Ухвала КЦС ВП від 22.10.2020 року у справі №369/6741/19

Ухвала

19 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 369/6741/19

провадження № 61-14792ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із зазначеним вище позовом.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву від 18 листопада 2012 року, згідно з умовами якої отримав кредит у розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач своїм підписом підтвердив згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у цій заяві.

Банк зобов'язання перед відповідачем виконав у повному обсязі.

Відповідач свої зобов'язання за вказаним кредитним договором не виконав, тобто не повернув своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за вказаним кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов цього договору, у зв'язку з чим, станом на 16 квітня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 63 261 грн 17 коп., з яких: тіло кредиту у розмірі 26
013 грн 36 коп. ; заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 11 082
грн 95 коп. ; нарахування пені за прострочене зобов'язання у розмірі 22 676 грн 23 коп. ; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн. ; штраф (процентна складова) у розмірі 2 988 грн 63 коп.

Враховуючи викладене, АТ КБ "Приватбанк" просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 63 261 грн 17 коп. та судовий збір.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року, у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано суду доказів того, що відповідач дійсно погоджувався на надання кредитної картки із встановленням певного кредитного ліміту та строку дії, крім того, суду не надано доказів, що позивач надавав у розпорядження відповідача банківську картку, на яку в подальшому були перераховані кошти, у заяві не визначена сума кредитного ліміту, процентна ставка, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів та їх розмір і порядок нарахування.

05 жовтня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, що надійшла 09 жовтня 2020 року, в якій заявник просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позов банку задовольнити.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Так відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був установлений у розмірі 2 102 грн.

Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 63 261 грн 17 коп. та судового збору, відтак, станом на 01 січня 2020 року вказана сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102*100=210 200), тому у розумінні ЦПК України ця справа є малозначною.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а) та в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Проте, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у цій справі не дають підстав для висновків про те, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки наведені мотиви самі по собі не можуть бути підставою, що підпадає під дію підпунктів а) та в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, інших мотивувань касаційна скарга не містить.

Наведене свідчить про те, що посилання заявника на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, є необґрунтованими.

Вказані заявником доводи касаційної скарги по суті висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та не встановлено випадків, передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина 6 статті 19 ЦПК України поширюються й на касаційне провадження.

Згідно з положеннями частини 1 статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог частини 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону.

Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ("Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

Однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункти 8, 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Банк реалізував своє право на апеляційний перегляд цієї справи.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження відповідають Конституції України.

З урахуванням наведеного, оскільки банк подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню; банком реалізовано право на апеляційний перегляд справи; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення цього спору; зазначивши, при цьому, обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, які визнані судом необґрунтованими, тому у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості відмовити.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара