31.12.2017 | Автор: Веб-ресурс "Протокол"
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

10 судових справ про делікти та відшкодування шкоди, які є найбільш істотними у 2017 році за версією ресурсу «Протокол»!

Делікт або цивільне правопорушення є підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків. На жаль добровільно мало хто ще відшкодовує шкоду внаслідок делікту, навіть рідко хто вибачається, наприклад у ДТП. Тому тут єдиний вихід для відновлення права для потерпілого - це звернення до суду.  З реального життя ми підібрали для Вас судову практику у сфері деліктів у 2017 році. Прогляньте ці  10 рішень - вони будуть для Вас корисними.  Тексти усіх цих рішень із описом фабули знаходяться у розділі ресурсу «Цікаві судові рішення». Отже, відшкодовуємо шкоду через суд – правопорушників треба карати гривнею!

ДАЙДЖЕСТ:  Виконавче провадження. 10 приголомшливих рішень суду у 2017 році від юридичного ресурсу «Протокол»!

2017 рік: 10 найбільш цікавих рішень щодо спорів з банками за версією ресурсу «Протокол»!

 Да прибудет с Вами СИЛА! 10 судових баталій з фіскалами 2017 року за версією ресурсу «Протокол»!

 Трудові спори у 2017 році. 10 рішень суду від ресурсу "Протокол", які стануть Вам у нагоді!

Які спадкові спори приніс нам 2017 рік? Дайджест судових рішень ресурсу Протокол для наших любих користувачів!

Житлові спори! 10 судових рішень, які визначають практику у 2017 році за версією ресурсу «Протокол»!

Право власності священне! 10 пам’ятних рішень суду про захист власності за версією ресурсу «Протокол» у 2017 році!

Земля найважливіший актив! 10 класних рішень суду 2017 року у земельних справах за версією ресурсу «Протокол»!

 
 
 
 

1  Моральна шкода заподіяна особі внаслідок бездіяльності прокуратури стягується цією особою на підставі ст. 1172, а не ст. 1176 ЦК України  

 З давніх-давен бездіяльність прокуратури та і взагалі державних органів та їх посадових осіб є однією із головних причин порушення прав фізичних та юридичних осіб. Проте досі в законодавстві немає дієвих механізмів, які змушували чиновників працювати та притягували їх до відповідальності не за наказом керівника, а за позовом або скаргою особи. Воюючи з бездіяльністю молоді юристи або юристи ідеалісти намагаються через суд стягнути з державних органів матеріальну або моральну шкоду, збитки, втрачену вигоду, проте на практиці це надзвичайно складно.   

Ця справа є черговим прикладом наскільки це складно, адже три рішення на користь особи про стягнення моральної шкоди були скасовані ВСУ, а справа направлена на новий розгляд. Хоча ситуація більш ніж очевидна: особа декілька разів зверталась до прокуратури із заявами про вчинення працівниками міліції злочинів, проте прокуратура закривала кримінальне провадження. Потім постанови про закриття скасовувались, кримінальне провадження поновлювалось, направлялось в інший орган прокуратури, проте де-факто не розслідувалось. І так і не було розслідувано…

Скасовуючи рішення судів у справі про стягнення моральної шкоди з органу прокуратури ВСУ роз’яснив наступне. Стаття 1176 ЦК України - "відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду" не застосовується у випадках стягнення моральної шкоди з органу прокуратури. Вичерпний перелік випадків, коли застосовується ця стаття, визначений у її першій частині. При стягненні моральної шкоди з органу прокуратури слід застосовувати ст. 1172 ЦК України - "відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою."

Одночасне застосування цих двох статей, як це було у скасованих рішеннях не допустиме.  Слід також додати, що відповідно до ст. 1174 ЦК України у таких випадках моральна шкода завжди відшкодовується потерпілому не посадовою особою органу прокуратури, а державою. 

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-501цс17: Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

У справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом до прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої прийняттям незаконних рішень і протиправною тривалою бездіяльністю відповідача, пославшись на статтю 1172 ЦК України, за положеннями частини першої якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. 

Суди, вирішуючи спір, не врахували зазначених вище норм матеріального права, дійшовши висновку про те, що неправомірними рішеннями, діями та бездіяльністю прокуратури Харківської області позивачу завдано моральної шкоди, припустились взаємовиключних висновків про одночасне застосування до спірних правовідносин положень  статей 1172 та 1176 ЦК України, та залишили поза увагою, що зазначені норми матеріального права регулюють різні підстави, умови, порядок відповідальності за завдану моральну шкоду та коло суб’єктів, на яких покладається така відповідальність.

Аналізуйте судовий акт: Моральна шкода заподіяна особі внаслідок бездіяльності прокуратури стягується цією особою на підставі ст. 1172, а не ст. 1176 ЦК України (ВСУ у справі № 6-501цс17 від 22 червня 2017р.)

2. За законом підлягає відшкодуванню шкода, завдана внаслідок, не тільки незаконних засудження, повідомлення про підозру, арешту, обшуку, виїмки, а й інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

 Предметом розгляду цієї судової справи став позов громадянина до Державної казначейської служби України, міського відділу управління МВС, прокуратури області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування. Моральну шкоду позивач оцінив в сумі 250 000 грн.

Підставою для позову стали незаконні процесуальні дії органу досудового слідства, в результаті яких позивача більш як на два роки був позбавлений можливості вільно володіти, розпоряджатися та користуватися своїм автомобілем. При цьому незаконність процесуальних дій слідчого щодо передачі автомобіля позивача на зберігання інший особі була встановлена ухвалою слідчого судді, який  зобов’язав орган досудового слідства негайно повернути автомобіль позивачу.

Цікаво, що суд першої інстанції в позові відмовив, зазначивши, що право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає в особи у випадку повної реабілітації, проте прозивач не є учасником кримінального провадження і відносно нього не вчинялись процесуальні дії, тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Проте з таким висновком не погодився суд апеляційної інстанції, рішення якого залишив без змін і  касаційний суд. Позов був задоволений частково, -  стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 25 тис. грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Судові інстанції виходили з того, що згідно з зазначеним Законом моральна шкода може бути відшкодована особі за наявності обставин, визначених ст. 1 цього Закону, а право на її відшкодування виникає у випадках, зазначених у ст. 2 Закону.

За ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно з ст.2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Важко сказати чим керувався суд, визначаючи саме такий розмір моральної шкоди. Принаймні, він зазначив, що внаслідок незаконних процесуальних дій органу досудового слідства позивача був позбавлений повноважень власника майна, він є учасником АТО, в бою отримав контузію та вогнепальне осколкове поранення поперекової ділянки, внаслідок чого йому важко пересуватися, має трьох малолітніх дітей. У звязку з цими обставинами «був істотно порушено звичний уклад життя позивача та його родини, потреба в автомобілі є особливо гострою, а його відсутність вимагає значних додаткових зусиль для організації життя».

Щодо відповідача, то суд нагадав, - відповідно до п.1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Пунктом 35 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 року, визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що проводить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Аналізуйте судовий актЗа законом підлягає відшкодуванню шкода, завдана внаслідок, не тільки незаконних засудження, повідомлення про підозру, арешту, обшуку, виїмки, а й інших процесуальних дій, що обмежують права громадян (справа № 686/4899/15-ц, 16.08.17)

3. Під час використання службового автомобіля не у зв'язку з виконанням трудових обов'язків відповідати за заподіяну шкоду повинен сам водій транспортного засобу, а не особа, що є власником автомобіля.

 Володіння і розпоряджання транспортним засобом є досить відповідальною діяльністю, яка  потребує хоча б базового рівня правосвідомості, інакше не уникнути неприємностей у ситуаціях від яких ніхто не застрахований. 

В цій справі між страховою компанією (страховик, позивач) та вищим навчальним закладом (страхувальник, відповідач) укладено договір обовязкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів. 17.11.2014 р. за участю застрахованого автомобіля страхувальника ГАЗ та легковика, що належить сторонній особі, сталася дорожньо-транспортна пригода. Відповідно до звіту про оцінку легковика вартість відновлювального ремонту становить 49901,99 грн.

