні.

По-перше, нещасний випадок трапився у січні 2010 року, а остаточне рішення суду касаційної інстанції на користь потерпілої ухвалено у серпні 2018 року, тобто захист права тривав 8,5 років.

По-друге, погано те, що ні комерційні організації, ні державні чи комунальні підприємства не вважають за потрібне взагалі без суду пропонувати потерпілим компромісне рішення, бо впевнені в тому, що у найгіршому результаті «вийдуть на нічию» через декілька років.

По-третє, суми відшкодування матеріальної та особливо моральної шкоди як і раніше смішні, проте дуже тяжко доводяться у площині горезвісного причинно-наслідкового зв’язку!

Тепер про юридичний бік справи. Суд першої інстанції відмовив потерпілій у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції задовільнив позов, проте істотно зменшив суми відшкодування, суд касаційної інстанції залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Чому позиція потерпілої була недосконала у цій справі?

С самого початку позивачка не повідомила орган державної влади про нещасний випадок, що не відповідає положенням Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру. Це треба робити потерпілим у таких видах справ.

У далекому 2010 році камери були не на усіх телефонах, тому сфотографувати мокру підлогу не вдалося. Таким чином, процес доведення травматичного падіння саме завдяки недбалості прибиральниць магазину доводити складніше. Слід підкреслити, що прибирання у торговельні залі повинно відбуватися при відповідному попередженні відвідувачів закладу.

В цій справі факт щойно вимитої вологої підлоги, що неприпустимо без попереджуючого знаку, доводився показаннями свідків. На противагу свідків позивачки у судових засіданнях були допитані свідки магазину, які були пов’язані трудовими відносинами із відповідачем. На відміну від суду першої інстанції суд апеляційної інстанції КРИТИЧНО оцінив показання таких свідків.

Вдаватися до опису причино-наслідкового зв’язку не цікаво, бо вже давно відомо, що той суд, який хоче, той такий зв'язок бачить, а той суд який не хоче – не бачить.

Насамкінець додамо, що для задоволення позову булли застосовані ст. ст. 1166, 1167, 1172 ЦК України.

Зокрема відповідно до ст. 1172 ЦК України магазин відповідає за матеріальну та моральну шкоду, яку заподіяла прибиральниця внаслідок невиконання своїх службових обов’язків відвідувачці магазину. Що у підсумку і відбулося.

Аналізуйте судовий акт: Відвідувачка впала на слизькій та вологій підлозі у магазині – суд стягнув окрім матеріальної ще і моральну шкоду в розмірі 50 тис. грн. (ВС/КЦС у справі № 761/1604/13-ц від 08 серпня 2018 р.)

3. Положення ст. 625 ЦК України поширюються на усі види грошових зобов’язань в незалежності від природи їх виникнення – на підставі договору або делікту

Нормами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас ст. 509 ЦК України визначено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому підстави для виникнення зобов’язань визначені у ст. 11 ЦК України та є наступними: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Таким чином законодавець в у зазначені вище нормі закону чітко визначив завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (делікт) як підставу для зобов’язання.

Проте, існуюча судова практика не давала однозначної відповіді на питання застосування відповідальності боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, яке виникло з невиконання судового рішення про стягнення грошових коштів.

Так наприклад Верховний Суд України у своїй постанові від 02.03.2016 № 6-2491цс15 висловився про те, що статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов’язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов’язань. Дія статті поширюється на порушення грошового зобов’язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому частина п’ята статті 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов’язальних правовідносин. З рішення суду зобов’язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

У справі, судове рішення у якій аналізується, особа звернулась до суду із позовом про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за несвоєчасне виконання вироку в частині стягнення з відповідача на її користь 770 000 грн матеріальних збитків та 10 000 грн відшкодування моральної шкоди.

Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги було задоволено.

Зазначене судове рішення апеляційним судом залишено без зміни.

Проте, такі рішення оскаржено відповідачем у касаційному порядку з тих підстав, що між ним і потерпілою (позивачем) зобов’язальних правовідносин не існувало, договір позики коштів вони не укладали. Оскільки приписи статті 625 ЦК України регулюють зобов'язальні правовідносини та поширюються на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду (договірне зобов'язання), ці приписи, на думку відповідача, не застосовуються до спірних правовідносин, які виникли з недоговірного зобов'язання (делікту).

Переглядаючи справу Велика Палата не погодилась із позицією скаржника (відповідача) та зазначила таке.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

З аналізу норм ст. 625 ЦК України випливає, що у вказаній статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Таким чином ВП ВС відступила від правової позиції ВСУ висловлені у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, яка полягала у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) та постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, яка полягала у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.

Аналізуйте судовий акт: Положення ст. 625 ЦК України поширюються на усі види грошових зобов’язань в незалежності від природи їх виникнення – на підставі договору або делікту (ВС/ВП № 686/21962/15-ц від 16.05.2018)

4. Шкода, завдана працівником під час виконання трудових обов'язків, має бути відшкодована юридичною особою, з якою заподіювач перебував у трудових відносинах.

Позивач просив стягнути з відповідача 200 000 грн моральної шкоди та витрати, понесені у кримінальному провадженні, мотивуючи свої вимоги тим, що його дружина, працюючи майстром житлового фонду комунального підприємства внаслідок нещасного випадку на виробництві загинула. Вироком районного суду директора цього підприємства було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, що спричинило смерть дружини позивача.

Судом відмовлено у задоволенні цього позову, з чим також погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду. Позиция суду в цій справі свідчить про досить усталену практику, що зводиться до наступного.

Ч. 1 ст. 1177 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК України).

Отже, суди врахували вимоги вказаних норм права й обставини справи та дійшли висновку, що шкода, завдана працівником під час виконання трудових обов'язків, має бути відшкодована юридичною особою, з якою заподіювач перебував у трудових відносинах, тому обґрунтовано відмовили у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди з відповідача.

Наступна позиція відповідає зазначеному в пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про практику в справах про відшкодування маральної (немайнової) шкоди», якою роз'яснено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП України), якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.

Аналізуйте судовий акт: Шкода, завдана працівником під час виконання трудових обов'язків, має бути відшкодована юридичною особою, з якою заподіювач перебував у трудових відносинах (ВС/КЦС, справа № 542/684/16-ц, 18.04.18)

5. Завжди є орган, який відповідає за падіння гілок та дерев. Головне його правильно визначити при поданні позову.

Увазі читачів в черговий раз пропонується судова справа, що стосується відповідальності місцевої влади за спричинення матеріальної шкоди в результаті невиконання нею своїх обов’язків в галузі благоустрою. 28 серпня 2014 року у місті Полтаві позивач виявив пошкодження належного йому автомобіля «Honda» (скляного люка в даху) гілкою, яка впала із сухого дерева. Про зазначену подію позивач повідомив страхової компанії та за номером телефону «02» до районного відділу внутрішніх справ. Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля внаслідок впливу предметів навколишнього середовища (падіння гілля) становить 21 472 грн 10 коп. Судами також встановлено, що у ряду зелених насаджень біля місця стоянки автомобіля позивача знаходилося сухе дерево (без листя), фрагменти якого (гілля) лежали біля автомобіля.

Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, позов до виконкому міської ради, Управління житлово-комунального господарства виконкому, Інспекції по контролю за благоустроєм, екологічним та санітарним станом міста виконкому, Комунального підприємства «Полтава-сервіс», Полтавської міської ради про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Управління житлово-комунального господарства виконкому 21 472 грн 10 коп. у рахунок відшкодування майнової шкоди, спричиненої падінням на автомобіль гілки з дерева. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не порушив Правил дорожнього руху, а пошкодження автомобіля сталося через бездіяльність Управління житлово-комунального господарства виконкому , яке не забезпечило належний стан та догляд за утриманням об'єктів благоустрою, до яких відносяться зелені насадження вздовж вулиці.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з таким висновком судів погодився.

При цьому касаційний суд вихожив з того, що п. 5.5. Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених Наказом міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року № 105 відповідальними за збереження зелених насаджень належний догляд за ними є: на об'єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об'єктів; на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях - установи, організації, підприємства; на територіях земельних ділянках, які відведені під будівництво, - забудовники чи власники цих територій; на безхазяйних територіях, пустирях - місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках - їх власники або користувачі.

