Імплементації рішень ЄСПЛ у групі справ «Ігнатов проти України» або про дотримання права на свободу та особисту недоторканність

Тож усередині національної правової системи необхідно проаналізувати цю ситуацію і діяти спільно та в єдиному контексті, щоб досягти позитивних результатів. При цьому слід розуміти, що обмеження права на свободу як одного з основоположних прав людини, закріпленого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, може мати місце лише у виключних випадках та застосовуватися із суворим дотриманням норм законодавства.

На цьому акцентував Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час круглого столу з обговорення шляхів імплементації рішень ЄСПЛ у групі справ «Ігнатов проти України» та дотримання вимог ст. 5 Конвенції, організованого ВС спільно з Міністерством юстиції України, Програмою підтримки ОБСЄ для України в межах проєкту «Підтримка Верховного Суду та вищих судів у реалізації судової реформи та забезпеченні доступу до правосуддя в умовах війни», Управлінням програм співробітництва Ради Європи в межах проєкту «Зміцнення прав людини в системі кримінальної юстиції України – Фаза ІІ».

За словами Станіслава Кравченка, на початку дії КПК України 2012 року тримання під вартою становило трохи більше третини від усіх клопотань про застосування запобіжних заходів. На сьогодні питома вага цього запобіжного заходу перевищує дві третини від загальної кількості. Зрештою, попри те, що поточний стан із застосуванням запобіжних заходів не є ідеальним, він значно кращий від того стану, який був до прийняття та імплементації КПК України.

Крім того, Голова ВС відзначив, що в умовах відсутності дієвого механізму забезпечення єдності судової практики щодо вирішення питань, які не підлягають касаційному перегляду, зокрема ухвал про застосування запобіжних заходів, роль апеляційних судів є надзвичайно великою, адже саме на них покладається завдання щодо формування усталених підходів до розгляду відповідних клопотань. Утім, реалізація цієї мети ускладнюється за рахунок обсягу навантаження та нестачі суддівських кадрів.

Водночас, підсумував Станіслав Кравченко, суди наділені необхідним інструментарієм – норми КПК України значною мірою побудовані на цитатах з рішень Європейського суду з прав людини, і їх неухильне дотримання та виконання вимог ст. 5 Конвенції сприятимуть ухваленню належним чином мотивованих і обґрунтованих судових рішень.

Як акцентував модератор круглого столу – перший заступник керівника Апарату – керівник департаменту аналітичної та правової роботи ВС Расім Бабанли, вжиття заходів загального характеру на виконання рішень ЄСПЛ полягає не обов’язково у фундаментальних змінах, як-от зміна законодавства. Підвищення обізнаності та освіченості щодо причин, з яких ЄСПЛ констатує порушення Україною конвенційних норм, також сприятиме подоланню таких проблем.

Суддя Європейського суду з прав людини від України Микола Гнатовський зауважив, що питання, пов’язані з порушеннями ст. 5 Конвенції насамперед у контексті тримання під вартою, на жаль, є типовими й повторюваними у справах щодо України. Є шість базових сценаріїв, у яких ЄСПЛ констатує порушення Україною гарантованого Конвенцією права на свободу та особисту недоторканність через неправомірне позбавлення свободи.

До цих сценаріїв належать ситуації щодо: позбавлення свободи не на підставі судового рішення; ухвалення рішення про тримання під вартою без зазначення строку такого тримання (обидві ситуації висвітлені у справі «Харченко проти України»); відсутності будь-яких підстав, наведених судом у рішенні про надання дозволу на тримання під вартою («Ігнатов проти України»); затримки зі звільненням особи з-під варти («Руслан Яковенко проти України»); затримки зі складанням протоколу про затримання («Грубник проти України»); відсутності правових підстав для арешту без попереднього рішення суду («Строган проти України», «Грубник проти України», «Ритіков проти України»).

Крім цих типізованих сценаріїв, є ще ситуації, коли відсутні достатні та відповідні підстави для тримання особи під вартою («Корбан проти України»). ЄСПЛ вказав, що основними недоліками в таких рішеннях українських судів є ненадання будь-яких підстав для обґрунтування ризику того, що заявник може переховуватися і перешкоджати розслідуванню, та обмеження аргументації простим цитуванням положень кримінального процесуального законодавства. Також типовим сценарієм є надмірна тривалість досудового тримання під вартою. Провідним у цьому контексті лишається рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України». Ще один сценарій, який належить до категорії типових у практиці ЄСПЛ, стосується недоліків провадження щодо перегляду законності тримання під вартою. На переконання Миколи Гнатовського, окреслені проблеми давно зрозумілі, але є очевидним те, що потрібно шукати шляхи, щоб їх мінімізувати.

Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Маргарита Сокоренко нагадала, що рішення ЄСПЛ для України є обов’язковими до виконання. Держава має виправити недоліки, на які вказав Суд, зокрема шляхом вжиття заходів загального й індивідуального характеру. Дуже часто виправлення проблеми полягає у врахуванні висновків ЄСПЛ в роботі державних органів.