Постановою районного суду водія автомобіля ГАЗ визнано винним за ст.124 КпАП і за ч.1 ст.130 КпАП та накладено штраф.  Страховик сплатив водію легковика зазначену суму страхового відшкодування, та звернувся до  страхувальника з вимогою про виплату у порядку регресу 49901,99  грн.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду в позові відмовлено. Ці рішення ВГСУ залишив без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст.1187 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Таким чином відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цими особами, по-перше, в трудових відносинах, а, по-друге, шкода, заподіяна нею у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

З огляду на зазначене суди дійшли правильного висновку про те, що водій автомобілю ГАЗ, що належить відповідачеві, вчинив ДТП під час використання ним службового автомобіля не у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків, поза робочим часом, у нетверезому стані, а тому (з урахуванням правил п. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") відповідати за заподіяну шкоду повинен сам водій транспортного засобу, а не відповідач, що є власником автомобіля.

Довідка: подібна правова ситуація  була предметом розгляду ВСУ, який виклав аналогічну позиція в постанові від 28.01.2015 у справі № 6-229цс14.

Аналізуйте судовий акт: Під час використання службового автомобіля не у зв'язку з виконанням трудових обов'язків відповідати за заподіяну шкоду повинен сам водій транспортного засобу, а не особа, що є власником автомобіля (ВГСУ, справа № 914/2117/16, від 27.03.17)

 

4. Користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавляє орендодавця доходів і може бути підставою для стягнення збитків.

 Ця справа судами за позовом прокурора міста в інтересах держави в особі міської розглядалась неодноразово. Нарешті рішенням господарського суду позов задоволено повністю, стягнуто з ПАТ  на користь Запорізької міської ради в дохід місцевого бюджету збитки 5 931 344,11 грн. Постановою апеляційного господарського суду суду першої інстанції залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

Предметом судового розгляду стали наступні обставини.

Рішенням сесії міської ради від 21.10.2011 про передачу в оренду ПАТ земельних ділянок для розташування промислового майданчику та пам'ятника загиблим робітникам підприємства затверджено проект землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки площею 49,9316 га. Одним з пунктів цього рішення  ПАТ зобов'язано у двомісячний термін після прийняття даного рішення укласти з міською радою договори оренди землі, подати їх на державну реєстрацію та одержати в установленому порядку.

Відповідач не вчинив жодних дій до укладення договору оренди; договори оренди земельних ділянок сторони не уклали, продовжуючи при цьому користуватись землею.

Вищий господарський суд України залишив без змін рішення попередніх інстанції, грунтуючись  на наступних приписах чинного законодавства.

Відповідно до ст.152 ЗКУкраїни землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, а пунктом "д" ст. 156 ЗК Українипередбачено відшкодування власникам землі та іншим землекористувачам збитків, заподіяних внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, зокрема, неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Відповідно до п. 3 цього Порядку відшкодуванню підлягають збитки, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Розміри збитків, у тому числі неодержані доходи, згідно з п. 2 Порядку, визначаються відповідними комісіями.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з пунктом 288.1. статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

ВГСУ зазначив, що за змістом наведеного вище законодавства та обставин справи користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавляє орендодавця права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який він міг би отримувати, якби його право не було порушено і який не сплачується у повній мірі користувачем землі.

Доречно зауважити, що відповідно до Правового висновку у справі №6-2588цс15, у випадку неукладення договору оренди, суперфіцію  або інших правочинів як правових підстав для користування земельною ділянкою з вини користувача настають правові наслідки, передбачені статтею 157 ЗК України та Порядком.

Аналізуйте судовий акт: Користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавляє орендодавця доходів і може бути підставою для стягнення збитків (ВГСУ у справі № 908/3313/14, 12.09.17)

5. За неналежне надання стоматологічних послуг на користь пацієнта стягнуто 40 000,00 грн. моральної шкоди.

 Юридичний Центр «Алекс» в особі адвоката Травянко О.І., в суді представляв інтереси фізичної особи Г., щодо відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди та інших затрат з однієї Київської стоматологічної клініки, яка при відсутності необхідної ліцензії надала нашому клієнту неякісні послуги (встановили не ті зубні протези, які мали встановити), при тому, що роботи були виконані неякісно. Результат: з відповідача стягнуто моральну шкоду 40тис.грн., та інші витрати; відносно керівництва стоматологічної клініки порушено кримінальне провадження за незаконне зайняття підприємницькою діяльністю. Юридичний Центр «Алекс»- права клієнта відновив. 

