Ухвала КЦС ВП від 27.02.2020 року у справі №140/2515/17

Ухвала

24 лютого 2020 року

місто Київ

справа №140/2515/17

провадження № 61-3123ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В. розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" на постанову Вінницького апеляційного суду від 15 січня 2020 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті") звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 27 січня 2012 року № ~organization0~ у розмірі 138 017,28 грн та 3 % річних у розмірі 6 658,88 грн.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 02 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, встановивши, що сума реалізованого заставного автомобіля значно перевищує суму отриманого відповідачем кредиту, констатував, що позивачем не надано доказів на обґрунтування позову. Також, врахувавши, що строк повернення кредиту сторонами визначено 06 серпня 2014 року, позов у цій справі подано до суду 04 жовтня 2017 року, позивач пропустив строк звернення з позовом до суду.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 15 січня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Порше Мобіліті" 3 % річних у розмірі 6 658,88 грн.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, встановив, що позивачем доведено наявність заборгованості за кредитом у розмірі 4 540,16 дол. США, що еквівалентно 115 737,76 грн, яка відповідачем не спростована.

Апеляційний суд визнав помилковим висновок суду першої інстанції, що на рахунок позивача надійшли кошти від продажу заставного майна у розмірі 159 153,94 грн, що перевищує заборгованість за кредитом, оскільки умовами кредитного договору сторонами визначено, що відповідач зобов'язався повернути кредит у гривні у сумі, яка буде еквівалентною 14 407,50 дол. США на дату оплати таких коштів з урахуванням обмінного курсу валют.

Одночасно суд апеляційної інстанції відхилив доводи ТОВ "Порше Мобіліті" щодо переривання позовної давності з підстав здійснення відповідачем 21 вересня 2015 року оплати у розмірі 159 153,94 грн, оскільки переривання перебігу позовної давності має бути результатом вольових дій боржника. Однак, списання банком коштів з рахунку боржника, які надійшли від реалізації предмета застави, є примусовими діями кредитора. Також, встановивши, що позивач змінив строк повернення кредиту на 06 серпня 2014 року, вимоги про стягнення заборгованості за процентами у період з 31 вересня 2015 року до 21 серпня 2017 року у розмірі 22 279,52 грн не ґрунтуються на вимогах закону. У таких висновках суд апеляційної інстанції керувався висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18. Разом з цим, апеляційний суд визнав обґрунтованими вимоги щодо стягнення 3 % річних у розмірі 6 658,88 грн.

ТОВ "Порше Мобіліті" 14 лютого 2020 року звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позову про стягнення основної заборгованості за кредитним договором у розмірі 115 737,76 грн, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити повністю, в іншій частині рішення залишити без змін.

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судове рішення, ухвалене у малозначній справі, яке не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

За правилом пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2 102,00 грн.

Ціна позову у цій справі про стягнення заборгованості складає 144 676,16 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 100 = 210 200,00 грн).

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень статті 19 ЦПК України, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правил пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

ТОВ "Порше Мобіліті" у касаційній скарзі зазначило, що судове рішення може бути оскаржене у касаційному порядку, оскільки питання, порушене у скарзі, стосується права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень статті 364 ЦК України.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому того правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Разом з цим, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження рішення суду, ухвалене у малозначній справі, заявник посилається на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень статті 364 ЦК України. Проте, положення зазначеної норми права регулює правила виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності, що не стосується розгляду цієї справи, й вочевидь є помилковою.

Втім, й питання переривання перебігу позовної давності у спірних правовідносинах (стаття 264 ЦК України) є окремим винятком, що не становить фундаментального значення для судової практики в цілому.

Верховним Судом враховано, що з приводу оцінки певних обставин справи у суді касаційної інстанції сформована єдина правозастосовча практика з приводу вирішення такої категорії спорів. Верховним Судом практика розгляду такої категорії спорів, зокрема, відбувається із застосуванням до подібних правовідносин правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 511/2010/15-ц (провадження № 61-12649св18).

З огляду на наведені доводи, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними і подальшому оскарженню не підлягає.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалене у малозначній справі, а отже, не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків за кредитним договором за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" на постанову Вінницького апеляційного суду від 15 січня 2020 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко