Суддя Сергій Стасюк: Проблемні питання ефективності способів захисту порушеного права в господарському судочинстві

Неефективний спосіб захисту порушеного права створює атмосферу відсутності правової визначеності для судів, розгубленості для позивачів та може призвести у майбутньому до прийняття ЄСПЛ рішень щодо порушення Україною статті 6 Конвенції.

Правові висновки Верховного Суду про необхідність відмови судом в задоволенні позову з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права широко застосовуються господарськими судами навіть у випадках обрання позивачем способу захисту, що передбачений законом та/або договором. Наразі господарські суди повинні при розгляді подібних спорів виснувати, що спосіб захисту є неефективним, оскільки не підходить позивачу або є інший спосіб, який суд вважає більш доречним, і з цієї підстави у позові суд відмовляє. (Джерело: Судово-юридична газета)

Така судова практика обмежує дію норми статті 20 ГК, яка визначає лише орієнтовний і невичерпний перелік способів захисту прав.

Непоодинокі випадки, коли позивач звернувся до суду з позовом ще до 2018 року, рішення у справі ухвалено на його користь, але внаслідок іншого тлумачення норми статті 13 Конвенції, КГС ВС відмовив позивачу у позові, вказуючи, що обраний спосіб захисту є неефективним. Не менш критичною є ситуація щодо швидкості зміни правових позицій касаційним судом з цього питання. Втім, аналіз рішень ЄСПЛ дає підстави стверджувати, що ЄСПЛ жодного разу не вказував на те, що суд вправі вирішувати замість позивача, з яким саме позовом йому звертатись до суду, щоб захист його прав був реальним та ефективним.

Суперечлива прецедентна практика ВС створює атмосферу відсутності правової визначеності для судів та розгубленості для позивачів. Крім того, це може призвести у майбутньому до прийняття ЄСПЛ рішень щодо порушення Україною статті 6 Конвенції, в яких заявникам суд відмовив у задоволенні позову саме з підстав обрання ними неефективного способу захисту та вказівки суду на доцільність звернення позивача з іншим предметом позову задля реального відновлення порушених прав.

Детальніше про цю проблему читайте у блозі судді Господарського суду міста Києва Сергія Стасюка.

У вітчизняній юридичній спільноті чимало дискусійних питань точиться довкола проблеми належності способу захисту порушеного права, який обрав позивач. Практики та науковці виокремлюють серед головних причин цієї ситуації мінливість судової практики, що створює правову невизначеність у виборі позивачем ефективного способу захисту. У подальшому, цілком імовірно, це позначиться на втраті компаніями довіри до судового захисту в Україні.

Раніше у господарській судовій практиці ефективність судового захисту вибудовувалася з позицій дотримання статей 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі – Конвенція) як основи для забезпечення захисту від порушень. Водночас, сучасна судова практика розширено трактує ці норми Конвенції, виходячи з необхідності забезпечення судом захисту, який повинен мати найбільший ефект і також бути адекватним наявним обставинам, а тому здатен дійсно відновити порушені права позивача.

З одного боку, Конституція України та Господарський процесуальний кодекс України гарантують вирішення господарського спору у судовому порядку. З іншого боку, існує домінуючий у сучасній судовій практиці підхід, відповідно до якого суд відмовляє у позові, якщо вирішить, що позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного права за допомогою того способу, який він визначив у позові.

Читайте статтю: Забезпечення у дієвий спосіб вирішення спору щодо усунення перешкод у користуванні автомобілем як спільним майном (неподільна річ)

Відповідно до теорії права під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, яка повинна відновити порушене право суб`єкта правовідносин та забезпечити виконання порушником юридичного обов’язку. Способом захисту права є матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких відбувається поновлення або визнання порушених чи оспорюваних прав, інтересів, а також здійснюється вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.