Аналізуйте судовий акт: За неналежне надання стоматологічних послуг на користь пацієнта стягнуто 40 000,00 грн. моральної шкоди (Оболонський районний суд міста Києва)

6. Пошкодження автомобіля в результаті падіння з даху брили снігу з льодом не пов’язане з бездіяльністю комунального підприємства, якщо власник автомобіля здійснив його паркування в неналежному місці.

Юридичний інтернет-ресурс «Протокол» неодноразово висвітлював тему відповідальності комунальних служб за спричинення шкоди в результаті своєї бездіяльності.  Так, 24.02.2017 був опублікований матеріал під назвою «Житлово-експлуатаційні підприємства зобов'язані прибирати дахи і карнизи від льоду. Невиконання цього обов`язку буде підставою для відповідальності (ВССУ у справі № 6-15405св15, ухвала від 07.10.15)».

На відміну  від згаданої справи, в цій – позивачу, що звернувся в суд з позовом про відшкодування збитків в порядку регресу в розмірі 25 544,16 грн до відповідача - комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація",  суди всіх інстанцій в задоволенні позову відмовили.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що оскільки пошкодження автомобіля «Honda Pilot», сталось внаслідок падіння брили снігу з льодом з житлового будинку, який обліковується на балансі відповідача, то відповідач повинен відшкодувати позивачу в порядку регресу 25 544,16 грн.

Суди не взяли до уваги аргументи позивача, зазначивши, зокрема таке.

Пунктом 26.2. Правил дорожнього руху встановлено, що у житловій зоні забороняється стоянка транспортних засобів поза спеціально відведеними місцями і таке їх розташування, яке утруднює рух пішоходів і проїзд оперативних чи спеціальних транспортних засобів.

Але вказаний автомобіль був припаркований у дворі біля будинку. При цьому, позивачем не надано доказів, які підтверджують, що територія біля цього будинку відведена для стоянки автомобілів та, що автомобіль «Honda Pilot» знаходився у спеціально обладнаному місці для паркування автотранспорту.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з ч. 4 ст. 319 та ст. 322 ЦК України власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.  Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 323 ЦК України).

Аналізуйте судовий акт: Пошкодження автомобіля в результаті падіння з даху брили снігу з льодом не пов’язане з бездіяльністю комунального підприємства, якщо власник автомобіля здійснив його паркування в неналежному місці (ВГСУ, Справа № 910/30090/15, 10.05.17)

7.  Шкода, завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.. 1174 ЦК України - державою Україна.

 Ця справа є цікавою з багатьох точок зору оскільки постановлені в ній судові рішення дають відповіді, принаймні, на три питання: до кого пред’являється цивільний позов; який розмір моральної шкоди є реальним; хто саме здійснює потерпілому виплату стягнутих коштів.

З матеріалів справи вбачається, що вироком районного суду визнано винним оперуповноваженого відділення карного розшуку відділу обласного управління МВС у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, а саме: перевищення влади та службових повноважень, що супроводжувалося насильством, застосуванням зброї, та спричинило тяжкі наслідки -  смерть чоловіка позивачки.

Діючи в інтересах неповнолітнього сина померлого чоловіка, позивачка звернулась з позовом про відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином до Головного управління поліції України в області, Державної казначейської служби України. Розмір шкоди позивачка оцінила у 1 млн. грн.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивачки 939 600 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином. Рішенням апеляційного суду вказане рішення суду  змінено. Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивачки, яка діє в інтересах неповнолітнього, 300 тис. грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів державного бюджету з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України.

ВССУ залишив без змін саме рішення суду першої інстанції, погодившись з висновком про те, що внаслідок злочинних дій неповнолітня дитина  втратила близьку людину, чим  йому завдано моральної шкоди, яка полягає в його душевних стражданнях з приводу передчасної смерті батька. З огляду на інтенсивність, тривалість та ступінь негативного впливу душевних страждань розмір відшкодування моральної шкоди у 939 600 грн. є адекватним.

