Заборона дискримінації в практиці ЄСПЛ та в національному судочинстві: критичний аналіз

ВСТУП

Принцип заборони дискримінації, закріплений у статті 14 Європейської конвенції з прав людини та статті 1 Протоколу № 12, є одним з наріжних каменів сучасної системи захисту прав людини. Його правильне розуміння та застосування має критичне значення для забезпечення справедливості та рівності у правовідносинах. Однак практика показує, що цей принцип часто застосовується поверхнево або неправильно, що призводить до серйозних наслідків як для окремих осіб, так і для правової системи загалом.

Стаття 14 ЄКПЛ не діє автономно, а гарантує недискримінацію у користуванні правами та свободами, визнаними Конвенцією (це ж стосується статті 1 Протоколу № 12, котра встановлює заборону дискримінації в користуванні правами, закріпленими національним законом). Ця особливість створює складну правову конструкцію, розуміння якої потребує глибокого аналізу як теоретичних засад, так і практичних аспектів застосування. Європейський суд з прав людини протягом десятиліть розробляв детальну методологію розгляду скарг про дискримінацію, створивши триступеневий тест, який став стандартом для національних судів.

ПРИНЦИПИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАБОРОНИ ДИСКРИМІНАЦІЇ ЗА ПРАКТИКОЮ ЄСПЛ

1. Автономність статті 14 ЄКПЛ та концепція "поглинання"

Стаття 14 ЄКПЛ має особливий характер – вона є "допоміжною" та не застосовуєтьсянезалежно й відірвано від інших прав Конвенції. Як зазначив ЄСПЛ у справі Carson and Others v. the United Kingdom [GC], § 63: "Стаття 14 лише доповнює інші матеріальні положення Конвенції та Протоколів".

Водночас стаття 14 має відносну автономність – її застосування не потребує встановлення порушення основного права. Так, справа Sidabras and Džiautas v. Lithuania стосувалася колишніх співробітників КДБ, яким литовське законодавство забороняло працювати у приватному та державному секторі протягом 10 років після незалежності. ЄСПЛ підкреслив у § 38: "до цієї міри вона [стаття 14] є автономною", встановивши порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 8 навіть без окремого порушення права на приватне життя.

Концепція "поглинання" застосовується, коли ЄСПЛ може вирішити не розглядати справу за статтею 14, якщо дискримінація не є фундаментальним аспектом справи. Так, у справі Dudgeon v. the United Kingdom йшлося про кримінальну відповідальність за гомосексуальні стосунки між дорослими чоловіками в Північній Ірландії. Суд зазначив у § 67: "загалом не є необхідним для Суду також розглядати справу за статтею 14, хоча позиція є іншою, якщо явна нерівність у ставленні під час користування відповідним правом є фундаментальним аспектом справи".

Для унаочнення цього положення розглянемо справу Загубня і Табачкова протиУкраїни, якастосувалася побиття двох жінок-представниць Свідків Єгови. Національні органи правопорядку не розслідували дискримінаційний мотив злочину, в чому ЄСПЛ побачив порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 3 ЄКПЛ (окремого розгляду за ст. 9 не було потрібно, оскільки релігійний мотив ненависті до заявниць вже знайшов відображення у застосування статті 14). Натомість у справі Christine Goodwin v. the U.K. ЄСПЛ постановив про те, що відсутність у британському законодавстві юридичного механізму для зміни статі становить порушення основного права, передбаченого статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) та не потребує додаткового розгляду за ст. 14.

Таким чином, фактори, що перешкоджають окремому розгляду статті 14 є наступними:

1. Повне поглинання основним правом: