Загинув або помер – у чому різниця у розрізі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»?

Відповідно до абз. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції, чинній на дату написання статті, право на отримання відстрочки від призову під час мобілізації мають «жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану».

Зазначена норма з’явилася у вищевказаному Законі в результаті того, що до частини 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Законом України від 31.05.2016 № 1387-VIIІ було внесено доповнення щодо звільнення від призову на військову службу під час мобілізації близьких родичів осіб, які загинули під час безпосередньої участі в антитерористичній операції.

Відповідно до пояснювальної записки до зазначеного Закону особи, «у сім'ях яких вже є загиблі, підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період в загальному порядку. В результаті це призводить до збільшення втрат з числа членів однієї сім'ї, коли гинуть двоє і більше близьких родичів. За наявними даними Міністерства оборони України, випадки загибелі в зоні АТО двох близьких родичів трапились в сім'ях з Сумщини (загинули двоє рідних братів), Дніпропетровська (загинули двоє братів-близнюків), ОСОБА_9 (загинули двоє рідних братів). Мета прийняття цього законопроекту полягає у необхідності посилення уваги до захисту прав військовозобов'язаних, члени сім'ї яких загинули під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України».

Автори законопроєкту чітко розмежували поняття загиблих та пов'язують обставини такої загибелі саме з перебуванням безпосередньо в зоні проведення АТО та безпосередньою участю такої особи в її проведенні під час загибелі.

Але ж військовозобов’язані, які добровільно стали до лав ЗСУ 24.02.2022, не тільки гинуть під час безпосередньої участі в бойових діях, а й помирають під час проходження служби від загострення різних хвороб та наслідків поранень. І родина втрачає батька, чи сина, чи брата…

Розглянемо конкретний випадок із практики.

Звичайна українська родина: батько, мати і син. Батько (далі — аби знеособити — називатимемо саме так) брав безпосередню участь в АТО, отримав статус учасника бойових дій.

24.02.2022, на підставі Указу Президента України від 24.02.2024 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», 24.02.2024 року Батько добровольцем вступає до лав ЗСУ.

Під час проходження військової служби Батько був госпіталізований до військового госпіталю з діагнозом аневризма висхідного відділу аорти. У результаті цього, за результатами ВЛК, Батька було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Проте у червні 2022 року, перебуваючи в лікарні за направленням із військового госпіталю, Батько помер.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть смерть настала в результаті аневризми висхідної частини грудного відділу аорти без розриву.