При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що за відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України (стосується випадків незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт) повинні діяти правила ч. 6 шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами  (ст. ст. 11731174 цього Кодексу).

Отже обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. Така правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду України № 6-440цс16 від 25 травня 2016 року.

Такий підхід відповідає вимогам ст. 56 Конституції України, що передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. При цьому слід мати на увазі, що згідно із ст. 1191 ЦК України  Держава Україна, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Аналізуйте судовий акт:  Шкода, завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.. 1174 ЦК України - державою Україна (Справа № 583/1229/15-ц, 31.05.17)

8. Обов'язок доведення причин пошкодення майна внаслідок залиття квартири та вини осіб, які таке залиття допустили покладається на позивача.

 Позивачі звернулись до суду першої інстанції із вимогами щодо відшкодування шкоди завданої залиттям належної їм квартири. Судовим рішенням вимоги задоволено. Задовольняючи позов суд зазначив, що відповідно до положень ст. 1166 ЦК України саме відповідачі мали довести відсутність своєї вини у залитті квартири позивачів.

Натомість суд апеляційної інстанції з висновками якого погодився і ВССУ у задоволенні позову відмовив, посилаючись на те, що позивачами не надано належних та допустимих доказів про наявність вини відповідачів у спричиненні шкоди. 

Так, після виявлення позивачами факту нібито залиття належної їм квартири відповідні акти із залученням представників обслуговуючої організації складено не було, акт, який біло складено, виготовлено лише через 6 місяців післі ймовірного пошкодження майна, не містить відомостей щодо самого затоплення, зокрема дат, причин, наслідки затоплення; акт складено за відсутності самих відповідачів, що позбавляє їх можливості подання доказів на його спростування.

Окрім того, проведеним експертним дослідженнням не встановлено причину залиття.

З вказаними рішеннями погодився і ВСУ, зазначивши при цьому, що відповідно до ст. 60 ЦПК України обов'язок доведення факту залиття квартири покладено на позивача. Зокрема, останній до матеріалів позовної заяви мав додати комісійний акт, складений за участю представників обслуговуючої організації, яким би було зафіксовано сам факт затоплення, а також докази причин затоплення та розміру завданих збитків

Аналізуйте судовий акт: Обов'язок доведення причин пошкодення майна внаслідок залиття квартири та вини осіб, які таке залиття допустили покладається на позивача (ВСУ у справі № 6-2125цс16 від 23.07.2017)

9. Самовільне підключення напруги поза приладом обліку, що спричинило заниження платежу за електроенергію, зафіксоване в акті енергетичної компанії, є підставою для стягнення вартості недоврахованої електроенергії.

 Бажання споживачів електроенергії зменшити рахунки за електрику абсолютно зрозумілі в сучасних реаліях економічного життя. Але в той час, як одні користувачі  використувують енергозберігаючі лампи і технології, інші  намагаються знизити суму платежу за електричну енергію шляхом шахрайства.  Представлена сьогодні судова справа саме про це.

ВССУ погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що громадянин – власник квартири (відповідач) установив пристрій, що занижує покази приладу обліку електричної енергіі, а саме – прихованим способом влаштував самовільне підключення напруги поза приладом обліку, в результаті чого електрична енергія розходується, але лічильником не враховується.  З відповідача стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК «Дніпрообленерго» (позивач) суму вартості недоврахованої електричної енергії у розмірі 27 171 грн. 89 коп.

Ухвалючи рішення, суди зазначили, що відповідний договір про користування електричною енергією було укладено саме відповідачем, який є єдиним власником квартири. Згідно ч.4 ст.319 ЦК України власність зобов'язує. Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст. 27  Закону України «Про електроенергетику» передбачено, що правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України, зокрема цивільну відповідальність. Правопорушеннями в електроенергетиці є: порушення правил користування енергією, крадіжка електричної і теплової енергії, самовільне підключення до об'єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку.

Відповідно до п. 48 Правил користування електричною енергією (Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357) для населення споживач несе відповідальність згідно з законодавством за порушення правил користування електричною енергією; розкрадання електричної енергії у разі самовільного підключення до електромереж і споживання електроенергії без приладів обліку.