Таким чином, балансоутримувачем зелених насаджень є уповноважене органами місцевого самоврядування підприємство, яке відповідає за утримання та збереження зелених насаджень.

Відповідно до Порядку видалення земельних насаджень (дерев, кущів, газонів і квітників) у місті , саме Управління житлово-комунального господарства виконкому визначено компетентним органом для прийняття рішень про видалення зелених насаджень та видачі ордерів на видалення зелених насаджень.

Суд відкинув посилання касатора на те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження настання події, внаслідок якої їй було спричинено майнову шкоду, часу, коли сталося падіння гілки з дерева, будь-яких документальних доказів чи свідчень осіб, які бачили момент такого падіння, зазначивши, що відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто відповідно до презумпції завдавача шкоди не позивач доводить вину відповідача, а відповідач доводить відсутність своєї вини.

У зв’язку з цією справою варто нагадати, що у справі № 373/1281/16-ц, від 11.09.17 ВССУ дійшов висновку, що відповідальність за відшкодування збитків, завданих пошкодженням автомобіля в результаті ДТП внаслідок невідповідності стану автомобільної дороги вимогам безпеки руху повинні нести органи місцевого самоврядування.

Аналізуйте судовий акт: Обов'язок з відшкодування шкоди внаслідок падіння гілки з дерева покладено на Управління житлово-комунального господарства, яке здійснює контроль за станом зелених насаджень вздовж дороги (ВС/КЦС,справа № 554/14547/14-ц, 13.06.18)

6. Обманув та отримав субсидію за підробленими документами - будешь покараний, все стягнуть.

Програму житлових субсидій було започатковано у 1995 році рішенням Уряду України для допомоги малозабезпеченим родинам в оплаті житлово-комунальних послуг. Вже більше двадцяти років ця програма залишається головним механізмом соціального захисту населення в умовах підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги, ну, звичайно є і, вірогідно, буде надалі актуальною.

Судова справа, що пропонується увазі читачів, напряму стосується ціє теми в контексті відповідальності за порушення правил, що регламентують призначення і отримання субсидії.

Позивачем в ній виступило управління соціального захисту населення районної державної адміністрації. Позов про стягнення надміру виплачених коштів призначеної житлової субсидії мотивовано наступним. 16 жовтня 2015 року до управління соціального захисту населення державної адміністрації звернувся громадянин із заявою про призначення йому житлової субсидії. На підставі поданої заяви і доданих документів йому була призначена житлова субсидія на період з жовтня 2015 року по вересень 2016 року. У результаті проведеної сектором державних соціальних інспекторів звірки повноти та достовірності інформації на призначення житлових субсидій було виявлено, що відповідач подав недостовірну інформацію про витрати на придбання майна на суму, що перевищує 50 тисяч гривень, які здійсненні протягом 12 місяців перед зверненням за призначенням житлової субсудії, а саме, його син, який входить у склад членів сім'ї декларанта, 20 березня 2015 року здійснив покупку автомобіля «Фольксваген Транспортер» за 138 400 грн, внаслідок цього виплачені відповідачеві кошти житлової субсидії є надмірно виплаченими. Управлінням зроблено зняття невикористаної субсидії за період з 01 жовтня 2015 року по 31 січня 2016 року у сумі 8 223,84 грн, а 4 552,48 грн відповідачу було запропоновано повернути, однак ним це зроблено не було.

Судом позов задоволений, з чим погодились суди апеляційної і касаційної інстанцій. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своєму рішення зазначив, зокрема, наступне.

Відповідно до п.п. 5 п. 5 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, субсидії не призначаються, якщо будь-хто із зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб (осіб, які фактично проживають), яким нараховується плата за житлово-комунальні послуги, протягом 12 місяців перед зверненням за призначенням субсидії (призначенням субсидії без звернення) здійснив купівлю автомобіля, на суму, яка на дату купівлі (оплати) перевищує 50 тис. грн.

Відповідно до ч. 4 п. 13 цього Положення громадянин несе відповідальність за надані відомості про доходи, майно, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на призначення субсидії та на визначення її розміру.

Відповідно до п. 20 вказано Положення надання субсидії припиняється, якщо громадянин приховав або свідомо подав недостовірні дані про доходи (не зазначив один із видів доходів) та майновий стан, що вплинули на встановлення права на субсидію, внаслідок чого йому була надміру перерахована сума субсидії. Сума субсидії, перерахованої (виплаченої) надміру внаслідок свідомого подання громадянином документів з недостовірними відомостями або неповідомлення громадянином про зміни, зазначені у пункті 14 цього Положення, повертається ним за вимогою органу, що призначив субсидію. У разі коли громадянин добровільно не повернув надміру перераховану (виплачену) суму субсидії, питання про її стягнення органи, що призначають субсидії, вирішують у судовому порядку.

Зазначене Положення було запроваджене ще у 1995 році, за минулі роки до нього вносились десятки змін і доповнень, але норма щодо відповідальності отримувача субсидії за подання недостовірних (неповних) відомостей про майновий стан членів своєї родини залишалась.

Заслуговує на увагу також посилання ВС на норму ст. 1215 ЦК України, з якої випливає, що безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, можуть бути повернуті за наявності рахункової помилки з і недобросовісності з боку набувача.

Аналізуйте судовий акт: Сума субсидії, виплаченої надміру внаслідок свідомого подання документів з недостовірними відомостями, повертається отримувачем або стягується з нього за рішенням суду (ВС/КЦС, справа № 598/1874/16-ц, 04.07.18)

7. Шкода, спричинена внаслідок лікарської помилки відшкодовується установою охорони здоров'я.

Жінка звернулася із позовною заявою до пологового будинку про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок безпідставної стимуляції пологової діяльності, що призвела до загибелі новонародженої дитини.

За матеріалами справи позивачка була госпіталізована до пологового будинку у зв’язку із вагітністю. При цьому лікарями було встановлено діагноз «Обвиття пуповини навколо шиї плода».

Після госпіталізації лікарями було прийнято рішення про стимулювання родозбудження.

Проте такі дії з позивачкою не узгоджувались та було прийнято на власний розсуд лікарів.

У подальшому цій рожениці було зроблено кесарів розтин на що вона та її чоловік погодились. Але ж на 7 день дитина померла внаслідок гіпоксичного ураження мозку.

У зв’язку із цим позивачка просила визнати заходи штучного родозбудження без її згоди незаконними та стягнути з пологового будинку завдану їй майнову та моральну шкоду.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково – дії лікарів визнано незаконними, проте у стягненні матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

Апеляційний суд у своїй ухвалі вказав на обґрунтованість вимог позивачки про відшкодування моральної шкоди, проте відмовив у їх задоволенні у зв'язку з тим, що позов подано до неналежної особи.

В свою чергу Касаційний цивільний суд скасував рішення нижчестоящих судів та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди.

В своїй ухвалі КЦС зазначив, що за нормами частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином у правовідносинах щодо відшкодування шкоди діє презумпція винуватості заподіювача шкоди: не позивач доводить наявність вини відповідача, а відповідач доводить відсутність своєї вини.

Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Статуту пологового будинку міський пологовий будинок є неприбутковою бюджетною установою, що заснована на комунальній власності територіальної громади в особі міської ради і підпорядкована управлінню охорони здоров'я виконавчого комітету міської ради.

Фінансування установи проводиться за рахунок коштів місцевого бюджету.

Міський пологовий будинок є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку суб'єкта господарювання із власним найменуванням встановленого зразка, штампи та інші реквізити юридичної особи, здійснює бухгалтерський облік, веде статистичну звітність у встановленому законом порядку (пункт 1.3. Статуту).

Згідно з пунктом 1.4. розділу 1 Статуту міський пологовий будинок може від свого імені укладати договору, набувати майнові та особисті права, нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем у всіх судових органах.

Таким чином апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що пологовий будинок є неналежним відповідачем у цій справі.

Аналізуйте судовий акт: Шкода, спричинена внаслідок лікарської помилки відшкодовується установою охорони здоров'я (ВС/КЦС № 537/4429/15-ц від 14.03.2018)

8. Ст. 1174 застосовується у випадку, коли є відомою конкретна посадова особа органу влади, місцевого самоврядуванням, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю якої завдано шкоди.

Позовна заява особи до Державної казначейської служби України, міського управління управління МВС про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями по ненаданню медичної допомоги в умовах ізолятора тимчасового тримання (ІТТ) була мотивована тим, що він незаконно знаходився в слідчому ізоляторі в якості затриманого з 18 вересня 2010 року, звідки був звільнений 27 вересня 2010 року в зв'язку з різким погіршенням стану здоров'я. За час знаходження в камері йому не надавалася медична допомога, не була витребувана медична довідка з онкологічного диспансеру за місцем його помешкання про стан здоров'я та можливості тримання в умовах ІТТ, оскільки він є онкологічним хворим. Позивач також стверджував, що «його помістили в камеру з іншими особами, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності, незважаючи на те, що він є колишнім працівником ОВС, пенсіонером МВС України. Камера, в якій він перебував, не мала облаштування гарячої води, вентиляції. Окрім того, він є людиною, що не палить, в той час як один із співкамерників постійно палив у приміщенні камери. Такі дії відповідача спричинили позивачеві моральні страждання».

На підставі викладеного, позивач просив суд відшкодувати моральну шкоду у розмірі 657 720,00 грн, завдану незаконними діями по ненаданню медичної допомоги в умовах ІТТ.

Рішенням районного суду позов був задоволений частково; стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду наведене рішення скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено, з чим погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.

В цій неординарній справі заслуговуються на увагу наступні висновки Верховного Суду.

Перше, - шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування вказаної норми закону в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

І друге, - ст. 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичні особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже вказана норма підлягає застосуванню у випадку, коли є відомою конкретна посадова особа або службова особа органу державної влади, органу місцевого самоврядуванням, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю якої завдано коди фізичній або юридичній особі.

Нажаль, Верховний Суд не зазначив, чи повинен позивач вказати в подібних випадках прізвище такої посадової особи, або було б достатнім зазначити посаду, що вона обіймає, наприклад, «начальник ІТТ».

Але ж при цьому колегія суддів послалась на такий доказ, як власноручний напис позивача у корінці до протоколу про затримання: «вещи получил полностью, мер физвоздействия, спецзасоби, наручники ко мне не применялись работниками ИВС. Претензий к сотрудникам ИВС не имею. 27.09.10».

Важко сказати, як подібна справа буде оцінена в ЄСПЛ, якщо «дійде» до нього. Але ж існує немало прикладів рішень цієї Інституції, якими задоволені скарги про неналежні умови утримання у слідчому ізоляторі та ненадання потрібної медичної допомоги.

Аналізуйте судовий акт: Ст. 1174 застосовується у випадку, коли є відомою конкретна посадова особа органу влади, місцевого самоврядуванням, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю якої завдано шкоди (ВС/КЦС, № 638/13100/14-ц, 22.03.18)

9. Кирпич просто так ни кому на голову не падает! Завжди є відповідальний і в даному випадку це ОСББ!

Ми вже звикли, що на наші машини падають дерева та сосульки, а от падіння цегли або навіть частин стіни будинку це вже не таке часте явище. Але усяке трапляється, особливо в Одесі. Ми також звикли до того, що ніхто добровільно не відшкодовує шкоду заподіяну падінням дерев та льоду. Так і в цьому випадку при падінні цегли на автомобіль ніхто навіть не вибачився. Тому суд!

В цій справі цікавий відповідач - Об’єднання співвласників багатоквартирних будинків поведінка якого ні чим не відрізнилася від поведінки комунальників в аналогічних випадках. Так на балансі ОСББ перебував будинок, частина фасаду якого раптово обвалилася і пошкодила автомобіль позивача.

Позивач зробив все правильно: зафіксував факт нанесення шкоди власному майну, сфотографував, оцінив розмір цієї шкоди та отримав через міську раду лист про знаходження аварійного будинку на балансі ОСББ. Суд першої інстанції задовольнив позов частково і стягнув з ОСББ 26 тис. гривень матеріальної шкоди та судовий збір. І треба ж, замість того щоб сплатити цю «надзвичайно велику суму», ОСББ в найкращих традиціях державних органів уперто оскаржує рішення суду та витрачає додаткові кошти на судовий збір. Суд апеляційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції без змін, і далі мабуть ОСББ буде грати в нищеброда.

Вирішуючи цей спір суди застосували ст.24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» , відповідно до якої ОСББ як балансоутримувач зобов'язане забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичними особами на управління майном, забезпечувати умови, для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил, забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі. Падіння частини фасаду будинку є очевидним доказом того, що ОСББ покладений на нього обов’язок не виконало, тому згідно ст. 1166 ЦК України має нести матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду.

На жаль одеські судді не побачили моральних страждань позивача у цій справі. Тому сподіваємося наступного разу фасад будинку впаде на машини таких суддів, і вони на власному досвіді зможуть пересвідчитися у наявності або відсутності в них моральних страждань після цього.

Аналізуйте судовий акт: Шкода заподіяна обваленням фасаду будівлі на автомобіль відшкодовується балансоутримувачем споруди, в даному випадку ОСББ, в повному обсязі ( Апеляційний суд Одеської області у справі 522/21016/15-ц від 20.08.2018 р)

10. Шкода, заподіяна особі або майну фізичної чи юридичної особи твариною, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її утримує.

Ситуація, що стала предметом розгляду цієї судової справи, досить кумедна, але висновки судів, - є цілком серйозними та теоретично корисними.

Так, судами встановлено, що позивачка припаркувала на узбіччі біля свого будинку автомобіль «Opel Astra», що належить йьому на праві власності. Близько 18-19 год., почувши гавкіт собаки, вона вийшла з будинку і побачила, що на передньому капоті її автомобіля знаходиться корова відповідача, якого поблизу не було. У результаті вказаних обставин автомобіль позивачки отримав механічні пошкодження, чим їй спричинено матеріальну шкоду в розмірі 15 189 грн 16 коп.

Рішенням апеляційного суду негативне для позивачки рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на зазначену грошову суму, з чим також погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.

При цьому заслуговую на увагу наступні висновки Верховного Суду.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто зазначена норма передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є правовою підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Згідно із ч. 4 ст. 12 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує

Аналізуйте судовий акт: Шкода, заподіяна особі або майну фізичної чи юридичної особи твариною, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її утримує. Вона звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини (ВС/КЦС, № 281/618/15-ц, 28.02.18)

НАСАМКІНЕЦЬ:

У випадку вчинення прокуратурою неправомірних дії шкода особі може також відшкодовуватись і на загальних підставах відповідно до приписів статей 1173, 1174 ЦК України.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що з 11 серпня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено за заявою особи (позивач) відомості про кримінальне правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Протягом 2015-2016 років слідчий прокуратури неодноразово закривав це кримінальне провадження, а також відмовив у визнанні позивача потерпілим, але ухвалами слідчих суддів вищевказані постанови було скасовано за скаргами позивача

Ці обставини обумовили позов особи до прокуратури області і Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 1166, 1174, 1176 ЦК України, для покладення на відповідача відповідальності за моральну шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями та бездіяльністю прокуратури області. Суд встановив, що прийнятими рішеннями працівників прокуратури та їхньою тривалою бездіяльністю, неодноразовим закриттям кримінальних проваджень позивачу завдано моральну шкоду, що оцінена у 100 000,00 грн.

З такими висновками погодився апеляційний суд, проте, врахувавши положення статті 23 ЦК України, зменшив розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню відповідачем, до 5000,00 грн.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора області судове рішення апеляційного суду залишив без змін, зазначивши, зокрема, наступне.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. В цих випадках шкода відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Аналізуйте судовий акт: У випадку вчинення прокуратурою неправомірних дії шкода особі може також відшкодовуватись і на загальних підставах відповідно до приписів статей 1173, 1174 ЦК України (ВС/КЦС,справа № 638/6944/16-ц, 25.07.18)

Джерело: юридичний ресурс "Протокол"