За змістом п. 53 Правил користування електричною енергією для населення у разі виявлення представником енергопостачальника порушення споживачем правил користування електричною енергією, у тому числі фактів розкрадання електричної енергії, складається акт, який розглядається комісією з розгляду актів, що утворюється енергопостачальником.

У разі відмови побутового споживача від підпису в акті робиться позначка про відмову. Акт вважається дійсним, якщо його підписали три представники енергопостачальника.

Аналізуйте судовий акт: Самовільне підключення напруги поза приладом обліку, що спричинило заниження платежу за електроенергію, зафіксоване в акті енергетичної компанії, є підставою для стягнення вартості недоврахованої електроенергії (справа № 205/10530/13-ц)

10. Встановлення факту користування електроенергією шляхом самовільного підключення до мережі суворо регламентоване, тому недоліки фіксації цього факту унеможливлюють стягнення вартості спожитої електроенергії.

 Електроенергія є товаром, який в цивілізований спосіб продається за відповідним договором. Між тим, в процесі  продажу цього специфічного товару між енергопостачальниками та споживачами виникають різного роду спірні ситуації, що регулюються законодавством та нормативними галузевими документами.

Ця судова справа про одну з таких ситуацій. Енергопостачальна компанія звернулась фізичних осіб  з позовом, в якому просило стягнути з них в солідарному порядку вартість електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення Правил користування електричною енергією в сумі 13285 грн. 01 коп. та судовий збір в сумі 1378 грн.

В обґрунтування позову компанія посилалась на те, що при перевірці електроустановки був виявлений факт користування електричною енергією шляхом самовільного підключення електропроводки та струмоприймачів до електричної мережі енергопостачальника, про що складено відповідний акт.    

Рішенням  суду першої інстанції позов був задоволено частково. Аде це рішення судом апеляйної інстанції скасоване, у задоволенні позову відмовлено, з чим  погодився і ВССУ.

В основу прийнятого рішення апеляційна і касаційна інстанція поклали наступні доводи.

При складані Акту про порушення  Правил користування електричною енергією (Правила) працівниками позивача не дотримано вимоги вказаних правил та Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами, зокрема:

- під час складання Акта не виявлено місце підключення до відповідних електричних мереж та не зазначено дане місце в Акті;

- Акт складено не на споживача, оскільки договір укладено з іншою особою;

- в Акті неправильно зазначено про порушення п. 42 Правил, хоча порушення підпадає під абзац 4 п. 48 Правил;

- в Акті вказано, що самовільне підключення виконано мідним проводом, а на засіданні комісії зазначено про приєднання алюмінієвим проводом;

- в Акті відсутня інформація про фактичне навантаження електричної мережі, що було на момент його складання;

- в Акті зазначено час роботи струмоприймачів протягом 24 год., проте згідно абз. 3 п. 3.5 Методики час використання самовільного підключення протягом доби приймається рівним 8 годинам;

Та інше, наведене в судовому рішенні.

Як зазначив суд, перерахунок за спожиту електричну енергію повинен бути проведений з дня останнього контрольного огляду приладу обліку до дня виявлення порушення, але не більше загальної кількості днів за шість календарних місяців, що передували дню виявлення порушення. Але, як вбачається з матеріалів справи, остання технічна перевірка відбулась у квітні 2012 року, отже проведений розрахунок вартості необлікованої електричної енергії з цієї дати є безпідставним, адже минуло більше шести місяців, також не відповідає вимогам законодавства.

Аналізуйте судовий акт: Встановлення факту користування електроенергією шляхом самовільного підключення до мережі суворо регламентоване, тому недоліки фіксації цього факту унеможливлюють стягнення вартості спожитої електроенергії (Справа №279/3375/16ц, 21.06.17)

НАСАМКІНЕЦЬ:

 1) Суди відмовили у стягненні зі споживача боргу за теплову енергію з огляду на недоведеність факту самовільного демонтажу приладів опалення і невиконання обов'язку по своєчасному укладенню договору.

  В цьому році на сторінках юридичного інтернет-ресурсу Протокол була опублікована досить докладна інформація по господарській справі, зміст якої відображений у заголовку, а саме: «Облаштування в приміщенні іншої (незалежної від централізованої системи будинку) системи опалення с порушенням встановленого порядку само по собі не спростовує і не заперечує споживання наданих послуг (справа № 913/1228/16, 05.12.17).

Сьогодні увазі читачів пропонується судове рішення на цю ж тему, але з протилежними висновками, які продиктовані дещо різними обставинами справи, а саме.

Публічне акціонерне товариство (позивач, теплоелектроцентраль) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю (відповідач) про стягнення з останнього 299 779,95 грн. основного боргу за теплову енергію, спожиту протягом опалювальних сезонів з січня 2013 року по грудень 2015 року на опалення належного на праві власності відповідачу нерухомого майна.

Апеляційним судом позитивне для позивача рішення місцевого господарського суду було скасовано, і прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено, з чим також погодився і ВГСУ.

Приймаючи таке рішення суд виходив з того, що на підставі наявного в матеріалах справи  акту, складеного представниками позивача за участі представників власника вказаних приміщень, орендаря та балансоутримувача будинку, встановлено, що в приміщенні опалювальні пристрої і стояки системи опалення приховані за декоративно-оздоблювальними панелями стін, опалювальні пристрої відключені від стояків та заглушені різьбовими заглушками, підводки для опалення відрізані та заварені.  

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи на момент дослідження експертом на місці прилади опалення в приміщеннях відключені від трубопроводів стояків опалення, або взагалі відсутні, що не дає можливості використання централізованої системи опалення для обігріву приміщень. Опалення ж вказаних приміщень здійснюється 3-ма електричними приладами та 3-ма кондиціонерами, які працюють на обігрів, що також підтверджується відповідним актом. Вказати точний період, коли було здійснене вказане відключення є не можливим.

З огляду на ці обставини ВГСУ зазначив, що оскільки підставою використання теплової енергії споживачем є саме договір, який не був укладений, а також встановлення факту відключення приладів опалення в приміщеннях від стояків підводки опалення, споживання відповідачем теплової енергії не знайшло своє підтвердження.

Але здається, ця історія для відповідача ще не завершилась,  про що свідчить наступний висновок ВГСУ: «При цьому, судова колегія зазначає, що в разі встановлення та доведення факту самовільного демонтажу приладів опалення, як і факту невиконання споживачем обов'язку щодо своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії, позивач вправі вжити передбачені чинним законодавством заходи реагування».

Аналізуйте судовий акт: Суди відмовили у стягненні зі споживача боргу за теплову енергію з огляду на недоведеність факту самовільного демонтажу приладів опалення і невиконання обов'язку по своєчасному укладенню договору (справа № 915/89/16, 22.11.17)

2) Облаштування в приміщенні іншої (незалежної від централізованої системи будинку) системи опалення с порушенням встановленого порядку само по собі не спростовує і не заперечує споживання наданих послуг.

  Господарським судом був задоволений позов Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" до фізичної особи-підприємця про стягнення з  останнього на користь позивача 61 900, 06 грн. пені, 740, 69 грн. 3% річних та 2 131, 27 грн. інфляційних втрат.

При цьому, як місцевий господарський суд , так і наступні судові інстанції не взяли до уваги за відсутність укладеного письмового договору та посилання відповідача на функціонування у нього автономної системи опалення, яка обслуговується окремим газовим котлом, в підтвердження чого він надавав судам платіжні доручення про сплату за спожитий природний газ, та ряд інших документів, що на його думку підтверджують факт відключення належного йому приміщення від внутрішньобудинкових мереж центрального опалення і гарячого водопостачання.

Як видно з судових рішень у цій справі, суди констатували недоведеність  відповідачем належними засобами доказування факту відключення його приміщення від мережі централізованого опалення з додержанням вимог Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 та Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22.11.2005.

З огляду на це, ВГСУ, залишаючи без змін ухвалені судові рішення, вказав, що облаштування в приміщенні іншої (незалежної від централізованої системи будинку) системи опалення само по собі не спростовує і не заперечує споживання відповідачем послуг позивача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"  споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

При цьому відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13.

Аналізуйте судовий акт: Облаштування в приміщенні іншої (незалежної від централізованої системи будинку) системи опалення с порушенням встановленого порядку само по собі не спростовує і не заперечує споживання наданих послуг (справа № 913/1228/16, 05.12.17)

13
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення